Судове рішення #7778344

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    2010 року січня місяця „18” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:


Головуючого, судді: Курської А.Г.

            Суддів: Горбань В.В.

Кірюхіної М.А.

                      При  секретарі:

                               З участю прокурора: Козачок О.В.

Васьків Я.Й.,


розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до виконкому Ізобільненської сільської ради, Сімферопольського міжміського бюро реєстрації і технічної інвентаризації, 3 особа – Ізобільненська сільська рада, про визнання права власності, за апеляційною скаргою прокурора м. Алушта на рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим  від 14 січня 2008 року,

ВСТАНОВИЛА:

    10 вересня 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до виконкому Ізобільненської сільської ради, Сімферопольського міжміського бюро реєстрації і технічної інвентаризації, 3 особа – Ізобільненська сільська рада, про визнання права власності.  Вимоги мотивовані тим, що рішенням виконавчого комітету Ізобільненської сільської ради       м. Алушта № 180 від 29.05.1997 року йому надано дозвіл на будівництво гаражу. Цим же рішенням за ним закріплено земельну ділянку площею 0,005 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. З червня 1997 року по серпень 1997 року він збудував за власні кошти гаражний бокс, яким на протязі 10 років він зі своєю сім’єю користується.  У серпні 2007 року він звернувся до органів БТІ з заявою про реєстрацію права власності на зазначений гаражний бокс, проте, у задоволенні заяви йому було відмовлено з тих підстав, що будівництво гаражного боксу площею 106,7 кв.м проведено самовільно. Після отримання відмови він звернувся до виконавчого комітету Ізобільненської сільської ради м. Алушта з заявою про прийняття до експлуатації гаражного боксу. 16.08.2007 року йому було відмовлено у задоволенні заяви з підстав, що діючим законодавством не передбачено прийняття до експлуатації самовільно зведених споруд. Просив на підставі ст.ст. 328, 331, 392 ЦК України визнати за ним право власності на нерухоме майно – гаражний бокс загальною площею 106,7 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, зобов’язати виконком  Ізобільненської сільської ради м. Алушта прийняти рішення  про прийняття до експлуатації зазначеного гаражного боксу, зобов’язати Сімферопольське МБРТІ зареєструвати за ним право власності на гаражний бокс за вищезазначеною адресою.

Рішенням Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 14 січня 2008 року визнано за ОСОБА_6 право приватної власності на нерухоме майно: гаражний бокс загальною площею 106,7 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.  Зобов’язано виконком Ізобільненської сільської ради  прийняти рішення про прийняття в експлуатацію гаражного боксу, що розташований за адресою:              АДРЕСА_1. Зобов’язано Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації зареєструвати за ОСОБА_6 право приватної власності на гаражний бокс загальною площею 106,7 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі  прокурор м. Алушти просить скасувати рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, на неповне з’ясування обставин, що мають суттєве значення для вирішення спору, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та вимогам закону.

У запереченнях на апеляційну  скаргу ОСОБА_6 просить рішення суду залишити без змін, вважає його законним, а апеляційну скаргу  прокурора м. Алушта  залишити без розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення прокурора, позивача та його представника, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Як убачається з матеріалів справи, предметом позову є визнання права власності на самочинне будівництво.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з положень частини 5 статті 376 Цивільного кодексу України щодо можливості визнання в судовому порядку права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки вони  зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок,  будівля,  споруда,  інше нерухоме майно вважаються  самочинним  будівництвом,  якщо  вони збудовані   або будуються  на  земельній  ділянці,  що  не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не врахував суттєві обставини, пов?язані з наданням (або ненаданням) законодавцем правової можливості визнання саме в судовому порядку права власності на самочинне будівництво.

         Так, положення частини 5 статті 376 Цивільного кодексу України, на яку і посилався суд першої інстанції, у системному аналізі з частиною 4 цієї статті матеріального закону передбачають можливість визнання права власності за власником (користувачем) земельної ділянки на нерухоме  майно,  яке самочинно збудоване на ній іншою особою , яка не є власником (користувачем) цієї земельної ділянки .

         Проте, у справі самочинне будівництво здійснювалося не іншою особою, а самим користувачем земельної ділянки.

         Незважаючи на вказане, суд першої інстанції не з?ясував наявність перешкод для визнання в судовому порядку права власності на вказане самочинно збудоване нерухоме майно.

         Безпідставно не врахував суд і положення статті 182 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право власності на об?єкти нерухомого майна, навіть і прийняті до експлуатації, до державної реєстрації не виникає.

          Відповідно до статті 10 Закону України «Про архітектурну діяльність» державний архітектурно-будівельний контроль здійснюють Державна   архітектурно-будівельна  інспекція  України,  інспекції державного архітектурно-будівельного   контролю   в   Автономній Республіці Крим,  областях,  районах, містах Києві та Севастополі, містах обласного підпорядкування.

Як зазначив у Рішенні від 3 лютого 2009 р. № 4-рп/2009 у справі № 1-7/2009 Конституційний Суд України, на виконання Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від  29 червня 2005 р. «Про стан додержання вимог законодавства та заходи щодо підвищення ефективності державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання та охорони земель» від 21 листопада 2005 р.   № 1643 Кабінет Міністрів України  5 квітня 2006 р. видав Постанову № 428, якою утворив Державну   архітектурно-будівельну  інспекцію і визнав її урядовим органом державного управління, що діє в складі Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України і йому підпорядковується. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 р. № 1182 внесено зміни у відповідні нормативно-правові акти Уряду України і визначено систему органів державного   архітектурно-будівельного   контролю, яку складають Державна   архітектурно-будівельна  інспекція  України, її територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (абз. 4 п. 4).

При цьому, Конституційний суд України зазначив, що, у відповідності зі статтею 134, частиною 4 статті 136 Конституції України, згідно з положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо здійснення архітектурно-будівельного   контролю та сприяння інвестиційній діяльності у будівництві» від 16 травня 2007 р. № 1026-5 здійснення архітектурно-будівельного контролю повернено від Автономної Республіки Крим органам виконавчої влади і передано Державній архітектурно-будівельній  інспекції України та її територіальним органам (п.п. 7-8 Рішення).

Проте, територіальний орган Державної архітектурно-будівельної інспекції України безпідставно не притягувався до участі в справі.

Відповідно до частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України, якщо договором або законом передбачено  прийняття  нерухомого майна до експлуатації, право власності  виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Тому вирішення питання про визнання права власності у будь-якому випадку залежить, по-перше, від прийняття до експлуатації нерухомого майна.

При цьому слід враховувати, що   прийняття до експлуатації будь-якої побудованої будівлі не належить до юрисдикції суду, і є не обов'язком, а тільки правовою можливістю, що надається не суду,   а відповідному компетентному органу виключно за наявності   обставин, які свідчать про дотримання особою, що здійснила самовільне будівництво, відповідних будівельних, архітектурних, протипожежних, санітарних і інших норм і правил, отримання особою відповідних дозволів і рішень.

Неврахування вищезазначеного означає ігнорування встановленого чинним законодавством порядку прийняття в експлуатацію нових об'єктів, оскільки суд дійсно не уповноважений підмінити своїм рішенням компетентні державні органи (будівельні, архітектурні, протипожежні, санітарні і інші), це неприпустимо. Адже, відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади (в тому числі і суд) та  органи  місцевого  самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти  лише  на  підставі,  в  межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та  законами України.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2008 р. № 923 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об?єктів» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об?єктів здійснюється приймальною комісією, яка утворюється інспекцією державного архітектурно-будівельного   контролю   (п. 3).

         Зазначене додатково свідчить про безумовну необхідність притягнення до участі в справі територіального органу інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю, яка, безперечно, є зацікавленою у результатах розгляду справи, оскільки судом вирішувалися питання, що стосуються самочинного будівництва.

         Однак, при розгляді цієї справи судом вищезазначені положення законів України не були взяті до уваги. Суд не залучив до участі у справі Інспекцію ДАБК і не з’ясував суттєві у справі обставини щодо правильно вирішення спору.

Відповідно до правил статті 12 ЗК України розпорядження землями територіальних громад відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування і вилучають їх.

Таким чином, на час вирішення спору поза увагою і предметом дослідження суду першої інстанції залишилися питання про згоду на набуття позивачем ОСОБА_6 права власності на гаражний бокс загальною площею 106, 7 кв.м з боку власника земельної ділянки – Ізобільненської сільської ради, на якій збудовано даний гаражний бокс.

         За таких обставин, колегія судів вважає, що  визнавши за позивачем право власності на гаражний бокс, який розташовано на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, без притягнення до участі в справі органу місцевого самоврядування – Ізобільненської сільської ради та територіального органу Державної архітектурно-будівельної інспекції України , про що заявляє прокурор в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення інтересів держави в особі зазначених осіб, суд першої інстанції ухвалив незаконне рішення, яке слід скасувати за підставами ч. 3  ст. 303, п. 4 статті 311 Цивільного процесуального кодексу України, з направленням справи на новий розгляд.

           Отже, справа підлягає поверненню до суду першої інстанції для вирішення питання про притягнення до участі у справі Ізобільненської сільської ради та територіального органу Державної архітектурно-будівельної інспекції України та нового розгляду справи відповідно до вимог матеріального та процесуального права.

Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 311, 315, 317, 319 ЦПК України

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора м. Алушта задовольнити частково.

Рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 14 січня 2008 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

                Судді:         Курська А.Г.                Горбань В.В.                  Кірюхіна М.А.

                                     

 

             

                 

     

   

   

               

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація