ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2019 р. м. Київ Справа№ 911/1619/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

при секретарі судового засідання Подоляк Р.Ю.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 21.02.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2018 (повний текст складено 24.10.2018)

у справі №911/1619/18 (суддя Конюх О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-будівельна фірма "Монолітбуд"

до Державного підприємства Міністерства оборони України "Білоцерківське управління військово-будівельних робіт"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Міністерство оборони України

про стягнення 360 607,18 грн.

В судовому засіданні 21.02.2019 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-будівельна фірма "Монолітбуд" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України "Білоцерківське управління військово-будівельних робіт" стягнення 360 607,18 грн.

Позов обґрунтований тим, що 03.05.2009 між ТОВ ВБФ "Монолітбуд" (генпідрядник) та ДПМОУ "Білоцерківське управління військо-будівельних робіт" (замовник) укладено договір підряду №03/05-09, на виконання вимог якого позивачем було виконано роботи з улаштування бетонної огорожі під будівництво житлового будинку на суму 220 596,00 грн., що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в та КБ-3. Однак, відповідач свій обов'язок щодо оплати виконаних робіт виконав частково, у зв'язку з чим за останнім рахується заборгованість у сумі 111 481,86 грн.

У зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання, позивач просить стягнути з відповідача нараховані 29 647,01 грн. 3% річних та 219 478,31 грн. інфляційних втрат.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.10.2018 у справі №911/1619/18 позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства Міністерства оборони України "Білоцерківське управління військово-будівельних робіт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-будівельна фірма "Монолітбуд" 111 481,86 грн. основного боргу, 29 630,20 грн. 3% річних, 217 609,51 грн. інфляційних втрат, 5 380,82 грн. судового збору, 20 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомоги. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішення суду вмотивовано доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог щодо стягнення суми заборгованості, в частині розрахунків позивачем 3% річних та інфляційних втрат судом встановлено, що позивач не врахував, що розрахунок слід здійснювати з дня, наступного за днем, коли виникло прострочення зобов'язання по день, що передує дню часткової оплати, а тому проведено власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, що підлягають стягненню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, третя особа 13.11.2018 звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням норм матеріального та процесуального права (ст.ст. 256, 257 ЦК України).

Апелянт вказує, що враховуючи те, що позивач звернувся з позовом про стягнення крім основного боргу за договором підряду від 03.05.2009 №03/05-09, ще 3% річних та інфляційних втрат, нарахованими за період прострочення платежу, суд повинен був встановити, чи даний період, визначений позивачем, заявлений в межах строку позовної давності, чи з його пропуском.

Апелянт вважає, що позивач має право на звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період трьох років, які передували зверненню з даним позовом до суду, а саме з липня 2015 по липень 2018.

Щодо того, що відповідачем не заявлено про сплив загального строку позовної давності в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, скаржник зазначає, що відповідачем та його представником взагалі не надано письмовий відзив на позов та не виконано вимоги ухвали суду від 27.07.2018 в частині надання доказів часткової та повної оплати боргу.

Апелянт відмічає, що в даній справі визначення загального строку звернення з позовом є окремим питанням як щодо стягнення основного боргу (111 481,86 грн.), так і щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат (29 630,20 грн. та 217 609,51 грн. відповідно).

На думку апелянта, судом не було досліджено те, що строк звернення з вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат з 2015 року закінчився, а витрати на правничу допомогу у даній справі є неспіврозмірні з позовними вимогами та складністю даної справи.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Заперечуючи проти доводів третьої особи, викладених в апеляційній скарзі, позивач зазначає, що зі змісту скарги не вбачається, що саме заперечує апелянт, чи вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, чи заперечує їх розмір, не надаючи свого контррозрахунку.

Позивач звертає увагу суду на те, що обґрунтування апеляційної скарги стосується лише вимог про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та витрат на правову допомогу, а стягнення 111 481,86 грн. основної заборгованості за договором підряду №03/05-09 від 03.05.2009 скаржником не заперечується.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу 29.11.2018 передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 у справі №911/1619/18 відмовлено Міністерству оборони України у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору, апеляційну скаргу третьої особи залишено без руху з огляду на відсутність доказів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

22.12.2018 від третьої особи надійшли доповнення до апеляційної скарги, до яких, зокрема, додано платіжне доручення №248/1688 від 13.11.2018 про сплату 8071,23 грн. судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2018 у справі №911/1619/18 відкрито апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 21.02.2019.

21.02.2019 від представника позивача надійшла заява про стягнення судових витрат.

21.02.2019 від представника Державного підприємства Міністерства оборони України «Київське управління механізації і будівництва» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості останньому подати апеляційну скаргу.

В обґрунтування поданого клопотання заявник зазначає, що відповідно до наказу Міністерства оборони України від 05.04.2018№ 151 ДП МОУ «КУМіБ» є правонаступником боржника, проте суд першої інстанції не залучив ДП МОУ «КУМіБ» до розгляду справи. Зазначає, що судове рішення безпосередньо стосується прав та обов'язків заявника, оскільки обов'язок щодо фактичного виконання вказаного рішення буде покладено на ДП МОУ «КУМіБ». Повідомляє суд, що приблизно за місяць до винесення оскаржуваного рішення був складений та затверджений передавальний акт, на підставі якого права та обов'язки боржника було передано до ДП МОУ «КУМіБ».

Розглянувши подане ДП МОУ «КУМіБ» клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Заявник не позбавлений права подати апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2018 у даній справі з дотриманням положень ГПК України.

Явка представників сторін

Представник третьої особи в судовому засіданні апеляційної інстанції 21.02.2019 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених в ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 21.02.2019 заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 21.02.2019 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених в ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

03.05.2009 між Державним підприємством Міністерства оборони України "Білоцерківське управління військо-будівельних робіт" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-будівельна фірма "Монолітбуд" укладено договір підряду №03/05-09, відповідно до умов якого:

- генпідрядник виконує власними силами улаштування з бетонної огорожі під будівництво житлового будинку по вул. Шолом Алейхема в м. Біла Церква Київської області (п.1.1 договору);

- вартість робіт визначається згідно кошторисної вартості погодженої сторонами і складає 220 596,00 грн., в тому числі ПДВ 36 766,00 грн. (пункт 2.1 договору);

- оплата виконаних робіт проводиться грошовими коштами на протязі 10 банківських днів після підписання акту виконаних робіт (пункт 4.1.1. договору);

- договір набирає силу з моменту його підписання і діє до повного розрахунку замовником (пункт 9.1 договору).

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ ВБФ "Монолітбуд" умови договору виконало та передало замовнику роботи на загальну суму 220 596,00 грн., що підтверджується відповідним належним чином оформленими актами приймання виконаних підрядних робіт форми КБ-2в за січень 2013 на суму 220 596,00 грн., та довідкою про вартість виконаних робіт за січень 2013 форми КБ-3, які підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками обох сторін.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач свій обов'язок щодо оплати виконаних робіт виконав частково в розмірі 109 114,14 грн., у зв'язку з чим за останнім обліковується заборгованість в сумі 111 481,86 грн.

Місцевий господарський суд ухвалою від 27.07.2018 зобов'язував відповідача подати до суду документи (платіжні документи, банківські виписки), що підтверджують сплату відповідачем грошових коштів згідно договору підряду від 03.05.2009 №03/05-09, однак відповідач жодних доказів оплати заборгованості у розмірі більшому, ніж зазначає позивач, до суду не подав, також відповідачем не подано контррозрахунок заборгованості.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки строк оплати виконаних робіт є таким, що настав, відповідно вимога позивача про стягнення з відповідача 111 481,86 грн. основного боргу є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджується і підлягає задоволенню.

Додатково судом зазначено, що відповідач, який був належним чином повідомлений про всі судові засідання, представники якого брали участь в судових засіданнях 08.10.2018 та 16.10.2018, клопотання про застосування строку позовної давності до позовних вимог ТОВ ВБФ "Монолітбуд" не подавав.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку про наявність у ньому помилок, оскільки позивачем не враховано положення пункту 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, відповідно до якого розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Судом зазначено про неврахування позивачем в розрахунку того, що розрахунок слід здійснювати з дня, наступного за днем, коли виникло прострочення зобов'язання по день, що передує дню часткової оплати.

Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат (за заявлений позивачем період з врахуванням викладеного вище) місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача 29 630,20 грн. 3% річних та 217 609,51 грн. інфляційних втрат.

Крім того, судом першої інстанції було задоволено клопотання позивача про стягнення з відповідача 20 000,00 грн. судових витрат на правову допомогу.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 ГК України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду.

Згідно з ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 ст.854 ЦК України замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи. Відповідно до частини 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та у порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Пунктом 4.1.1 договору передбачено, що оплата виконаних робіт проводиться грошовими коштами на протязі 10 банківських днів після підписання акту виконаних робіт.

Відтак, виконані підрядником та прийняті замовником роботи згідно Акту №1 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2013, який підписаний 31.01.2013, і оригінал якого наданий позивачем для огляду в судовому засіданні першої інстанції, мали бути оплачені до 14.02.2013 включно.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як зазначено позивачем, в порушення умов договору, відповідач за виконані позивачем послуги здійснив оплату частково, перерахувавши на рахунок позивача 01.02.2016 - 150 00,00 грн., 06.12.2017 - 24300,04 грн., всього 109 114,14 грн.

Відповідно до наявного в матеріалах справи акту звірки взаєморозрахунків з ТОВ ВБФ "Монолітбуд" за період з 01.03.2018 по 31.03.2018, який підписаний представниками сторін, у відповідача наявна перед позивачем заборгованість в розмірі 111 481,86 грн.

Відповідачем та третьою особою не оспорюється часткова оплата в сумі 109 114,14 грн., яка зазначена позивачем, та дати її проведення.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 111 481,86 грн. основної заборгованості за договором підряду №03/05-09 від 03.05.2009.

У зв'язку з простроченням грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача згідно ст. 625 ЦК України 29 647,01 грн. 3% річних за період з 15.02.2013 по 15.07.2018 та 219 478,31 грн. інфляційних втрат за період з 15.02.2013 по 16.07.2018.

Відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Положення ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України і ст. 230 ГК України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16-3-1522гс16.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, оскільки під час розрахунку інфляційних втрат позивачем не враховано позицію пункту 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, відповідно до якого розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Крім того, позивачем в розрахунку не враховано, що розрахунок слід здійснювати з дня, наступного за днем, коли виникло прострочення зобов'язання, по день, що передує дню часткової оплати.

Таким чином, перевіривши проведені судом розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за період з березня 2013 по червень 2018 в розмірі 29 630,20 грн. та 217 609,51 грн., відповідно в іншій частині вимоги щодо 3% річних та інфляційних втрат слід відмовити.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного відповідачем в апеляційній скарзі

Доводи апелянта щодо необхідності застосування строків позовної давності до вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат відхиляються колегією суддів з наступних підстав.

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц виклала свої висновки про те, що положеннями статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання не залежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Положення ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України і ст. 230 ГК України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку з чим таке зобов'язання є триваючим.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі "Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції заява про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат не подавалась, про це зазначено третьою особою лише в апеляційній скарзі.

Посилання апелянта на те, що відповідачем не заявлено про сплив позовної давності в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки відповідачем взагалі не надано письмовий відзив на позов та не виконано вимоги ухвали суду від 27.07.2018 в частині надання доказів часткової чи повної оплати боргу, колегією суддів оцінюються критично, оскільки подання заяви про застосування наслідків спливу позовної давності є волевиявленням сторони у спорі, і відповідач таким своїм правом не скористався в суді першої інстанції.

Посилання апелянта на те, що витрати на правничу допомогу у даній справі є неспіврозмірні з позовними вимогами та складністю даної справи, спростовуються наступним.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За ч. ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Розподіляючи витрати на правничу допомогу, судом встановлено, 20.04.2018 між товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-будівельна фірма "Монолітбуд" (клієнт) та адвокатським об'єднанням "Компаньйон та партнери" укладено договір №42/Г про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати правничу допомогу, представляти права та захищати законні інтереси клієнта у справі про стягнення з державного підприємства Міністерства оборони України "Білоцерківське управління військово-будівельних робіт" за договором підряду (пункт 1 договору). За прийняття зобов'язань об'єднанням перед клієнтом на представництво, аналіз отриманих документів, визначення тактики та стратегії врегулювання спору мирним шляхом, підготовку процесуальних документів, безпосереднє представництво в суді першої інстанції складає 20 000,00 грн., без ПДВ (пункт 3 додатку №1 до договору №42/Г від 20.04.2018).

Судом також досліджено розрахунок судових витрат позивача на правничу допомогу, згідно якого розмір таких витрат становить 20 000,00 грн., також судом встановлено, що позивачем фактично сплачено адвокату 20 000,00 грн. за юридичні послуги, згідно договору №42/Г від 20.04.2018 (платіжним дорученням від 24.04.2018 №154 на суму 9000,00 грн., від 09.07.2018 №249 на суму 6000,00 грн., та від 05.10.2018 №368 на суму 5000,00 грн.).

Крім того, відповідачем не було подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).

За таких обставин решту аргументів третьої особи (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

Доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає обґрунтованими з вищевикладених підстав.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Міністерства оборони України на рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2018 у справі №911/1619/18.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2018 у справі №911/1619/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2018 у справі №911/1619/18 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/1619/18 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 20.03.2019.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Ю.Б.Михальська

А.І. Тищенко