Справа № 2а-1549/2010р.

ПОСТАНОВА

ИМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2010 року                                                 м. Саки

10 годин 15 хвилин

Суддя Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим Щербіна Д.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Сакському районі Автономної Республіки Крим про зобов'язання провести нарахування та стягнення недоплаченої за період з 2007-2008р.р. та 10 місяців 2009р. щомісячної соціальної допомоги як дитині війни в сумі 4674,60 грн та зобов’язання виконувати нарахування щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату в 2009р., -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Сакському районі Автономної Республіки Крим про зобов'язання провести нарахування та стягнення недоплаченої за період з 2007-2008р.р. та 10 місяців 2009р. щомісячної соціальної допомоги як дитині війни в сумі 4674,60 грн та зобов’язання виконувати нарахування щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату в 2009р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є пенсіонером за віком і має пільги, встановлені законодавством України для дітей війни, у тому числі на передбачену статтею 6 Закону України «Про соціальній захист дітей війни» № 2195-IV від 18.11.2004 р. (далі – Закон № 2195-IV) щомісячну державну соціальну допомогу, підвищену на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Вважаючи, що відповідач нараховує йому підвищення пенсії у меншому розмірі ніж  передбачено вказаною нормою закону, позивач просив суд зобов’язати відповідача здійснити нарахування та стягнення недоплаченої за період з 2007-2008р.р. та 10 місяців 2009р. у сумі 4674,60 грн, а також зобов’язати відповідача виконувати нарахування щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату в 2009р. Позивач також просив суд поновити пропущений строк для звернення до суду, посилаючись на те, що про порушення своїх прав він дізнався із засобів масової інформації.

Позивач та представник відповідача, у судове засідання не з’явилися, про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, подали до суду письмові заяви, в яких просили суд розглянути справу у їх відсутність.

На підставі частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, оскільки всі особи, яки беруть участь у справі, заявили клопотання про розгляд справи у їх відсутності.

Представник відповідача подав письмові заперечення, в яких посилаючись те, що позивачем був пропущений річний строк для звернення до адміністративного суду, наполягав на застосуванні наслідків пропуску строку.

В запереченнях також вказується що, позивачу як пенсіонеру за віком нараховувалась та виплачувалась надбавка до пенсії як дитині війни на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року. Кошти на виплату спірної надбавки мають надходити з Державного бюджету України, яких у повній мірі на виплату надбавки не вистачає, а тому за рахунок бюджету Пенсійного Фонду України не можливо виплачувати надбавку, оскільки це буде нецільовим використанням коштів. Крім того, статтею 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено розмір мінімальної пенсії за віком, однак він застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. З цього відповідач робить висновок, що зазначений мінімальний розмір пенсії за віком для перерахунків чи підвищення пенсій він не застосовується. У законодавстві наявна прогалина щодо визначення розміру мінімальної пенсії за віком з огляду на застосування Закону № 2195-IV, а так само відсутній механізм реалізації цього Закону. Виходячи із зазначеного, відповідач вважає, що він діяв в межах своїх повноважень та не порушив вимоги чинного законодавства України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи позовної заяви та заперечень відповідача, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилась 17 квітня 1936 року, що підтверджується паспортом громадянина України, тобто станом на час закінчення Другої світової війни їй було менше 18 років, і тому, відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» являється особою, яка має пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством України для дітей війни, в тому числі й право на підвищення пенсії на тридцять відсотків мінімальної пенсії за віком, яке передбачено статтею 6 зазначеного Закону № 2195-IV.

Відповідно до пенсійного посвідчення № 117797 та довідки Управління Пенсійного фонду у Сакському районі АР Крим № 31 від 11 січня 2010 року позивачу призначена пенсію за віком та їй з січня 2008р. по січень 2010 року щомісячно нараховувалась та виплачувалась надбавка до пенсії, як дитині війни, відповідно до п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008р. «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян».

Позивачем заявлена вимога про поновлення строку звернення до адміністративного у зв’язку з чим суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 2 статті 99, пункту 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Посилання позивача на те, що про порушення своїх прав він дізнався після висвітлення зазначених подій у засобах масової інформації, суд знаходить необґрунтованими, оскільки всі закони та підзаконні нормативні акти, а також рішення Конституційного Суду України, які регулюють данні спірні правовідносини були офіційно опубліковані у відповідних друкованих засобах масової інформації, отже є такими, що публічно оприлюднені. Доказів того, що вказаний строк був пропущений з поважних причин, позивач суду не надав.

У письмових запереченнях відповідач наполягав на відмові у задоволенні позову в частині вимог, яки були заявлені позивачем з пропуском строку, встановленого частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду.

На підставі викладеного, суд не знаходить підстав для поновлення позивачу строку звернення до адміністративного суду з позовом щодо захисту його прав пов’язаних з бездіяльністю відповідача з приводу підвищення та виплати пенсії згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а тому позовні вимоги в цій частині  задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 103 Кодексу адміністративного судочинства України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, тобто, строк для звернення до суду за захистом порушених прав позивача починається з дати набрання чинності Рішення Конституційного Суду України № 10 р-п/2008, тобто з 22 травня 2008 року.

Враховуючі, що позовна заява була подана до суду 03 грудня 2009 року, на підставі частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, порушене право позивача підлягає захисту з 03 грудня 2008 року.

Відповідно до ст. 6 Закону № 2195-IV дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Виходячи із того, що Позивач є дитиною війни в розумінні Закону № 2195-IV, суд вважає, що на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом № 2195-IV, в тому числі й право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

При цьому статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Однак, суд вважає за можливе застосувати саме частину 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом № 2195-IV, оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.

Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону № 2195-IV та статтю 6 цього Закону викладено в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гаранти їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового   утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» таке підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів. Зазначені зміни набрали чинності  з 1 січня 2008 року.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) зміни  щодо розміру пенсій дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Таким чином, з 1 січня по 22 травня 2008 року застосуванню до спірних  правовідносин підлягали приписи Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення  змін до деяких законодавчих актів України».

Враховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції цього Закону від 18 листопада 2004 року № 2195-IV, поновили свою дію з 22 травня 2008 року.

Отже, з цієї дати особи зі статусом дітей війни мають право на підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, а враховуючі, що позовна заява була подана до суду 03 грудня 2009 року, на підставі частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, порушене право позивача підлягає захисту з 03 грудня 2008 року.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно частин 3 та 4 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Таким чином, доводи відповідача в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для їх не здійснення або відмови в задоволенні позову.

Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за № 121\2001 і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Згідно абзацу 1 пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001 року за № 121/2001, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади. Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов'язок щодо: призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій та інших соціальних виплат.

Пунктами 1.1, 2.1, 2.2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 травня 2002 р. за № 442/6730, встановлено, що управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням - забезпечення призначення та виплати пенсії.

Тобто, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачу, передбаченої статтею 6 Закону № 2195-IV покладено на відповідача.

 На підставі того, що призначення пенсії, підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій та інших соціальних виплат входить до повноважень відповідача, суд вважає що, саме відповідач має  нарахувати та виплатити позивачу невиплачені сумі. У зв’язку, з чим, суд дійшов висновку про необхідність захисту порушених прав позивача, шляхом зобов’язання відповідача провести перерахунок та виплатити пенсію позивачу з розрахунку її підвищення на тридцять відсотків мінімальної пенсії за віком з урахуванням проведених раніше виплат.

Щодо вимоги позивача про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги як дитині війни, то відповідно до діючого законодавства адміністративний суд може лише визнавати дії суб'єктів владних повноважень незаконними та покласти обов'язок на відповідача провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону за відповідний рік, і не є уповноваженим органом проводити розрахунок суми заборгованості.

Таким чином, виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Враховуючі наведене, на підставі статей 64, 152 Конституції України, статей 3, 6, Закону України «Про соціальний захист дітей війни», рішення Конституційного Суду України № 10 р-п/2008 від 22 травня 2008 року, статті 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», керуючись статтями 70, 71, 122, 160 – 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,    

П О С Т А Н О В И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Сакському районі АР Крим  здійснити нарахування ОСОБА_1  надбавки, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з урахуванням проведених раніше виплат  за період часу із 03 грудня 2008 року до 31 грудня 2009 року.

У задоволенні решти позовних вимог та поновленні строку для звернення до адміністративного суду - відмовити.

    Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1,70 грн.  

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Сакський міськрайонний суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10-денний строк з дня проголошення постанови, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України – з дня складання постанови в повному обсязі і поданням апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження або у порядку, передбаченому частиною 5 статті 186 КАС України.

    Суддя