Справа № 136/219/18

Провадження № 22-ц/801/543/2019

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Стадник С. І.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2019 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

Головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю.Б.,

суддів Міхасішина І.В., Стадника І.М.,

з участю секретаря судового засідання: Безрученко Н.Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Прилуцьке» на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 04 січня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Стадника С.І. в місті Липовець Вінницької області, зі складенням його повного тексту 08 січня 2019 року,

у справі № 136/219/18 за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прилуцьке» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, -

в с т а н о в и в:

У лютому 2018 року ОСОБА_3 звернулась в Липовецький районний суд Вінницької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прилуцьке» про визнання договору оренди земельної ділянки від 21 липня 2014 року, укладеного між нею та відповідачем, недійсним з тих підстав, що вона, як власник земельної ділянки даний договір не підписувала і іншим чином свого волевиявлення на укладення договору оренди землі не висловлювала. Про існування вказаного правочину позивач дізналася після того як отримала від ТОВ «Прилуцьке» матеріали реєстраційної справи, тобто в травні 2017 року.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 04 січня 2019 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі від 21 липня 2014 року, укладений між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Прилуцьке» про передачу в оренду земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,0445 га (кадастровий номер НОМЕР_1), що розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Прилуцьке» на користь ОСОБА_3 судові витрати на проведення судової експертизи в сумі 4290 грн. 00 коп., а також судовий збір в сумі 704 грн. 80 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір оренди землі від 21 липня 2014 року слід визнати недійсним, оскільки позивач вказаний правочин не підписувала і волевиявлення на його укладення не давала. У матеріалах справи відсутні дані, які вказували б на те, що особа, яка підписала оспорюваний правочин від імені ОСОБА_3 була її представником або ж виконала підпис з її відома.

Суд також виходив з того, що отримання позивачем коштів від ТОВ «Прилуцьке» за використання належної їй земельної ділянки не може свідчити про схвалення нею вказаного договору, оскільки є лише платою за користування чужим майном, що відповідає звичаям ділового обороту, а тому встановлені обставини вказують на відсутність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Не погоджуючись із рішенням суду, ТОВ «Прилуцьке» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, дійсним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким застосувати строк позовної давності та у зв'язку з цим в задоволенні позовних вимог відмовити

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач могла довідатися про спірний договір оренди землі раніше, тобто з часу його укладання, а тому на момент подання позову нею пропущено строк позовної давності. Вказує, що ТОВ «Прилуцьке» обробляє земельну ділянку позивача з 2014 року, сплачує орендну плату, яку отримувала позивач, а відтак їй повинно було бути відомо про існування договору оренди землі.

У відзиві на апеляційну скаргу Ольшанецький Д.В., який діє в інтересах позивача ОСОБА_3 посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

У судовому засіданні представник ТОВ «Прилуцьке» адвокат Бурятинський В.О. підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник позивача адвокат Ольшанецький Д.В. доводи апеляційної скарги не визнав, вказавши на їх безпідставність і на законність та обґрунтованість рішення суду.

Апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 255190 ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 3,0445 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області.

21 липня 2014 року між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Прилуцьке» укладено Договір оренди землі, предметом якого є вищевказана земельна ділянка. На підставі зазначеного договору в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Прилуцьке» було зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 строком на 5 років.

Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №3618/3619/18-21 від 05.10.2018 встановлено, що підпис в графі «Орендодавець» Договору від 21.07.2014 року щодо оренди земельної ділянки площею 3,0445 га (кадастровий номер НОМЕР_1), - виконаний не самою ОСОБА_3, а іншою особою, без наслідування почерку ОСОБА_3

Ураховуючи те, що спірний договір укладений від імені позивача, підписаний не нею, а іншою особою, тобто був укладений без волевиявлення позивача, суд вважав, що наявні правові підстави для визнання договору оренди землі недійсним на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Суд також виходив з того, що отримання позивачем коштів від ТОВ «Прилуцьке» за використання належної їй земельної ділянки не може свідчити про схвалення нею вказаного договору, оскільки є лише платою за користування чужим майном, що відповідає звичаям ділового обороту, а тому встановлені обставини вказують на відсутність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Зазначений висновок суду першої інстанції ґрунтується на нормах матеріального права та відповідає обставинам справи, з ним погоджується також суд апеляційної інстанції.

Аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково не застосував строки позовної давності, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності, так як про порушення свого права вона могла дізнатися ще у 2014 році, окрім цього, вона отримувала у відповідача оренду плату за договором оренди, колегія суддів вважає безпідставними.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивач дізналась про порушення свого права, тобто про наявність спірного договору, лише після того, як отримала від відповідача матеріали відповідної реєстраційної справи, тобто в травні 2017 року, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строків позовної давності.

Перебіг строку позовної давності починається не з моменту отримання плати за користування земельною ділянкою, а з часу, коли позивач дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, тобто укладення договору. Оскільки позивачу стало відомо про укладення договору оренди, який вона не підписувала, у травні 2017 року, тому строк позовної давності позивачем не пропущено.

Для правильного вирішення вказаної справи, зокрема у частині висновків щодо початку перебігу позовної давності, важливим є така фактична обставина, як момент, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права. За вказаних обставин особа взагалі не знала про наявність спірного договору оренди землі, адже його не підписувала, тому визначальним є саме момент, коли вона довідалася про порушення свого права. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15.

Отже, доводи відповідача ґрунтуються виключно на припущеннях, оскільки отримання орендної плати не свідчить про наявність укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки та не є беззаперечним доказом укладення договору оренди земельної ділянки на умовах, визначених в договорі від 21 липня 2014 року, який позивач не підписувала.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції, на підставі повного і всебічного дослідження матеріалів справи та надання належної правової оцінки доводам сторін і зібраним у справі доказам дійшов правильного висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Крім того, відповідачем не доведено, що виплати орендної плати позивачу здійснювались саме за договором оренди землі від 21 липня 2014 року. Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що між сторонами погоджено сплату орендної плати орендарем у грошовій формі (п. 9 договору), тоді як надані відповідачем відомості за 2014-2015 роки свідчать про видачу зерна пшениці пайовикам с. Нова Прилука (а. с. 76, 78). З видаткового касового ордеру 449 вбачається, що ОСОБА_3 03 червня 2014 року видано гроші в сумі 2000 грн. в рахунок орендної плати за земельний пай, проте сам договір оренди землі почав існувати лише 21 липня 2014 року (а. с. 77).

Доводи апеляційної скарги про те, що наявність в матеріалах реєстраційної справи до оспорюваного договору копій паспорту та Державного акта на право власності на земельну ділянку, які відповідач міг отримати лише від позивача, свідчать про те, що позивач повинен був знати, що такі копії він надає з метою укладення договору оренди землі, спростовуються відсутністю в матеріалах реєстраційної справи копій зазначених документів (а. с. 50-56).

За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 375, 382, 384, 389 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Прилуцьке» залишити без задоволення.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 04 січня 2019 року залишити без змін.

Судові витрати, пов'язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Прилуцьке».

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 15 березня 2019 року.

Головуючий Ю. Б. Войтко

Судді І. В. Міхасішин

І. М. Стадник