Єдиний унікальний номер 236/2809/18 Номер провадження 22-ц/804/360/19

Головуючий у 1 інстанції Белоусов А.Є.

Суддя доповідач Тимченко О.О.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2019 року

Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого судді: Тимченко О.О.,

суддів: Дундар І.О., Кішкіної І.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті цивільну № 236/2809/18 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, заробітної плати за час вимушеного простою, вихідної допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати,-

за апеляційними скаргами Акціонерного товариства «Українська залізниця» та ОСОБА_1,

на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 25 жовтня 2018 року (суддя Белоусов А.Є.), ухваленого в приміщенні Краснолиманського міського суду Донецької області, повне судове рішення складено 25 жовтня 2018 року,-

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом в обґрунтування якого остання послалась на те, що вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем до 17липня 2017 року, звільнена у зв'язку зі скороченням штату працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України. При звільненні роботодавець не здійснив належних виплат найманому працівнику.

З урахуванням уточнених позовних вимог просила суд стягнути з ПАТ « Українська залізниця» заборгованості по заробітній платі за березень-серпень 2016 року в сумі 12 745,41 грн., заробітної плати за час вимушеного простою з 20 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в розмірі 7 915,59 грн., вихідну допомогу при звільненні у розмірі 5 384,61 грн., компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 3 402,62 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 18 липня 2017 року по день ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору, компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати станом на місяць ухвалення рішення.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 25 жовтня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволено частково: стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за березень-серпень 2016 року в сумі 4 818,62 грн.; заробітну плату за час вимушеного простою з 20 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в розмірі 5 752,59 грн.; компенсацію за невикористані 26 днів щорічної відпустки у розмірі 3 402,62 грн., вихідну допомогу при звільненні у розмірі 4 105,26 грн., а загалом 18 079 гривень 09 копійок. Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь держави судові витрати у розмірі 432 грн. 69 коп. Іншу частину судових витрат компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Не погодившись з зазначеним рішенням, АТ «Українська залізниця» подало апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що у зв'язку з захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об'єктів ПАТ «Укрзалізниця», розташованих, зокрема, у м. Луганськ, у відповідача з 20 березня 2017 року відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої), до комп'ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю. За цим фактом за заявою відповідача порушено кримінальне провадження № 12017050420000286 за ознаками ст. 341 КК України.

Луганська дирекція залізничних перевезень за дорученням ПАТ «Укрзалізниця» самостійно виконувала функції роботодавця, тому кадрові накази, особисті справи, трудові книжки та інші документи знаходилися відповідно в її будівлях у м. Луганську.

Висновком торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов'язків передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні ПАТ «Укрзалізниця» господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Луганськ. Визнано, що терористична загроза та загроза територіальній цілісності України, що супроводжується актами тероризму, є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об'єктивно унеможливлюють виконання відповідачем своїх зобов'язань згідно статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно ПАТ "Укрзалізниця", що знаходиться, в тому числі у м. Луганськ, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників.

У зв'язку з зазначеним відповідач фактично відсутній за фактичним місцем ведення діяльності та розташування офісу, зокрема, у м. Луганськ, за місцем роботи позивача по справі, що обумовлено поважними причинами, та не має об'єктивної можливості підтвердити факт виконання позивачем своїх професійних обов'язків.

Щодо стягнення заборгованості по заробітній платі за березень - серпень 2016 року у сумі 4818, 62 грн. зазначає, що суд першої інстанції не врахував що відповідно передавальної відомості № 304 сума заборгованості за 2016 рік складає 6 416,74 грн. Згідно платіжної відомості від 03 березня 2017 року №288 позивачу виплачено 2163,00 грн. Отже, стягнута з відповідача заборгованості по заробітній платі за березень - серпень 2016 року у сумі 4818, 62 грн. завищена 719 грн.98 коп.

Також з завченим рішенням не погодилася позивача ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить змінити рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 25 жовтня 2018 року та стягнути з відповідача на користь неї заборгованість по заробітній платі за березень-серпень 2016 року у розмірі 12 745,41 грн.; заробітній платі за час вимушеного простою з 20 березня по 17 липня 2017 року у розмірі 7915,59 грн.; вихідну допомогу при звільненні у розмірі 5 384,61 грн.; компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 3 402,62 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 59 696,91 грн.; компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 3463,08 грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не повно надано оцінку наданих нею доказів щодо розмірів заборгованості по заробітній платі. Відмовляючи в задоволенні вимог в частині спору про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, помилково прийняв до уваги як доказ наданий відповідачем Науково-практичний висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року №126/2/21-10.2.

Вважає, що наданий відповідачем Науково-практичний висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року №126/2/21-10.2 не є встановленим чинним законодавством документом, який засвідчує форс-мажорні обставини, тому не може бути застосований при вирішенні питання про виплату компенсації при затримці розрахунку при звільненні працівників.

При вирішенні питання про стягнення середнього заробітку, суд не застосував положення ст. 117 КЗпП та не керувався пунктом 20 постанови Пленуму ВСУ №13 від 24.12.1999 року, вважаючи наданий відповідачем Науково-практичний висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року №126/2/21-10.2, належним доказом.

Щодо компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати зазначає, що суд першої інстанції невірно застосовано норми цивільного кодексу замість спеціальних та предметних нормативно-правових актів щодо таких відносин. Сума компенсації повинна бути розрахованою із врахуванням періоду липень 2017 року по жовтень 2018 року у сумі 3 463,08 грн.

Відповідач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в якому просить в задоволенні апеляційної скарги позивача відмовити в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказав доводи, аналогічні викладеним в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд виходить з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що з ОСОБА_1 є громадянкою України, зареєстрована за адресою АДРЕСА_1, внесена до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (а.с. 7).

Зі змісту записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2, заповненої 05 липня 1993 року на ім'я ОСОБА_1, вбачається, що позивач з 10 грудня 1994 року до 17 липня 2017 року була працівником Основного локомотивного депо «Родаково» Донецької залізниці, Луганського відділення залізниці, Дорожнього центру управління перевезеннями Донецької залізниці, Інформаційно-статистичного центру Донецької залізниці, Луганського регіонального інформаційно-статистичного центру залізниці, відділу статистики Луганського регіону служби статистики Донецької залізниці, ДП «Донецька залізниця», Луганської дирекції залізничних перевезень ДП «Донецька залізниця», відокремленого підрозділу «Станція Луганськ» ДП «Донецька залізниця», виробничого підрозділу «Станція Луганськ» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» (а.с.8-12).

На підставі наказу (розпорядження) від 17липня 2017 року № 2762- ОС позивача звільнено з роботи у зв'язку із скороченням штату працівників, п.1 ст. 40 КЗпП України (а.с.14).

Наказом начальника Луганської дирекції залізничних перевезень Свіріна О.В. від 16 березня 2017 року № 58-ДН для всіх працівників виробничих підрозділів структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» було встановлено початок простою з причин, незалежних від працівників, з 0 год. 00 хв. 20 березня 2017 року; оплата за час простою не з вини працівників має проводитись з розрахунку 2/3 тарифної ставки встановленого працівнику розряду (окладу) за весь час простою згідно з графіком роботи (а.с.44-45).

Наказом начальника ВП « Станція Луганськ» ОСОБА_4 від 16 березня 2017 року № 52 для всіх працівників виробничого підрозділу «Станція Луганськ»» було встановлено початок простою з причин, незалежних від працівників, з 0 год. 00 хв. 20 березня 2017 року (а.с.46). ОСОБА_1 зазначена у списку працівників ВП «Станція Луганськ», яким встановлено простій з 20 березня 2017 року (а.с.47).

ОСОБА_1 виходила на роботу в період з 01 березня 2016 року по 17 липня 2017 року, що підтверджено наданими позивачем табелями обліку використаного робочого часу, записами в журналі обліку робочого часу сортувальників поштових відправлень станції «Луганськ» ПАТ «Укрзалізниця» (а.с. 23-36, 37-43).

Наказом першого заступника начальника Луганської дирекції залізничних перевезень ОСОБА_5 від 17 липня 2017 року № 2762-ОС ОСОБА_1 було звільнено з роботи на посаді сортувальника поштових відправлень та виробів друку 2 класу на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України (у зв'язку зі скороченням штату працівників), зі сплатою компенсації за 26 днів відпустки, з виплатою одноразової допомоги у розмірі одного середнього місячного заробітку (а.с.14).

Згідно із наданими представником відповідача копіями платіжної відомості № 288 за лютий - червень 2016 року ОСОБА_1 виплачена 07 березня 2017 року (платіжне доручення № 576) заборгованість по заробітній платі - 2 163,00 грн. (а.с.87); згідно з видатковим касовим ордером № 142 від 27 вересня 2018 року ОСОБА_1 сплачена депонована заробітна плата за березень 2017 року у розмірі 1 386,98 грн. (а.с. 88), згідно з довідкою відповідача від 08.10.2018 року № 319/1 розмір вихідної допомоги, нарахованої позивачу у зв'язку з її звільненням, становить 4 105,26 грн. (а.с. 90).

Встановивши ці обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем прав працівника при звільненні, зокрема на отримання заробітної плати, а тому частково задовольнив позовні вимоги.

Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Частиною 3 статті 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ч.1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Частина перша цієї статті 116 КЗпП України визначає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У разі звільнення працівника йому також виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 83 КЗпП України).

Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Отже, виходячи з положень Кодексу Законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Відповідно до ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 працювала на посаді сортувальника поштових відправлень та виробів друку 2 класу виробничого підрозділу «Станція Луганськ» Структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» .

Наказом начальника Луганської дирекції залізничних перевезень Свіріна О.В. від 16.03.2017 року № 58-ДН для всіх працівників виробничих підрозділів структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» було встановлено початок простою з причин, незалежних від працівників, з 0 год. 00 хв. 20.03.2017 року; оплата за час простою не з вини працівників має проводитись з розрахунку 2/3 тарифної ставки встановленого працівнику розряду (окладу) за весь час простою згідно з графіком роботи (а.с.44-45).

Згідно з табелями обліку використання робочого часу за період з березня по липень 2017 року, щодо ОСОБА_1 (табельний № 5768) є відмітки про явки на роботу: березень - 9 днів (буквений код «Р»), 10 днів (буквений код «В») і 5 днів (буквений код «П»), квітень - 19 днів (буквений код «П»), травень - 20 днів (буквений код «П»), червень - 20 днів (буквений код «П»), липень - 11 днів (буквений код «П») (ас. 31-36).

27 вересня 2018 року позивачеві виплачена депонована заробітна плата за березень 2017 року у сумі 1 368 грн. 98 коп., що підтверджується видатковим касовим ордером від 27 вересня 2018 року, який був наданий відповідачем суду першої інстанції (а.с. 88).

17 липня 2017 року відповідач видав наказ № 2762-ос про звільнення з 17липня 2017 року ОСОБА_1 (табельний номер № 5768) у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з виплатою грошової компенсації за 26 невикористаних днів щорічної відпустки та вихідної допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку (ас. 14).

Встановлені обставини підтверджуються письмовими доказами і не спростовані сторонами, зокрема особою, яка подала апеляційну скаргу.

Проте суд першої інстанції невірно розрахував суми заборгованості заробітної плати по заробітній платі за період із 1 березня 2016 по 31 серпня 2016 року та суми заборгованості заробітної плати за час вимушеного простою.

Як вбачається із матеріалів справи, згідно платіжної відомості (передаточної відомості) № 304 сума заборгованості за 2016 рік складає 6 416,74 грн. Згідно платіжної відомості від 07 березня 2017 року ОСОБА_1 сплачено заборгованість у розмірі 2 163,00 грн.

Враховуючи зазначене з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість по забортній платі з березня по серпень 2016 року у розмірі 4 253,74 грн. (6416,74 грн. - 2 163,00 грн.), доказів того, що сума заборгованості на думку позивачки складає 12 745,41 грн., останньою суду не надано, доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 в цій частині є необґрунтованим, та такими, що спростовуються матеріалами справи, натомість доводи апеляційної скарги відповідача є обґрунтованими.

Враховуючи, що позивач до 17 липня 2017 року знаходилася з регіональною філією «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» у трудових відносинах, що в період з 20 березня 2017 року по 17 липня 2017 року на виконання наказу роботодавця про встановлення простою вона згідно графіку роботи виходила на своє робоче місце, майнові вимоги позивача щодо оплати їй часу простою з 20 березня 2017 року по 17 липня 2017 року відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського суду з прав людини.

Отже, підстави для скасування рішення суду про стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за час простою за березень-липень 2017 року у сумі 5752 грн. 59 коп. відсутні, але суд першої інстанції невірно розрахував суму заборгованості заробітної плати за час вимушеного простою, тому рішення суду в цій частині підлягає зміні.

Враховуючи зазначене з відповідача на користь позивача необхідно стягнути суму заборгованості по заробітній платі за час вимушеного простою у сумі 6 528,61 грн. (7915,59 грн. - 1386,98 грн.) , тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Посилання відповідача, що відсутність первинної документації унеможливлює нарахування позивачу сум, щодо яких виник спір, не приймаються з огляду на те, що зазначені обставини були досліджені судом першої інстанції, який, відхиляючи заперечення відповідача, обґрунтовано виходив з того, що обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на роботодавці, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов'язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати.

Згідно наказу від 17 липня 2017 року № № 2762-ос про припинення трудового договору ОСОБА_1 (табельний номер № 5768) у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, позивач має право на компенсацію за 26 невикористаних днів щорічної відпустки та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку (а.с. 14), що відповідачем визнається.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Судом першої інстанції на користь позивача стягнуто вихідну допомогу у зв'язку із звільненням на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у розмірі 4 105,26 грн.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, для обчислення вихідної допомоги у зв'язку із звільненням середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку, тобто виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Відповідно до п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

В період з березня по червень 2017 року позивачем фактично відпрацьовано лише 79 годин у березні 2017 року, за які їй нарахована заробітна плата у сумі 1983,58 грн. Тобто середньо годинний заробіток позивача складає 25,10 грн. (1983,58 : 79).

Норма робочого часу за березень 2017 року складає 175 годин, за квітень 2017 року - 152 години, тобто середньомісячна норма робочого часу за два календарні місяці складає 163,5 годин (175 год. + 152 год. =327 год. : 2) і відповідно середня місячна заробітна плата 4 105,26 грн. (25,10грн. х 163,5 год.). Саме з такого розрахунку виходив відповідач, надавши суду першої інстанції довідку - розрахунок від 08.10.2018 року № 319/1 (а.с.90).

Доводи позивача про врахування при обчисленні середньомісячного заробітку позивача для виплати вихідної допомоги заробітної плати за лютий - березень 2017 року, з урахуванням якої вихідна допомога складає 5384,61 грн., є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на законі.

Також вірним є висновки суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористану відпустку у розмірі 3 402, 62 грн., саме таку суду просила позивачка, відповідачем в цій частині рішення суду не оскаржувалось

Проте не можливо погодитись з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволені позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням строків виплати.

Відповідно до частини 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 34 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (стаття 1).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (стаття 2).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4).

Відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив "Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати".

Відповідно до п. 2.2 рішення Конституційного Суду від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Відповідно до пунктів 4, 5 "Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом (пункт 4).

Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (пункт 5).

Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, які викладені у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.05.2014 року у справі № 6-43цс14, від 14.12.2016 року у справі № 428/7002/14-ц, відповідно до ст. 34 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці", Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

Судом встановлено, що заборгованість по виплаті заробітної плати за березень - серпень 2016 року складає 4 253,74 грн. (з цих сум податки та інші обов'язкові платежі вже утримані).

Враховуючи, що на теперішній час у відповідача відсутня можливість внаслідок дії форс-мажорних обставин надати суду відомості щодо заборгованості за кожний місяць, апеляційний суд при розрахунку компенсації виходить з того, що зазначена заборгованість є заборгованістю за серпень 2016 року.

Компенсація апеляційним судом розраховується станом на 25 жовтня 2018 року - на день постановлення рішення судом першої інстанції.

Заборгованість по виплаті заробітної плати за березень - серпень 2016 року складала 6416,74 грн. (з цієї суми податки та інші обов'язкові платежі вже утримані), з яких 07 березня 2017 року позивачу виплачено 2 163,00 грн. і на теперішній час заборгованість складає 4 253,74 грн.

Компенсація втрати частини грошових доходів за березень - серпень 2016 року у сумі 2 163,00 грн. станом на 25 жовтня 2018 року, складає 211, 15 грн. (2 163,00 грн. х 1,098 коефіцієнта приросту споживчих цін за період з вересня 2016 року по лютий 2017 року)

Компенсація втрати частини грошових доходів за серпень 2016 року станом на 25 жовтня 2018 року у зв'язку з порушенням термінів їх виплати з урахуванням індексів споживчих цін за період з вересня 2016 року по жовтень 2018 року, складає 1 328,46 грн. (4 253,74 грн. х 1,312 коефіцієнта приросту споживчих цін за період з вересня 2016 року по жовтень 2018 року).

Компенсація втрати частини грошових доходів за березень 2017 року у сумі 1386,98 грн. станом на 25 жовтня 2018 року у зв'язку з порушенням термінів їх виплати з урахуванням індексів споживчих цін за період з квітня 2017 року по вересень 2018 року, складає 214,73 грн. (1386,98 грн. х 1,155 коефіцієнта приросту споживчих цін за період з квітня 2017 року по вересень 2018 року).

Заборгованість по заробітній платі за час простою у сумі 6 528,61 грн.; по компенсації за невикористані 26 днів щорічної відпустки у сумі 3402, 62 грн.; вихідній допомозі при звільненні у сумі 4 105,26 грн. судом обчислена без утримання податків та інших обов'язкових платежів, а тому для нарахування компенсації на ці доходи необхідно з них вирахувати податок з доходів фізичних осіб, який відповідно до п. 167.1 Податкового кодексу України складає 18% доходу, та військовий збір, який відповідно до п.п. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу складає 1,5%.

Компенсація з цих грошових доходів станом на 25 жовтня 2018 року складає:

Місяць, рік Сума нарахованого доходу (грн.) ПДФО

(грн.) Військовий збір (грн.) Сума не виплаченого доходу (після утримання податків)

(грн.) Коефіцієнт приросту споживчих цін Сума компенсації

(грн.)

липень 2017 14 036,49 грн.

(6 528,61+ 3402,62+ 4 105,26) 2526,57 210,55 11 299,37 1,129

за період з серпня 2017 по жовтень 2018 1454,04

Загальна сума компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням строків виплати доходів за березень - серпень 2016 року та за час вимушеного простою з 20 березня 2017 року по 17 липня 2017 року складає 3 208,38 грн. (211,15 грн.+1328,46 грн.+214,73 грн.+1454,04 грн.), та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача .

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Отже, за положеннями ст. 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Відповідач не заперечує, що в день звільнення 17 липня 2017 року розрахунок з позивачем проведений не був і не проведений до теперішнього часу. Проте посилається на те, що з 20 березня 2017 року щодо відповідача засвідчено дію форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання ним своїх зобов'язань відповідно до ст. 47, ст. 116 КЗпП України, що свідчить про відсутність вини відповідача.

Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 року № 405/2014 на території Донецької та Луганської областей розпочато антитерористичну операцію.

Термін "антитерористична операція" визначено в статті 1 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV "Про боротьбу з тероризмом", згідно якої антитерористична операція - комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності (у редакції Закону України від 05.06.2014 р. № 1313-VII).

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

На теперішній час Указ Президента України про завершення проведення антитерористичної операції не видавався.

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02.12.2015 року, яким затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, м. Луганськ належать до населених пунктів, в яких здійснювалася антитерористична операція.

м. Луганськ згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р віднесені до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року "Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України" від 15.03.2017 року № 62/2017 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року "Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України", згідно якого тимчасово, до реалізації пунктів 1 і 2 Мінського "Комплексу заходів" від 12 лютого 2015 року, а також до повернення захоплених підприємств до функціонування згідно із законодавством України, припинено переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей.

Науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільнені працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) засвідчено настання для ПАТ "Укрзалізниця", регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" обставин непереборної сили з 20 березня 2017 року щодо структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" та з 12 квітня 2017 року щодо структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень", зокрема, щодо виконання зобов'язань перед вивільненими працівниками згідно ст. ст. 47, 83, 115 і 116 КЗпП України (а.с. 80 - 88).

Відповідно до частини 3 ст. 14 Закону України від 02.12.1997 року № 671/97-ВР "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абзац третій частини третьої статті 14 у редакції Закону України від 02.09.2014 р. № 1669-VII).

Відповідно до ст. 14-1 Закону України від 2 грудня 1997 р. N 671/97-ВР "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Відповідно до п. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), який затверджений рішенням Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 року №44(5), сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - документ установленої ТПП України форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Згідно зі ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається із цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частина 1 ст. 9 ЦК України передбачає застосування цього Кодексу до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо їх не врегульовано іншими актами законодавства.

Оскільки трудовим законодавством не врегульовані відносини з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.

Ураховуючи позовні вимоги у цій справі, зокрема, щодо виплати компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, що регулюється главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили як надзвичайної або невідворотної за даних умов події. Отже, непереборною силою є надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла відвернути, і ця подія завдала збитків.

Отже, науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 підготовлений Торгово-промисловою палатою України у відповідності з її компетенцією та у порядку, встановленому законом, та підтверджує відсутність вини відповідача у невиплаті позивачу належних їй сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, що спростовує доводи апеляційної скарги позивача про те, що зазначений науково-правовий висновок не є належним та допустимим доказом у цій справі.

Встановивши, що у трудових правовідносинах між АТ "Укрзалізниця" та позивачем з 12 квітня 2017 року на тимчасово окупованій території Луганської області виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, у період існування яких відповідач позбавлений можливості виконати зобов'язання перед своїми працівниками, передбачені умовами трудового договору (контракту, угоди тощо), законодавчими та іншими нормативними актами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини відповідача у невиплаті позивачу належних їй сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, що виключає відповідальність відповідача за затримку розрахунку при звільненні, яка передбачена ст. 117 КЗпП України.

Такий висновок апеляційного суду відповідає правовим висновкам Верховного Суду України, які викладені у постановах від 23.03.2016 року у справах №№ 6-364цс16, 6-365цс16; від 11.05.2016 року у справі № 6-383цс16; від 25.05.2016 року у справі № 6-948цс16), та узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постановах від 06.02.2019 року у справі №408/2331/17 та від 16.01.2019 року у справі № 335/9304/17-ц.

Суд першої інстанції ухвалив судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Установивши, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права і порушив норми процесуального права, суд апеляційної інстанції змінює рішення в частині визначення розміру заборгованість по заробітній платі за березень-серпень 2016 року, заробітну плату за час вимушеного простою з 20.03.2017 року по 17.07.2017 року, загальної суми заборгованості та судового збору та скасовую в частині відмови в задоволені позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням строків виплати. В іншій частині рішення залишає без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 495,96 грн. з позивача на користь держави - 704,80 грн.

Ухвалою судді доповідача Донецького апеляційного суду від 24 січня 2019 року сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 25 жовтня 2018 року позивачу ОСОБА_1 відстрочено до ухвалення судового рішення у справі судом апеляційної інстанції (а.с.170 - 172).

З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги позивача з відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір у розмірі 310,84 коп. , з позивача на користь держави - 1803,56 грн.

Керуючись ст. 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 25 жовтня 2018 року в частині визначення розміру заборгованість по заробітній платі за березень-серпень 2016 року, заробітну плату за час вимушеного простою з 20.03.2017 року по 17.07.2017 року, загальної суми заборгованості та судового збору, змінити.

Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 25 жовтня 2018 року в частині відмови в задоволені позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суми компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням строків виплати, скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням строків виплати задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1, місце реєстрації АДРЕСА_1): заборгованість по заробітній платі за березень-серпень 2016 року в сумі 4 253 (чотири тисячі двісті п'ятдесят три) гривні 74 копійки; заробітну плату за час вимушеного простою з 20.03.2017 року по 17.07.2017 року в розмірі сумі 6 528 (шість тисяч п'ятсот двадцять вісім) гривен 61 копійок компенсацію за невикористані 26 днів щорічної відпустки у розмірі 3402(три тисячі чотириста дві) гривні 62 копійки , вихідну допомогу при звільненні у розмірі 4 105 (чотири тисячі сто п'ять) гривен, 26 копійко, компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням строків виплати у розмірі 3 208 (три тисячі двісті вісім) 38 копійок, а загалом 21 498 (двадцять одну тисячу чотириста дев'яносто вісім)гривен 61 копійку.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь держави судового збору у розмірі 806 (вісімсот шість гривен) 80 копійк за наступними реквізитами: отримувач коштів - ГУК у м. Києві/м.Київ/ 22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) 899998; рахунок отримувача 31211256026001; код класифікації доходів бюджету 22030106.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1, місце реєстрації АДРЕСА_1) на користь держави судовий збір 2508 (дві тисячі п'ятсот вісім ) гривен 36 копійок.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.О.Тимченко

Судді: І.О.Дундар

І.В.Кішкіна