Україна

Харківський апеляційний господарський суд

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2007 р.                                                           Справа № 47/195-07 

 

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Токар М.В., судді Івакіна В.О. , Сіверін В.І.

при секретарі Новіковій Ю.В.

 

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_4

відповідача -  ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. НОМЕР_1) на рішення господарського суду Харківської області від 28.04.07 р. по справі № 47/195-07

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 м. Харків

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 м. Іллічівськ

про розірвання договору оренди, стягнення заборгованості та виселення та за зустрічним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 м. Харків

про визнання недійсною додаткової угоди від 01.10.2006 р. до договору оренди від 27.05.2005 р.,-

 

встановила:

 Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по орендній платі у розмірі 166650, 00  грн. , розірвати договір оренди нежитлових приміщень 1-го поверху № 5-1-:-5-3 площею 92, 6 кв. м., антресолі  № 5-4-:-5-7 площею 75, 1 кв. м. в літ. «А-4», що розташовані АДРЕСА_1, що укладений між сторонами, виселити відповідача з нежитлових приміщень 1-го поверху № 5-1-:-5-3 площею 92, 6 кв. м., антресолі № 3-4-:-5-7 площею 75, 1 кв. м.  в літ. «А-4», що розташовані у АДРЕСА_2.

Рішенням господарського суду Сумської області від 28.04.2007 р. по справі № 47/195-07 (суддя Светлічний Ю.В.) первісний позов задоволено повністю, розірвано договір оренди нежитлових приміщень 1-го поверху №  5-1-:-5-3 площею 92, 6 кв. м., антресолі  № 5-4-:-5-7 площею 75, 1 кв. м. в літ. «А-4», що розташовані АДРЕСА_1 , виселено фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 з  нежитлових приміщень 1-го поверху № 5-1-:-5-3 площею 92, 6 кв. м., антресолі № 3-4-:-5-7 площею 75, 1 кв. м.  в літ. «А-4», що розташовані у АДРЕСА_2., стягнено з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі у розмірі 166650,00грн., держмито у розмірі 1666, 50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118, 00 грн. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Відповідач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 з рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, зміст якої оголосив уповноважений представник в судовому засіданні та зазначив, що судове рішення винесено при неправильному застосуванні норм матеріального права; висновки, яких дійшов суд, не відповідають фактичним обставинам справи, зроблені судом без належної доказової бази; рішення прийняте при неповному дослідженні обставин справи. Крім того, зазначає, що справа була прийннята до провадження з порушенням підсудності. Після уточнення до апеляційної скарги просить апеляційну скаргу задовольнити,  рішення господарського суду Харківської області по справі № 47/195-07 від 28.04.2007 р. скасувати, а справу передати за належною підсудністю до господарського суду Одеської області, судові витрати по зустрічному позову покласти на позивача.

Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, відзив на апеляцйну скаргу не надав, у судовому засіданні уповноважений представник зазначив, що апеляційна скарга безпідставна, оскаржуване рішення прийняте при повному, всебічному, об"єктивному дослідженні обставин справи. Просить рішення господарського суду Сумської області від 28.04.2007 р. по справі № 47/195-07  залишити без змін, апеляційну скаргу- без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

27.05.2005р. між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди нежитлових приміщень.

Відповідно до п.3.1 договору відповідач зобов"язаний щомісяця сплачувати позивачу орендну плату у розмірі 5050,00грн. протягом усього строку дії договору, який повинен був здійснюватись не пізніше п"ятого числа кожного поточного місяця.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2006р. між сторонами була укладена додаткова угода до договору оренди від 27.05.2005р., відповідно до якої сторони дійшли згоди про збільшення орендної плати за користування приміщеннями.

Вказаною угодою встановлено, що орендар зобо"язується щомісяця сплачувати орендодавцеві суму орендної плати еквіваленту 6500,00дол. США.

Відповідно до ч.1 ст. 653 ЦК України при зміні договору зобов"язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмету , місця, строків виконання.

Пунктом 10.6 вищезазначеного договору встановлено, що зміни та доповнення, додаткові угоди та додатки до договору є його невід"ємною частиною і мають юридичну силу у випадку, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін.

Таким чином, з 1 жовтня 2006 року відповідач мав сплачувати позивачу орендну плату у розмірі, що був визначений сторонами додатковою угодою до договору оренди від 01.10.2006 року.

Як свідчать матеріали справи, з жовтня 2006 року до цього часу відповідач лише частково виконував свої зобов'язання, передбачені п. 3.1. договору оренди (із змінами).

На момент розгляду справи в суді першої інстанції заборгованість відповідача по орендній платі складала 166650,00 грн.

Крім того, в порушення п. 6.3. договору оренди відповідачем були допущені чисельні порушення правил пожежної безпеки в орендованих приміщеннях: без згоди на те позивача, було здійснено перепланування приміщень, зокрема зведено дві перегородки, які закривають пожежні виходи з приміщення.

Дані факти підтверджуються приписом на усунення порушень вимог пожежної безпеки, складеним Дзержинським РВ ГУ МНС в Харківській області від 13.02.2007 року та постановою Інспекції ДАБК НОМЕР_2 по справі про адміністративне правопорушення від 30.03.2007року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за самовільне виконання будівельних робіт (влаштування перегородок) в нежитлових приміщеннях магазину, розташованих АДРЕСА_2.

14.02.2007 року позивачем на адресу відповідача була направлена вимога про розірвання договору (вих. НОМЕР_3), однак повідомлення про результати розгляду цієї вимоги відповідачем позивач не отримав.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, сума заборгованості відповідачем не сплачена. За таких обставин та враховуючи доведеність факту порушення відповідачем умов діючого законодавства, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про задоволення первісних позовних вимог про стягнення заборгованості в розмірі 166650, 00  грн.

Згідно ч. 1 ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитись від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Статтею 783 ЦК України встановлено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі, а також, якщо наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на вищевикладене  та те, що відповідач  значною мірою  позбавляє позивача того, на що він розраховував при укладанні вищезазначеного договору, позовні вимоги позивача в частині розірвання договору оренди нежитлових приміщень 1-го поверху №5-1-:5-3 площею 92,6 кв.м., антресолі № 5-4-:-5-7 площею 75,1 кв. м. в літ. „А-4”, що розташовані АДРЕСА_2, що укладений між сторонами, відповідають вимогам діючого законодавства та підлягають задоволенню.

Стосовно зустріного позову, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку про відмову в його задоволенні  з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи 27.05.2005р. між ФОП ОСОБА_1. та ФОП ОСОБА_2 був укладений договір оренди нежитлових приміщень 1-го поверху № 5-1-:-5-3 площею 92,6 кв.м., антресолі № 5-4-:-5-7 площею 75,1 кв.м. в літ. "А-4", розташованих АДРЕСА_2і.

Відповідно вимогам ст. 793 Цивільного кодексу України в редакції, яка діяла на той час, вказаний договір був посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3.

Пунктом 3.1. договору передбачений обов'язок орендаря щомісяця сплачувати орендодавцеві орендну плату у розмірі 5050,00 гривень, що є еквівалентом 1000 євро.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2006року сторони уклали додаткову угоду до договору оренди від 27.05.2005р., яким змінили умови договору, визначивши наступне: орендар зобов'язується щомісяця сплачувати орендодавцеві суму орендної плати, еквівалентну 6500 доларів США.

          Вказана додаткова угода укладена в простій письмовій формі та містить особисті підписи сторін.

Крім того, також слід зазначити, що твердження позивача за зустрічним позовом про невідповідність укладеної сторонами додаткової угоди від 01.10.2006року вимогам ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України та постанові КМУ від 18 грудня 1998 року № 1998 "Про удосконалення порядку формування цін" не можуть бути прийняті, оскільки згідно з п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюється статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України. Стаття 3 Декрету КМ України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст. 35 Закону України "Про Національний банк України", визнаючи національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, не містять заборони на використання в розрахунку розміру грошових зобов'язань іноземної валюти.

Не містить такої заборони і ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України, на яку посилається відповідач за первісним позовом.

Таку заборону містить постанова КМ Укрїни від 18 грудня 1998 року № 1998 "Про удосконалення порядку формування цін", де зазначено, що формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємницької діяльності вільних цін та території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці.

Встановлення такої заборони на рівні підзаконного нормативного акта прямо суперечить вимозі Конституції України щодо необхідності регулювання даного питання виключно законами.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Окрім зазначеного, згідно зі ст. 7 Закону України "Про ціни та ціноутворення" від 03.12.1990 року, вільні ціни та тарифи встановлюються на всі види продукції, товари та послуги, за виключенням тих, за якими здійснюється державне регулювання цін та тарифів.

Повноваження КМ України в сфері ціноутворення, встановлені ст. 4 Закону України "Про ціни та ціноутворення" від 03.12.1990 року, не включає в компетенцію КМ України повноваження щодо обмеження прав суб'єктів підприємницької діяльності на встановлення вільних цін з прив'язкою до доларового еквіваленту.

Стаття 4 ГПК України передбачає, що суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Пункт 3.1. договору оренди від 27.05.2005р. передбачає розрахунки між сторонами у валюті України, визначеної в еквіваленті долару США і перерахованої  за формулою відповідно до офіційного курсу долара США до гривні на день платежу.

          В обґрунтування своїх вимог за зустрічним позовом, позивач вказує на те, що додаткова угода від 01.10.2006. укладена сторонами в неналежній формі та є нікчемною, оскільки, на думку позивача, така угода підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню. Разом з цим, з цих же підстав, позивач за зустрічним позовом просить суд визнати цю угоду недійсною.

Доводи відповідача за зустрічним позовом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не мають під собою правового обґрунтування.

Відповідно ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки закон не містить імперативних приписів з цього приводу, сторонам належить керуватися умовами договору.

          Пунктом 10.6. договору оренди від 27.05.2005року встановлено, що зміни та доповнення, додаткові угоди до договору є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу у випадку, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін.

          Враховуючи наведене, зобов'язання орендаря по сплаті орендної плати змінилися відповідно змінених умов договору оренди.

Стосовно посилання в апеляційній скарзі відповідача за первісним позовом, СПД ФО ОСОБА_2, на те, що справа була розглянута судом першої інстанції з порушенням правил територіальної підсудності, колегія суддів зазначає наступне.

    Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, звернулась  з позовною заявою, в якій просила стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по орендній платі у розмірі 166650, 00  грн. , розірвати договір оренди нежитлових приміщень 1-го поверху № 5-1-:-5-3 площею 92, 6 кв. м., антресолі  № 5-4-:-5-7 площею 75, 1 кв. м. в літ. «А-4», що розташовані АДРЕСА_1, що укладений між сторонами, виселити відповідача з нежитлових приміщень 1-го поверху № 5-1-:-5-3 площею 92, 6 кв. м., антресолі № 3-4-:-5-7 площею 75, 1 кв. м.  в літ. «А-4», що розташовані у АДРЕСА_2.

Тобто, однією з позовних вимог є виселення відповідача з нежитлових приміщень 1-го поверху № 5-1-:-5-3 площею 92, 6 кв. м., антресолі № 3-4-:-5-7 площею 75, 1 кв. м.  в літ. «А-4», що розташовані у АДРЕСА_2.

      А відповідно до ч. 2 ст.16 Господарського процесуального кодексу України справи  у  спорах  про  право  власності  на  майно  або  про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про  усунення перешкод  у  користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна.

       Таким чином, суд першої інстанції не порушив правила територіальної підсудності.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення господарський суд Харківської області забезпечив дотримання вимог чинного законодавства і насамперед ст.ст. 33, 38, 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи відповідно до чинного законодавства та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, тому підстав для його скасування відсутні.

Керуючись  ст.ст. 33, 38, 43, 99, 101, 102, п.1. ст.103, 105 України, колегія суддів  Харківського апеляційного господарського суду,-

 

постановила:

1. Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Харківської області по справі №47/195-07 від 28.04.2007 р. залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання законної сили .

Дана постанова виготовлена в повному обсязі 22.06.2007 р.

 

 

         Головуючий суддя                                                                    Токар М.В. 

 

                                 Судді                                                                    Івакіна В.О. 

 

                                                                                                               Сіверін В.І.