СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2019 р.                                                                           Справа №922/3280/18  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В. , суддя  Хачатрян В.С.,

при секретарі судового засідання Довбиш А.Ю.,

за участю учасників провадження у справі:

позивача – ОСОБА_1, свід. №491 від 05.03.1996, дов. №65/18 від 21.12.2018,

відповідача  – не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» (вх.№960Х/1 від 26.03.2019) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 25.02.2019 (м. Харків, суддя Ольшанченко В.І., повний текст ухвали складено 04.03.2019) у справі №922/3280/18,

за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Харімпекс», м. Харків,

про стягнення 405606,79 грн, -

ВСТАНОВИЛА:

Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (надалі - позивач) звернулась до Господарського суду Харківської області із позовом №31/13-3887 від 26.11.2018 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Харімпекс» (надалі - відповідач), в якій просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 405606,79 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.02.2019 закрито провадження у справі №922/3280/18.

Позивач з вказаною ухвалою суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області віл 25.02.2019 у справі №922/3280/18 та передати справу на розгляд суду першої інстанції; судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача.

Апелянт вказує на те, суд першої інстанції мотивував своє судове рішення неналежними правовими нормами та не враховував того, що мирова угода у справі про банкрутство є новацією зобов’язання боржника. Також, апелянт вказує на те, що господарський суд своєю ухвалою позбавив позивача права на стягнення коштів за мировою угодою, незважаючи на те, що ухвала про затвердження мирової угоди не містить усіх реквізитів виконавчого документа, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.03.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України»; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу – до 09.04.2019; призначено справу до розгляду на 10.04.2019.

В судове засідання Східного апеляційного господарського суду 10.04.2019 відповідач не з’явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 285 Господарського процесуального кодексу України рішення суду апеляційної інстанції вручаються (видаються або надсилаються) в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала суду про призначення справи до розгляду була отримана відповідачем – 05.04.2019, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Згідно статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Суд апеляційної інстанції обмежений строками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, продовження вказаних строків чинним Господарським процесуальним кодексом України не передбачено.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи шляхом надіслання копій ухвал про призначення справи до розгляду на юридичні адреси учасників справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасника справи, а також положення ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Представник позивача в судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 10.04.2019 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив задовольнити її в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи, заслухавши пояснення уповноваженого представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом норм права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2015 по справі №23/668-б-15/518-б-50/199-б була затверджена мирова угода від 06.10.2014, провадження у справі припинено на підставі п. 5 ст. 40 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; припинено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.08.2011.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.01.2015 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.06.2015 ухвала Господарського суду міста Києва від 30.01.2015 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 у справі №23/668-б-15/518-б-50/199-б залишені без змін.

Пункт 2.1 мирової угоди від 06.10.2014, затвердженої ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2015 у справі №23/668-б-15/518-б- 50/199-б, містить інформацію про затверджені в реєстрі кредиторів розміри вимог кредиторів, зокрема, про затверджений судом розмір вимог Дочірньої компанії «Газ України» Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - ДК «Газ України», позивач), який становить 405606,79 грн та віднесений до вимог кредиторів 4-ї черги.

Відповідно до пункту 3.4 мирової угоди виконання зобов'язань перед кредиторами 4-ї черги згідно з реєстром вимог кредиторів в загальній сумі 18327709,41 грн прийняла на себе третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Харімпекс» (61003, м. Харків, вул. Кузнечна, 27, код ЄДРПОУ 23762284).

За умовами пункту 3.8 мирової угоди ТОВ «Харімпекс» зобов’язалося оплатити суму вимог кредиторів 4-ї черги шляхом перерахування грошових коштів в безготівковій формі рівними частками щомісяця пропорційно сумі вимог кожного кредитора, протягом 11 місяців з дня закінчення строку, визначеного для виконання зобов'язань боржника перед кредиторами 3-ї черги.

Згідно з пунктами 3.2 - 3.3 мирової угоди боржник зобов'язався погасити вимоги кредиторів 3-ї черги протягом 5-ти місяців з дня закінчення строку, встановленого для виконання зобов'язань перед кредиторами 2-ї черги, а кредиторів 2-ї черги - протягом одного року з дня затвердження мирової угоди ухвалою Господарського суду м. Києва.

Отже, згідно з умовами мирової угоди, вимоги кредиторів 2-ї черги повинні були погашатися боржником з 31.01.2015 по 30.01.2016, вимоги кредиторів 3-ї черги - з 31.01.2016 по 30.06.2016, а вимоги кредиторів 4-ї черги - погашатися відповідачем в період з 01.07.2016 по 31.05.2017.

Погашення вимог кредиторів 4-ї черги повинно відбуватися щомісяця рівними частками, що означає сплату 1/11 частки боргу до завершення кожного календарного місяця.

Позивач у позові зазначає, що TOB «Харімпекс» порушило умови мирової угоди, не виконало взяті на себе зобов'язання, не сплатило жодних коштів із загальної суми заборгованості 405606,79 грн.

В зв’язку з чим позивач надав позовну заяву до відповідача про стягнення з нього заборгованості за мировою угодою в сумі 405606,79 грн.

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу вказав, що мирова угода не є договором в розумінні цивільного законодавства, а є судовим актом, для якого передбачений особливий порядок його виконання. Відповідно до ч. 3 ст. 82 Закону визнання мирової угоди недійсною чи розірвання мирової угоди є підставою для поновлення провадження у справі про банкрутство, про що господарським судом виноситься ухвала. Позивач не надав доказів розірвання мирової угоди в межах провадження у справі про банкрутство №23/668-б-15/518-б-50/199-б. Отже, позивач звернувся за стягненням боргу в позовному провадженні передчасно, оскільки мировою угодою від 06.10.2014 врегульовано порядок задоволення цих вимог.

У зв’язку з чим суд дійшов висновку про відсутність предмету спору для стягнення заборгованості в позовному провадження та дійшов висновку про закриття провадження згідно з п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Однак колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст.35 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній до 19.01.2013) під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.

Отже, виходячи зі змісту вказаної статті мирова угода є цивільно-правовою угодою (правочином).

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вказує, що мирова угода за своєю правовою природою є правочином у розумінні ст.ст.202, 203 ЦК України та підставою для виникнення прав і обов'язків сторін, які її уклали, а також одночасно є судовою процедурою у справі про банкрутство.

Правової позиції про те, що мирова угода одночасно є правочином і судовою процедурою у справі про банкрутство, дотримується також Верховний Суд України (постанова від 04.07.2006 у справі №3-2433к06) та Вищий господарський суд України (постанови від 15.01.2014 у справі №10/Б-932, від 13.08.2013 у справі №2-3/1835-2006 (2-31/1835-06), від 28.10.2010 у справі №28/130 та від 27.01.2014 у справі №922/3651/13), у справі №910/31323/15 від 24.05.2016.

Аналогічної правової позиції займає Верховний Суд в постанові якого від 04.09.2018 у справі №918/2067/14 було вказано, що аналіз положень статей 3, 203, 509, 604 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що законодавець визначає мирову угоду у справі про банкрутство як новацію зобов'язання боржника перед кредиторами та відповідну процедуру в ході провадження у справі про банкрутство, передбачає право кредиторів захистити свої інтереси в обсязі, передбаченому цією мировою угодою; при цьому, умови мирової угоди щодо порядку та строків погашення боржником кредиторської заборгованості повинні ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Таким чином, необґрунтованими є суду першої інстанції про те, що затверджена мирова угода не є правочином.

Крім того, колегія суддів зазначає, що у разі ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди після закінчення строку (настання терміну) виконання нею своїх обов'язків за цією угодою: якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», то вона є виконавчим документом у розумінні п. 2 ч. 2 ст. 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах; якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у ст. 18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 15.06.2018 у справі №914/2699/15.

Ухвала господарського суду від 30.01.2015 у справі №23/668-б-15/518-б-50/199-б, якою затверджена мирова угода, не містить строку її пред’явлення (як обов’язковий реквізит виконавчого документу згідно Закону України «Про виконавче провадження»), а отже не може вважатись виконавчим документом.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що позивач не позбавлений права звернення із майновим позовом про стягнення коштів, сплата яких передбачена мировою угодою.

Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання суду першої інстанції на положення статті 82 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції від 19.01.2013) з наступних підстав.

По-перше, до правовідносин, пов'язаних із затвердженням мирової угоди в межах розгляду справи про банкрутство ПАТ «Укргазбуд», провадження у якій було порушено ухвалою Господарського суду м. Києва від 11.10.2004, не застосовуються положення Закону в редакції від 19.01.2013. Відповідне випливає з приписів п.1 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», згідно яких положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

По-друге, посилання на підстави поновлення провадження у справі про банкрутство не стосуються позовних вимог, заявлених у позовному провадженні у справі №922/3280/18.

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку про безпідставне застосування судом першої інстанції п.2, ч.1, ст. 231 ГПК України та, як наслідок, неправомірне закриття провадження у справі.

Згідно зі ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Відповідно до ч.3 ст. 271 ГПК України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

З урахуванням вищевикладених обставин справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Господарського суду Харківської області від 25.02.2019 у справі №922/3280/18 - скасуванню, а матеріали справи - переданню на розгляд до Господарського суду Харківської області.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що оскільки судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу місцевого господарського суду з числа зазначених у ч.3 ст.271 ГПК України, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідної апеляційної скарги, має здійснюватися судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи.

Керуючись ст.271, п.6, ч.1, ст.275, п.4, ч.1, ст.277, ст.ст.281, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 25.02.2019 у справі №922/3280/18 скасувати.

Справу направити до Господарського суду Харківської області для продовження розгляду.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки касаційного оскарження передбачено ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 10.04.2019.

Головуючий суддя                                                                    Р.А. Гетьман

Суддя                                                                                           В.В. Россолов  

Суддя                                                                                           В.С. Хачатрян