Справа № 22ц-202/2010 Головуючий у І інстанції Дорошенко В. Г.

Категорія 6 Доповідач Барков В. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

08 лютого 2010 року м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді     Маширо О. П.

суддів             Баркова В. М.,

                Резникової Л. В.

при секретарі         Хачатрян А. С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Донецьку апеляційну скаргу прокурора Кіровського району м. Донецька на рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 04 березня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Донецької міської ради, Донецької міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво,

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2009 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом обґрунтовуючи свої вимоги тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 07 квітня 2006 року є власником торгівельного павільйону площею 108 м2 який наприкінці 2006 року реконструював в капітальну нежитлову будівлю площею 75,3 м2 і яку використовує в якості магазину. Посилаючись на те, що самочинне будівництво здійснене на земельній ділянці площею 108 м2, якою він користується на підставі рішення виконавчого комітету Донецької міської ради від 23 травня 2001 року № 249/8, просив визнати за ним право власності на це нерухоме майно.

Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 04 березня 2009 року позов ОСОБА_2 до виконавчого комітету Донецької міської ради, Донецької міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на самочинно збудовану нежитлову будівлю магазину продовольчих товарів площею 75,3 м2, яка розташована в АДРЕСА_1

В апеляційній скарзі прокурор Кіровського району м. Донецька просить рішення суду скасувати та повернути справу на новий розгляд посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм процесуального та матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з направленням справи на новий розгляд з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_2 і визнаючи за ним право власності на збудоване нежитлове приміщення, суд першої інстанції керувався тим, що спірне нерухоме майно самочинно збудоване на території належної позивачеві земельної ділянки, не порушує права інших осіб, а тому є правомірним.

Однак такого висновку суд дійшов з порушенням норм матеріального та процесуального закону.

Як встановлено судом, рішенням виконавчого комітету Донецької міської ради від 23 травня 2001 року № 249/8 ОСОБА_3 строком на п’ять років була надана в оренду земельна ділянка площею 108 м2 для розміщення металевого торгового павільйону з реалізації товарів народного споживання по проспекту Семашко біля АДРЕСА_2  (а.с. 12, 13).

07 квітня 2006 року ОСОБА_3 продав вказаний торговий павільйон ОСОБА_2 (а.с. 11), який на його місці збудував нежитлову будівлю площею 75,3 м2 (а.а.с. 05-09).

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Цією нормою передбачено загальне правило про те, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК).

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, лише у випадках, передбачених ст. 376 ЦК, а саме: за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч. 3 ст. 376 ЦК); за особою – власником (користувачем) земельної ділянки, яка здійснила самочинне будівництво на цій ділянці, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК).

При розгляді зазначеної справи суд відповідно до вимог статей 214, 215 ЦПК повинен був вирішити питання та встановити в рішенні, чи заявлено позивачем позов саме на цих підставах, з’ясувати правовий статус земельної ділянки та осіб, прав та інтересів яких торкається цей спір, чи не порушуються їхні права цим будівництвом.

Однак на порушення ст.ст. 214, 215 ЦПК України суд в рішенні не встановив, чи надавалась у встановленому порядку ОСОБА_2 земельна ділянка на якій здійснене самочинне будівництво; не з’ясував, хто є її власником (користувачем) та чи не заперечує він проти визнання за позивачем права власності на самочинне будівництво на цій земельній ділянці.

Вирішуючи спір, суд також не врахував, що відповідно до ст. 301 Закону від 20 квітня 2000 року № 1699-III «Про планування і забудову територій», ст. 18 Закону від 16 листопада 1992 року № 2780-XII «Про основи містобудування» будівництво об’єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад, які можуть делегувати це право відповідним виконавчим органам; закінчені будівництвом об’єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2008 року № 923, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів здійснюється на підставі свідоцтва про відповідність збудованого об’єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, що видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.

Суд не врахував зазначених вимог закону та не встановив причину не прийняття спірного майна до експлуатації в установленому законодавством порядку й наявності в позивача належно затвердженого проекту будівництва та підстав звернення його з позовом до суду в порядку цивільного судочинства, а також не притягнув до участі в справі інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю.

З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права й допущені порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судове рішення відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 311, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу прокурора Кіровського району м. Донецька задовольнити.

Рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 04 березня 2009 року скасувати, справу направити на новий розгляд до того ж суду в іншому складі.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двох місяців з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий

Судді