У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    2010 року лютого місяця „01” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді: Горбань В.В.

            Суддів: Курської А.Г.

Кірюхіної М.А.

                      При  секретарі: Куцко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про усунення від права на спадкування особи, яка має право на обов’язкову частку у спадщині, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 за довіреністю ОСОБА_7 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим  від 20 жовтня 2009 року,

ВСТАНОВИЛА:

    18 травня 2008 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до  ОСОБА_6 про усунення від права на спадкування особи, яка має право на обов’язкову частку у спадщині. Вимоги мотивовані тим, що вона є єдиною спадкоємицею за заповітом після смерті її вітчима ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2. До складу спадщини увійшли квартира АДРЕСА_1, а також грошовий вклад приблизно 18000 грн. Вона у встановлений законом строк подала заяву про прийняття спадщини, а в травні 2008 року їй стало відомо про подання заяви про прийняття спадщини  дочкою спадкодавця ОСОБА_6, яка має право на обов’язкову частку у спадщині. Вважає, що ОСОБА_6 повинна бути усунена від спадщини, оскільки вона ухилялася від здійснення допомоги спадкодавцеві, який в результаті  тяжкої хвороби та похилого віку знаходився у безпорадному стані. Зазначає, що з 1988 року ОСОБА_8 тяжко хворів, на той час він проживав з матір’ю позивачки в належній йому квартирі АДРЕСА_1. Позивачка щотижня приїжджала до них, прибирала, готувала їжу, купувала продукти, в той час як відповідачка не відвідувала батька взагалі. Після смерті матері у 1990 році позивачка звернулася до ОСОБА_6 з проханням допомагати її батькові, на що остання категорично відмовила. 04 липня 2001 року ОСОБА_8 склав заповіт на ім’я позивачки. У 2005 році здоров’я ОСОБА_8 різко погіршилося і лікарі його повідомили, що він потребує постійного стороннього догляду. З цього приводу ОСОБА_8 звернувся до своєї дочки, однак вона відмовилася йому допомагати. У зв’язку з цим позивачка забрала ОСОБА_8 проживати до себе, особисто доглядала за ним. Після проходженням ОСОБА_8 лікування та поліпшення зору, він подзвонив дочці, оскільки у нього був поганий слух, розмовляти по телефону йому допомагала сусідка, з їхньої розмови стало відомо, що ОСОБА_6 вимагала у батька, щоб він залишив її у спокої та більше не дзвонив. Таким відношенням відповідачка спричинила батькові моральні страждання і він заборонив усім з нею  зв’язуватися. Поховала ОСОБА_8 позивачка за власний рахунок. Зазначає, що за увесь час хвороби ОСОБА_8 відповідачка жодного разу не відвідала батька і не поінтересувалася його справами та здоров’ям. Просила на підставі ч.ч. 5, 6 ст. 1224 ЦК України усунути ОСОБА_6, як особу, яка має право на обов’язкову частку у спадщині, від права на спадкування.

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим  від 20 жовтня 2009 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_5 за довіреністю ОСОБА_7 просить рішення суду скасувати з ухваленням нового про задоволення позову, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, на неповне з’ясування обставин, що мають суттєве значення для вирішення спору, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та вимогам закону.

У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_6 просить рішення суду залишити без змін, вважає його законним, а апеляційну скаргу відхилити як необґрунтовану.

           Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, вислухавши пояснення представника позивачки, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.

            Ухвалюючи рішення суду про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог. При цьому визнав встановленим недоведеність факту умисного ухилення відповідачки від надання допомоги батькові за час його життя.

            З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_8 та що після його смерті відкрилася спадщина на  квартиру АДРЕСА_1 та грошові вклади, які знаходяться в банківських установах.

Відповідно до вимог статті 1269 ЦК України із заявами про прийняття спадщини в установлений статтею 1270 ЦК України строк до нотаріальної контори звернулися позивачка ОСОБА_5, яка є спадкоємцем за заповітом, та донька померлого – відповідачка ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка є спадкоємцем за законом та має право на обов’язкову частку в спадщині, оскільки на момент смерті батька була непрацездатною за віком.

Заявляючи вимоги про усунення відповідачки від права на спадкування, позивачка посилалася на те, що відповідачка за час життя батька  ухилялася від надання  допомоги спадкодавцю, який через похилий вік та тяжку хворобу потребував стороннього догляду і допомоги.

Відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України  особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася  від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечувати умови свого життя, у зв’язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов’язку забезпечити підтримку особи, яка усвідомлювала свій обов’язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Виходячи зі змісту зазначеної норми закону, суд першої інстанції при вирішенні даного спору врахував всі фактичні обставини справи, а саме, що спадкодавець в останні роки життя з урахуванням віку та стану здоров’я потребував сторонньої допомоги, яку з  2005 року  по день смерті надавала йому позивачка, на ім’я якої спадкодавцем був складений заповіт. При цьому визнав встановленим недоведеність факту потреби в отриманні допомоги від дочки (яка  на той час проживала в іншому місті) за умови надання спадкодавцю допомоги позивачкою ОСОБА_5 та умисного ухилення відповідачки від надання допомоги батькові.

Вказані обставини дозволили суду першої інстанції зробити правильний висновок про те, що відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України лише при одночасному настанні цих обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від права на спадщину та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Відповідно до вимог частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Всупереч вимогам статті 60 ЦПК України позивачка не надала доказів, які  могли б спростувати висновки суду.

Так, доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду  фактичним обставинам справи колегія суддів до уваги взяти не може, оскільки судом першої інстанції фактичні обставини з’ясовані повно та всебічно і висновки суду відповідають встановленим фактам.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, тому не можуть бути визнані обґрунтованими.

Посилання в апеляційній скарзі  на те, що спадкодавець ОСОБА_8 за станом здоров’я, як інвалід першої групи, потребував стороннього догляду і  допомоги, яку повинна була надавати саме відповідачка, та умисне ухилення її від надання допомоги батькові, як на безумовну підставу для усунення від права на спадщину, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки воно було предметом дослідження і оцінки суду першої інстанції і в рішенні наведені переконливі доводи на обґрунтування своїх висновків щодо недоведеності зазначених обставин.

Довід скарги про те, що позивачка неодноразово зверталася до відповідачки з вимогами про надання останньою допомоги батькові у зв’язку з його похилим віком та хворобою, колегія суддів вважає недоведеним, оскільки він ґрунтується тільки на поясненнях самої позивачки.

Інші доводи апеляційної скарги не містять в собі правових підстав для висновку про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статей 213, 214 ЦПК України.

Судом правильно встановлені факти, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та докази, якими вони підтверджуються, правовідносини та норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини і ухвалено рішення по справі на підставі доказів, наданих сторонами в порядку правил ст.ст. 10, 11, 60, 212 ЦПК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що при розгляді справи вимоги матеріального і процесуального права судом першої інстанції додержано, підстав для скасування рішення немає.  

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції  ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 за довіреністю ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 20 жовтня 2009 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців.

Судді:       Горбань В.В.              Курська А.Г.           Кірюхіна М.А.