Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року січня місяця „25” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Кірюхіної М.А.
Суддів: Горбань В.В.
Курської А.Г.
При секретарі: Козачок О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення суми боргу та збитків з урахуванням встановленого індексу інфляції, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 13 липня 2009 року,
ВСТАНОВИЛА:
23 вересня 2008 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення суми боргу та збитків з урахуванням встановленого індексу інфляції. Вимоги мотивовані тим, що між ним та відповідачем 01.12.2006 року було укладено договір доручення, згідно з яким він виступав повіреним, а відповідач довірителем. Відповідно до умов договору та додаткової угоди до нього від 23.03.2007 року він повинен був здійснити угоди в інтересах ОСОБА_6 чи третіх осіб за його вказівкою з метою подальшого переходу у власність ОСОБА_6 земельних ділянок площею 36,8664 га, що розташовані в Чорноморському районі АР Крим, вартістю 2499750 грн. Договором було передбачено дії, які він повинен був здійснити у строк до 01.05.2007 року, а саме - у відповідності до діючого законодавства пройти процедуру по зміні цільового призначення земельних ділянок з товарного сільгоспвиробництва на цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства; оформити пакет документів, що необхідні для юридичного оформлення відчуження зазначених земельних ділянок; здійснити реєстрацію і перехід права власності на об’єкт довіреного. Пунктом 1.1 Договору було зазначено три земельні ділянки, які належали ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, відносно яких він повинен був здійснити вище перелічені дії. Посилається на те, що після зміни цільового призначення земельних ділянок і здійснення відчуження ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6, позивач повинен був отримати державні акти на земельні ділянки та передати їх ОСОБА_6, а ОСОБА_6 повинен був сплатити йому решту суми за договором в розмірі еквівалентному 122000 доларам США. Виконання умов зобов’язання за договором позивач обґрунтовує розпорядженнями Чорноморської райдержадміністрації АР Крим № 1271-р, № 1270-р від 18.12.2006 року, № 1101-р від 03.11.2006 року про дозвіл громадянам ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_8 відповідно складання проектів відводу землеустрою по зміні цільового призначення земельних ділянок, що передані їм у власність з зобов’язанням їх узгодження у встановленому порядку і надання на затвердження райдержадміністрації. А також двома актами дослідження земельної ділянки в натурі, що належить ОСОБА_7, по зміні цільового призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, зазначає, що проект відводу у встановленому порядку узгоджений і 21.02.2007 року на нього накладено візу заступником начальника Чорноморського районного відділу земельних ресурсів. Посилається на те, що ним за договором доручення здійснено 95 % усієї процедури зміни цільового призначення земельної ділянки. Після виконання ним зазначеної роботи відповідач ОСОБА_6 в односторонньому порядку відмовився від договору доручення з посиланням на те, що відсутня необхідність зміни цільового призначення земельної ділянки і не виплатив йому передбачену договором за проведену роботу решту суми в розмірі 616100 грн. У відповідності до ч. 1 ст. 1009 ЦК України просив стягнути з ОСОБА_6 на його користь 616100 грн. /122000 доларів США в еквіваленті/ за дії, пов’язані зі зміною цільового призначення земельних ділянок, а також відповідно до ст. 625 ЦК України стягнути з відповідача суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення. Уточнивши позовні вимоги в процесі розгляду справи просив стягнути з ОСОБА_6 на його користь суму боргу з урахуванням курсу долара в розмірі 939400 грн., 325764 грн. збитків з урахуванням індексу інфляції, а також компенсацію моральної шкоди 50 000 грн. та судові витрати.
10.07.2009 року позивач відмовився від позову в частині стягнення моральної шкоди.
Ухвалою Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 13 липня 2009 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 в частині стягнення моральної шкоди.
Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 13 липня 2009 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення боргу та збитків з урахуванням встановленого індексу інфляції залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду з ухваленням нового про задоволення його позову, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, на неповне з’ясування обставин, що мають суттєве значення для вирішення спору, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості позовних вимог та їх недоведеності. При цьому визнав встановленим, що розрахунок за договором доручення від 01.12.2006 року і за додатковою угодою до договору від 23.03.2007 року з ОСОБА_5 проведений у повному обсязі, тому відсутні правові підстави для задоволення вимог про стягнення суми заборгованості за договором доручення.
Колегія суддів погоджується з висновками суду щодо необґрунтованості позовних вимог, але при цьому не може погодитися з мотивами та підставами відмови у задоволенні позову, оскільки вони зроблені без урахування вимог матеріального закону, що діяв на момент укладення договору.
Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.
При апеляційному перегляді справи встановлено, що 01.12.2006 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_5 був укладений договір доручення. (а.с. 20-21)
Згідно з умовами п. 1.1 даного договору довіритель доручає, а повірений зобов’язується від імені та за рахунок доверітеля вчинити ряд правочинів з метою придбання у власність довірителя і/або особи по його вказівці нерухомого майна (земельних ділянок) площею 36,86664 га, розташованих у Чорноморському районі АР Крим, вартістю 2 499 750, 00 гривень (що складало 450 000 доларів США) і передати по акту прийому-передачі у власність довірителя і/або особи за вказівкою правовстановлюючі документи: державний акт на право власності на земельну ділянку.
Пунктом 2.1 договору було передбачено, що повірений бере на себе наступні зобов’язання: відповідно до чинного законодавства України пройти процедуру по зміні цільового призначення земельних ділянок з товарного сільськогосподарського призначення на цільове призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства; оформити пакет документів необхідних для юридичного оформлення відчуження вищевказаних земельних ділянок; реєстрацію і перехід права власності на земельні ділянки довірителя; організувати ведення обліку операцій пов’язаних з виконанням даного договору, а так само повідомляти довірителю всі відомості про хід виконання повіреним доручення довірителя; після виконання доручення надати довірителю документи, підтверджуючи право власності на придбане майно на ім’я довірителя і/або особи за його вказівкою; передати довірителю все отримане у зв’язку з виконанням доручення довірителя за даною угодою.
Відповідно до вимог статті 1000 ЦК України одна сторона (повірений), виступаючи від імені та за рахунок другої сторони (довірителя), вчиняє за його дорученням певні юридичні дії, на підставі яких у довірителя виникають права й обов’язки за правочином, учиненим повіреним.
Аналіз правових норм (статті 202-209, 237, 1000-1004 ЦК України) дає підстави для висновку, що залежно від ціни та виду правочину, який повірений уповноважений вчинити від імені довірителя, залежить і форма договору доручення.
Як убачається зі змісту договору, відповідач ОСОБА_6 доручав позивачеві ОСОБА_5 укласти від його імені договір купівлі-продажу земельної ділянки, який відповідно до вимог ст. 657 ЦК України, ст. 132 ЗК України підлягає нотаріальному посвідченню.
Крім того, відповідно до підпункту «б» пункту 15 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України не допускалася купівля-продаж або іншого способу відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.
Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту запроваджується за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, визначивши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва.
Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що укладений сторонами договір доручення від 01.12.2006 року не відповідає вимогам закону і є недійсним (нікчемним) з моменту його укладення.
Згідно зі ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків.
Між тим, вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на дані обставини і не дав їм правової оцінки, хоча вони мають суттєве значення для вирішення даного спору.
Таким чином, колегія суддів вважає, що з урахуванням фактичних обставин справи відсутні передбачені законом підстави для відшкодування повіреному витрат, пов’язаних з виконанням доручення щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, яка у подальшому повинна була бути об’єктом договору купівлі-продажу. Крім того, позивачем не надано докази про понесені ним витрати, пов’язані з виконанням доручення щодо зміни цільового призначення земельних ділянок саме в сумі 616 100, 00 грн.
За таких обставин, оскільки cуд першої інстанції зазначеного не врахував та вирішив спір з порушенням норм матеріального права, що відповідно до п. 4 частини 1 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України є підставою для скасування судового рішення з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з інших мотивів і підстав.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 13 липня 2009 року скасувати і ухвалити нове.
У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції - відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржено протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді: Кірюхіна М.А. Горбань В.В. Курська А.Г.