Єдиний унікальний номер 225/1899/18        Номер провадження 22-ц/804/680/19

Суддя-доповідач ОСОБА_1                           Єдиний унікальний номер 225/1899/18

Категорія 48          Номер провадження 22-ц/804/680/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

14 березня 2019 року

Донецький апеляційний суд у складі колегії:

головуючого Жданової В.С. (суддя-доповідач),

суддів: Азевича В.Б., Кішкіної І.В.,

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в м. Бахмуті апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 04 грудня 2018 року у цивільній справі № 225/1899/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного нерухомого майна подружжя, (суддя Нємищ Н.В., повний текст рішення виготовлено 06грудня 2018 року),

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2018 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного нерухомого майна подружжя. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що перебував в шлюбі з ОСОБА_2,  зареєстрованому відділом реєстрації актів цивільного стану Дзержинського міського управління юстиції Донецької області 20 серпня 2005 року, актовий запис № 136, який рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 07 лютого 2018 року розірваний. На момент розірвання шлюбу спору з приводу розподілу спільного майна не було.

В період шлюбу 22 вересня 2006 року за спільні кошти набуто спірне майно-трикімнатна  квартира, вартість якої згідно з  оцінкою від 16 квітня 2018 року становить  58 870,00 гривень. На теперішній час виник спір про поділ спільного нерухомого майна - квартири . Позивач просив  провести розподіл спільної квартири, визнавши за кожним із них право власності на 1/2 частину. 

Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 04грудня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного нерухомого майна подружжя задоволено.

В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, за ОСОБА_3  визнано право власності на 1/2 частину трикімнатної квартири, загальною площею 65,8 кв.м., житловою площею 37,5 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, за ОСОБА_2  визнано право власності на 1/2 частину трикімнатної квартири, загальною площею 65,8 кв.м., житловою площею 37,5 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області від   2019 року   в рішенні Дзержинського міського суду Донецької області від 04грудня 2018 року виправлено описку в частині стягнення судового збору з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 в розмірі 704 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права,   невідповідність рішення фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги частково, визнавши за позивачем  право власності на 1/4 частину трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2.

В мотивування апеляційної скарги зазначає, що нормами ст.70 СК України передбачено право суду відступити від засад рівності часток подружжя. Під час розгляду справи, вона заявляла про інтереси їх спільних дітей, які не було враховано судом першої інстанції. При цьому суд не зазначив обставин та підстав за яких він не прийняв її доводів щодо порядку поділу і визначення часток спільного майна подружжя.

Позивач ОСОБА_3 надав відзив на апеляційну скаргу, який мотивований тим, що судом були з’ясовані всі фактичні обставини справи та досліджені доказі. Твердження відповідача про те, що судом не враховано інтереси їхніх спільних дітей є безпідставними, оскільки він досі мешкає разом з колишньою дружиною та дітьми і кожен місяць сплачує аліменти.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою, в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є рішення суду у справі з ціною  58870 грн., що  менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Статтею 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 20 серпня 2005 року, який  зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Дзержинського міського управління юстиції Донецької  області, актовий запис № 136. Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 07 лютого 2018 року шлюб між сторонами розірвано (а.с. 7).

В період шлюбу  на підставі договору купівлі-продажу від 22 вересня 2006 року сторонами за спільні кошти була придбана  трикімнатна квартира за адресою: Донецька область, м. Торецьк, вул. Лісна, буд. 12, кв.,  право власності на яку було зареєстровано  відповідачем   у   Реєстртрі права власності на нерухоме майно №12214143 від 19 жовтня 2006 року на своє ім’я .(а.с. 6).

Сторони по справі є батьками неповнолітніх дітей :  ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 27, 28).

Відповідно до довідки про склад сім’ї № б/н від 14 червня 2018 року, виданої КП «Торецьккомсервіс» Торецької міської ради, ОСОБА_2 мешкає за адресою: АДРЕСА_3 разом з дітьми ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того,  що спірна квартира була придбана сторонами у період зареєстрованого шлюбу за спільні кошти, тому  належить сторонам на праві спільної сумісної власності і відповідно до приписів ст. 71 СК Україні підлягає поділу у рівних частках.

Такий висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи і вимогам діючого сімейного законодавства.

Відповідно до ст.. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до частини 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно зі статтею 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

За змістом частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції, встановивши, що спірна квартира придбана за спільні кошти подружжя, дійшов обґрунтованого висновку про те, що вона є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між ними в рівних частках.

В апеляційній скарзі відповідач не оспорює той факт, що спірна квартира є спільною сумісною власністю, але вважає можливим відступити від засад рівності подружжя у спільному майні з урахуванням інтересів неповнолітніх дітей.

Статтею 70 СК України  врегульовано питання визначення розміру часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.   У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.  За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування ( частини 2,3 статті 70 СК України ).

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В обґрунтування доводів апеляційної  стосовно збільшення її части у спільному майні відповідач послалась на довідку з місця проживання, відповідно до якої неповнолітні діти ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5  та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6 проживають з нею.

Аналіз  ч.2 ст.70 СК України  дає підстави для висновку, що частка в праві на майно позивача може бути змінена лише за обставин, що мають істотне значення : позивач    не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.  Таких обставин відповідачем не вказано.

За рішенням суду частка майна відповідача, з якою проживають діти, може бути збільшена за умови, що розмір аліментів, які вона одержує, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

В судовому засіданні та в апеляційній скарзі відповідачем не наведено жодної обставини ( факту), що ОСОБА_3 не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дітей, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. 

Також взагалі відсутні докази стосовно несплати  аліментів та їх недостатності.

Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не враховані інтереси неповнолітніх дітей, про що вона заявляла у судовому засіданні під час розгляду справи, є неспроможними, оскільки будь-якими належними доказами її вимоги не підтверджені, а  факт проживання неповнолітніх дітей разом з нею, є недостатнім для відступлення від рівності часток у спільному майні подружжя.

Таким чином, рішення суду першої  інстанції перебуває у відповідності до вимог ст. 70  України,  доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, підстав для  відступу від рівності часток в майні подружжя колегія суддів не вбачає.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, підстав для його скасування не встановлено. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, підстави для стягнення з позивача на користь відповідача судового збору за подання апеляційної скарги також відсутні.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 04грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3.ст. 389 ЦПК України.

Судді: