У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2009 року листопада місяця „23” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Горбань В.В.
Суддів: Адаменко О.Г., Любобратцевої Н.І.
При секретарі: Козачок О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до виконкому Сімферопольської міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання незаконними та скасування рішення, державного акту на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу, зобов’язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 11 лютого 2009 року,
ВСТАНОВИЛА:
02 квітня 2008 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про визнання недійсними договору купівлі-продажу та державного акту на земельну ділянку, зобов’язання вчинити певні дії. Вимоги мотивовані тим, що при зверненні з заявою про приватизацію земельної ділянки йому стало відомо про існування рішення Сімферопольського міськвиконкому № 298 від 27.02.1998 року, яким ця земельна ділянка вже виділена ОСОБА_6 і згідно з договором купівлі-продажу продана ОСОБА_7, на якого оформлено державний акт на право власності на земельну ділянку. Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_5 зазначив у якості відповідачів також виконком Сімферопольської міської ради та ОСОБА_6 і просив визнати незаконним та скасувати рішення виконкому Сімферопольської міської ради № 298 від 27 лютого 1998 року, визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_7, визнати незаконним та скасувати державний акт на земельну ділянку АДРЕСА_1, який видано ОСОБА_7 та зобов’язати виконком Сімферопольської міської ради переди йому у власність зазначену земельну ділянку. Посилається на те, що оспорюваним ним рішенням виконкому Сімферопольської міської ради скасовані п.п. 9, 10 додатку № 1 до рішення міськвиконкому № 187/1 від 28.04.1989 року в частині відводу земельних ділянок ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_5 і вирішено надати і передати ОСОБА_6 земельну ділянку площею 800 кв.м. для закінчення будівництва житлового будинку в районі «Пригородний» Молодіжного житлового комплексу «Аист» (далі – МЖК). Вважає, що у ОСОБА_6 не було ніяких законних підстав для отримання земельної ділянки, якою він фактично користувався з 1989 року і яка була йому виділена на законним підставах. Зазначив, що той факт, що будівництво двоповерхового будинку ним було почато не на виділеній земельній ділянці - АДРЕСА_2, а на ділянці № 34/1,2,3,4, отримав оцінку у постанові Президії Верховного Суду Автономної Республіки Крим від 31.10.1997 року, в якій встановлено, що ані виконком Сімферопольської міської ради, ані виконком Київської районної ради м. Сімферополя, ані МЖК-16, до складу земель якого входить земельна ділянка № 34, ніяких претензій до члену МЖК ОСОБА_5 не пред’являли і не пред’являють. Проте, що він збудував двоповерховий будинок не на раніше відведеній йому земельній ділянці № АДРЕСА_2, яка виявилася зсувною, а на ділянці № 34, їм було відомо і ніяких дій по забороні з боку власника землі і первісного користувача /кооперативу/ вчинено не було. Ніхто з зазначених юридичних осіб не вважали дії ОСОБА_5 неправомірними. Оскільки усі рішення суду, які були підставою для визнання права власності ні спірну земельну ділянку за ОСОБА_6, скасовані, вважає, що він має усі законні підстави на земельну ділянку і на її приватизацію.
Справа № 22-ц-2545/2009 р Головуючий в 1 інстанції Діденко Д.О.
Доповідач Горбань В.В.
Заочним рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 11 лютого 2009 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 ставить питання про скасування заочного рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення його позову в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, при висновках суду, які не відповідають обставинам справи. Вказує, що суд, відмовляючи йому у позові, посилався на те, що спірну земельну ділянку він зайняв самовільно, оскільки відсутні докази про надання зазначеної земельної ділянки в установленому законом порядку і, що він є неналежним землекористувачем даної ділянки. Однак, вважає, що ним було надано достатньо доказів того, що він користувався спірною земельною ділянкою з 1989 року, на якій збудував двоповерховий будинок. Крім того, судом не було застосовано закон, який підялгав застосуваннню, а саме, стаття 119 Земельного кодексу України, згідно з якою громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Ухвалюючи заочне рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості позовних вимог та їх недоведеності. При цьому визнав встановленим, що оспорювані позивачем рішення виконавчого комітету Сімферопольської міської ради № 298 від 27.02.1998 року про передачу спірної земельної ділянки ОСОБА_6 для закінчення будівництва жилого будинку, договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та державний акт на спірну земельну ділянку, виданий на ім’я ОСОБА_7, не порушують прав позивача ОСОБА_5 як землекористувача, який прав на зазначену земельну ділянку не має.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають матеріалам справи та вимогам закону.
Відповідно до вимог статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконавчого комітету Сімферопольської міської ради № 466/1 від 27 жовтня 1989 року відведено в персональному порядку земельні ділянки під індивідуальне житлове будівництво членам МЖК «Аист» згідно з затвердженим генеральним планом забудови району «Пригородний» в м. Сімферополі та затвердженим спискам членів МЖК «Аист». Згідно з додатком до цього рішення ОСОБА_5 перебуває в списках членів МЖК «Аист» під № 10 - ділянка площею 0,02 га, АДРЕСА_2 (а.с. 7, 8)
Між тим, як убачається з матеріалів справи, в зв’язку з тим, що раніше відведена ОСОБА_5 земельна ділянка АДРЕСА_2 виявилася зсувною, він у 1993 році самовільно зайняв сусідню земельну ділянку № 34, на якій почав самочинне будівництво двоповерхового житлового будинку.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 20 лютого 1997 року з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 стягнуто 10498 грн. за договором позики.
Ухвалами Київського районного суду м. Сімферополя від 08 травня 1997 року та від 04 червня 1997 року у порядку виконання зазначеного судового рішення на підставі виконавчого провадження переведено на ОСОБА_6 право власності на домоволодіння в АДРЕСА_1.
Зазначені ухвали суду скасовані постановою Президії Верховного Суду АР Крим від 03 квітня 1999 року, але 06 червня 1997 року ОСОБА_6 було отримане свідоцтво на підставі акту продажу жилої будівлі з публічних торгів, затвердженого судом, про право власності на жилу будівлю-недобудований житловий будинок літер «А», розташований в АДРЕСА_1.
Рішенням виконавчого комітету Сімферопольської міської ради АР Крим № 298 від 27 лютого 1998 року скасовано рішення цього органу № 498 від 17 листопада 1989 року та № 187/1 від 28 квітня 1989 року в частині відводу земельних ділянок ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_5 та надано ОСОБА_6 земельну ділянку площею 800 кв.м. для закінчення будівництва жилого будинку в АДРЕСА_1.
26 травня 1998 року на підставі вищезазначеного рішення виконавчого комітету Сімферопольської міської ради АР Крим № 298 від 27 лютого 1998 року ОСОБА_6 був виданий державний акт за № НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 800 кв.м, що розташована в АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку.
14 травня 1998 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_7 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 800 кв.м, розташованої в АДРЕСА_1.
21 липня 1998 року на підставі даного договору купівлі-продажу Сімферопольською міською радою ОСОБА_7 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,08 га в АДРЕСА_1 № НОМЕР_2.
З огляду на наведене та встановивши, що ОСОБА_5 в 1993 році самовільно захопив спірну земельну ділянку № 34/1,2,3,4, яка йому в установленому законом порядку не надавалась і відсутність у нього документів, що підтверджують право власності або право користування даною земельною ділянкою, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у позивача ОСОБА_5 відсутні правові підстави для звернення до суду з позовом про визнання незаконним оспорюваного рішення виконавчого комітету Сімферопольської міської ради про надання відповідачці спірної земельної ділянки № 34/1,2,3,4 та про визнання договору купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки і державного акту, виданого на підставі даного договору, на ім’я ОСОБА_7 недійсними, оскільки вони не порушують прав позивача ОСОБА_5 як землекористувача, який законних прав на зазначену земельну ділянку не має.
Крім того, при апеляційному перегляді даної справи колегією суддів встановлено, що заочним рішенням Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 26 березня 2009 року за позовом ОСОБА_11 і ОСОБА_13 визнано недійсним і скасовано рішення виконавчого комітету Сімферопольської міської ради № 298 від 27 лютого 1998 року; визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, розташованої у АДРЕСА_1 від 14 березня 1998 року, укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_7; визнано недійсним державний акт НОМЕР_2 від 21 липня 1998 року на право приватної власності ОСОБА_7 на земельну ділянку, яка розташована у АДРЕСА_1 (а.с. 183-186, 187-189), тобто фактично відсутній предмет спору.
Відмовляючи у задоволенні позову про зобов’язання виконавчого комітету Сімферопольської міської ради передати у власність ОСОБА_5, як члену МЖК-16 «Аист», спірної земельної ділянки № 34 на підставі набувальної давності, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості позовних вимог. При цьому визнав встановленим, що позивач у встановленому законом порядку з заявою до компетентного органу про передачу земельної ділянки у власність або у користування на підставі набувальної давності не звертався, тому відсутні правові підстави для задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 12 ЗК України розпорядження землями територіальної громади, у тому числі передання земельних ділянок комунальної власності у власність громадян, є виключною компетенцією сільських, селищних та міських рад.
Згідно зі статтею 119 Земельного Кодексу України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.
Таким чином, відповідно до зазначеної норми давність користування земельною ділянкою надає лише право звернення до відповідного органу за передачею землі у власність, причому, зазначений у вказаній нормі строк починає свій сплив після вступу Земельного кодексу України в дію, тобто після 01 січня 2002 року.
Між тим, як убачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_5 до Сімферопольської міської ради з заявою про надання йому земельної ділянки у власність або у користування не звертався, дане питання не було предметом розгляду міської ради і рішення з цього питання не приймалося.
Сам по собі факт звернення позивача до комітету по управлінню земельними ресурсами Сімферопольської міської ради не може свідчити про те, що йому було відмовлено у розгляді питання про передачу у власність земельної ділянки, оскільки до компетенції управління земельних ресурсів не належить прийняття рішень про передання у власність громадян земель комунальної власності.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає, що позовні вимоги ОСОБА_5 щодо захисту прав землекористувача не ґрунтуються на законі, рішення суду першої інстанції про відмову йому у позові є правильним.
Відповідно до частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставами для скасування чи зміни рішення суду.
Так, доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи суд апеляційної інстанції до уваги взяти не може, оскільки судом першої інстанції фактичні обставини з’ясовані повно та всебічно і висновки суду відповідають встановленим фактам.
Доводи позивача на наявність у нього прав на спірну земельну ділянку № 34 площею 800 кв.м. за вищезазначеною адресою на підставі статті 119 Земельного Кодексу України засновані на помилковому тлумаченні норм матеріального права.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права на знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, тому не можуть бути визнані обґрунтованими.
Інші доводи апеляційної скарги не містять в собі правових підстав для висновку про те, що рішення суду не відповідає вимогам статей 213, 214 ЦПК України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що при розгляді справи вимоги матеріального і процесуального права судом першої інстанції додержано, підстав для скасування рішення немає.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Заочне рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 11 лютого 2009 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді: Горбань В.В. Адаменко О.Г. Любобратцева Н.І.