У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2009 року грудня місяця „07” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Курської А.Г.
Суддів: Горбань В.В.
Кірюхіної М.А.
При секретарі: Козачок О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5, діючої в інтересах ОСОБА_6, до ОСОБА_7, Другої сімферопольської державної нотаріальної контори, про визнання договору дарування недійсним, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 за довіреністю ОСОБА_5 на рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 05 червня 2009 року,
ВСТАНОВИЛА:
11 вересня 2008 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом в інтересах ОСОБА_6, до ОСОБА_7, Другої сімферопольської державної нотаріальної контори, про визнання договору дарування недійсним. Вимоги мотивовані тим, що 17.06.2004 року ОСОБА_6 уклала договір дарування квартири з ОСОБА_7, який було посвідчено Другою сімферопольською державною нотаріальною конторою. Вважає зазначений договір недійсним, оскільки при його укладенні ОСОБА_6 була не в адекватному стані, тому що довго чекала на свою дочку ОСОБА_7, у той час було дуже спекотно і у неї підвищився тиск, у зв’язку з чим договір був нею підписаний і навіть не перечитаний. Посилається на те, що ОСОБА_6 завжди хотіла бути власником квартири до своєї смерті і не мала наміру відчужувати квартиру за своє життя, крім того, на думку ОСОБА_5, ОСОБА_6 вважала, що ОСОБА_7 повинна влаштувати житлове питання внука ОСОБА_8, який на час пред’явлення позову проживає разом зі ОСОБА_6 і доглядає за нею. Незважаючи на це, ОСОБА_7, скориставшись неграмотністю своєї матері, її плохим зором та частковою глухотою, оформила договір дарування квартири, після укладення якого вона стала автоматично власником квартири. Зазначає, що нотаріус у порушення вимог ст.ст. 5, 44 Закону України «Про нотаріат» не попередила ОСОБА_6 про наслідки укладення договору та не перечитала його в голос. На підставі викладеного просить визнати договір дарування квартири, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 17.06.2004 року недійсним. В процесі розгляду справи позивачка та її представник ОСОБА_5 уточнили позовні вимоги і просили визнати договір дарування недійсним на підставі ст. 230 ЦК України.
Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 05 червня 2009 року у задоволені позову ОСОБА_5, діючої в інтересах ОСОБА_6, відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 за довіреністю – ОСОБА_5 ставить питання про скасування рішення суду, посилаючись на те, що рішення є незаконним і необґрунтованим, постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вказує, що судом не в повному обсязі з’ясовані обставини справи, виводи суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення позивачки та її представника, представника відповідачки, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості позовних вимог та їх недоведеності. При цьому визнав встановленим, що позивачка ОСОБА_6 та її представник ОСОБА_5 не надали доказів про вчинення договору дарування під впливом помилки і про умисне введення позивачки в оману відповідачкою ОСОБА_7 відносно предмета та інших суттєвих обставин під час укладення договору дарування належної їй квартири та дійшов висновку, що позивачка при укладенні договору дарування повною мірою усвідомлювала природу та правові наслідки, обумовлені ним, і її волевиявлення по безоплатному відчуженню майна відповідало її внутрішній волі.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону – ст. ст. 229, 230, 717 ЦК України.
З матеріалів справи вбачається, що сторони перебувають у родинних відносинах, є матір’ю і дочкою. 17 червня 2004 року між ОСОБА_6, як дарувальником та ОСОБА_7, як обдарованою, був укладений договір дарування, за яким ОСОБА_6 подарувала, а ОСОБА_7 прийняла у дар квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 47).
При розгляді справи суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відповідності договору дарування, укладеного 17 червня 2004 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_7, вимогам закону.
Предметом договору стала квартира АДРЕСА_1. Відчужена квартира належала ОСОБА_6 на праві власності, а тому могла бути предметом договору дарування.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність обставин про введення обдарованою ОСОБА_7 дарувальника ОСОБА_6 в оману під час укладення і підписання договору дарування.
Такий висновок суду першої інстанції відповідає матеріалам справи, тому законних підстав для визнання договору дарування недійсним за статтею зазначеною позивачкою немає та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до вимог статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Всупереч вимогам статті 60 ЦПК України ОСОБА_6 та її представник ОСОБА_5 не надали доказів, які б могли спростувати висновки суду.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_6 під час укладення договору дарування мала на увазі заповіт, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки заповіт за своєю правовою природою є одностороннім правочином, посвідчення якого не потребує присутності особи на ім’я якої заповідається майно, а також надання нотаріусу певних документів, а саме: правовстановлюючих документів на нерухоме майно, оплату послуг нотаріуса, державного мита, які були надані особисто ОСОБА_6 та оплачені нею.
Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи колегія суддів до уваги взяти не може, оскільки судом першої інстанції фактичні обставини з’ясовані повно та всебічно і висновки суду відповідають встановленим фактам.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, тому не можуть бути визнані обґрунтованими.
Інші доводи апеляційної скарги не містять в собі правових підстав для висновку про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 213, 214 ЦПК України.
Судом правильно встановлені факти, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та докази, якими вони підтверджуються, правовідносини та норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини і ухвалено рішення по справі на підставі доказів, наданих сторонами в порядку правил ЦПК України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що при розгляді справи вимоги матеріального і процесуального права судом першої інстанції додержано, підстав для скасування рішення немає.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 за довіреністю – ОСОБА_5 - відхилити.
Рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 05 червня 2009 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвалу може бути оскаржено протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді: Курська А.Г. Горбань В.В. Кірюхіна М.А.