Справа № 2а-1532/2010р.
ПОСТАНОВА
ИМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2009 року м. Саки
10 годин 00 хвилин
Суддя Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим Щербіна Д.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Сакському районі Автономної Республіки Крим про зобов'язання провести нарахування та стягнення недоплаченої за період з 2007-2008р.р. та 8 місяців 2009р. щомісячної соціальної допомоги як дитині війни в сумі 4526,20 грн та зобов’язання виконувати нарахування щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату з 2009р., -
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Сакському районі Автономної Республіки Крим про зобов'язання провести нарахування та стягнення недоплаченої за період з 2007-2008р.р. та 8 місяців 2009р. щомісячної соціальної допомоги як дитині війни в сумі 4526,20 грн та зобов’язання виконувати нарахування щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату з 2009р.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є пенсіонером за віком і має пільги, встановлені законодавством України для дітей війни, у тому числі на передбачену статтею 6 Закону України «Про соціальній захист дітей війни» № 2195-IV від 18.11.2004 р. (далі – Закон № 2195-IV) щомісячну державну соціальну допомогу, підвищену на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Вважаючи, що відповідач нараховує йому підвищення пенсії у меншому розмірі ніж передбачено вказаною нормою закону, позивач просив суд зобов’язати відповідача здійснити нарахування та стягнення недоплаченої за період з 2007-2008р.р. та 8 місяців 2009р. у сумі 4526,20 грн, а також зобов’язати відповідача виконувати нарахування щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату з 2009р. Позивач також просив суд поновити пропущений строк для звернення до суду, посилаючись на те, що про порушення своїх прав він дізнався із засобів масової інформації.
Позивач та представник відповідача, у судове засідання не з’явилися, про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, подали до суду письмові заяви, в яких просили суд розглянути справу у їх відсутність.
На підставі частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, оскільки всі особи, яки беруть участь у справі, заявили клопотання про розгляд справи у їх відсутності.
Представник відповідача подав письмові заперечення, в яких посилаючись те, що позивачем був пропущений річний строк для звернення до адміністративного суду, наполягав на застосуванні наслідків пропуску строку.
В запереченнях також вказується що, позивачу як пенсіонеру за віком нараховувалась та виплачувалась надбавка до пенсії як дитині війни на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року. Кошти на виплату спірної надбавки мають надходити з Державного бюджету України, яких у повній мірі на виплату надбавки не вистачає, а тому за рахунок бюджету Пенсійного Фонду України не можливо виплачувати надбавку, оскільки це буде нецільовим використанням коштів. Крім того, статтею 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено розмір мінімальної пенсії за віком, однак він застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. З цього відповідач робить висновок, що зазначений мінімальний розмір пенсії за віком для перерахунків чи підвищення пенсій він не застосовується. У законодавстві наявна прогалина щодо визначення розміру мінімальної пенсії за віком з огляду на застосування Закону № 2195-IV, а так само відсутній механізм реалізації цього Закону. Виходячи із зазначеного, відповідач вважає, що він діяв в межах своїх повноважень та не порушив вимоги чинного законодавства України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи позовної заяви та заперечень відповідача, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилась 10 квітня 1936 року, що підтверджується паспортом громадянина України, тобто станом на час закінчення Другої світової війни їй було менше 18 років, і тому, відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» являється особою, яка має пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством України для дітей війни, в тому числі й право на підвищення пенсії на тридцять відсотків мінімальної пенсії за віком, яке передбачено статтею 6 зазначеного Закону № 2195-IV.
Відповідно до пенсійного посвідчення № 316913 та довідки Управління Пенсійного фонду у Сакському районі АР Крим № 18 від 11 січня 2010 року позивачу призначена пенсію за віком та їй з січня 2008р. по січень 2010 року щомісячно нараховувалась та виплачувалась надбавка до пенсії, як дитині війни, відповідно до п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008р. «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян».
Позивачем заявлена вимога про поновлення строку звернення до адміністративного у зв’язку з чим суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною 2 статті 99, пункту 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Посилання позивача на те, що про порушення своїх прав він дізнався після висвітлення зазначених подій у засобах масової інформації, суд знаходить необґрунтованими, оскільки всі закони та підзаконні нормативні акти, а також рішення Конституційного Суду України, які регулюють данні спірні правовідносини були офіційно опубліковані у відповідних друкованих засобах масової інформації, отже є такими, що публічно оприлюднені. Доказів того, що вказаний строк був пропущений з поважних причин, позивач суду не надав.
У письмових запереченнях відповідач наполягав на відмові у задоволенні позову в частині вимог, яки були заявлені позивачем з пропуском строку, встановленого частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду.
На підставі викладеного, суд не знаходить підстав для поновлення позивачу строку звернення до адміністративного суду з позовом щодо захисту його прав пов’язаних з бездіяльністю відповідача з приводу підвищення та виплати пенсії згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини 1 статті 103 Кодексу адміністративного судочинства України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, тобто, строк для звернення до суду за захистом порушених прав позивача починається з дати набрання чинності Рішення Конституційного Суду України № 10 р-п/2008, тобто з 22 травня 2008 року.
Враховуючі, що позовна заява була подана до суду 02 грудня 2009 року, на підставі частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, порушене право позивача підлягає захисту з 02 грудня 2008 року.
Відповідно до ст. 6 Закону № 2195-IV дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Виходячи із того, що Позивач є дитиною війни в розумінні Закону № 2195-IV, суд вважає, що на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом № 2195-IV, в тому числі й право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
При цьому статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Однак, суд вважає за можливе застосувати саме частину 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом № 2195-IV, оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.
Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону № 2195-IV та статтю 6 цього Закону викладено в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гаранти їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» таке підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів. Зазначені зміни набрали чинності з 1 січня 2008 року.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) зміни щодо розміру пенсій дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Таким чином, з 1 січня по 22 травня 2008 року застосуванню до спірних правовідносин підлягали приписи Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Враховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції цього Закону від 18 листопада 2004 року № 2195-IV, поновили свою дію з 22 травня 2008 року.
Отже, з цієї дати особи зі статусом дітей війни мають право на підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно частин 3 та 4 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Таким чином, доводи відповідача в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для їх не здійснення або відмови в задоволенні позову.
Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за № 121\2001 і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Згідно абзацу 1 пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001 року за № 121/2001, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади. Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов'язок щодо: призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій та інших соціальних виплат.
Пунктами 1.1, 2.1, 2.2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 травня 2002 р. за № 442/6730, встановлено, що управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням - забезпечення призначення та виплати пенсії.
Тобто, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачу, передбаченої статтею 6 Закону № 2195-IV покладено на відповідача.
На підставі того, що призначення пенсії, підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій та інших соціальних виплат входить до повноважень відповідача, суд вважає що, саме відповідач має нарахувати та виплатити позивачу невиплачені сумі. У зв’язку, з чим, суд дійшов висновку про необхідність захисту порушених прав позивача, шляхом зобов’язання відповідача провести перерахунок та виплатити пенсію позивачу з розрахунку її підвищення на тридцять відсотків мінімальної пенсії за віком з урахуванням проведених раніше виплат.
У позовній заяві позивач просить зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії також у майбутньому, але обраний позивачем засіб захисту не забезпечує повний захист його прав, свобод та інтересів. В свою чергу, частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право суду вийти за межі позовних вимог, тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Керуючись цією нормою Закону, суд вважає, що для повного захисту прав позивача необхідно зобов'язати відповідача здійснити перерахунок і виплатити недоотриману позивачем підвищену пенсію як дитині війни за період з 01.12.2008 року по 31.01.2010 року (саме по цей час надані докази, що підвищення до пенсії позивачу виплачувалось у меншому розмірі, ніж передбачено ст. 6 Закону № 2195-IV), зазначивши конкретний її розмір.
Позовні вимоги про зобов’язання відповідача виконувати начислення щомісячної допомоги згідно статті 6 Закону №2195-IV та забезпечення її виплати у майбутньому, а саме зобов’язання відповідача здійснювати нарахування щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату з 2009р., тобто не вказавши кінцевого строку, не засновані на Законі, оскільки суд не може вирішувати питання про можливість неправомірності дій або бездіяльності відповідача, за час який ще не настав. Крім того, в матеріалах справи не має відомостей про порушення відповідачем прав позивача, починаючі з лютого 2010 року. З метою забезпечення захисту прав позивача і не позбавлення його можливості у майбутньому звернутися до суду, на підставі частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, позовні вимоги в цій частині, суд вважає за необхідне залишити без розгляду.
Щодо розрахунків сум, які підлягають бути виплачені позивачу за грудень 2008 року – січень 2010 року та позовних вимог в цій частині, суд виходить із наступного. Відповідачем щомісячно нараховувалась та виплачувалась позивачу надбавка до пенсії, як дитині війни, з розрахунку її підвищення на 10 відсотків від прожиткового мінімуму: за грудень 2008р. – січень 2010 р. – 49,80 гривень.
Згідно статті 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», статті 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», статті 1 Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» від 20 жовтня 2009 року № 1646-VI прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на 2008 рік встановлює: з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня – 481 гривня, з липня – 482 гривні, з жовтня 2008 року по 31 жовтня 2009 року – 498 гривень, з 1 листопада 2009 року – 573 гривень, з 1 січня 2010 року – 695 гривень.
Враховуючі, що позивач має право на надбавку до пенсії з розрахунку її підвищення на 30 відсотків від прожиткового мінімуму, йому має бути виплачено з урахуванням проведених раніше виплат за період с грудня 2008 року по січень 2010 року – 1498,50 гривень (недоплачених: 99,6 грн х 11 місяців за період з грудня 2008р. по жовтень 2009р.; 122,10 грн х 2 місяця за період з листопада 2009р. по грудень 2009р.; 158,70 грн х 1 місяць за січень 2010р.).
Таким чином, виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Враховуючі наведене, на підставі статей 64, 152 Конституції України, статей 3, 6, Закону України «Про соціальний захист дітей війни», рішення Конституційного Суду України № 10 р-п/2008 від 22 травня 2008 року, статті 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», керуючись статтями 70, 71, 122, 160 – 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,
П О С Т А Н О В И В :
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Сакському районі АР Крим провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 невиплачену надбавку до пенсії із розрахунку її підвищення на 30 відсотків від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за період з 01 грудня 2008 року по 31 січня 2010 року у сумі 1498 гривень 50 копійок (одну тисячу чотириста дев’яносто вісім гривень 50 копійок).
Позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов’язання виконувати начислення щомісячної соціальної допомоги починаючі з 01 лютого 2010 року - залишити без розгляду.
У задоволенні решти позовних вимог та поновленні строку для звернення до адміністративного суду - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1,70 грн.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Сакський міськрайонний суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10-денний строк з дня проголошення постанови, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України – з дня складання постанови в повному обсязі і поданням апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження або у порядку, передбаченому частиною 5 статті 186 КАС України.
Суддя