Постанова

Іменем України

27 березня 2019 року

м. Київ

справа № 279/3407/16-ц

провадження № 61-30253св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С.,

ПогрібногоС. О., Ступак О. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 лютого 2017 року у складі судді Коваленко В. П. та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 16 травня

2017 року у складі колегії суддів: Гансецької І. А., Микитюк О. Ю., Талько О. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 28 липня 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_3 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11023129000. За умовами якого ОСОБА_3 отримав кредит у сумі 61 000,00 грн зі сплатою 15,50 % річних при умові повернення кредиту не пізніше 28 липня 2021 року згідно з графіком погашення.

На забезпечення належного виконання зобов'язання позичальником 28 липня

2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 укладений договір поруки

№ 1102312900/п1.

Також на забезпечення належного виконання зобов'язання позичальником 28 липня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 укладений договір поруки

№ 11023129000/п2.

Позичальник належним чином зобов'язання не виконував, та станом на 22 червня 2016 року має заборгованість у сумі 28 132,90 грн, із яких: 25 322,92 грн - заборгованість за кредитом; 1 711,38 грн - заборгованість за процентами; 970,51 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом у строк із 23 червня 2015 року по 22 червня 2016 року; 128,09 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за період із 27 липня 2015 року по 22 червня 2016 року.

Посилаючись на вказані обставини, ПАТ «УкрСиббанк» просило стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у сумі 28 132,90 грн.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 лютого 2017 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 28 липня 2006 року № 11023129000 у розмірі 28 132,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено за безпідставністю. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що позичальник належним чином не виконував свої зобов'язання за кредитним договором, унаслідок чого виникла заборгованість. Порука ОСОБА_4 та ОСОБА_5 припинилася, оскільки вимога до поручителів пред'явлена після спливу шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 16 травня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» відхилено. Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 лютого 2017 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який правильно визначився з характером правовідносин сторін і яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначив, що наведені в апеляційній скарзі доводи не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскарженого рішення.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2017 року ПАТ «УкрСиббанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 16 травня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову до поручителів та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами допущено помилки при визначенні початку перебігу шестимісячного строку на пред'явлення вимог до поручителів, який у цьому випадку дотримано, проте суди дійшли передчасних висновків про припинення поруки та неправильно застосували положення частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки перебіг шестимісячного строку для припинення поруки розпочинається з настанням строку виконання основного зобов'язання у повному обсязі (28 липня 2021 року) або у разі застосування кредитором права на дострокове повернення кредитних коштів (яке повинно реалізовуватись відповідно до умов кредитного договору). З позовом про солідарне стягнення заборгованості банк звернувся до суду у червні 2016 року, отже, у межах, визначених частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку, у зв'язку із чим відсутні підстави для визнання поруки припиненою.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк».

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану касаційну скаргу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що 28 липня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_3 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11023129000, відповідно до якого банк надав ОСОБА_3 кредит у сумі 61 000,00 грн строком до 28 липня 2021 року зі сплатою 15,50 % річних. Відповідно до вказаного договору ОСОБА_3 зобов'язувався відповідно до графіка погашати кредит та сплачувати відсотки. Договором встановлено фінансову відповідальність позичальника при виникненні заборгованості за її прострочення.

28 липня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 укладений договір поруки № 11023129000/п1, а також між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5

28 липня 2006 року укладений договір поруки № 11023129000/п2, згідно з якими ОСОБА_4 та ОСОБА_5 поручались перед банком за виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором.

Оскільки ОСОБА_3 належним чином не виконує зобов'язання за кредитним договором, станом на 22 червня 2016 року утворилася заборгованість у сумі 28 132,90 грн, із яких: 25 322,92 грн - заборгованість за кредитом; 1 711,38 грн - заборгованість за процентами; 970,51 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом у строк із 23 червня 2015 року по 22 червня 2016 року; 128,09 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за період із 27 липня 2015 року по 22 червня 2016 року.

Нормативно-правове обґрунтування

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, чи встановлено договором строк її дії, сплив цього строку - припиняє суб'єктивне право кредитора.

З умов спірного кредитного договору вбачається, що ОСОБА_3 (а отже, і поручителі) узяли на себе зобов'язання повертати кредит у розмірі та відповідно до встановленого графіка платежів, тобто до 25 числа кожного календарного місяця (щомісячними платежами).

Тобто, крім установлення строку дії договору, сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила

(з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.

У разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Як вбачається із додатку № 1 до кредитного договору від 28 липня 2006 року позичальник, починаючи із 25 серпня 2006 року зобов'язується повертати кредит шляхом щомісячної сплати платежів 25-28 числа кожного календарного місяця строку кредитування.

Пунктами 1.4 спірних договорів поруки поручитель та боржник відповідають перед банком як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед банком у тому ж обсязі, що і боржник.

Оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен здійснювати не пізніше 25-28 числа кожного місяця, а за договором поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором, тому з часу несплати кожного з платежів починається обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя саме за цим платежем.

У разі пред'явлення вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

З аналізу частини четвертої статті 559 ЦК України, можна зробити висновок, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання.

Закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не пред'явить вимоги до поручителя.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 131, 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України 2004 року, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позову, зокрема щодо грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, наявності доказів, що його підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Вищевикладене свідчить про те, що суди не надали оцінки усім наявним у справі доказам, а саме, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов'язань щомісячними платежамивідповідно до графіка, строк договору встановлено до 28 липня 2021 року, отже, судами не встановлено за якими щомісячними платежами порука припинилась, а за якими ще діє.

Без з'ясування вказаних обставин, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та підстав, на які посилався позивач на їх обґрунтування, заперечень відповідача висновки судів про часткове задоволення вищевказаного позову не можна вважати обґрунтованими та такими, що відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішені справ із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права.

Отже, вирішуючи спір на підставі ЦПК України 2004 року, суд першої інстанції усупереч вищевказаних положень норм процесуального права не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та не встановив повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи предмет і підстави поданого позову, а також характер спірних правовідносин, не надав належну оцінку усім наявним у справі доказам.

Суд апеляційної інстанції в силу своїх повноважень мав можливість усунути зазначені порушення норм процесуального права, проте всупереч положенням статті 303 ЦПК України 2004 року на надав належної оцінки доводам апеляційної скарги, не навів мотивів їх відхилення, а тому оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не може вважатися законними та обґрунтованими і таким, що відповідає засадам цивільного судочинства, отже підлягає скасуванню.

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Виходячи з викладеного, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Керуючись принципом процесуальної економії Верховний Суд вважає за необхідне скасувати ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції та справу направити на новий розгляд до суду апеляційної, а не першої інстанції, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, враховуючи необхідність встановлення обставин, наведених вище.

Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів

Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 16 травня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

С.О. Погрібний

О.В. Ступак