Постанова

Іменем України

18 березня 2019 року

м. Київ

справа № 347/126/16-ц

провадження № 61-29504св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області

від 06 вересня 2016 року у складі судді Бельмеги М. В. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року у складі колегії суддів:

Малєєва А. Ю., Горблянського Я. Д., Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У січні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до кредитного договору від 05 січня 2011 року б/н ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 500,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою, затвердженими наказом банку від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, та тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 30 листопада 2015 року має заборгованість 22 414,27 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.

Посилаючись на вказані обставини, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором від 05 січня 2011 року б/н, яка утворилася станом на 30 листопада 2015 року, у розмірі

22 414,27 грн, із яких: 6 550,12 грн - заборгованість за кредитом; 12 128,31 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 2 192,30 грн - пеня та комісія; 500,00 грн - штраф (фіксована частина); 1 043,54 грн - штраф (процентна складова).

Рішенням Косівського районного суду від 06 вересня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач пропустив позовну давність, у межах якої він міг звернутись до суду з вимогою про стягнення з боржника заборгованості за кредитним договорам.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Косівського районного суду від 06 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк». Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 05 січня 2011 року б/н станом на 30 листопада 2015 року у розмірі 22 414,27 грн, із яких: 6 550,12 грн - заборгованість за кредитом; 12 128,31 грн - заборгованість за процентами;

2 192,30 грн - заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн - штраф (фіксована частина); 1 043,54 грн - штраф (процентна складова). Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2016 року виправлено описку та арифметичну помилку в резолютивній частині рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 жовтня 2016 року. Резолютивну частину викладено у такій редакції: «Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 05 січня 2011 року б/н станом на 30 листопада 2015 року в розмірі 19 342,21 грн, із яких: 6 550,12 грн - заборгованість за кредитом; 10 648,55 грн - заборгованість за процентами;

600,00 грн - заборгованість за пенею; 500,00 грн - штраф (фіксована частина);

1 043,54 грн - штраф (процентна складова). Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 року касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_8 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено. Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 06 вересня 2016 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 06 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої і апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що 05 січня 2011 року відповідачу відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку «Універсальна» зі строком дії до листопада 2014 року, яку в подальшому неодноразово перевипускали та строк дії останньої до березня 2016 року, отже, банк звернувся до суду із позовом у грудні 2015 року, то строк позовної давності не пропущений.

У листопаді 2017 року від представника ОСОБА_4 - ОСОБА_8 надійшли заперечення на касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк»,у яких заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення суду першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану справу передано до Верховного Суду.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з огляду на таке.

Судом встановлено, що 05 січня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та

ОСОБА_4 укладений кредитний договір б/н, відповідно до якого відповідач отримав у банку кредит у розмірі 500,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання, у зв'яжу із чим станом на 30 листопада 2015 року має заборгованості за договором від 05 січня

2011 року б/н у сумі 22 414,27 грн, яка складається із: 6 550,12 грн - заборгованості за кредитом; 12 128,31 грн - заборгованості за процентами за користування кредитом; 2 192,30 грн - заборгованості за пенею та комісією; 500,00 грн - штраф (фіксована частина); 1 043,54 грн - штраф (процентна складова).

Згідно з розрахунком заборгованості останній платіж відповідачем вчинено 06 грудня 2012 року в сумі 13,25 грн.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті

1048 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК Українивстановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права. Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Відповідно до статті 253 ЦК Україниперебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, що строк дії кредитного договору, який відповідає строку дії картки, становив 12 місяців згідно з пунктом 1.1.7.12 Умов і правил надання банківських послуг, а отже сплинув у січня 2012 року. Останні платіж за договором здійснено 06 грудня 2012 року, з позовом до суду банк звернувся лише у січні 2016 року, тобто зі спливом позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки відповідачем заявлено про її застосування.

Доводи касаційної скарги про те, що 05 січня 2011 року відповідачу відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку «Універсальна» зі строком дії до листопада 2014 року, яку в подальшому неодноразово перевипускали та строк дії останньої до березня 2016 року, отже, банк звернувся до суду із позовом у грудні 2015 року, то строк позовної давності не пропущений, є безпідставними, оскільки зводяться до переоцінки доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 06 вересня

2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 липня

2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

С.О. Погрібний

Г.І. Усик