СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2019 р.                                                                   Справа № 905/1793/18  

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий: судді розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 Товариства з обмеженою відповідальністю "Донінтервугілля", м.Добропілля Донецької області (вх. №162 Д/2)

на рішення Господарського суду Донецької області

від03.12.2018 (повний текст від 03.12.2018)

у справі№905/1793/18 (суддя Фурсова С.М.)

за позовом до відповідача проПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця", м. Дніпро Товариства з обмеженою відповідальністю "Донінтервугілля",                   м. Добропілля Донецької області стягнення 33005,00 грн.  

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Донецької області від 03.12.2018 у справі №905/1793/18 задоволено позовні вимоги ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" до ТОВ "Донінтервугілля" та стягнуто з відповідача на користь позивача 33005,00 грн. штрафу, а також 1762,00 грн. судового збору.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Донінтервугілля звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 03.12.2018 у справі №905/1793/18 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Скаржник вважає, що рішення місцевого господарського суду є незаконним, прийнятим на підставі неповністю досліджених доказів, із порушенням норм матеріального та процесуального права, зважаючи на наступне:

- підприємство апелянта на цей час має брак коштів на поточну діяльність, заборгованість по податкам і зарплаті складає 3  681  800 грн. Крім того, відокремлений підрозділ ТОВ «Донінтервугілля» - філія «Збагачувальна фабрика «Щербинівська» є виробничим підприємством, яке попри все забезпечує роботою майже 400 працівників на лінії зіткнення й тому несе ще і соціальну відповідальність;

- специфікою виробництва ТОВ «Донінтервугілля» є його особлива небезпечність і безперервність, отже забезпечення безперервності як запоруки безпеки є головним завданням підприємства, адже зупинка технологічного процесу означає безповоротну втрату виробничих потужностей, а будь-яка нештатна ситуація несе загрозу людям і навколишньому середовищу;

- судом першої інстанції не взято до уваги факти, встановлені відносно стану ТОВ «Донінтервугілля» в адміністративній справі №805/3973/17-а ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29.12.2017 про розстрочку боргу з податків, яка закінчується 23.12.2018;

- суд повинен був звернути увагу на те, що за Статутом залізниць максимальну відповідальність, яку несе залізниця – це лише 30% від провізної плати. Оскільки обидві сторони по справі є суб’єктами господарювання це звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, у зв’язку із чим п’ятикратний розмір штрафу є непропорційно надмірним;

- місцевий господарський суд не врахував заходи держави, які вона вживає відносно суб’єктів господарювання в зоні АТО та на лінії зіткнення.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.02.2019, зокрема: відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Донінтервугілля" на рішення Господарського суду Донецької області від 03.12.2018 у справі №905/1793/18; вирішено розпочати розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Донінтервугілля" на рішення Господарського суду Донецької області від 03.12.2018 у справі №905/1793/18 з 26.02.2019 без повідомлення учасників справи, зважаючи на положення ч. 10 ст. 270 цього Кодексу, оскільки ціна позову в зазначеній справі менша ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивач в процесі розгляду апеляційної скарги надав відзив на останню, якою просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 21.07.2018 року ТОВ “Донінтервугілля” (вантажовідправник), з первісної станції Кривий Торець Донецької залізниці відправило на станцію Енергодар Придніпровської залізниці на адресу ДТЕК Запорізька ТЕС (вантажоодержувач) за залізничною накладною №50826205, зокрема у вагоні №60728318 вантаж – вугілля кам`яне, не пойменоване в алфавіті.

При оформленні залізничної накладної №50826205 від 21.07.2018 відповідачем вказано масу вантажу у вагоні №60728318 - 69 000 кг.

Як свідчить розділ 26 та 28 вищевказаної накладної, маса вантажу визначена відправником на 150 тонних вагонних вагах.

Правильність внесених відомостей до вищевказаної накладної підтвердив своїм підписом представник відправника.

На кінцевій станції Енергодар Придніпровської залізниці було проведено перевірку маси вантажу, під час якої було виявлено, що маса вантажу у вагоні № 60728318 не відповідає масі, вказаній відправником у накладній.

За результатами контрольної перевірки станцією Енергодар Придніпровської залізниці був складений комерційний акт № 476906/838 від 25.07.2018, відповідно до якого за результатами контрольного переважування вагону № 60728318 на справних 100-тонних тензометричних вагонних вагах вантажоодержувача приписаних до залізниці, виявилось, що при зважуванні вага брутто складає 90 160 кг., тара 23 200 кг., нетто 66 960 кг., що менше ваги зазначеної в документі на 2 040кг.

У комерційному акті також містяться відомості про те, що в технічному та комерційному відношенні вагон справний. Навантаження у вагоні насипом на рівні бортів, марковане трьома повздовжними смугами по всій довжині вагону. Виїмок та поглиблень немає, маркування не порушено. Двері, люки зачинені. Течі вантажу немає.

Зважаючи на невідповідність фактичної маси вантажу з масою вантажу, яка зазначена Товариством з обмеженою відповідальністю “Донінтервугілля” у накладній №50826205 від 21.07.2018 у вагоні №60728318, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" нарахувало суму штрафу в розмірі 33005,00 грн. та направило на адресу відповідача претензію №19 від 02.08.2018 про необхідність сплати вищевказаної суми. Зазначена претензія була залишена Товариством з обмеженою відповідальністю “Донінтервугілля” без задоволення.

У зв’язку із несплатою Товариством з обмеженою відповідальністю “Донінтервугілля” вищевказаної суми штрафу, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до місцевого господарського суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Донінтервугілля” про стягнення штрафу в розмірі 33005,00 грн.

При розгляді вищевказаних позовних вимог, судова колегія апеляційного господарського суду виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у  статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності до  ст. 509 Цивільного кодексу України,  ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1  ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються  Цивільним кодексом України  з урахуванням особливостей, передбачених  Господарським кодексом України.

Відповідно до ч.1. ст. 909 Цивільного кодексу України та ч.1. ст. 307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно ч.2. ст. 908 Цивільного кодексу України та ч.5. ст. 307 Господарського кодексу України, умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Як встановлено ч.3. ст.909 Цивільного кодексу України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної.

Статтею 6 глави 1 Статуту залізниць України встановлено, що накладна – це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи - одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення.

Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, які користуються залізничним транспортом (ст. 2 Статуту).

Статтею 37 Статуту встановлено, що під час здавання вантажів для перевезення відправником має бути зазначена у накладній їх маса. Маса вантажів визначається відправником. Спосіб визначення маси зазначається у накладній.

На підставі цього Статуту затверджені Мінтрансом Правила перевезень вантажів, які є обов'язковими для всіх юридичних осіб (ст. 5 Статуту).

Правилами перевезень вантажів, а саме п.1.1. розділу 4 Правил оформлення перевізних документів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України за № 863/5084  від 24.11.2000, а також ст. 23 Статуту передбачено, що відправник повинен надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). У відповідності до цих Правил, а саме п.2.1. та п.2.2., графи “Маса вантажу, визначена відправником, кг” та “Спосіб визначення маси” заповнюються вантажовідправником. Маса вантажу згідно ст. 37 Статуту та п.5. Правил приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №861/5082, визначається відправником.

Правильність внесених у накладну відомостей, як це передбачено п.2.3. Правил оформлення перевізних документів, своїм підписом підтверджує представник відправника. Так, правильність внесених відомостей до вищевказаної накладної підтвердив своїм підписом представник відправника.

Відповідно до ч.1. та ч.2. ст.24 Статуту, вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній. Залізниця має право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.

Згідно ч.1. ст. 129 Статуту, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин:

а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах;

б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу;

в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу;

г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу.

Отже, аналіз вищевказаних положень законодавства дає змогу дійти висновку, що на залізницю покладено обов’язок складання комерційного акту, зокрема в разі невідповідності маси вантажу з даними, зазначеними у транспортних документах, а обставини, зазначені в такому акті є підставою для матеріальної відповідальності вантажовідправника.

Як вже зазначалось вище, за результатами контрольної перевірки станцією Енергодар Придніпровської залізниці був складений комерційний акт №476906/838 від 25.07.2018, відповідно до якого за результатами контрольного переважування вагону № 60728318 було виявлено, що при переваженні вага брутто складає 90 160 кг., тара по документу 23 200 кг., нетто 66 960 кг., що менше ваги зазначеної в документі на 2 040кг.

Вказаний комерційний акт за своєю формою та змістом відповідає вимогам Статуту залізниць України та Правил складання актів, а тому визнається судом належним доказом на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеної у накладній, та фактичної маси вантажу.

Отже, невідповідність фактичної маси вантажу з масою вантажу, яка зазначена відправником (відповідачем) у накладній, засвідчено комерційним актом №476906/838 від 25.07.2018, який є належним доказом в розумінні ст. 129 Статуту залізниць України, що підтверджує невідповідність маси вантажу з даними, зазначеними у транспортних документах.

За таких обставин, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що позивачем доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України невідповідність фактичної маси вантажу у вагоні № 60728318 тій масі вантажу, яка зазначена відправником у накладній №50826205 від 21.07.2018.

Умовами п. 5.5 розділу 5 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом № 644 від 21.11.2000 Міністерства транспорту України унормовано, якщо під час перевезення вантажу або на станції його призначення буде виявлено неправильне зазначення у накладній маси, кількості місць вантажу, його назви, коду та адреси одержувача з відправника, порта стягується штраф у розмірі згідно зі статтею 118 Статуту залізниць України. При цьому, відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.

Статтями 118, 122 Статуту залізниць України встановлено, що за пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення. За неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника стягується штраф у розмірі згідно із статтею 118 цього Статуту. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.

Зважаючи на той факт, що згідно накладної №50826205 від 21.07.2018 провізна плата за перевезення вантажу у вагоні № 60728318  складає 6  601,00 гривень, а вантажовідправники в світлі приписів ст. 24 Статуту несуть відповідальність за всі наслідки неправильності неточності або неповноти відомостей, зазначених ними у накладній, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з Відповідача штрафу у розмірі п'ятикратної провізної плати а саме 33  005,00 грн., за неправильно зазначену масу вантажу.

Що стосується заявленого Товариством з обмеженою відповідальністю "Донінтервугілля" клопотання про зменшення суми штрафу до однієї провізної плати, судова колегія апеляційного господарського суду виходить з наступного.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, врахувати інтереси сторін, які заслуговують на увагу, причини неналежного виконання або невиконання обов'язку, вжиття Відповідачем заходів для усунення порушення та його наслідків та інші обставини, які заслуговують на увагу, господарський суд не має права з власної ініціативи зменшувати розмір штрафу, встановлений ст.ст. 118 та 122 Статуту, виходячи тільки з того, що, на думку суду, встановлений Статутом розмір штрафу є занадто великим.

При вирішенні питання щодо можливості зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню, слід враховувати майнові інтереси відповідача та інтереси Позивача, які полягають у належному виконанні покладених законодавством завдань, у тому числі забезпечення безпеки усіх учасників залізничного перевезення та їх майнових інтересів, які в силу специфіки правовідносин, були поставлені Відповідачем під загрозу через свою неправомірну поведінку.

Дослідивши надані відповідачем документи та доводи клопотання про зменшення суми штрафу, які є тотожними із доводами апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо залишення вищевказаного клопотання без задоволення, зважаючи на наступне:

- скрутний фінансовий стан відповідача на підтвердження чого останній надав копію довідки про наявність заборгованості від 15.10.2018, копію балансу станом на 31.12.2017 та 30.06.2018, ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 29.12.2017 по справі №805/3973/17-а та інші документи, не є тими доказами, які би свідчили про наявність виняткових обставин для зменшення розміру штрафу;

- відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Таким чином, вказана правова норма встановлює, що підприємство організовує свою господарську діяльність на власний ризик, що як наслідок покладає на останнє нести тягар несприятливих наслідків такої діяльності;

- знаходження підприємства відповідача на території населених пунктів де проводилась антитерористична операція також не зумовлює зменшення або скасування суми штрафу, зважаючи на приписи ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», якою встановлено мораторій на нарахування пені та штрафу на основну суму заборгованості. В той же час, в даному випадку, заявлена до стягнення сума штрафу нарахована не на суму основної заборгованості, а в силу положень ст.ст. 118, 122 Статуту залізниць України;

- нарахований позивачем штраф в розмірі п'ятикратної провізної плати встановлений Статутом залізниць України, який затверджено відповідною постановою Кабінету Міністрів України, у зв’язку із чим у апеляційного суду відсутні підстави вважати його надмірно великим у порівняні з допущеним відповідачем правопорушенням;

- як вже зазначалось вище, відправлення вантажу згідно залізничної накладної №50826205 було здійснено зі станції Кривий Торець Донецької залізниці, місцезнаходження якої не відноситься до переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення. За таких обставин станція Кривий Торець знаходиться на значній відстані від потенційного проведення бойових дій, у зв’язку із чим Товариство з обмеженою відповідальністю "Донінтервугілля" не мало жодних перешкод для вірного визначення маси вантажу у вищевказаній залізничній накладній.

Інші доводи відповідача були спростовані в даній постанові апеляційного господарського суду, крім того, судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1  статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1  статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, у зв’язку із чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Донецької області від 03.12.2018 у справі №905/1793/18 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Донінтервугілля" на рішення Господарського суду Донецької області від 03.12.2018 у справі №905/1793/18 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 03.12.2018 у справі №905/1793/18 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню згідно п.2 ч.3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя:                                                                                 Н.О. Мартюхіна

Судді:                    Т.Д. Геза

                    І.А ОСОБА_3