Справа № 2 – 879/09
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
10 листопада 2009 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі
головуючого судді Шевченко Т.М.
при секретарі Клепач О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, третя особа – Головне управління юстиції в м. Києві, про визнання недійсними довіреності, договору дарування та дублікату договору дарування, -
за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири,
а також позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа – Головне управління юстиції в м. Києві, про визнання права власності на квартиру, -
в с т а н о в и в:
у січні 2007 р. громадянка США ОСОБА_1 звернулася у суд з позовом, в якому просила визнати недійсною довіреність, посвідчену 28.05.1997 р. державним нотаріусом Сімнадцятої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_5, а також визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений 25.07.1997 р. державним нотаріусом Сімнадцятої Київської державної нотаріальної контори Пірнак М.В., укладений між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посилаючись на те, що оспорювана довіреність підписана позивачем під впливом обману з боку відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, між якими фактично у подальшому був укладений оспорюваний договір дарування.
У травні 2009 р. представник позивача ОСОБА_1 надав суду письмові додаткові пояснення (а.с. 1 т. 2) до позовної заяви, в яких просить також визнати недійсним дублікат договору дарування, посилаючись на те, що оспорюваний договір дарування є фіктивним, оскільки був укладений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, у зв’язку з тим, що вказаний договір дарування було укладено з метою подальшого продажу від імені ОСОБА_3 спірної квартири та підтвердження у ОСОБА_3 наявності коштів для можливості емігрувати за кордон.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов з вищевказаних підстав, зазначивши, що ОСОБА_2 є племінником ОСОБА_1, яка на прохання останнього та його дружини ОСОБА_3 дозволила проживати їм у спірній квартирі, після чого відповідачі, користуючись довірою позивача та маючи намір обманути останню, повідомили їй, що, не маючи прописки у належній позивачу квартирі, вони обмежені у своїх громадянських правах, зокрема, їх дитина не може відвідувати дитячий садочок та ОСОБА_3 не може працевлаштуватися на роботу, внаслідок чого позивач, керуючись співчуттям до близьких їй людей, підписала оспорювану довіреність. У 2005 р. ОСОБА_2 у своєму листі позивачу, яка постійно проживає у США, повідомив, що на підставі оспорюваної довіреності він уклав з ОСОБА_3 договір дарування, у зв’язку з чим власником вищевказаної квартири є ОСОБА_3
Представник відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в судовому засіданні не визнала позовні вимоги ОСОБА_1 та заперечувала проти їх задоволення, посилаючись на безпідставність вимог позивача, оскільки оспорювана довіреність була підписана позивачем за її ініціативою.
ОСОБА_3 звернулася у суд із зустрічним позовом (а.с. 137 т. 1) , в якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири № АДРЕСА_1, посвідчений 09.09.2008 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, посилаючись на те, що в момент укладення вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_1 не була власником квартири, яку вона продала ОСОБА_4, оскільки зазначена квартира належить ОСОБА_3 на підставі договору дарування, посвідченого 25.07.1997 р. державним нотаріусом Сімнадцятої Київської державної нотаріальної контори Пірнак М.В., укладеного між нею та ОСОБА_2, зважаючи на те, що ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24.09.2008 р. скасоване рішення Голосіївського райсуду м. Києва від 26.02.2007 р. та додаткове рішення Голосіївського райсуду м. Києва від 19.02.2008 р. щодо визнання недійсними довіреності та зазначеного договору дарування.
ОСОБА_4 звернулася у суд з позовом (а.с. 179 т. 1), в якому просить визнати за нею право власності на квартиру № АДРЕСА_1 посилаючись на те, що 09.09.2008 р. між нею та ОСОБА_1, яка на час укладення договору була власником квартири, був укладений договір купівлі-продажу зазначеної квартири, сплативши 582 132 грн., що на момент посвідчення договору становило 120 тис. доларів США, вартості квартири, після чого 18.09.2008 р. ОСОБА_4 на підставі вказаного договору зареєструвала право приватної власності на придбану квартиру, а тому ОСОБА_4 є добросовісним набувачем.
В судовому засіданні ОСОБА_4 та її представник підтримали свої позовні вимоги, а також заперечували проти задоволення позову ОСОБА_3, зазначивши, що ОСОБА_4 є добросовісним набувачем, а тому вищевказана квартира не може бути у неї витребувана.
Вислухавши пояснення сторін у справі та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого 25.01.1994 р. на Товарній біржі „Українська біржа „Десятинна” під № 1/0341-357 та зареєстрованого 15.03.1994 р. БТІ м. Києва (а.с. 5)
28.05.1997 р. державний нотаріус Сімнадцятої Київської державної нотаріальної контори посвідчила довіреність, згідно якої громадянка США ОСОБА_1 довірила, щоб ОСОБА_2 від імені позивача подарував ОСОБА_3 нерухоме майно, яким є квартира № АДРЕСА_1, для йому надано право: подавати від імені позивача заяви, отримувати необхідні довідки, документи, підписувати договір дарування, розписуватися за позивача та виконувати всі інші дії, пов’язані з цією довіреністю (а.с. 33 т. 2)
25.07.1997 р. між ОСОБА_1, представником якої був ОСОБА_2, що діяв на підставі довіреності, посвідченої Сімнадцятою Київською державною нотаріальною конторою 28.05.1997 р. за реєстровим № 1-1077, та ОСОБА_3 укладено договір дарування вищевказаної квартири, який 27.08.1997 р. був зареєстрований в БТІ м. Києва (а.с. 7 т. 1)
16.08.2006 р. за реєстровим № 2-1508 Сімнадцятою Київською державною нотаріальною конторою видано дублікат вищевказаного договору дарування за заявою ОСОБА_3 від 16.08.2006 р.
Рішенням Голосіївського райсуду м. Києва від 26.02.2007 р. позов ОСОБА_1 задоволено (а.с. 20 т. 1). Постановлено визнати недійсними довіреність, посвідчену державним нотаріусом Сімнадцятої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_5 28.05.1997 р. за реєстровим № 1-1077 на право дарування ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 нерухомого майна, яким є квартира АДРЕСА_1, та договір дарування квартири, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 25.07.1997 р., посвідчений державним нотаріусом Сімнадцятої Київської державної нотаріальної контори Пірнак М.В. за реєстровим № 6-2533.
Додатковим рішенням Голосіївського райсуду м. Києва від 19.02.2008 р. задоволено позов ОСОБА_1 (а.с. 24 т. 1). Постановлено визнати недійсними довіреність, посвідчену державним нотаріусом Сімнадцятої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_5 28.05.1997 р. за реєстровим № 1-1077 на право дарування ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 нерухомого майна, яким є квартира АДРЕСА_1, та договір дарування квартири, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 25.07.1997 р., посвідчений державним нотаріусом Сімнадцятої Київської державної нотаріальної контори Пірнак М.В. за реєстровим № 6-2533 та дублікат договору дарування квартири, якщо такий є.
09.09.2008 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 (а.с. 183 т. 1), зареєстрований 18.09.2008 р. в БТІ м. Києва.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24.09.2008 р. (а.с. 110 т. 1) скасовані вищевказані рішення Голосіївського райсуду м. Києва від 26.02.2007 р. та додаткове рішення Голосіївського райсуду м. Києва від 19.02.2008 р., справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 у своїй позовній заяві просить визнати недійсними довіреність від 28.05.1997 р. та договір дарування від 25.07.1997 р., посилаючись на те, що зазначена довіреність підписана нею внаслідок введення її в оману з боку відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Згідно із ч. 1 ст. 57 ЦК УРСР в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною може бути визнана недійсною.
Пленум Верховного Суду України у постанові від 28.04.1978 р. № 3 „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” (зі змінами та доповненнями) роз’яснив, що при вирішенні спорів про визнання угоди недійсною на підставі ст. 57 ЦК УРСР суди повинні мати на увазі, що такі вимоги можуть бути задоволені при доведеності фактів обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких для сторони обставин і наявності їх безпосереднього зв’язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах.
Під обманом у таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається.
Установлено, що ОСОБА_1 видала зазначену довіреність ОСОБА_2, в якій надала йому право подарувати ОСОБА_3 від її позивача квартиру № АДРЕСА_1.
Безпосередньої участі в укладенні договору дарування вказаної квартири від 25.07.1997 р. ОСОБА_1 не брала; діяла через свого представника – ОСОБА_2, якому надала повноваження на укладення договору дарування належної їй квартири з ОСОБА_3; цю довіреність не відкликала.
У позовній заяві та у поясненнях у суді позивач та її представник не наводять, які саме неправдиві відомості їй повідомляли відповідачі або замовчували обставини, які мали істотне значення для укладення угоди, за наявності яких вона б не була укладена. Навпаки вона стверджує, що, довіряючи ОСОБА_2 та ОСОБА_3, видала довіреність своєму племіннику ОСОБА_2 на дарування належної їй нерухомості.
За таких підстав, суд вважає, що позивачем не доведено факту обману.
У письмових поясненнях до позовної заяви представник позивача ОСОБА_1 також посилається на те, що оспорюваний договір дарування є фіктивним, оскільки був укладений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Згідно ч. 1 ст. 58 ЦК УРСР недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).
В судовому засіданні встановлено, що після укладення 25.07.1997 р. договору дарування 04.09.1997 р. ОСОБА_3 та неповнолітній ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєструвалися у квартирі № АДРЕСА_1 після чого 12.12.1998 р. ОСОБА_2 набув права користування зазначеною квартирою (а.с. 78 т. 1). Також в судовому засіданні встановлено, що відповідачі фактично проживали у зазначеній квартирі, де здійснювали за свій рахунок її експлуатацію та ремонт.
Зважаючи на викладене, судом не встановлені обставини для застосування положень ст. 57 ЦК УРСР, а ті норми закону, зокрема ст.ст. 203, 209, 210, 215, 216, 230 та 234 ЦК України, що зазначені у позовній заяві та доповненні до позовної заяви, не підлягають застосуванню при вішенні даної цивільної справи по суті, оскільки на час виникнення спірних правовідносин діяв ЦК УРСР, а тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити.
Вимоги ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного 09.09.2008 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, на думку суду, також не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Відповідно до ст. 215 ч. 1 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України.
ОСОБА_3 не була стороною у вказаному договорі, тому обраний нею такий спосіб захисту права власності не може бути задоволений судом, оскільки не відповідає чинному законодавству.
З позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) чи з позовом, пов’язаним із застосуванням реституції як наслідку недійсності правочину, ОСОБА_3 не зверталася.
Відповідно до ст. 12 ч. 1 ЦПК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, тому вирішувати, який саме спосіб захисту порушеного права власності застосувати в конкретній ситуації, має сам власник.
Позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання права власності на квартиру, на думку суду, не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 390 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до ст. 388 ч. 1 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
В судовому засіданні встановлено, що спірна квартира була відчужена 09.09.2008 р. ОСОБА_1, хоча власником спірної квартири є ОСОБА_3 на підставі договору дарування, укладеного між нею та ОСОБА_1 25.07.1997 р.
На підставі ст. 154 ЦПК України скасувати ухвалу Голосіївського райсуду м. Києва від 30.01.2009 р. про накладення арешту на квартиру № АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_4, у ОСОБА_6 з чим арешт зняти.
Керуючись ст.ст. 57 та 58 ЦК УРСР, ст.ст. 203, 215, 388 та 390 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 15, 30, 60, 212 та 213 ЦПК України, суд –
в и р і ш и в:
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, третя особа – Головне управління юстиції в м. Києві, про визнання недійсними довіреності, договору дарування та дублікату договору дарування.
Відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа – Головне управління юстиції в м. Києві, про визнання права власності на квартиру.
Скасувати ухвалу Голосіївського райсуду м. Києва від 30.01.2009 р. про накладення арешту на квартиру № АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_4.
Зняти арешт, накладений на квартиру № АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_4.
Рішення може бути оскарженим в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя