РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2019 року

м. Рівне

Справа № 559/2667/17

Провадження № 22-ц/4815/427/19

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Ковальчук Н. М.

суддів: Бондаренко Н. В., Хилевич С. В.,

секретар судового засідання - Ковальчук Л. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

позивач - ОСОБА_2;

позивач - ОСОБА_3;

відповідач - ОСОБА_4;

відповідач - ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_4 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03 січня 2019 року у складі судді Жуковської О.Ю., ухвалене в м. Дубно о 11 год. 27 хв., повний текст якого складено 10.01.2019 року,

в с т а н о в и в :

11 грудня 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися в Дубенський міськрайонний суд Рівненської області із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якому просили усунути перешкоди у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування зазначеним житловим приміщенням.

21 лютого 2018 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 подали зустрічний позов до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому просили: - визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/2 жилого будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 - визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/4 жилого будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 - визнати недійсними: свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6, видане 22 квітня 2008 року на ім'я ОСОБА_7 та свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7, видане 16 грудня 2010 року на ім'я ОСОБА_1, свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7, видане 16 грудня 2010 року на ім'я ОСОБА_3, свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7, видане 16 грудня 2010 року на ім'я ОСОБА_2; -скасувати державну реєстрацію права власності: ОСОБА_7 на жилий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 проведену комунальним підприємством «Архітектор» Дубенської міської ради 27 травня 2008 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Другої Дубенської державної нотаріальної контори Хомич О.С. 22.04.2008 року за реєстровим №1-1656 за реєстраційним №22489291, номер запису: 180, в книзі:1; ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 на 1/3 жилого будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 проведену 20 грудня 2010 року комунальним підприємством «Архітектор» Дубенської міської ради на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих 16.12.2010 державним нотаріусом Другої Дубенської державної нотаріальної контори Хомич О.С.

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03 січня 2019 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням шляхом визнання осіб такими, що втратили право на користування ним - задоволено. Усунуто перешкоди ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування зазначеним житловим приміщенням.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними, визнання права власності на частку жилого будинку, скасування державної реєстрації права власності на жилий будинок - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_1 3000 грн. витрат на правову допомогу та 640 грн. сплаченого судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_2 640 грн. сплаченого судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_3 640 грн. сплаченого судового збору.

Вважаючи рішення суду незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права та за невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 оскаржили його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі пояснюють, що їхні батьки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 проживали в с.Тараканів, Дубенського району, де у них було господарство, працювали в колгоспі «Прогрес» Дубенського району, після реорганізації якого працювали в КСП «Прогрес» Дубенського району: мати в огородній бригаді, а батько - механізатором, відповідно, обоє були членами цього колгоспу. Додають, що до складу їхнього господарства відносився жилий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1. Вказане будинковолодіння рахувалося за їхнім батьком і до квітня 1991 року мало статус колгоспного двору, що стверджується інформацією Тараканівської сільської ради від 26 січня 2018 року №126. Вказують, що членами цього господарства були: ОСОБА_9, ОСОБА_10, та вони - їх сини: ОСОБА_4 і ОСОБА_5, а отже, частка кожного члена колгоспного двору становила 1/4 майна двору, і тому кожен з них має право на 1/4 жилого будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 Зауважують, що між членами колишнього колгоспного двору ніколи не було спору щодо права на майно колгоспного двору та розміру частки кожного в майні двору. Повідомляють, що 12.03.2002 року на ім'я їхнього батька виконком Тараканівської сільської ради на підставі свого рішення від 12.03.2002 року № 3/2 видав свідоцтво про право власності на жилий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 про існування якого вони дізналися лише після отримання позовної заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування ним з долученними до неї документами. Оскільки вони не могли погодитися із ним, тому звернулися в суд з позовом про визнання свідоцтва про право власності на спірний будинок недійсним. Зазначають, що їх батько ОСОБА_6 ніколи не був власником всього будинку, а лише головою колгоспного двору з 1980 року, і йому належала з врахуванням кількості членів цього двору лише 1/4 майна колишнього колгоспного двору, тобто 1/4 спірного жилого будинку, а не весь. Наполягають, що 12 березня 2002 року не відбувалося засідання виконкому Тараканівської сільської ради, а тому виконком не міг приймати рішення № 3/2 від 12.03.2002 року та видавати свідоцтво про право власності на спірний будинок на ім'я ОСОБА_6. Вважають, що строк позовної давності при зверненні до суду ними не пропущено, оскільки про оскаржуване рішення вони дізналися лише тоді, коли отримали позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування ним. Також не погоджуються із стягненням з них солідарно на користь ОСОБА_11 витрат на правничу допомогу в розмірі 3000 грн., оскільки у матеріалах справи відсутній договір про надання правничої допомоги, і наданий представником ОСОБА_11 розрахунок суми гонорару за надану правничу допомогу не є обґрунтованим належним чином. З наведених підстав просять скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними, визнання права власності на частку жилого будинку, скасування державної реєстрації права власності на жилий будинок - задовольнити.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_11 вважає рішення суду законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу безпідставною, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, а також просить стягнути із відповідачів на його користь судові витрати у справі.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є власником 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті дружини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_13 (а.с.12-14, т.1).

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, є власником 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_13 (а.с.15-16, т.1).

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, є власником 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_13 (а.с.18-19, т.1).

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК УРСР (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Як вбачається із довідки про склад сім'ї №1502 від 30.11.2017р., відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровані у спірному будинку, але не проживають у ньому. Цей факт також підтверджують акти про непроживання від 01.06.2017, 29.06.2017, 22.08.2017, 24.10.2017, 21.11.2017 (а.с.25-29, т.1).

Як встановлено судом, житловий будинок АДРЕСА_1 до 1979 року належав матері ОСОБА_6 - ОСОБА_12 (голова господарства), ІНФОРМАЦІЯ_6, що підтверджується відповіддю голови Тараканівської сільської ради №336 від 01.03.2018р..

Згідно записів по господарської книги №5 с.Тараканів за 1977-1979 роки, 1980 року згідно по господарських книг с.Тараканів та до дня смерті власником (головою господарства) даного жилого будинку був ОСОБА_9. Згідно записів по господарських книг с.Тараканів даний будинок був віднесений до суспільної групи господарств - колгоспний двір. Членами даного господарства були: голова сім'ї - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_7, дружина - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_8, син - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_9, син - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_9, дочка - ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_10, мати - ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_11 (а.с.37, т.2).

Як вбачається із свідоцтва про право власності, виданого на підставі рішення виконкому Тараканівської сільської ради від 12.03.2002 №3/2, житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1, Дубенського району Рівненської області належить ОСОБА_6 (а.с.195, т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_14 року ОСОБА_9 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1. Згідно заповіту від 31.05.2001 ОСОБА_9 заповів житловий будинок з надвірними будівлями та земельний пай ОСОБА_7.

22.04.2008 ОСОБА_7 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6, а саме: на житловий будинок АДРЕСА_1

В матеріалах спадкової справи відсутні заяви від інших осіб на прийняття спадщини, проте наявна копія паспорту та ідентифікаційного номеру ОСОБА_5, а також довідка управління Держкомзему в Дубенському районі видана від 02.03.2011 №490, видана ОСОБА_5 про визначення грошової оцінки землі, довідка Тараканівської сільської ради від 06.11.03 про те, що померлий ОСОБА_9 проживав з сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_12, однією сім'єю (а.с.185-211, т.1).

Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 26.06.2018 скасовано рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 01.12.2011, ОСОБА_5 відмовлено в позові до ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно. Судом встановлено, що ОСОБА_6 прийняв спадщину після своєї дружини ОСОБА_10 повністю, а в подальшому його дочка також прийняла спадщину повністю, а після її смерті - її чоловік і діти (а.с.81-82, т.1).

Таким чином, судом на підставі документальних доказів та показів свідків, допитаних судом першої інстанції, встановлено, що у спірному будинку АДРЕСА_1 відповідачі не проживають, їхнє особисте майно там відсутнє, у зв'язку з існують правові підстави для визнання їх такими, що втратили право користування зазначеним житловим приміщенням. Більш того, набуття права власності на будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_4, а згодом - ОСОБА_7 в порядку спадкування після смерті батька та набуття права власності ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 є правомірним, обґрунтованим належними та достовірними доказами.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном

Покликання апеляційної скарги на те, що у даному спорі судом неправомірно не застосовано положення про позовну давність щодо первісного позову апеляційним судом відхиляються з наступних міркувань. Так, згідно ст.. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Статтею 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Апеляційний суд приходить до переконання, що відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_4 при звернення до суду із зустрічним позовом такий строк пропустили, оскільки, як зазначалося вище, вони цікавилися станом переоформлення спадщини після смерті ОСОБА_6, на що вказує наявність документів ОСОБА_5 у спадковій справі і знали, що таке оформлення відбулося не на їхню користь ще у 2007 році. Більш того, у своїй позовній заяві ОСОБА_4 і ОСОБА_5 посилалися на рішення Дубенського міськрайонного суду від 01.12.2011 poку у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно після смерті матері ОСОБА_10 , згідно якого право власності на земельний пай було оформлено на ОСОБА_5 і протягом 2012-2018 років він користувався ним.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору.

Разом з тим, при ухваленні рішення судом допущено неправильне застосування процесуальних норм в частині розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно абз. 6 п. 35 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17.10.2014р., солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

У зв'язку з наведеним, апеляційна скарга ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підлягає до часткового задоволення в частині відшкодування судових витрат та стягнення їх із відповідачів не солідарно, а порівну.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03 січня 2019 року в частині стягнення відшкодування судових витрат - скасувати.

Стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_1 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок витрат на правову допомогу та 640 (шістсот сорок) гривень сплаченого судового збору порівну.

Стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_2 640 (шістсот сорок) гривень сплаченого судового збору порівну.

Стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_3 640 (шістсот сорок) гривень сплаченого судового збору порівну.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови буде складено 01 квітня 2019 року.

Головуючий суддя підпис Ковальчук Н. М.

Судді: підпис Бондаренко Н. В. підпис Хилевич С. В.

Копія вірна: суддя-доповідач Ковальчук Н. М.