У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року січня місяця „18” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Горбань В.В.
Суддів: Курської А.Г.
Кірюхіної М.А.
При секретарі: Козачок О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7, 3 особи – Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Центрального РО СМУ ГУ МВС України в АР Крим, Комунальне підприємство Житлово-експлуатаційне об’єднання Центрального району м. Сімферополя АР Крим, про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, за апеляційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_6 на заочне рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 02 вересня 2009 року,
ВСТАНОВИЛА:
02 червня 2009 року ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_7, 3 особи – Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Центрального РО СМУ ГУ МВС України в АР Крим, Комунальне підприємство Житлово-експлуатаційне об’єднання Центрального району м. Сімферополя АР Крим, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_5 знаходилась у шлюбі з відповідачем з 15.08.1978 року. Від шлюбу мають дочку ОСОБА_6, 1983 року народження. Рішенням виконавчого комітету № 1334 від 25.09.1998 року їм на склад сім’ю з трьох осіб було надано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. 06.02.2007 року шлюб між ними було розірвано. Посилається на те, що з 15.06.2004 року відповідач не проживає за вищезазначеною адресою, за їх даними відповідач проживає в Сімферопольському районі, с. Каменка, але точної адреси його місця проживання вони не знають. Оскільки ОСОБА_7 вже тривалий час не проживає в квартирі, а вони сплачують за нього квартирну плату та комунальні послуги, тому просять на підставі ст.ст. 71, 72 ЖК України визнати ОСОБА_7 таким, що втратив право на проживання в квартирі АДРЕСА_1.
Заочним рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 02 вересня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_6 залишені без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 і ОСОБА_6 просять заочне рішення суду скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення їх позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, на неповне з’ясування обставин, що мають суттєве значення для вирішення спору, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення позивачів, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи заочне рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог та їх недоведеності. При цьому визнав встановленим, що позивачі не надали доказів, які б безспірно підтверджували факт непроживання відповідача у спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин.
Справа № 22-ц-198/2010 р Головуючий в 1 інстанції Благодатна О.Ю.
Доповідач Горбань В.В.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи і вимогам закону - ст. ст. 71, 72 ЖК України.
Згідно зі ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім’ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за їхньою заявою може бути продовжено, а в разі спору – судом.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у п. 10 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України”, у справах про визнання наймача або члена його сім’ї такими, що втратили право користування жилим приміщенням, необхідно з’ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім’ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Перевіряючи доводи позивачок щодо непроживання відповідача в спірній квартирі з червня 2004 року по останній час, тобто понад шість місяців, суд дійшов правильного висновку, що вони не підтверджуються достовірними доказами.
Виходячи з положень ст. 71 ЖК України і вищевказаних роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України та встановивши, що позивачі не надали доказів, які б безспірно підтверджували факт непроживання відповідача у спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог та відмовив у задоволенні позову.
Відповідно до правил ч. 1 ст. 303 ЦПК України при розгляді справи в апеляційній інстанції суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Всупереч вимогам ст. 60 ЦПК України позивачі не надали доказів, які могли б спростувати висновки суду першої інстанції.
Так, доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи колегія суддів до уваги взяти не може, оскільки судом першої інстанції фактичні обставини з’ясовані повно та всебічно і висновки суду відповідають встановленим фактам.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, тому не можуть бути визнані обґрунтованими.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що при розгляді справи суд першої інстанції не сприяв позивачам у здійсненні процесуальних дій щодо виклику в судове засідання свідків, зазначених ними у позовній заяві, що призвело до неповного з’ясування фактичних обставин, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки воно спростовується матеріалами справи.
Так, зі змісту журналу судового засідання вбачається, що 02.09.2009 року свідки ОСОБА_8 і ОСОБА_9 у судове засідання не з’явилися. Під час розгляду справи позивачі не заявили клопотання про відкладення слухання справи у зв’язку з неявкою в судове засідання свідків, а навпаки погодилися закінчити з’ясування обставин справи за відсутності свідків (а.с. 28-29).
Довід скарги про те, що у порушення вимог ст. 130 ЦПК України судом першої інстанції не проводилося попереднє судове засідання, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки він спростовується матеріалами справи.
Інші доводи апеляційної скарги не містять в собі правових підстав для висновку про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статей 213, 214 ЦПК України.
Судом правильно встановлені факти, якими обґрунтовуються вимоги, та докази, якими вони підтверджуються, правовідносини та норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини і ухвалено рішення по справі на підставі доказів, наданих позивачами в порядку правил ЦПК України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що при розгляді справи вимоги матеріального і процесуального права судом першої інстанції додержано, підстав для скасування рішення немає.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6 відхилити.
Заочне рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 02 вересня 2009 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвалу може бути оскаржено протягом двох місяців з моменту її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді: Горбань В.В. Курська А.Г. Кірюхіна М.А.