Справа № 2-22/2010 р.

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

іменем України

26 січня 2010 року                                                                                         смт. Козелець

        Козелецький районний суд Чернігівської області в складі:

                головуючого     судді                            Короїд Ю.М.,

                при секретарі                                       Бардаченко Т.М.

                   за участю

                   представника позивача                     ОСОБА_1

                   відповідача                                         ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Козелець Чернігівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Остерської міської ради Козелецького району Чернігівської області, ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_4 про визнання права власності за заповітом, визнання недійсним державних актів, визнання недійсним рішення Остерської міської ради, зобов’язання не чинити перешкод, -

в с т а н о в и в:

із позовною заявою про визнання права власності за заповітом, визнання недійсним державних актів, визнання недійсним рішення Остерської міської ради до суду звернувся ОСОБА_3 до Остерської міської ради Козелецького району Чернігівської області, ОСОБА_2.

Ухвалою Козелецького районного суду від 24 грудня 2009 року до участі у справі як третю особу залучено ОСОБА_4.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги та пояснила, що після смерті ОСОБА_5 залишилось спадкове майно: літня кухня, розташована в м.Остер, вул..Колесника, 9. Спадкоємцем за заповітом є позивач. Домоволодіння за вказаною адресою було продано відповідачу, однак літня кухня не була йому продана, а належала ОСОБА_5 Відповідно ОСОБА_5 належала і земельна ділянка, на якій ця кухня розташована, а тому Остерської міською радою незаконно надано у власність всі земельну ділянку відповідачу ОСОБА_2

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що у них із ОСОБА_5 була усна домовленість, що він буде користуватися літньою кухнею, із його спадкоємцями такої домовленості не було. При цьому ОСОБА_5 не вживав ніяких заходів до приватизації земельної ділянки під літньою кухнею, а тому вказана земельна ділянка була отримана у власність ОСОБА_2

Представник Остерської міської ради в судове засідання не з”явився, надавши заяву про слухання справи за їх відсутності, покладаються на розсуд суду.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання  не з”явилась,  надавши заяву про слухання справи за її відсутності та письмові пояснення, в яких зазначила, що відповідачем їй була подарована частина будинку, однак на земельну ділянку вона не претендує.

 В судовому засіданні встановлені такі факти та цивільно-правові відносини.

Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_5 помер 19 березня 2007 року.

За життя ОСОБА_5 18 травня 2006 року склав заповіт, яким заповів ОСОБА_3 належний йому на праві приватної власності житловий будинок з надвірними будівлями, розташовані в м.Остер, вул..Колесника, 9.

Згідно спадкової справи ОСОБА_3 28 серпня 2007 року звернувся до сьомої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5.

25 лютого 1984 року між ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями в м.Остер, вул..Колесника,9 Козелецького району Чернігівської області, який посвідчений нотаріально.

19 вересня 1989 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 укладено договір дарування 2/5 частини житлового будинку з надвірними будівлями в м.Остер, вул..Колесника,9 Козелецького району Чернігівської області, який посвідчений нотаріально.

Відповідно до довідки Ніжинського МБТІ власником 3/5 житлового будинку з надвірними будівлями в м.Остер, вул..Колесника,9 Козелецького району Чернігівської області є ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, власником 2/5 частини вказаного домоволодіння є ОСОБА_8 на підставі договору дарування.

Рішенням Остерської міської ради від 18 липня 2002 року за ОСОБА_2 додатково закріплено земельну ділянку площею 0,018 га по вул.Колесника, 9 в м.Остер.

Рішенням Остерської міської ради від 30 грудня 2003 року ОСОБА_5 надано дозвіл на розробку технічних матеріалів по передачі безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,03 га по вул.Колесника, 9 в м.Остер для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

На звернення ОСОБА_5 13.12.2005 року Козелецьким районним відділом земельних ресурсів йому роз’яснено порядок передачі у власність земельних ділянок. Аналогічне роз’яснення надано і Остерської міською радою.

Рішенням сімнадцятої сесії четвертого скликання Остерської міської ради від 23 грудня 2005 року ОСОБА_2 передано безоплатно у власність земельну ділянку площею 0.10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та площею 0,06 га для ведення особистого селянського господарства по вул.Колесника, 9 в м.Остер.

Відповідно до Державного акту серії ЯБ №407026 ОСОБА_2 надано у власність земельну ділянку площею 0.10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд по вул.Колесника, 9 в м.Остер.

Відповідно до Державного акту серії ЯА №751140 ОСОБА_2 надано у власність земельну ділянку площею 0,04 га для ведення особистого селянського господарства по вул.Колесника, 9 в м.Остер.

Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає що позовні вимоги ОСОБА_3 до Остерської міської ради Козелецького району Чернігівської області, ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_4 про визнання права власності за заповітом, визнання недійсним державних актів, визнання недійсним рішення Остерської міської ради не підлягають задоволенню.

Згідно ст. 11 Цивільно-процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобо в”язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу.

Позивач в позовній заяві ставить вимоги про визнання за ним право власності на літню кухню, яку побудував спадкодавець та володів нею, і заповів її в подальшому. Також просить визнати недійсним  рішення Остерської міської ради  про надання у власність земельної ділянки та визнати недійсним державні акти на землю, оскільки відповідачу неправомірно надано у власність земельну ділянку під літньою кухнею, яка належала спадкодавцеві.  

Відповідно до ст..1216-1218 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст..392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.  

В судовому засіданні  достовірно встановлено, що спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_5 є ОСОБА_3. Відповідно до заповіту спадкодавець заповідав житловий будинок з надвірними будівлями, розташовані в м.Остер, вул..Колесника, 9.

Проте, як свідчать матеріали справи вказаний житловий будинок та надвірні будівлі за життя спадкодавця були продані відповідачу ОСОБА_2 і на момент смерті спадкодавця йому не належали.

Зазначене не заперечується і позивачем. Крім того, позивачем не надано будь-яких доказів належності спадкодавцеві і спірної літньої кухні. Правовстановлюючі документи на зазначену літню кухню та дані про прийняття її до експлуатації відсутні.

За таких умов вимоги щодо визнання за позивачем права власності на літню кухню не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 123 Земельного кодексу України визначено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі надання в користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

Статтею 151 Земельного кодексу України визначено, що орган місцевого самоврядування після розгляду відповідної заяви надає дозвіл і вимоги на розроблення проекту відведення земельної ділянки або мотивоване рішення про відмову.

Статтями 140 та 143 Земельного кодексу України визначені виключні підстави для припинення права власності на земельні ділянки, а також підстави примусового припинення прав на земельні ділянки.

Зокрема, підставами припинення права власності на земельну ділянку   є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства  в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів; в) конфіскації земельної ділянки; г) викупу (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Будь-яких підстав припинення права власності на земельні ділянки, визначених чинним земельним законодавством позивачем не наведено.

Більше того, в судовому засіданні достовірно встановлено, що ОСОБА_5 було надано дозвіл на розробку технічної документації стосовно земельної ділянки, а також роз’яснено порядок набуття земельної ділянки у власність, однак за життя ОСОБА_5 не скористався своїм правом на набуття у власність безоплатно земельної ділянки.

Крім того, пунктом 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права та визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно ст.59 Закону України „Про місцеве самоврядування” акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

За таких умов не підлягають задоволенню і вимоги щодо визнання недійсними державних актів на земельні ділянки, виданих на ім”я ОСОБА_2 та визнання недійсним рішення Остерської міської ради про надання цих земельних ділянок у власність.

Статтею  41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Враховуючі зазначені положення Конституції, та те, що в задоволенні решти позовних вимог відмовлено, суд не вбачає підстав і для задоволення вимог щодо зобов’язання відповідача ОСОБА_2 не чинити перешкод КП Ніжинському МБТІ в обмірі літньої кухні.  

На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст.16, 392, 1216-1218, 1301 ЦК України в редакції 2004 року, ст.ст. 12, 116, 118, 120, 140,143, 151,152 ЗК України, ст.ст. 10,11, 60, 209, 212, 215, 218, 223, 294, 295 і 296  ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Остерської міської ради Козелецького району Чернігівської області, ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_4 про визнання права власності за заповітом, визнання недійсним державних актів, визнання недійсним рішення Остерської міської ради, зобов’язання не чинити перешкод відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернігівського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

    Суддя: