ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2019 рокуЛьвів№ 857/2122/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді                                                           Шевчук С.М.,  

суддів                                                                         Кухтея Р.В., Носа С.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області на рішення  Закарпатського окружного адміністративного суду  від 19 грудня 2018 року  (рішення ухвалене у м. Ужгород судом у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., дату складення повного тексту рішення суду не зазначено) у справі № 807/90/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Міжгірського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області, Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 звернулися до суду із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Міжгірського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області, Головного управління Держаної міграційної служби України в Закарпатській області, і просять переглянути рішення від 11 липня 2018 року за нововиявленими обставинами, задовольнити позовні вимоги, а саме:

визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо не оформлення ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого     Постановою Верховної ради України № 2503-ХІІ  від 26 червня 1992 року;

зобов'язати відповідачів оформити та видати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого     Постановою Верховної ради України № 2503-ХІІ  від 26 червня 1992 року, без внесення будь-яких даних про неї і її батьків до ЄДДР, в т.ч. без отримання від цифрованих підпису особи, образу обличчя особи, відбитків пальців рук, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстр (УНЗР) та без використання будь-яких засобів ЄДДР.

Заява про перегляд рішення за нововиявленими обставинами мотивована тим, що підставою для ухвалення судового рішення від 11 липня 2018 року було, зокрема, посилання на судове рішення у зразковій адміністративній справі № Пз/9901/2/18 від 26 березня 2018 року, яке скасовано постановою ОСОБА_4 Верховного суду у справі № 806/3265/17 від 19 вересня 2018 року. Відповідно до даної постанови визнано протиправною відмову     Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області     у видачі особі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого     Постановою Верховної ОСОБА_5 України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ; зобов'язано     Коростенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області оформити та видати особі паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду  від 19 грудня 2018 року  адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Міжгірського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області (вул. Возз’єднання, буд. 1, смт. Міжгір’я, Міжгірський район, Закарпатської області, 90000), Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області (вул. Грибоєдова, буд. 12 “а”, м. Ужгород, Закарпатської області, 88017, код ЄДРПОУ 37809328)  щодо не оформлення ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого     Постановою Верховної ради України № 2503-ХІІ  від 26 червня 1992 року.

Зобов'язано Міжгірський районний сектор Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області (вул. Возз’єднання, буд. 1, смт. Міжгір’я, Міжгірський район, Закарпатської області, 90000), Головне управління Державної міграційної служби в Закарпатській області (вул. Грибоєдова, буд. 12 “а”, м. Ужгород, Закарпатської області, 88017, код ЄДРПОУ 37809328)  оформити та видати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого     Постановою Верховної ради України № 2503-ХІІ  від 26 червня 1992 року, без внесення будь-яких даних про неї і її батьків до ЄДДР, в т.ч. без отримання від цифрованих підпису особи, образу обличчя особи, відбитків пальців рук, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстр (УНЗР) та без використання будь-яких засобів ЄДДР.

Не погоджуючись з рішенням  суду першої інстанції відповідач- Головне управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що листами відповідачів не відмовлено у оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, оскільки позивачем та його законним представником не використано право на звернення до територіального підрозділу міграційної служби із заявою-анкетою про надання адміністративної послуги та необхідними документами. Таким чином, оскільки право позивача на оформлення та видачу паспорта відповідачами на даний час не порушене, позовна вимога про зобов’язання оформити та видати такий є передчасною та задоволенню не підлягає.  

Відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, однак колегія суддів зазначене клопотання відхиляє, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 55 КАС України суб’єкт владних повноважень бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, або представника. За наведених обставин, відповідач, як  суб’єкт владних повноважень має  у  своєму складі  не єдину особу яка вправі представляти її інтереси. Будучи заздалегідь обізнаним про дату, час та місце розгляду справи відповідач не вжив належних заходів щодо представництва його інтересів іншою особою в тому рахунку і його посадовою особою (керівником). При цьому, відповідач не надав доказів неможливості  прибуття до суду для представництва інтересів відповідача керівником або іншими  особами за дорученням керівника. За наведених обставин, наведені відповідачем причини стосовно зайнятості уповноваженого керівником відповідача  працівника   суд не визнає поважними, оскільки відповідачем не надано доказів неможливості представництва інтересів відповідача його керівником.

Позивачі подали відзив на апеляційну скаргу, в якому просили залишити в силі рішення суду першої інстанції та розгляд справи проводити за їх відсутності. Доводи наведені у відзиві співпадають з доводами наведеними в рішенні суду першої інстанції.

Зважаючи на матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що неявка відповідача в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті, оскільки відповідачем у встановленому порядку та строки наведено всі аргументи апеляційної скарги, а судом першої інстанції в повній мірі зібрано всі необхідні докази для розгляду даної справи та апеляційної скарги. Надання додаткових доводів апеляційної скарги по завершенню строків   для подання апеляційної скарги, Кодексом адміністративного судочинства не передбачено.

Сторони в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені в установленому порядку. Відтак, враховуючи приписи ст. 311 КАС України, розгляд  апеляційної скарги здійснюється в порядку письмового провадження.  

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи і не заперечується сторонами, що ОСОБА_1, ОСОБА_3 як законні представники по досягненню дитиною 16-річного віку, звернулися в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2, в грудні 2017 року до Міжгірського районного сектору ГУ ДМС України в Закарпатській області та до ГУ ДМС України в Закарпатській області із заявами про видачу паспорта громадянина України виключно у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого     Постановою Верховної ОСОБА_5 України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ. В заявах зазначили, що позивачі          не бажають оформляти паспорт у формі пластикової картки типу ІD-картки, оскільки картка містить в собі безконтактний електронний носій із персональними даними, від обробки яких вони відмовляються, що суперечить їх релігійним переконанням (а.с.17).

За результатами розгляду заяви від 25 грудня 2017 року щодо оформлення паспорта громадянина України листом Міжгірського районного сектору ГУ ДМС України в Закарпатській області роз'яснено позивачам, що станом на день звернення всі підрозділи ГУ ДМС у Закарпатській області забезпечені матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України у формі ІD-картки, а тому оформлення паспорта зразка 1994 року у вигляді книжечки в області припинено. Враховуючи діюче законодавством, позивачів повідомлено про зобов'язання отримати паспорт громадянина України, зразок якого затверджений чинним на день звернення законодавством, водночас повідомлено про право відмовитись від внесення цифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України (а.с.11-13).

Одночасно, розглянувши заяву позивачів, листом ГУ ДМС України в Закарпатській області роз'яснено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Зразок бланка та порядок оформлення паспорта громадянина України затверджені     Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня   2015 року № 302 “Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина”. Зазначено, що відповідно до     ст. 21 Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт. Також позивачів проінформовано, що відповідно до     ст. 24 ОСОБА_6 України     не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Відтак, позивачів повідомлено про зобов'язання отримати паспорт громадянина України, зразок якого затверджений чинним на день звернення законодавством (а.с.18-19).

Ухвалюючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря. При цьому, суд зазначає, що самі по собі дії     відповідача відповідали     Закону № 5492-VI. Разом з тим, при вирішенні спору суд вважає, що законодавець, приймаючи     Закон № 1474-VIII, яким внесено зміни до     Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений     ОСОБА_6 України     та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. На час звернення позивачів до відповідача діяло два нормативних акта: Положення про паспорт № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягнені відповідного віку органи УДМС   проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3     ст. 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному     законі     не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії відповідача розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними. З огляду на зазначене вище, суд прийшов до переконання, що існують підстави для перегляду рішення суду від 11 липня 2018 року за нововиявленими обставинами і для задоволення позову.

Колегія суддів апеляційного суду з обумовленими висновками суду першої інстанції погоджується виходячи з такого.

  Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Обґрунтовуючи свою позицію, позивач наголошує що примушування до обробки їх персональних і конфіденційних даних з метою оформлення паспорта громадянина України у формі картки є неправомірним втручанням в їх особисте життя з боку держави та порушенням вимог Закону України від 01 червня 2010 року № 2297-VI «Про захист персональних даних» (далі - Закон № 2297-VI). Крім того, позивач посилається на Положення про паспорт № 2503-XII, яким затверджено зразок бланка паспорта громадянина України у формі книжечки, та який на сьогодні є чинним.

Згідно з вимогами  ст. 8 ОСОБА_6 України  в Україні визнається і діє принцип верховенства права.  ОСОБА_6 України  має найвищу юридичну силу.  Закони  та інші  нормативно-правові акти приймаються на основі  ОСОБА_6 України  і повинні відповідати їй. ОСОБА_6 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі  ОСОБА_6 України  гарантується.

За приписами  ст. 3 ОСОБА_6 України  передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною    за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами    суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до  ст. 22 Основного Закону  права і свободи людини і громадянина, закріплені цією  ОСОБА_6, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 ОСОБА_6 України  визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених  ОСОБА_6 України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених  законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012  надано офіційне тлумачення положення ч. 2  ст. 32 ОСОБА_6 України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених  законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Апеляційний суд зауважує, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована  Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до  ст.9 ОСОБА_6 України  є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із  законом  і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_7 проти України» (заява № 21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із  законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Аналізуючи викладені вище норми законодавства, апеляційний суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист  законом  від такого втручання або таких посягань.

Відповідно до ч.1  ст.13  Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі Закон № 5492-VI)  документи, оформлення яких передбачається цим  Законом  із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).

Частинами 1, 2, 4, 5  ст. 14 цього Закону  передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (ч. 1  ст. 21 Закону № 5492-VI).

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.

Згідно із ч. 3  ст. 13 Закону № 5492-VI  паспорт громадянина України (…) містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до п. 3, 5, 6, 8  Положення про паспорт № 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис &qupa; Україна&qup ;, нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт&qu;m;. На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис &quRo; Паспорт громадянина України&q?по;. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.

Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Водночас, п. 1  постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України»  (далі - Постанова № 302)  затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

За змістом п. 2 цієї  Постанови  із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією  постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_5 України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;

з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією  постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією  постановою.

До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією  постановою паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією  постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (п. 3 Постанови № 302).

Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.

Позивачі посилається  на порушення принципу поваги до приватного життя суб'єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки вона згоди на таку обробку не надає.

Апеляційний суд такі доводи позивачів вважає обґрунтованими з огляду на таке.

Згідно ч. 1  ст. 6 Закону  України «Про захист персональних даних» № 2297-VI (далі Закон № 2297-VI), мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону  № 2297-VI).

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.    Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених  законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6  ст. 6 вказаного Закону).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних данних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість  закону  та порушення конституційних прав такої особи.

Апеляційний суд вважає за доцільне зазначити, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих  законів  і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій  Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …».

За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене  законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві.  Закон  має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що норми  Закону № 5492-VI  на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог  ст. 22 ОСОБА_6 України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне імя, що становить порушення ст. 8 Конвенції.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене  законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень  законом  передбачає чіткість і доступність  закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого  закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «Groppera  Radio AG and Others v. Switzerland» від 28 березня 1990 року).

Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

При цьому, апеляційний суд бере до уваги, що ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Х'ю Джордан проти ОСОБА_4 Британії»    сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».

Колегія суддів дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у виглядікартки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

  При цьому, апеляційний суд зазначає, що самі по собі дії  Відділу УДМС щодо відмови позивачу  у видачі йому паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали  Закону № 5492-VI.

Разом з тим, при вирішенні спору колегія суддів зробила висновок, що законодавець, приймаючи  Закон № 1474-VIII, яким внесено зміни до  Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений  ОСОБА_6 України  та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. На час звернення позивача до Відділу УДМС діяло два нормативних акта: Положення про паспорт № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягнені відповідного віку органи УДМС    проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3  ст. 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному  законі  не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії Відділу УДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що для належного захисту порушених прав позивача слід зобов'язати Відділ УДМС оформити та видати позивачу    паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ.

Дана правова позиція висловлена в постанові ОСОБА_4 Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), а відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Доводи скаржника про те, що заява у довільній формі не є заявою, а є зверненням, тому не підлягає розгляду у якості саме заяви про видачу паспорта громадянина України, є безпідставними, оскільки позивачем  по зразковій справі № 806/3265/17 з аналогічних питань також до органу державної міграційної служби подавалася заява довільної форми. При цьому, Верховним Судом після всебічного аналізу законодавства України і міжнародних правових норм ухвалено рішення, яким зобов'язано відповідний органу державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки.

Крім того, апеляційний суд зазначає, що відповідачами не було запропоновано позивачу та його законному представнику відповідного бланку заяви для оформлення паспорта-книжечки, тому для захисту своїх прав і свобод останні змушені були оформити заяву в довільній формі.

Відповідно до  п. 2  ч. 4 ст. 368 КАС України суд за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами може задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення.  

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 року за результатами перегляду за нововиявленими обставинами у даній справі підлягає скасуванню та прийняттю нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідно до ч.ч.1, 2  ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених  статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення норм матеріального та процесуального права не спростовують законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Рішення  суду першої інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328, ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,                                   

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду  від 19 грудня 2018 року  у справі № 807/90/18 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення. У випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_8

судді ОСОБА_5

ОСОБА_9

Повне судове рішення складено 14 березня 2019 року.