o
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2010 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді – Семененка Я.В.
судді – Дадим Ю.М., Божко Л.А.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України у Якимівському районі Запорізької області
на постанову Якимівського районного суду Запорізької області від 10 червня 2009 року у справі № 2а-884/2009 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Якимівському районі Запорізької області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни»,-
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління пенсійного фонду України у Якимівському районі Запорізької області в якому просила:
визнати відмову відповідача в нарахуванні виплати позивачу щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком протиправною;
зобов’язати нарахувати позивачу щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та стягнути з відповідача на користь відповідача невиплачену щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2008 роки в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком;
стягнути з відповідача на користь позивача витрати на сплату судового збору в сумі 3 грн.40 коп.
В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що позивач має статус «дитини війни», тому користується всіма правами та пільгами, передбаченими Законом України «Про соціальний захист дітей війни» для цієї категорії осіб, і на підставі ст.6 зазначеного Закону має право на щомісячну доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. При вирішенні питання про нарахування вказаної доплати до пенсії позивача відповідач керувався положеннями нормативних актів, що на підставі Рішень Конституційного Суду України були визнані неконституційними, а тому застосуванню не підлягали.
Постановою Якимівського районного суду Запорізької області від 10 червня 2009 року адміністративний позов задоволено частково, а саме визнано відмову відповідача у здійсненні перерахунку і виплаті позивачу підвищення до пенсії, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком – неправомірною; зобов’язано відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу підвищення пенсії, згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з постановою суду Управління Пенсійного фонду України у Якимівському районі Запорізької області звернулося з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позову в повному обсязі.
Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено , що позивач народився 1942 року та відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має статус дитини війни, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією пенсійного посвідчення та відповідною відміткою в ньому (а.с.6).
Згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Задовольняючи позовні вимоги за 2007 рік та вирішуючи питання щодо поновлення процесуального строку для звернення до суду з позовом суд першої інстанції виходив з того, що встановлений ст..99 КАС України строк, не застосовується до спірних правовідносин. Такі висновки суд першої інстанції обґрунтував посиланням на ст..46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до ч.2 ст..87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Між тим, при вирішенні вказаного питання суд першої інстанції не врахував, що згідно п.16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому закону.
Відповідно до ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Таким чином, строк давності звернення до суду не застосовується лише до вимог щодо нарахованих пенсій. В спірних правовідносинах підвищення до пенсії не було нараховане пенсійним органом, а відтак висновки суду першої інстанції щодо не застосування вимог ст..99 КАС України є помилковими.
Відповідно до ст..99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, чинне законодавство, встановленими строками, обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
У відповідності до ст. 100 КАС України пропущення річного строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні позову за умови, що на цьому наполягає одна із сторін.
Представник відповідача, в запереченні на позов, наполягав на відмові у задоволенні позову, в тому числі, і з підстав пропуску позивачем річного строку звернення до суду(а.с.10).
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст..17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав ( наприклад, справа «Стаббігс та інш. Проти Великобританії» рішення від 22.10.1996р., «Девеер проти Бельгії» рішення від 27.02.1980р.).
Відповідно до ч.1 ст.102 КАС України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений за клопотанням особи, яка бере участь у справі.
Між тим, позивачем у справі не було заявлено клопотання про поновлення процесуального строку та необґрунтовано поважності причин пропуску строку для звернення до суду, а судом першої інстанції не встановлено поважності причин пропуску такого строку.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог щодо визнання відмови управління Пенсійного фонду України у Якимівському районі Запорізької області у здійснені перерахунку і виплаті позивачу підвищення до пенсії відповідно до ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком неправомірною та зобов’язання управління Пенсійного фонду України у Якимівському районі Запорізької області здійснити перерахунок та виплатити позивачу підвищення пенсії згідно ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком - скасувати, з прийняттям нової постанови про відмову у задоволені позовних вимог в цій частині.
В той же час, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на перерахунок підвищення до його пенсії як «дитині війни» з 22 травня 2008 року, оскільки Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/08 від 22 травня 2008 року положення п.п.2 п.14 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким було внесено зміни до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та встановлено з 01 січня 2008 року інший порядок розрахунку підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання, чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії «дітям війни», були визнанні неконституційними та втратили чинність.
Відповідно до ст..152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Згідно зі ст..22 Закону України «Про Конституційний суд України» рішення Конституційного Суду України підлягають безумовному виконанню всіма державними органами, органами місцевого і регіонального самоврядування, установами, організаціями, підприємствами, їх посадовими особами, об’єднаннями громадян та громадянами.
Отже, Управління Пенсійного фонду України у Якимівському районі Запорізької області повинно було провести відповідний перерахунок підвищення до пенсії позивачу згідно вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 22 травня 2008 року, та сплатити на його користь заборгованість з цих виплат.
Управління Пенсійного фонду України у Якимівському районі Запорізької області будь-яких дій, пов’язаних з перерахунком та виплати позивачу підвищення до пенсії відповідно до положень ст. 6 Закону «Про соціальний захист дітей війни» з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року не здійснювало.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність зобов’язання Управління Пенсійного фонду України у Якимівському районі Запорізької області провести перерахунок та виплатити позивачу недоотримані суми щомісячного підвищення до пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.
Право позивача на отримання підвищення до пенсії відповідно до вимог ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не залежить від наявності чи відсутності грошових коштів та належного фінансування, таке право надане державою і закріплено Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Оскільки таке право декларовано державою, то відповідно держава, через створені нею органи, в даному випадку органи Пенсійного фонду України, і несе обов’язок по своєчасній та повній виплаті підвищення до пенсії саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі.
Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст..17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх обов’язків ( справа «Кечко проти України», рішення від 08.11.2005р.).
Також колегія суддів вважає за необхідне зауважити те, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню постанова КМУ від 28.05.2008р. №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою визначено розмір виплат підвищення до пенсії, оскільки виходячи із загальних принципів пріоритетності законів над підзаконними актами, при розрахунку підвищення до пенсії, слід керуватися Законом (Законом України «Про соціальний захист дітей війни», а не підзаконним нормативно-правовим актом (Постановою КМУ від 28.05.2008р. №530).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, скасувавши постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог за 2007 рік з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.
На підставі викладеного, керуючись п. 3 ч.1 ст. 198, ст. ст. 202, 205, 207 КАС України колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Якимівському районі Запорізької області задовольнити частково.
Постанову Якимівського районного суду Запорізької області від 10 червня 2009 року у справі №2а-884/2009 в частині задоволених позовних вимог щодо зобов’язання управління Пенсійного фонду України у Якимівському районі Запорізької області здійснити перерахунок та виплатити позивачу підвищення пенсії згідно ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком – скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволені позовних вимог в цій частині.
В іншій частину постанову Якимівського районного суду Запорізької області від 10 червня 2009 року – залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України в порядку передбаченому ст..212 КАС України.
Головуючий: Я.В.Семененко
Судді: Ю.М. Дадим
Л.А. Божко