Єдиний унікальний номер 236/2764/18        Номер провадження 22-ц/804/510/19

Суддя-доповідач  ОСОБА_1             Номер справи 236/2764/18

Категорія 55     Номер провадження 22-ц/804/510/19

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

14 березня 2019 року       

Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Жданової В.С.,

суддів: Азевича В.Б., Кішкіної І.В.,

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу   АТ «Українська залізниця» на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 27 листопада 2018 року у цивільній справі № 236/2764/18 р за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі,  заробітної плати за час вимушеного простою, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -  

В С Т А Н О В И В :

20.08.2018р. ОСОБА_2 через свого представника адвоката ОСОБА_3 звернулась до Краснолиманського міськрайонного суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі, заробітної плати за час вимушеного простою, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку. Позовні вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що ОСОБА_2 перебувала в трудових відносинах з відповідачем до 17 липня 2017 року, звільнена за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку зі скороченням штату. При звільненні відповідач не виплатив їй належні при розрахунку суми, тому просив стягнути: заборгованість по заробітній платі у розмірі 4465,53 гривень, заробітну плату за час вимушеного простою у розмірі 15486,68 гривень, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку у розмірі 9542,40 гривень, вихідну допомогу у розмірі 7293,74 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 72687,74 гривень. 

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 27 листопада 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі, заробітної плати за час вимушеного простою, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку   задоволені частково. З відповідача ПАТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_2 стягнута   заборгованість з виплати заробітної плати (в тому числі: за час вимушеного простою, компенсацію за невикористані дні відпустки, вихідну допомогу) за березень - липень 2017 року в розмірі 19335,09 (дев'ятнадцять тисяч триста тридцять п'ять гривень) 09 копійок  без утримання із цієї суми передбачених законом податків та зборів. Вирішено питання про судові витрати. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць суд допустив  негайне виконання рішення.

З вказаним рішенням не погодився відповідач АТ «Українська залізниця» та оскаржив його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не в повному обсязі з’ясовані обставини справи, висновки суду не відповідають встановленим у справі обставинам. Рішення суду фактично ґрунтується на припущеннях,   оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності заборгованості по заробітної плати перед позивачем. Останнє нарахування заробітної плати проведено 16 березня 2017 року та нарахована сума виплачена у повному обсязі. Суд безпідставно прийняв до уваги докази позивача щодо суми заборгованості із заробітної плати, надані позивачем розрахунки. Вважає, що позивачем невірно визначено суми компенсації за невикористану відпустку і суд першої інстанції не перевірив його правильність. Крім того, суд першої інстанції помилково не прийняв до уваги науково-правовий висновок Торгівельно-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року, згідно якого встановлено події, які унеможливлюють здійснення нарахування та виплати заробітної плати.  Судом безпідставно відхилена  надана підприємством довідка про розрахунок середньомісячної заробітної плати від 11.09.2018 р. для  вихідної допомоги, яка за його ( відповідача) розрахунком становить 3916.80 грн. Вважає, що за основу розрахунку середнього заробітку відповідно до п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100 повинен прийматися заробіток  за два останні  місяці, що передують події , тобто за березень-квітень 2018 року. Також вважає, що судом  невірно визначена сума компенсації за невикористані дні відпустки, яка за 25 днів становить 3649, грн. Рішення суду першої інстанції просить скасувати, судові витрати покласти на відповідача.

Від представника позивача  ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він вказує, що суд першої інстанції в частині задоволених позовних вимог прийняв повністю законне та обґрунтоване рішення, яке було прийнято відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права,  на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилалися в обґрунтування  вимог і заперечень, підтверджених  належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, які були досліджені у суді першої інстанції.

Згідно п. 2 ч.1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.

Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження».

Згідно частини 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.   

В даній справі спір виникає із трудових відносин та  ціна позову становить 88660.06 грн., тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму, а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження  без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та  доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 з 17.06.1995   працювала на різних посадах Луганського відділення ДП «Донецька залізниця», 01.01.2014 ОСОБА_2 переведена на посаду техніка 1 категорії виробничо - технічого відділу «Родаківської дистанції колії» Державного підприємства "Донецька залізниця". Згідно з наказом № 1/ОС від 29.06.2016 "Про перепідпорядкування працівників" дію трудового договору з ОСОБА_2 продовжено у виробничому підрозділі « Родаківська дистанція колії» структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" РФ "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця".

Наказом начальника ВП «Родаківська дистанція колії» від 17.03.2017 року № 73/ОД  встановлено початок простою з причин, незалежних від працівників, у вказаному виробничому підрозділі залізниці з 20.03.2017 року, з 0 год. 00 хв. Наказом № 1643-ОС від 17.07.2017р  про припинення трудового договору   ОСОБА_2 звільнено 17.07.2017 з посади техніка 1 категорії виробничо - технічого відділу «Родаківської дистанції колії» за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату, про що  зроблений відповідний запис в її трудовій книжці. 

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що з боку відповідача має місце порушення права працівника на оплату праці в березні 2017 року, оплату за період простою з березня по квітень 2017 року, тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з оплати заробітної плати та за час простою за період з березня по квітень 2017 року, заборгованості з виплати компенсації за невикористані дні відпустки підлягають задоволенню.

  Визначаючи розмір заборгованості  із заробітної плати, суд прийняв до уваги   розрахункові листи (табулеграми) за період з березня по липень 2017 року, в яких зазначені суми до виплати: березень – 2092,70 грн., квітень – 2114,58 грн., травень – 2132,57 грн., червень – 2132,57 грн., липень – 10862,67 грн. (з урахуванням компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі   та вихідної допомоги.)  Крім того, судом враховані надані позивачем копії табелів обліку використання робочого часу: за березень відпрацьовано 21 день, за квітень - за липень – «0» , але за ці місяці нарахована оплата за час простоїв, а саме: березень-958,76 грн., квітень – 2632,80 грн., травень – 2632,80 грн., червень – 2632,80 грн., липень – 1408,24 грн. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, заборгованість з виплат заробітної плати за час простою та вихідної допомоги, суд першої інстанції виходив з того, що статтею ст.43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.  

Такі висновки суду відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Згідно ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. 

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «ОСОБА_4 Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законом України «Про оплату праці», а позивач знаходилася з відповідачем в трудових відносинах до 17.07.2017 року, при звільненні не отримала всі належні їй платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

На підставі ч.1 ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що заборгованість перед позивачем на час її звільнення становить 19335,09 грн.:  березень – 2092,70 грн., квітень – 2114,58 грн., травень – 2132,57 грн., червень – 2132,57 грн., липень – 10862,67грн. В нарахування оплати за липень включена вихідна допомога та компенсація за дні невикористаної відпустки.

Доводи апеляційної скарги про відсутність заборгованості безпідставні та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують.

За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частиною 2 ч.  вказаної норми  процесуального закону визначено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доводи відповідача ґрунтуються лише на тій обставині, що відсутні первинні документи для нарахування заробітної плати – накази про прийняття на роботу, про надання відпустки, про припинення трудового договору, табелі обліку використання робочого часу, розрахунково-платіжні відомості.

В той же час позивачем суду надано накази щодо прийняття на роботу та припинення трудового договору (а.с. 12-14), табелі обліку використання робочого часу за березень, квітень, травень, червень та липень 2017 року (а. с. 46-55). Наказ про початок простою (а.с. 15).

На підставі вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідачем не надано суду жодного доказу на спростування відомостей, викладених в документах, наданих позивачем.

Доводи апеляційної скарги про те, що Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати є підставою для звільнення від виплати заборгованості по заробітній платі та заробітної плати за час простою, не ґрунтуються на законі.

Дійсно, 16 січня 2018 року ПАТ «Українська залізниця» надано Науково-правовий висновок №126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов’язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин - обставин непереборної сили (а. с. 67-99), з якого виходить, що відсутня вина  ПАТ «Українська залізниця» в невиплаті належних працівникові сум при звільненні.

В той же час форс-мажорні обставини, про існування яких йдеться у висновку, свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати  належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Але жодним нормативним актом про працю не передбачено підстав для звільнення від виплати заборгованості по заробітній платі.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року та за час вимушеного простою.

Доводи апеляційної скарги про неправильно проведений розрахунок компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги не відповідають обставинам справи.

В апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що компенсація за невикористані 25 днів відпустки становить 3649 грн., але  підтвердження даного розміру не надано жодних доказів та розрахунків. В той же час позивач на підтвердження кількості днів невикористаної відпустки надав розрахунки (а.с. 17-18), які відповідачем не спростовано. 

Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив довідку відповідача щодо розрахунку   компенсації за дні відпустки від 11.09.2018 розмірі 3649,00 грн., оскільки викладений  у ній розрахунок є невірним.

Висновок суду в цій частині також відповідає діючим нормам трудового законодавства. Положеннями ч. 1 ст. 83 КЗпП України передбачено обов’язок роботодавця у разі звільнення працівника виплатити грошову компенсацію за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України «Про відпустки» порядок обчислення заробітної плати працівникам за час відпусток, додаткових відпусток у зв’язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, та компенсації за невикористані відпустки встановлюється Кабінетом Міністрів України.  Пунктом 2 р. ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв’язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадяться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. 

Час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.  У п. 2 частини 1 ст. 9 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96 зазначено, що час, коли працівник фактично не працював, але за ним на підставі законодавства зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково, зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку. Це означає, що час простою не з вини працівника, оплачений з розрахунку не нижче 2/3 тарифної ставки встановленого працівнику розряду (окладу), враховується для надання йому щорічної відпустки.

Разом із тим, у разі розрахунку середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали та за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду (абзац шостий п. 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.95 р. № 100). Про це саме йдеться у листі Мінпраці та соціальної політики України від 20.12.2007 р. № 929/13/84-07. Якщо під час розрахунку середньої заробітної плати для оплати компенсації за невикористані відпустки до розрахункового періоду потрапляє час простою, його слід виключити з розрахункового періоду.

Відповідач не заперечує, що з 16.03.2017 року по 17.07.2017 року позивач перебувала у простої, який виник не з її вини. Проте, у довідці від 11.09.2018р., на яку посилається відповідач, вказано кількість календарних днів у березні 2017 року – 30, в той час як період простою в цьому місяці повинен був виключений з розрахункового періоду.

Судом також вірно визначений розмір  допомоги при звільненні і обґрунтовано не прийнятий розрахунок, викладений відповідачем  у довідці ( а.с.52) щодо визначення    3916,80 грн., оскільки  середня заробітна плата повинна обчислюватися за останні два місяці фактичної роботи, тобто лютий-березень. Втім у довідці відповідачем зазначений лише один місяць - березень 2017 року, що є помилковим  і вказано довідка обґрунтовано відхилена судом.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За своєю формою рішення суду відповідає вимогам ст. 265 ЦПК України.

Згідно ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Виходячи з вказаної норми закону, до компетенції суду апеляційної інстанції не входять повноваження щодо переоцінки доказів, досліджених судом першої інстанції з додержанням встановленого порядку.

За вказаних обставин доводи відповідача про неправильну оцінку досліджених судом першої інстанції доказів є необґрунтованими. Нових доказів, які б давали підстави для відмови в задоволенні цієї частини позовних вимог, у дослідженні яких судом першої інстанції було неправомірно відмовлено або їх неподання було зумовлено поважними причинами, відповідачем не надано.

Судом першої інстанції судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В  :

Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області 27 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Судді