Справа №2-4741/08

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

„ 14 " листопада 2008 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді     Саламон О.Б.

при секретарі     Журко Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, який діє від свого імені та від імені неповнолітнього сина ОСОБА_2 (далі позивач) до ОСОБА_3 (далі відповідач) про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на те, що з відповідачем перебував у шлюбі, зареєстрованому 05 січня 2000 року, який розірвано в судовому порядку 17 липня 2008 року. Від шлюбу мають двох неповнолітніх доньок, 2001 та 2005 року народження. Квартира АДРЕСА_1 належить йому та сину від попереднього шлюбу - ОСОБА_2 на праві приватної власності в рівних долях на підставі свідоцтва про право власності на житло від 08 квітня 1998 року. На час укладення шлюбу відповідач була зареєстрована у м. Ржищеві у Київській області. В подальшому, після неодноразових прохань відповідача, остання була зареєстрована у 2005 році на його житловій площі. На даний час у квартирі зареєстровано 5 осіб, а саме він, його троє дітей та відповідач.3 часу реєстрації відповідач у квартирі не проживає, нею не цікавиться і між ними припинені будь - які відносини. Останнє відоме місце проживання відповідача - це будинок її батьків у м. Ржищеві. Оскільки він та його син є співвласниками квартири в рівних долях, він ніколи не визнавав за відповідачем право на користування житлом. Зазначаючи, що відповідач квартирою не цікавиться, не проживає на спірній житловій площі без поважних на те причин понад рік, позивач просить суд визнати її такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача за угодою про надання юридичної допомоги в судовому засіданні позов не визнала, оскільки викладені в позовній заяві обставини не відповідають дійсним обставинам справи. Факт проживання у зазначеній квартирі підтверджується тим, що вона проходила 24 квітня 2008 року медичне обстеження за місцем проживання у поліклініці № 1 Деснянського району м. Києва, доказом чого є виписка із амбулаторної картки, а також довідка від 12 травня 2008 року про відсутність туберкульозних захворювань, два сертифікати від 07 травня 2008 року про проходження наркологічного огляду та медична довідка від 05 травня 2008 року про проходження психіатричних оглядів. Усі ці медичні огляди остання проходила для влаштування на роботу до внутрішніх органів міліції, які є обов'язковими для даних працівники Зазначає, що відповідач періодично була відсутньою в даній квартирі, оскільки разом з позивачем знаходилися на будівництві свого будинку у смт Гостомелі, однак вільний від будівництва час проживали разом з дітьми в даній квартирі. Звертає увагу на наступні докази щодо місця проживання відповідача за зазначеною адресою: свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (дата реєстрації 05 березня 2007 року, місце проживання - АДРЕСА_1, місце реєстрації - Деснянська районна у м. Києві державна адміністрація); видане державною податковою адміністрацією свідоцтво про сплату єдиного податку від 13 червня 2007 року на ім."я ОСОБА_3, звіти на другий та третій квартали 2007 року із квитанціями про оплату єдиного податку

за червень, липень, вересень - грудень 2007 року. Крім того, у даній квартирі є багато особистих речей відповідача та її дітей (одежа, ковдри, посуд та інше). Зокрема, позивач у своїй заяві посилається на ст. 72 ЖК України, яка регулює порядок визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду, а дана квартира, як зазначає позивач, перебуває у приватній власності, тому відповідно до ст. 156 ЖК України члени сім"ї власника користується жилим приміщенням нарівні з власником, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а ніякої іншої угоди про порядок користування при вселенні між позивачем та відповідачем укладено не було. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права (тобто колишніх членів сім"ї) користування займаним приміщенням. Виселення з будинків та квартир приватного житлового фонду може бути відповідно до ст. 157 ЖК України, яка наголошує, що виселення виконується у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 ЖК України якщо члени його сім"ї та інші особи, які проживають з ним, систематично руйнують або псують жиле приміщення або використовують його не за призначенням або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними. Просить позов залишити без задоволення.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Згідно з ч.3 ст. 10 ЦПК України та ч.ч.1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Відповідно до ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд та згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь - які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Судом встановлено, що 05 січня 2000 року сторони зареєстрували шлюб у відділі РАГСу Ватутінського районного управління юстиції у м. Києві.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, кв. АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності позивачу та його сину у рівних долях (а.с.7)

31 травня 2005 року за письмовою згодою позивача ОСОБА_1, відповідач разом з донькою була зареєстрована в даному жилому приміщенні, при цьому з з 2000 року вони вели позивачем спільне господарство.

Таким чином відповідач вселилась до кв. АДРЕСА_1 як член сім"ї власника квартири.

На теперішній час у спірній квартирі зареєстровано п'ятеро осіб: позивач -ОСОБА_1, його син - ОСОБА_2, відповідач - ОСОБА_3 та їх діти -ОСОБА_4 і ОСОБА_2, що підтверджується довідкою Ф - 3 (а.с.6)

17 липня 2008 року рішенням Деснянського районного суду м. Києва шлюб між сторонами розірвано.

Відповідно до ч. 1 і ч. 4 ст. 156 ЖК України члени сім"ї власника жилового будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Як вбачається з пояснень та матеріалів справи, при вселенні між позивачем та відповідачем ніякої іншої угоди про порядок користування укладено не було, про що не заперечує і сам позивач.

Статтею 405 ЦК України встановлено, що член сім»ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року з наступними змінами, у справах про визнання особи такою, що втратила право

користування жилим приміщенням, необхідно з»ясувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки, у разі їх поважності, суд може продовжити пропущений строк.

На підтвердження того, що відповідач в спірній квартирі не проживає, позивачем надано акти, складені працівниками ЖЕКу - 306, згідно з якими відповідач з 2005 року не проживає за вище зазначеною адресою. Однак суд не приймає до уваги ці докази, оскільки при дослідженні актів стало відомо, що останні написані стержнем одного кольору та кожен із свідків, які підписалися, нібито мав свій власний стержень одного кольору для підписання саме трьох актів.

Договір оренди, який нібито укладав саме позивач в якості орендодавця своєї квартири, також не можна взяти до уваги, оскільки останній не оформлений в передбаченому законом порядку, а саме не завірений належним чином, крім підписів сторін, інших реквізитів підтвердження законності договору не має.

Суд не приймає до уваги пояснення свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, оскільки останні не надали суду підтверджень щодо своїх пояснень з приводу того, що проживають у даній квартирі протягом тривалого часу відповідно до договору оренди, при цьому дані свідки не були внесені до актів, які долучені до справи, не підписували дані акти, також їм невідомі прізвища сусідів, що зазначені при складанні актів.

Тобто сусіди не бачили квартирантів, які проживали у спірній квартирі, а квартиранти - сусідів, які проживали у зазначеному будинку.

Довідка, підписана директором ДНЗ № 743, згідно з якою ОСОБА_7 (донька вище вказаних свідків) відвідувала дошкільний навчальний заклад, який знаходиться у Деснянському районі, не підтверджує також той факт, що ці свідки проживали саме у спірній квартирі та те, що відповідач по справі не проживала у спірній квартирі.

Довідка, підписана директором Іртиської загальноосвітньої школи, згідно з якою ОСОБА_4 навчається у зазначеній школі з 2007 року, також не підтверджує той факт, що відповідач по справі не проживає у спірній квартирі.

Однак як вбачається з пояснень свідків:

•   -     ОСОБА_8, яка є хрещеною матір"ю дитини позивача і відповідача, сторони проживають у зазначеній квартирі з вересня 1999 року, стверджує, що в даній квартирі як в 2002 році (і ночувала), так і у січні 2005 року та в жовтні - листопаді 2007 року перебувала, відвідуючи свою хрещеницю, при цьому остання і діти проживали в квартирі. Проти даних пояснень в судовому засіданні позивач не заперечував.

•   -     ОСОБА_9 підтверджує факт, що неодноразово перебувала у спірній квартирі, відвідувала відповідача з дітьми, при цьому пам'ятає як ІНФОРМАЦІЯ_1 саме у квартирі народилася донька сторін та вона приїхала їх привітати та провідати. Останній раз перебувала у квартирі у травні 2008 року, коли відповідач проходила лікарів, а вона залишилася доглядати дитину, при цьому зазначає, що в квартирі знаходилися дитячі речі, одежа, посуд та особисті речі відповідача.

Згідно з довідкою від 12 травня 2008 року про відсутність туберкульозних захворювань та сертифікатів від 07 травня 2008 року про проходження наркологічного огляду, медичною довідкою від 05 травня 2008 року про проходження психіатричних оглядів, відповідач проходила медичне обстеження 24 квітня 2008 року у поліклініці № 1 Деснянського району м. Києва за місцем свого проживання по АДРЕСА_1

Крім того доказом того, що відповідач проживає за зазначеною адресою свідчать і інші докази:

•   -     свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (дата реєстрації 05 березня 2007 року, місце проживання - АДРЕСА_1, місце реєстрації - Деснянська районна у м. Києві державна адміністрація);

•   -     свідоцтво про сплату єдиного податку від 13 червня 2007 року на ім"я ОСОБА_3, видане державною податковою адміністрацією;

•   -     звіти на другий та третій квартали 2007 року із квитанціями про оплату єдиного податку за червень, липень, вересень - грудень 2007 року, (а.с.28-38)

Крім того, при зверненні відповідачем ОСОБА_3 до Деснянського районного суду з позовними заявами про розірвання шлюбу та стягнення аліментів (справи № 2 -5702 і № 2-3124) остання для викликів її в судове засідання зазначала адресу місця свого проживання - квартиру АДРЕСА_1

Оглянувши матеріали цивільної справи за № 2-3124 про розірвання шлюбу, яка розглядалася Деснянським районним судом м. Києва, встановлено, що між сторонами ще до розірвання шлюбу почали виникати сварки, конфлікти, склались неприязні стосунки у зв'язку з чим відповідач періодично був змушений залишати квартиру. Напружені стосунки у взаємовідносинах між сторонами впливали б на фізичний і духовний розвиток дітей, травмували б їх психіку.

Таким чином, про те, що між сторонами існують нестерпні відносини позивач зазначала в позовній заяві про розірвання шлюбу, яку вона подавала до суду.

Зокрема, у рішенні Деснянського районного суду м. Києва від 17 липня 2008 року про розірвання шлюбу дано пояснення ОСОБА_1, який є позивачем у даній справі, що вони з дружиною не проживають близько пів року. У заяві, поданій позивачем до суду 24 липня 2008 року про визнання особи такою, що втратила право користування жилим

приміщенням зазначено дослівно: „З часу реєстрації відповідач в квартирі не проживає, нею не цікавиться останні пів року між нами припинені будь - які відносини. Таким чином станом на 24 липня 2008 року відповідач не проживала пів року, що суперечить вимогам ст. 405 ЦК України щодо втрати права на користування житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік. Встановлені судовими рішеннями факти та наведені вище докази спростовують обставини зазначені у позові.

Таким чином, суд повно, всебічно та об'єктивно дослідивши обставини справи з урахуванням вище викладених правових норм, дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову. Характер стосунків, які склались між сторонами, перешкоджав відповідачу постійно користуватись квартирою, при цьому вона не втрачала інтересу до спірного жилого приміщення. Постійне проживання в цій же квартирі відповідача, виходячи з характеру стосунків, мало б негативні наслідки для колишнього подружжя.

Зазначені докази свідчать, що відповідач відповідач тимчасово, а не постійно не проживала у квартирі за місцем реєстрації з поважних причин, не втрачала інтересу до спірної квартири, не мала наміру вибувати в інше жиле приміщення, а її відсутність викликана поважними причинами.

Виходячи з наведеного, позивач на обгрунтування позовних вимог не надав суду належних доказів.

Приймаючи до уваги викладене, суд визнає вимоги позову необгрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 30, 60, 62, 88, 212 -215 ЦПК України, ст. ст. 391, 405 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання протягом 10 днів до Деснянського районного суду м. Києва заяви про апеляційне оскарження та наступним поданням протягом 20 днів з дня подання заяви - самої апеляційної скарги.