У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2009 року листопада місяця „09” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Курської А.Г.
Суддів: Горбань В.В.
Філатової Є.В.
При секретарі:
З участю прокурора: Козачок О.В.
Туробової Г.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Сакської районної державної адміністрації про визнання права власності, за апеляційною скаргою Сакського міжрайонного прокурора на рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 19 жовтня 2007 року,
ВСТАНОВИЛА:
09 жовтня 2007 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Сакської районної державної адміністрації про визнання права власності. Вимоги мотивовані тим, що 25.09.2000 року між нею та Фондом майна АР Крим укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу об’єкта незавершеного будівництва. 12.12.2001 року за договором оренди земельної ділянки їй у довгострокову оренду на 49 років передано в оренду земельну ділянку розміром 0,8 га забудованих земель трьох та більше поверхової житлової забудови, що розташована в східній частині АДРЕСА_1, для завершення будівництва 32-квартирного житлового будинку та його обслуговування. На підставі затвердженого 08.08.2005 року начальником відділу містобудування та архітектури Сакської райдержадміністрації архітектурно-планувального завдання Євпаторійським комплексним відділом Державного головного територіального науково-дослідного та проектного інституту Мінбуду України розроблено робочий проект добудови незавершеного будівництвом чотирьохповерхового 32-квартирного житлового будинку. За зазначеним проектом підрядною організацією проведено добудову будинку. Для отримання акту прийому в експлуатацію добудованого будинку вона 14.09.2007 року звернулася до Сакської районної державної адміністрації з заявою. Проте їй було відмовлено у зв’язку з відсутністю дозвільних документів на будівництво. Просила визнати за нею право власності на чотирьохповерховий 32-квартирний житловий будинок в АДРЕСА_1.
Рішенням Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 19 жовтня 2007 року визнано за ОСОБА_6 право власності на нерухоме майно – закінчений будівництвом чотирьохповерховий 32-х квартирний житловий будинок літера «А» загальною площею 2254,1 кв.м., у тому числі з лоджіями 2351,4 кв.м., в АДРЕСА_1 з технічними характеристиками приміщень, зазначених у технічному паспорті.
Додатковим рішенням Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 03 грудня 2007 року зазначено корисну площу будинку – 1200,1 кв.м. і зазначено номера квартир з 1 по 32 та загальну і житлову площі кожної квартири.
У зв’язку з надходженням заяви ОСОБА_6 про виправлення описок в рішенні суду ухвалою Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 27.03.2008 року виправлено у тексті рішення від 19.10.2007 року та додаткового рішення від 03.12.2007 року назву вулиці, на якій розташований об’єкт нерухомості на вул. «Нова-Садова».
В апеляційній скарзі Сакський міжрайонний прокурор Автономної Республіки Крим просить скасувати рішення Сакського міськрайонного суду АР Крим від 19.10.2007 року та додаткове рішення того ж суду від 03.12.2007 року з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, на неповне з’ясування обставин, що мають суттєве значення для вирішення спору, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та вимогам закону.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення прокурора, представника третьої особи – голови Молочненської сільської ради, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є визнання права власності на самочинне будівництво.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з положень частини 4 статті 331, частини 5 статті 376 Цивільного кодексу України щодо можливості визнання в судовому порядку права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.
Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції не врахував суттєві обставини, пов?язані з наданням (або ненаданням) законодавцем правової можливості визнання саме в судовому порядку права власності на самочинне будівництво.
Так, положення частини 5 статті 376 Цивільного кодексу України, на яку і посилався суд першої інстанції, у системному аналізі з частиною 4 цієї статті матеріального закону передбачають можливість визнання права власності за власником (користувачем) земельної ділянки на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній іншою особою , яка не є власником (користувачем) цієї земельної ділянки .
Проте, у справі самочинне будівництво здійснювалося не іншою особою, а самим орендарем земельної ділянки.
Незважаючи на вказане, суд першої інстанції не з?ясував наявність перешкод для визнання в судовому порядку права власності на вказане самочинно збудоване нерухоме майно.
Безпідставно не врахував суд і положення статті 182 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право власності на об?єкти нерухомого майна, навіть і прийняті до експлуатації, до державної реєстрації не виникає.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про архітектурну діяльність» державний архітектурно-будівельний контроль здійснюють Державна архітектурно-будівельна інспекція України, інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим, областях, районах, містах Києві та Севастополі, містах обласного підпорядкування.
Як зазначив у Рішенні від 3 лютого 2009 р. № 4-рп/2009 у справі № 1-7/2009 Конституційний Суд України, на виконання Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 червня 2005 р. «Про стан додержання вимог законодавства та заходи щодо підвищення ефективності державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання та охорони земель» від 21 листопада 2005 р. № 1643 Кабінет Міністрів України 5 квітня 2006 р. видав Постанову № 428, якою утворив Державну архітектурно-будівельну інспекцію і визнав її урядовим органом державного управління, що діє в складі Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України і йому підпорядковується. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 р. № 1182 внесено зміни у відповідні нормативно-правові акти Уряду України і визначено систему органів державного архітектурно-будівельного контролю, яку складають Державна архітектурно-будівельна інспекція України, її територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (абз. 4 п. 4).
При цьому, Конституційний суд України зазначив, що, у відповідності зі статтею 134, частиною 4 статті 136 Конституції України, згідно з положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо здійснення архітектурно-будівельного контролю та сприяння інвестиційній діяльності у будівництві» від 16 травня 2007 р. № 1026-5 здійснення архітектурно-будівельного контролю повернено від Автономної Республіки Крим органам виконавчої влади і передано Державній архітектурно-будівельній інспекції України та її територіальним органам (п.п. 7-8 Рішення).
Проте, територіальний орган Державної архітектурно-будівельної інспекції України безпідставно не притягувався до участі в справі.
Відповідно до частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України, якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Тому вирішення питання про визнання права власності у будь-якому випадку залежить, по-перше, від прийняття до експлуатації нерухомого майна.
При цьому слід враховувати, що прийняття до експлуатації будь-якої побудованої будівлі не належить до юрисдикції суду, і є не обов'язком, а тільки правовою можливістю, що надається не суду, а відповідному компетентному органу виключно за наявності обставин, які свідчать про дотримання особою, що здійснила самовільне будівництво, відповідних будівельних, архітектурних, протипожежних, санітарних і інших норм і правил, отримання особою відповідних дозволів і рішень.
Неврахування вищезазначеного означає ігнорування встановленого чинним законодавством порядку прийняття в експлуатацію нових об'єктів, оскільки суд дійсно не уповноважений підмінити своїм рішенням компетентні державні органи (будівельні, архітектурні, протипожежні, санітарні і інші), це неприпустимо. Адже, відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади (в тому числі і суд) та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2008 р. № 923 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об?єктів» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об?єктів здійснюється приймальною комісією, яка утворюється інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю (п. 3).
Зазначене додатково свідчить про безумовну необхідність притягнення до участі в справі територіального органу інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю, яка, безперечно, є зацікавленою у результатах розгляду справи, оскільки судом вирішувалися питання, що стосуються самочинного будівництва.
Однак, при розгляді цієї справи судом вищезазначені положення законів України не були взяті до уваги. Суд не залучив до участі у справі Інспекцію ДАБК і не з’ясував суттєві у справі обставини щодо правильно вирішення спору.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не брали участі у справі.
Отже, справа підлягає поверненню до суду першої інстанції для вирішення питання про притягнення до участі у справі територіального органу Державної архітектурно-будівельної інспекції України та нового розгляду справи відповідно до вимог матеріального та процесуального права.
Підлягає також скасуванню і додаткове рішення суду від 03 грудня 2007 року, оскільки воно є складовою частиною основного, яке скасовується як незаконне.
Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 311, 315, 317, 319 ЦПК України
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Сакського міжрайонного прокурора задовольнити частково.
Рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 19 жовтня 2007 року та додаткове рішення того ж суду від 03 грудня 2007 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді: Курська А.Г. Горбань В.В. Філатова Є.В.