АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 22-ц-183/10
Категорія: 44 Головуючий у суді І інстанції Сосновська Л.І.
Доповідач у суді ІІ інстанції Єгорова С. М.
"10" лютого 2010 р.. Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:
головуючого Вербицького В.С.
суддів: Дуковського О.Л., Єгорової С.М.
при секретарі Дімановій Т.А.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою прокурора Новгородківського району, який діє в інтересах держави, на рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 5 травня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Новгородківської районної державної адміністрації Кіровоградської області про визнання договору оренди землі продовженим.
Заслухавши доповідача, пояснення представника Новгородківської районної державної адміністрації, вивчивши матеріали справи, колегія суддів
В С Т А Н О В И Л А:
В квітні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Новгородківської районної державної адміністрації Кіровоградської області про визнання договору оренди землі продовженим. Посилався на те, що між ними 18.12.2002 року був укладений договір оренди земельної ділянки площею 62.39 га ріллі, що знаходиться на території Тарасівської сільської ради Новгородківського району, який зареєстровано в виконкомі Тарасівської сільської ради 16 грудня 2002 р. та в Новгородківському районному відділі земельних ресурсів 18 грудня 2002 р. Відповідно до умов договору по закінченню 5 річного строку його дії він має переважне право на поновлення договору на новий строк, про що повинен заявити за два місяці до його закінчення. Він вчинив цю дію, тому продовжував користуватись землею на тих же умовах, сплачував орендну плату, проте відповідач не прийняв відповідне розпорядження та не оформив відповідний договір на новий термін. В зв»язку з порушенням свого права просив визнати продовженим вищевказаний договір оренди землі строком на п»ять років, тобто до 18 грудня 2012 року.
Рішенням Новгородківського районного суду від 5 травня 2009 року позов задоволено. Визнано продовженим договір оренди землі, укладений між ОСОБА_3 та Новгородківською районною державною адміністрацією від 18.12.2002 року на земельну ділянку площею 62.39 га ріллі, що знаходиться на території Тарасівської сільської ради Новгородківського району, строком на п»ять років, тобто до 18 грудня 2012 року.
В апеляційній скарзі прокурора Новгородківського району, який діє в інтересах держави, уповноваженим органом якої виступає Новгородківська районна державна адміністрація, ставиться питання про скасування вказаного рішення та ухвалення нового рішення про відмову в позові. Зазначається, що рішення не відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Судом не в повній мірі досліджено всі обставини справи, дано неправильну оцінку встановленим обставинам, безпідставно визнано продовженим договір оренди, порушено норми земельного законодавства.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, пояснення представника Новгородківської районної державної адміністрації, який заперечував проти скарги та вважав її безпідставною, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд встановив і виходив з того, що відповідно до п.2.2 договору оренди від 18.12.2002 р. договір укладений строком на 5 років, тобто до 18.12.2007 р. По закінченню строку оренди орендар має право на поновлення договору на новий строк, про що повинен повідомити письмово другу сторону про бажання пролонгації договору на новий строк не пізніше як за 2 місяці до його закінчення, що і було зроблено позивачем 29.10.2007 р. Відповідач в свою чергу не ставив питання про розірвання даного договору оренди. Протягом 2008 року орендар продовжував на тих же умовах користуватись орендованою землею, сплачував податки та орендну плату, що не заперечувалось держадміністрацією, тому дія договору є продовженою на новий строк – до 18.12.2012 року.
Проте, поза увагою суду першої інстанції залишилися обставини, які перешкоджають вирішенню питання щодо продовження або поновлення строку дії договору оренди у такий спосіб, який вибрано позивачем.
Так, приписи статей 13 і 41 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
За змістом ч.1 ст.17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної вланості в межах, визначених цим Кодексом.
Статтею 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
В силу статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі розпорядження Новгородківської районної державної адміністрації від 15 листопада 2002 року №512-р між Новгородківською райдержадміністрацією (орендодавець) та ОСОБА_3 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки від 18.12.2002 р., за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 62,39 га, яка знаходиться на території Тарасівської сільської ради Новгородківського району, з метою сільськогосподарського використання для ведення фермерського господарства, договір укладено на п»ять років, по закінченню цього строку орендар має переважне право на поновлення договору на новий строк, про що зацікавлена сторона повинна повідомити письмово другу сторону не пізніше, ніж за 2 місяці до закінчення строку дії договору (пункт 2.2).
Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. В силу ч. 1 ст. 31 цього Закону договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.
Стаття 33 вказаного Закону передбачає, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору, він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.
Відповідно до п.4 Договору оренди сторони домовились, що підставою припинення договору є закінчення його строку, договір втрачає чинність у разі його припинення, в судовому порядку вирішуються питання щодо зміни умов або достроково розірвання договору.
Зважаючи на те, що необхідною умовою укладення та поновлення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, зобов'язання цього органу укласти або поновити договір оренди земельної ділянки за відсутності такого рішення є порушенням його виключного, передбаченого Конституцією України, права на здійснення права власності від імені Українського народу та управління землями, яке підлягає захисту.
Порушені права землекористувачів підлягають захисту способами, передбаченими статтею 152 Земельного кодексу України, з обов'язковим дотриманням норм чинного законодавства. Згідно вказаної статті захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_3, дійшов висновку про те, що спірний договір оренди земельної ділянки вважається продовженим. З таким висновком суду не можна погодитись, оскільки він ґрунтується на довільному трактуванні частини третьої статті 33 Закону України "Про оренду землі", яка не передбачає автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін, а також не передбачає зміну відповідного рішення (розпорядження) органу виконавчої влади, яке є підставою для надання в оренду земельної ділянки, щодо встановлених в ньому строків оренди.
Таким чином, ні умови договору оренди землі, ні норми Закону не визначають автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки в разі виявлення бажання однієї сторони та відсутності заперечень з боку іншої сторони договору, а лише встановлюють переважне право добросовісного орендаря на поновлення договору, при цьому, таке право може бути реалізоване перед іншими претендентами на земельну ділянку за інших рівних з ними умов.
Крім того, при розгляді даної справи суд залишив поза увагою те, що спірна земельна ділянка була виділена позивачеві для ведення фермерського господарства і за умовами договору повинна використовуватись лише за цільовим призначенням.
Виходячи зі змісту норм ст.ст. 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" в редакції, яка діяла на час надання земельної ділянки і створення фермерського господарства та зі змісту норм ст. ст. 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", який діяв на час виникнення спірних відносин, слід зробити висновок, що після одержання державного акта на право приватної власності чи користування землею або укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство реєструється у раді, що передала у власність або надала у користування земельну ділянку, і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов'язки власника чи землекористувача земельної ділянки здійснює селянське (фермерське) господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" роз'яснено, що оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, у тому числі про надання чи продаж із земель державної або комунальної власності земельної ділянки для розширення господарства, підвідомчі господарським судам.
Враховуючи вищезазначені вимоги Закону та роз»яснення Пленуму Верховного Суду України, суд повинен був з”ясувати, який статус має позивач, та після цього вирішити чи підлягає даний спір розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно зі ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
З огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України “Про судоустрій України”, згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та вимоги статей 1, 41, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.
У господарських судах мають вирішуватися усі спори, що виникають з господарських договорів між суб'єктами господарювання і органами державної влади і місцевого самоврядування, включаючи угоди, які укладаються шляхом проведення конкурсу, біржових торгів, аукціонів тощо. До таких договорів відносяться, зокрема, угоди: про відчуження об?єктів приватизації (крім приватизації державного житлового фонду); передачу державного або комунального майна в оренду; закупівлю товарів (робіт, послуг) для державних потреб.
Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Ст.12 ГПК вказує, що господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав. Вирішуючи питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, також слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір, підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб'єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. За ст.128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи.
Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб?єкти господарської діяльності, оскільки земля є об?єктом цивільних прав і обов?язків і використовується в господарській діяльності на підставі цивільно-правових угод. До таких справ слід відносити справи, пов'язані із захистом права власності або користування землею, в яких, захищаючи свої цивільні права і охоронювані законом інтереси, беруть участь суб?єкти господарської діяльності.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням вимог норм процесуального права, при розгляді справи суд не з»ясував на захист чиїх прав та інтересів: фізичної особи чи фермерського господарства, яке користується спірною земельною ділянкою, подано даний позов, та в залежності від цього не вирішив чи підвідомчий даний спір суду загальної юрисдикції, тому рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст.311 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 311, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА
Апеляційну скаргу прокурора Новгородківського району задовольнити частково.
Рішення Новгородківського районного суду від 5 травня 2009 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до того ж суду іншому судді.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з цього дня.
Судді: