ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/2582/14

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богацької Н.С.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання: Іванов І.В.

за участю представників учасників справи:

від позивача: Зубачова Ю.В., довіреність;

від відповідача: Галькевич О.І., довіреність;

від державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18.01.2019 (м. Одеса, суддя І.А.Малярчук), постановлену за результатами розгляду

скарги Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства на постанову про арешт майна боржника від 13.12.2018 старшого державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кудряшова Павла Юрійовича

у справі № 916/2582/14

за позовом: Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси»

до відповідача: Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства про: стягнення 338375,45 грн.

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2018 Причорноморське державне регіональне геологічне підприємство звернулось до Господарського суду Одеської області зі скаргою на постанову державного виконавця, в якій просило суд визнати неправомірною постанову від 13.12.2018 старшого державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кудряшова Павла Юрійовича за виконавчим провадженням № 56312757 про арешт майна боржника Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства, а також зобов'язати державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кудряшова Павла Юрійовича за виконавчим провадженням № 56312757 усунути порушення: винести постанову про зняття арешту з майна боржника - автотранспортних засобів: HYUNDAI SANTA FE - н/з ВН 1092 ВХ, ГАЗ 24 - н/з 17594 ОВ, РАФ 2203 - н/з 21387 ОВ, МАЗ 8925 - н/з ВН 5664 XX, МАЗ 5334 - н/з ВН 4663 ВВ, ПАЗ 32054 - н/з ВН 9043 ВН.

Скарга мотивована тим, що через відсутність у постанові дати відповіді ТСЦ №5141 неможливо встановити додержання виконавцем строків винесення постанови про арешт майна боржника від 13.12.2018; у постанові про арешт майна боржника від 13.12.2018 не зазначено строк і порядок оскарження постанови; даних про те, що виконавчі провадження у справах №916/2511/13 та №916/2582/14 були об'єднані у зведене виконавче провадження №57172795, а у вступній частині постанови замість зведеного провадження ВП №57172795 зазначено зведене виконавче провадження ВП №56298150; оскаржувана постанова не була доведена до відома боржника (не надсилалась поштою або кур'єром);

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.01.2019 у справі №916/2582/14 (суддя Малярчук І.А.) у задоволенні скарги Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства на постанову про арешт майна боржника від 13.12.2018 старшого державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кудряшова Павла Юрійовича відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що постанова державного виконавця від 13.12.2018 про арешт майна боржника винесена державним виконавцем з дотриманням процедури, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією з організації примусового виконання рішень, дії державного виконавця з винесення постанови не порушують права боржника, як власника арештованого майна.

Не погодившись з означеним судовим рішенням, Причорноморське державне регіональне геологічне підприємство звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати повністю ухвалу Господарського суду Одеської області від 18.01.2019 у справі №916/2582/14 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги скарги боржника.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги боржник посилається на порушення норм процесуального права, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, зазначаючи, що: в мотивувальній та резолютивній частинах ухвали суду невірно вказано дату скарги; в мотивувальній частині ухвали не вказані конкретно визначені автотранспортні засоби боржника, на які було накладено арешт оскаржуваною постановою, при цьому в цій частині ухвали суду йдеться про банківські рахунки Боржника замість автотранспортних засобів; надана суб'єктом оскарження суду першої інстанції копія супровідного листа про надсилання боржнику оскаржуваної постанови є неналежним та недопустимим доказом, оскільки фактом, який підтверджує відправлення вихідної простої кореспонденції є Журнал реєстрації вихідної кореспонденції; місцевий господарський суд безпідставно не взяв до уваги, що державний виконавець 10.09.2018 протиправно виніс постанову про об'єднання виконавчих проваджень ВП № 56298150 та ВП № 56312757, які відкриті 26.06.2018, у зведене виконавче провадження ВП №57172795, тобто з порушенням встановленого строку на 76 днів; судом помилково зазначено, що роз'яснення строку та порядку оскарження постанови суб'єкта оскарження не могли вплинути на правомірність постанови про арешт майна боржника та на вчинення процесуальної виконавчої дії.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, наполягав на її задоволенні.

Представник позивача письмового відзиву на позов не надав, усно заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив в її задоволенні відмовити.

Представник органу примусового виконання рішень в судове засідання не з'явився, незважаючи на належне повідомлення про час, дату та місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням з відміткою підприємства поштового зв'язку про вручення поштового відправлення (штрих кодовий ідентифікатор № 6511910805866).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія зазначає наступне.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.09.2014 у справі №916/2582/14 позов Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» задоволено повністю: з Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства на користь Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» стягнуто 4308736,26 грн. заборгованості, 10505,16 грн. пені, 2013,31 грн. трьох процентів річних, 17120,72 грн. індексу інфляції, 6767,51 грн. судового збору.

22.09.2014 на виконання вказаного рішення судом було видано відповідний наказ.

Постановою старшого державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кудряшова Павла Юрійовича від 26.06.2018 відкрито виконавче провадження №56298150 з виконання наказу Господарського суду Одеської області № 916/2511/13 від 09.01.2014 про стягнення з Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства заборгованості у розмірі 299987,91 грн.

Постановою старшого державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кудряшова Павла Юрійовича від 26.06.2018 відкрито виконавче провадження №56312757 з виконання наказу Господарського суду Одеської області № 916/2582/14 від 22.09.2014 про стягнення з Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства заборгованості у розмірі 318584,45 грн.

Постановою старшого державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кудряшова Павла Юрійовича від 10.09.2018 об'єднано виконавчі провадження №56298150, № 56312757 у зведене виконавче провадження № 57172795.

З матеріалів оскарження ухвали вбачається, що державний виконавець звертався до банківських установ із запитами про наявність грошових коштів на рахунках боржника, достатніх для виконання рішення суду. З відповідей банків вбачається, що у Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства недостатньо коштів на банківських рахунках для виконання рішення суду.

Також державним виконавцем було вжито заходів щодо виявлення належного боржнику майна. Так, Територіальний регіональний сервісний центр № 5141 МВС України в Одеській області у відповідь на запит старшого державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кудряшова Павла Юрійовича від 27.11.2018 року надав довідку від 01.12.2018 № 31/15/5141-2921, в якій зазначено, що згідно з базою даних АІС «Автомобіль» МВС України в Одеській області та Єдиного державного реєстру МВС України станом на 30.11.2018 року за Причорноморським державним регіональним геологічним підприємством зареєстровано транспортні засоби відповідно до переліку (а.с. 10-11).

Згідно наявного на вказаній довідці відбитку вхідного штемпеля, довідку ТСЦ №5141 виконавчою службою отримано 06.12.2018.

Постановою старшого державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кудряшова Павла Юрійовича від 13.12.2018 ВП № 56312757 накладено арешт на транспортні засоби боржника - HYUNDAI SANTA FE - н/з ВН 1092 ВХ, ГАЗ 24 - н/з 17594 ОВ, РАФ 2203 - н/з 21387 ОВ, МАЗ 8925 - н/з ВН 5664 XX, МАЗ 5334 - н/з ВН 4663 ВВ, ПАЗ 32054 - н/з ВН 9043 ВН.

Боржник з даною постановою не погодився, що і стало підставою для звернення до суду з відповідною скаргою на дії державного виконавця.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 339 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду. (ст. 340 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 342 Господарського процесуального кодексу України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду. Якщо суд встановить, що особа, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються, звільнена з посади (не здійснює відповідну діяльність), він залучає до участі у справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення права заявника.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави дійти висновку про те, що сторони виконавчого провадження при зверненні до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права, мають обґрунтувати у чому саме полягає порушення їх прав, а суд розглядаючи скаргу має пересвідчитись у наявності такого порушеного права, усунути порушення та поновити порушене право заявника, при цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (ст. 343 Господарського процесуального кодексу України).

Предметом оскарження згідно поданої боржником в порядку ст. 339 Господарського процесуального кодексу України скарги є дії старшого державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кудряшова Павла Юрійовича щодо накладення арешту на транспортні засоби боржника, а саме: HYUNDAI SANTA FE - н/з ВН 1092 ВХ, ГАЗ 24 - н/з 17594 ОВ, РАФ 2203 - н/з 21387 ОВ, МАЗ 8925 - н/з ВН 5664 XX, МАЗ 5334 - н/з ВН 4663 ВВ, ПАЗ 32054 - н/з ВН 9043 ВН.

Розділом XIV Господарського процесуального кодексу України, який був чинний на момент існування спірних правовідносин, визначено порядок виконання рішення, ухвали, постанови. Зокрема, статтею 115 Господарського процесуального кодексу України було встановлено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Аналогічно, за приписами ст. 326 Господарського процесуального кодексу України (в редакції з 15.12.2017), судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і виконуються в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», що також узгоджується зі змістом ч.1 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регламентовано Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (тут і надалі Закон/Інструкція в редакціях, чинних на момент вчинення відповідних виконавчих дій).

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної влади (державних виконавців) та у передбачених цим законом випадках на приватних виконавців, правових статус та організація діяльності яких встановлюється Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження», п. 6 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За положеннями ч. 5 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника (ч. 8 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

З матеріалів оскарження ухвали вбачається, що постановою державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кудряшова Павла Юрійовича від 20.11.2018 ВП № 56312757 накладено арешт на грошові кошти, що містяться на всіх рахунках боржника в Акціонерному банку «Південний», Акціонерному банку «Райффайзен Банк Аваль», Южному ГРУ Публічного акціонерного банку «Комерційний банк «Приватбанк», Акціонерному банку «УкрСиббанк», Акціонерному банку «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» у межах суми звернення 680967,54 грн.

Водночас, з листів вищевказаних банків вбачається, що на рахунках боржника відсутній залишок грошових коштів, необхідний для виконання постанови державного виконавця.

За приписами ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

З метою виявлення майна боржника, державним виконавцем направлено запити до Територіального регіонального сервісного центру № 5141 МВС України в Одеській області для виявлення майна (транспортних засобів) боржника.

У довідці Територіального регіонального сервісного центру №5141 МВС України в Одеській області від 01.12.2018 № 31/15/5141-2921 вказано перелік транспортних засобів зареєстрованих за боржником.

За приписами ст.48 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в органах доходів і зборів, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача. У разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно (ст.52 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення. Опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п'ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна.

Статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Після отримання відомостей щодо відсутності достатніх коштів з усіх банків, де були відкриті рахунки боржника, старшим державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кудряшовим Павлом Юрійовичем було прийнято постанову від 13.12.2018 ВП №56312757 про арешт майна боржника, якою накладено арешт на рухоме майно боржника: HYUNDAI SANTA FE - н/з ВН 1092 ВХ, ГАЗ 24 - н/з 17594 ОВ, РАФ 2203 - н/з 21387 ОВ, МАЗ 8925 - н/з ВН 5664 XX, МАЗ 5334 - н/з ВН 4663 ВВ, ПАЗ 32054 - н/з ВН 9043 ВН.

Тобто, державний виконавець з дотриманням норм ст.ст. 48, 52 Закону України «Про виконавче провадження» в частині першочерговості звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках боржника, дочекавшись офіційних відомостей банківських установ про недостатність грошових коштів, наклав арешт на рухоме майно боржника.

Згідно з положеннями ч.4 ст.13 Закону України «Про виконавче провадження» опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п'ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна.

Водночас, положення ч.5 ст.13 Закону України «Про виконавче провадження» передбачають, що порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.

З огляду на дотримання процедури, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», немає законодавчо визначених підстав для скасування постанови від 13.12.2018 про накладення арешту на майно боржника - автотранспортні засоби: HYUNDAI SANTA FE - н/з ВН 1092 ВХ, ГАЗ 24 - н/з 17594 ОВ, РАФ 2203 - н/з 21387 ОВ, МАЗ 8925 - н/з ВН 5664 XX, МАЗ 5334 - н/з ВН 4663 ВВ, ПАЗ 32054 - н/з ВН 9043 ВН.

З матеріалів оскарження ухвали вбачається, що постановами державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кудряшова Павла Юрійовича від 06.12.2018 ВП № 56312757 оголошено в розшук і накладено арешт на наступні транспортні засоби, що належать боржнику: ЗИЛ ММ345021- н/з 10614 ОВ, ГАЗ 53А на базі АЦ 4 - н/з10615 ОВ, ГАЗ - н/з 8952 ОДА, SKODA SUPERB - н/з 59199 ОК, ГАЗ 3110 - н/з 45096 ОК, УАЗ 3909 - н/з ВН 9076 ВН, ГАЗ 330232-414 - н/з ВН 9040 ВН.

Тобто, було накладено арешт і оголошено в розшук транспортні засоби відповідно до довідки Територіального регіонального сервісного центру № 5141 МВС України в Одеській області від 01.12.2018 № 31/15/5141-2921, які є відмінними від транспортних засобів, з накладенням арешту на які не погоджується боржник. При цьому, матеріали оскарження ухвали не містять доказів оскарження боржником постанов від 06.12.2018.

Колегія суддів також враховує, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» і пред'являючи виконавчий документ до виконання, стягувач має законні та обґрунтовані очікування, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання, буде виконано відповідно до вимог та в порядку, встановленому законом, у розумний строк, необхідний для вчинення таких дій, що також не потребуватиме вчинення стягувачем додаткових дій, яких можна було б уникнути у разі дотримання вимог Закону.

У рішенні "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі "Філіс проти Греції" (Philis v. Greece) (№ 1) від 27 серпня 1991, серія А, № 209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, серія А, № 18, с. 16 - 18, п. 34 - 36). Отже, для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

У п. 7 розд. І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 визначено, що постанова як окремий документ містить такі обов'язкові реквізити: номер виконавчого провадження; вступну частину із зазначенням: назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення; найменування органу державної виконавчої служби, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову або прізвища, імені та по батькові приватного виконавця, який виніс постанову, найменування виконавчого округу, в якому він здійснює діяльність; назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа; за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене; мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову; резолютивну частину із зазначенням: прийнятого виконавцем рішення; строку і порядку оскарження постанови.

Оскаржувана постанова державного виконавця про накладення арешту на майно боржника відповідає наведеним вимогам.

Так, зокрема, у вступній частині постанови державного виконавця вказано про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, а у резолютивній частині вказано, що постанова може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Апеляційний господарський суд не приймає до уваги посилання скаржника на те, що постанова про арешт майна від 13.12.2018 не надсилалась боржнику.

Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Оскільки законом не вимагається направлення постанов про арешт майна боржника рекомендованими відправленнями, постанова про арешт майна боржника від 13.12.2018 направлена скаржнику простим поштовим відправленням, про що свідчить супровідний лист від 13.12.2018 № 37774.

Водночас, скаржник підготував відповідну скаргу 21.12.2018 і направив її суду 22.12.2018, що спростовує його посилання на необізнаність про існування відповідної постанови.

Слід погодитись з місцевим господарським судом стосовно того, що позиція скаржника, викладена у додаткових поясненнях від 15.01.2019, щодо неправомірності об'єднання виконавчих проваджень ВП № 56298150 та ВП № 56312757 у зведене виконавче провадження ВП № 57172795 не заслуговує на увагу суду, з огляду на не оскарження відповідної постанови від 10.09.2018 та чинності її на теперішній час.

Щодо посилання Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства в апеляційній скарзі на невірно вказану дату скарги в ухвалі суду першої інстанції, а саме: 22.12.2018 замість 21.12.2018, судова колегія зазначає наступне.

Скарга на постанову державного виконавця про накладення арешту на майно боржника датована самим скаржником 21 грудня 2018 року. При цьому, з роздруківки з електронної пошти судді Малярчук І.А., вбачається, що скарга надійшла електронною поштою, підписана за допомогою ЄЦП, 22.12.2018 о 12 год. 35 хв. (а.с. 9), у зв'язку з чим була зареєстрована Господарським судом Одеської області 22.12.2018.

За таких обставин, посилання місцевим господарським судом за текстом оскаржуваної ухвали на скаргу від 22.12.2018 не може вважатись порушенням норм процесуального права, а твердження скаржника про те, що зазначення дати скарги 22.12.2018 унеможливлює ідентифікувати скаргу за зазначеною датою є необґрунтованим.

Отже, суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні скарги на дії старшого державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

У справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі апеляційний господарський суд вважає, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах і, переглядаючи, в межах свої повноважень, ухвалу у даній справі, апеляційним господарським судом не встановлено будь-яких порушень балансу прийняття доводів сторін.

За таких обставин, враховуючи, що доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 Господарського процесуального кодексу України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч. 4 ст. 269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційна скарга Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства залишається без задоволення, а ухвала Господарського суду Одеської області від 18.01.2019, постановлена за результатами розгляду скарги Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства на постанову від 13.12.2018 про накладення арешту на майно боржника старшого державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кудряшова Павла Юрійовича підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з апеляційним переглядом підлягають віднесенню на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 18.01.2019 у справі № 916/2582/14 - без змін.

Постанова, відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 15.03.2019.

Головуючий суддя Н.С. Богацька

судді Н.М. Принцевська

А.І. Ярош