Єдиний унікальний номер 226/1659/18 Номер провадження 22-ц/804/690/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2019 року

м. Бахмут

Справа № 226/1659/18

Провадження № 22-ц/804/690/19

Донецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Біляєвої О.М. (суддя-доповідач),

суддів: Будулуци М.С., Новікової Г.В.,

за участю секретаря судового засідання Сергєєвої К.С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - Мирноградська центральна міська лікарня,

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача - Мирноградська міська рада,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Димитровського міського суду Донецької області в складі судді Редько Ж.Є. від 04 грудня 2018 року, ухвалене у м. Мирноград Донецької області, дата складення повного рішення - 10 грудня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2018 року ОСОБА_1 пред'явила даний позов до Мирноградської центральної міської лікарні, який мотивований тим, що вона працювала на посаді сестри медичної кабінету стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами (1,0 ставка).

23 березня 2018 року відповідач попередив про наступне вивільнення працівника у зв'язку зі скороченням посади згідно з наказом від 16.03.2018 № 101 «Про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії Мирноградської центральної міської лікарні, скорочення чисельності та штату працівників».

Наказом Мирноградської центральної міської лікарні від 11 червня 2018 року № 190-к ОСОБА_1 була звільнена із займаної посади з 11.06.2018 на підставі п.1 ч. 1 ст.40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату.

Позивач вважає, що звільнена з порушенням трудового законодавства, оскільки скорочення не є необхідним, про майбутнє вивільнення саме з 11.06.2018 вона не була попереджена; трудовий договір розірваний без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації.

Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати наказ Мирноградської центральної міської лікарні від 11 червня 2018 року № 190-к про звільнення; поновити її на посаді сестри медичної кабінету стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами (1,0 ставка) з 12 червня 2018 року; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.06.2018 по день поновлення на роботі.

Ухвалою Димитровського міського суду від 03 серпня 2018 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Мирноградську міську раду (ас. 44-46 т. 1).

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 04 грудня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що позивач звільнений з додержанням норм трудового законодавства, а тому підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі відсутні.

У січні 2019 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просила скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення Мирноградської міської ради «Про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії Мирноградської центральної міської лікарні» від 14 лютого 2018 року № VII/43-26 не приймалося, не стосувалося підрозділу, в якому працювала позивач; в редакції, що була оприлюднена, відсутня дата введення його в дію, отже, не набуло чинності, а тому не підлягало виконанню відповідачем. Відповідач на порушення вимог ст.ст. 43, 49-2 КЗпП України не попередив працівника про наступне вивільнення з 11 червня 2018 року; звільнив без згоди профспілкової організації, членом якої є позивач.

Крім того, особа, яка подала апеляційну скаргу, посилається на безпідставність залишення без руху даного позову; розгляд справи понад установлені законом строки; надання після дослідження доказів учасникам справи можливості надати додаткові пояснення; неправильність зазначення у протоколі зборів трудового колективу про її присутність тощо (ас. 63-67 т. 2).

У лютому 2019 року Мирноградська центральна міська лікарня (далі - Мирноградська ЦМЛ) подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи щодо змін в організаційно-штатній структурі відповідача, що стало підставою для скорочення посади, яку займала позивач; та додержання процедури вивільнення працівника. Посилання позивача щодо процесуальних порушень, зокрема залишення позову без руху, надання учасникам справи після дослідження доказів надати додаткові пояснення, є необґрунтованим. З урахуванням наведених аргументів відповідач просив залишити скаргу без задоволення, рішення без змін (ас. 98-104 т. 2).

Мирноградська міська рада у лютому 2019 року подала письмові пояснення, які за змістом і формою є відзивом на апеляційну скаргу, просила залишити скаргу без задоволення, рішення без змін, оскільки суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини, на які учасники справи посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ас. 85-90 т. 2).

ОСОБА_1 про дату, час і місце судового засідання повідомлена, подала клопотання про розгляд справи за її відсутності (ас. 127, 132 т. 2).

Представник Мирноградської ЦМЛ Павлова О.О. і представник Мирноградської міської ради Лаврова М.А. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, наведені у відзивах обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 з 16 травня 2007 року по 11 червня 2018 року перебувала у трудових відносинах з Мирноградською центральною міською лікарнею, працювала на різних посадах, у тому числі на посаді медичної сестри стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами (ас. 6-8 т. 1).

Стоматологічна поліклініка зі спеціалізованими прийомами (кабінетами) була включена в організаційну структуру лікарні, яка є комунальним закладом (розділ 7 Статуту Мирноградської центральної міської лікарні в редакції 2016 року)(ас. 13, 185-187 т. 1).

14 лютого 2018 року Мирноградська міська рада прийняла рішення «Про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії Мирноградської центральної міської лікарні» № VII/43-26, яким з метою оптимізації та підвищення ефективності медичного обслуговування малозахищених верств населення міста Мирноград, розширення можливостей щодо його доступності та якості, зокрема, виключено із організаційної структури Мирноградської центральної міської лікарні стоматологічну поліклініку зі спеціалізованими прийомами - 27,75 шт. од. та зубопротезну лабораторію - 17 шт. од. (ас. 62 т. 1).

На підставі цього рішення Мирноградська центральна міська лікарня 16 березня 2018 року видала наказ «Про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії Мирноградської центральної міської лікарні, скорочення чисельності та штату працівників» № 101, до якого наказом від 22.05.2018 № 147 внесено зміни щодо дати скорочення чисельності та штату працівників зазначених установ. Згідно з цим наказом з організаційної структури Мирноградської ЦМЛ виключається стоматологічна поліклініка зі спеціалізованими прийомами; утворюється і включається до складу організаційної структури лікувально-діагностичне відділення зі спеціалізованими прийомами (стоматологічний кабінет - 3,5 шт. одиниць)(ас. 27, 28-31 т. 1).

Такі зміни також закріплені в розділі 7 Статуту Мирноградської ЦМЛ, затвердженого рішенням міської ради від 14.02.2018 № УП/43-26 (ас. 181-183 т. 1).

Про наступне вивільнення у зв'язку з реорганізацією стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами ОСОБА_1 була персонально попереджена 22 березня 2018 року (ас. 5 т. 1).

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці та додатково 18 травня 2018 року відповідач запропонував позивачеві вакантні посади, від яких остання відмовилася (ас. 5, 123 т. 1).

07 травня 2018 року адміністрація Мирноградської центральної міської лікарні направила до профспілкової організації, членом якої є позивач, подання з проханням надати згоду на звільнення ОСОБА_6 (ас. 116-117, 118 т. 1).

21.05.2018 первинна профспілкова організація прийняла рішення про відмову у наданні згоди на звільнення позивача без правового обґрунтування (ас. 121-122 т. 1).

Повторне подання адміністрації від 22.05.2018 первинна профспілкова організація не розглядала (ас. 120 т. 1).

Наказом Мирноградської центральної міської лікарні від 11 червня 2018 року № 190-к позивач була звільнена з посади сестри медичної кабінету стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами (1,0 ставки) на підставі п.1 ч. 1 ст.40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату. Підстава звільнення - рішення Мирноградської міської ради від 14.02.2018 № VII/43-26 і наказ Мирноградської центральної міської лікарні від 16.03.2018 № 101 (ас. 4 т. 1).

Зміни в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності і штату працівників стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами, підтверджуються штатними розкладами (ас. 92-100, 197-214 т. 1).

Отже, суд установив, що у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності і штату працівників, позивача було попереджено про наступне звільнення у зв'язку з реорганізацією стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами за два місяці, а відмова профспілки не містить належного правового обґрунтування незаконності звільнення ОСОБА_1 або неврахування відповідачем фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частина друга статті 40 КЗпП України наголошує, що звільнення з підстави, зазначеної у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За загальним правилом, визначеним статтею 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстави, передбаченої пунктом 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) статті 40 КЗпП, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Вирішуючи даний спір, суд попередньої інстанції з додержанням норм процесуального права оцінив надані учасниками справи письмові докази, у тому числі накази, штатні розписи, і дійшов правильного висновку про те, що у відповідача дійсно мало місце скорочення штатної одиниці. При цьому суд не вправі ставити питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, оскільки власник, користуючись правом самостійної господарської ініціативи, має право на свій розсуд приймати таке рішення.

Довід апеляційної скарги про те, що рішення Мирноградської міської ради «Про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії Мирноградської центральної міської лікарні» від 14 лютого 2018 року № VII/43-26 містить помилки, не набуло чинності, а тому не підлягало виконанню відповідачем, суд апеляційної інстанції відхиляє. Слід зазначити, що суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував ці обставини, зазначив у судовому рішенні мотивовану оцінку цьому аргументу позивача. Крім того, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2018 року у справі № 805/3460/18-а, залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2019 року, підтверджено законність цього рішення Мирноградської міської ради.

З огляду на наведене суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що Мирноградською центральною міською лікарнею проведено скорочення чисельності та штату працівників стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами у зв'язку з реорганізацією даних структурних підрозділів на підставі рішення Мирноградської міської ради від 14 лютого 2018 року, яка є засновником Мирноградської ЦМЛ як представник територіальної громади. При цьому юридична особа - Мирноградська ЦМЛ не була реорганізована, виключення структурного підрозділу «Стоматологічна поліклініка зі спеціалізованими прийомами» та включення до складу лікарні лікувально-діагностичне відділення зі спеціалізованими прийомами, до складу якого увійшов стоматологічний кабінет, не є реорганізацією лікарні. Відповідно до затвердженого Статуту Мирноградської центральної міської лікарні, штатного розпису у відповідача внаслідок зміни організаційної структури мало місце скорочення чисельності та штату працівників. А тому суд апеляційної інстанції визнає доводи апеляційної скарги позивачки в цій частині необґрунтованими.

Порядок вивільнення працівників визначений статтею 49-2 КЗпП України, згідно з якою про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації (частини перша, третя).

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Отже, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про дотримання власником або уповноваженим ним органом вимог законодавства щодо вивільнення працівників підлягають з'ясуванню обставини, пов'язані з тим, чи була у відповідача інша робота (вакантні посади), яку міг виконувати (займати) працівник, відносно якого вирішувалось питання про звільнення, чи пропонувалась йому така робота (посади) та чи надавав він згоду на переведення на іншу роботу.

Висновок суду першої інстанції про додержання відповідачем при звільненні ОСОБА_1 вимог статті 49-2 КЗпП України відповідає обставинам справи і зроблений з додержанням норм матеріального права.

Так, суд вірно встановив, що 23 березня 2018 року ОСОБА_1 була під підпис попереджена про наступне вивільнення. Одночасно їй були запропоновані вакантні посади, від яких вона відмовилася. Крім того, 21 травня 2018 року працівник також відмовилась від запропонованих вакантних посад (ас. 5, 123 т. 1).

Ці обставини підтверджуються письмовими доказами і не спростовані особою, яка подала апеляційну скаргу.

Перевіривши довід апеляційної скарги про те, що позивач була попереджена про звільнення з 22 травня 2018 року, а фактично звільнена 11 червня 2018 року без належного попередження про майбутнє вивільнення, суд апеляційної інстанції визнає його хибним, оскільки статтею 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівник повинен бути персонально попереджений не пізніше ніж за два місяці. Тобто, закон встановлює лише строк, не пізніше якого слід попередити працівників про вивільнення, і не передбачає у разі відтермінування дати звільнення повторного попередження.

Саме з такого тлумачення закону та з урахуванням встановлених обставин, що з моменту попередження позивача до дня її звільнення пройшло понад два місяці, виходив суд першої інстанції, який дійшов правильного висновку щодо додержання відповідачем порядку вивільнення, у тому числі в частині строку попередження.

За приписами статті 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», пункту 10 статті 247 КЗпП України виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації надає згоду або відмовляє в наданні згоди на розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з працівником, який є членом професійної спілки, що діє на підприємстві, в установі та організації, у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, має бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Виборний орган первинної профспілкової організації повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації дав згоду на розірвання трудового договору.

Згідно із частиною сьомою статті 43 КЗпП України та частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Розглядаючи трудовий спір з урахуванням положень частини сьомої статті 43 КЗпП України та статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», суд повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення. Оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, статті 263 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами».

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення профспілкового органу про відмову у наданні згоди на звільнення позивачки не містить достатньої аргументації та посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника, або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав. При цьому рішення про відмову в надані згоди пов'язується лише з юридичною відсутністю наказів Мирноградської ЦМЛ, які приписують скорочення займаних зазначеними у поданні працівниками, у тому числі ОСОБА_1, посад з дат, які були вказані у їх попередженнях про вивільнення. У наступному профспілкова організація листом повідомила, що вивільнення працівників, зокрема позивача, з 11 червня 2018 року неможливе, оскільки вони не були попереджені про вивільнення з цієї дати.

Отже, встановивши, що рішення профспілкового комітету не можна вважати таким, що відповідає вимогам закону, оскільки воно не містить обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення позивачки і в ньому відсутнє правове обґрунтування незаконності її звільнення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач мав право звільнити працівника без згоди профспілкового органу.

Крім того, повторне подання адміністрації лікарні не було розглянуто профспілковим органом і останній не приймав рішення про згоду чи відмову у наданні згоди на вивільнення ОСОБА_1 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи щодо недодержання відповідачем при звільненні вимог статті 43 КЗпП України і неправильність висновків суду в цій частині є безпідставними.

За таких обставин суд апеляційної інстанції визнає, що звільнення позивачки відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства, а саме пункту 1 частини першої статті 40, статті 49-2 КЗпП України, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення і приймає наведені у відзивах обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи (залишення без руху даного позову; розгляд справи понад установлені законом строки; надання можливості учасникам справи після дослідження доказів надати додаткові пояснення, неправильне зазначення у протоколі зборів трудового колективу про присутність ОСОБА_1 тощо) не дають підстав для висновку про те, що судом допущено порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування або зміни оскарженого рішення.

Нових доказів чи обставин, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли вплинути на законність і обґрунтованість рішення, позивач суду апеляційної інстанції не надала.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Установивши, що суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які учасники справи посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні з додержанням норм процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду - без змін.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення,

рішення Димитровського міського суду Донецької області в складі судді Редько Ж.Є. від 04 грудня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.М. Біляєва

Судді: М.С. Будулуца

Г.В. Новікова

Дата складення повного судового рішення - 12 березня 2019 року

Суддя-доповідач О.М. Біляєва