ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 595/1552/18Головуючий у 1-й інстанції Федорончук В.Б.

Провадження № 22-ц/817/396/19 Доповідач - Парандюк Т.С.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2019 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Парандюк Т.С.

суддів - Дикун С. І., Храпак Н. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу №595/1552/18 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 на рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 18 січня 2019 року, ухваленого суддею Федорончуком В.Б., повний текст рішення складений 25 січня 2019 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського обласного центру зайнятості та третьої особи Бучацького районного центру зайнятості про визнання звільнення з роботи незаконним, поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Тернопільського обласного центру зайнятості та третьої особи Бучацького районного центру зайнятості у якому після уточнення позовних вимог просила визнати незаконним і скасувати наказ №338-к від 07серпня 2018 року про звільнення її із посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями Бучацького районного центру зайнятості, поновити її на роботі у займаній до звільнення посаді та стягнути кошти за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що звільнення з посади було здійснене з порушенням процедури, передбаченої трудовим законодавством, а саме відповідачем у спірному наказі не конкретно сформульовано підставу звільнення, тобто не зазначено які відбулися зміни в організації виробництва та причини розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця. Звертає увагу на те, що відповідачем як підставу звільнення застосовано норму права, що була нечинна на той момент, що роботодавцю слід було застосувати п. 1 ч. 1 ст 40 КЗпП України. На її думку об'єктивною підставою її звільнення послужили не обставини, пов'язані із зміною в організації праці, а воля керівника Бучацького районного центру зайнятості Тернопільського обласного центру зайнятості влаштувати на цю посаду іншого працівника, оскільки посада, яку вона обіймала в Бучацькому районному центрі зайнятості, відповідачем скорочена не була. Позивачці було запропоновано роботу за межами Бучацького району та не взято до уваги, що вона є інвалідом, має значний стаж роботи, вагомі здобутки у трудовій діяльності, відсутність стягнень. Внаслідок незаконного звільнення вона втратила дохід за час вимушеного прогулу, який підлягає нарахуванню та виплаті.

Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 18 січня 2019 року у задоволені позову ОСОБА_1 до Тернопільського обласного центру зайнятості та третьої особи Бучацького районного центру зайнятості про визнання звільнення з роботи незаконним, поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу - відмовлено.

В апеляційних скаргах ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_2 просять скасувати рішення Бучацького районного суду від 18 січня 2019 року по справі №595/1552/18 та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційних скаргах апелянти зазначили, що судом першої інстанції залишено поза увагою факт звільнення з роботи ОСОБА_1, як працівника із багаторічним стажем роботи у Бучацькому районному центрі зайнятості з порушенням норм матеріального права.

Зазначають, що працівника роботодавець мав би право звільнити з роботи на підставі вимог п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України коли б у роботодавця були б зміни в організації виробництва і праці, а оскільки змін в організації виробництва не сталося, то відповідно відповідач не мав правових підстав звільняти ОСОБА_1 у відповідності до зазначеної норми матеріального права.

Крім того, суд першої інстанції безпідставно з однобічним обґрунтуванням прийшов до висновку про факти виконання відповідачем вимог закону при звільненні ОСОБА_1 та прийшов до висновку, про підставність її звільнення з роботи та неможливості її поновлення у займаній посаді, оскільки установа, де вона працювала припинена.

Тернопільський обласний центр зайнятості подав відзив на апеляційні скарги ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 у якому зазначив, що посилання апелянтів на те, що судом невірно застосовано норми матеріального права, оскільки наказ Тернопільського обласного центру зайнятості від 07.08.2019 року № 338-к не відповідає вимогам ст. 40 Кодексу законів про працю України, не заслуговують на увагу, так як, у частині другій ст. 40 КЗпП України зазначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу. Тобто в статті 40 КЗпП України при визначенні підстав звільнення за статтею 40 також йде посилання на пункти цієї статті без зазначення її частин. Стаття 40 КЗпП України не містить складної системи є зрозумілою та посилання на пункт 1 дозволяє однозначно визначити конкретну підставу розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк.

Щодо твердження апелянтів про не зазначення відповідачем у наказі про звільнення інформації про зміни в організації виробництва і праці, то тут можна вказати наступне, що у попередженні про зміни в організації праці, яке вручалось позивачу 07.06.2018 року, зазначено, що вказані зміни відбуваються у зв'язку із реорганізацією базових центрів зайнятості Тернопільської області шляхом приєднання до Тернопільського обласного центру зайнятості. У наказі ОЦЗ від 07.08.2018 року № 338-к "Про звільнення ОСОБА_1." однією із підстав звільнення зазначено попередження про зміни в організації праці. Крім того, накази Державної служби зайнятості (Центрального апарату) та Тернопільського обласного центру зайнятості, що стосувались реорганізації, направлялись усім районним центрам зайнятості до відома та ознайомлення працівників.

Посилання апелянтів на те, що посада, яку обіймала ОСОБА_1, не скорочена не заслуговує на увагу, оскільки Бучацький районний центр зайнятості припинено як юридичну особу у зв'язку із приєднанням до обласного центру зайнятості. 23.04.2018 року відповідачем прийнято наказ № 84 "Д", яким визнано нечинним наказ ОЦЗ про затвердження штатного розпису Бучацького районного центру зайнятості, отже, усі посади в РЦЗ скорочені, всі працівники центру зайнятості попередженні про скорочення їх посад. Жодна особа не працевлаштована на посаду, яку обіймала позивач, так як такої посади в штатному розписі обласної служби зайнятості не існує.

Також, надуманим є посилання апелянтів про те, що при пропонуванні роботи ОСОБА_1 за межами м. Бучач та тільки в обласній службі зайнятості відповідачем було порушено норми чинного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 36 КЗпП України в разі реорганізації дія трудових договорів працівників таких юридичних осіб, продовжується в рамках структури юридичної особи, до складу якої включено юридичну особу в якій вони працювали. Крім того, відповідно до установчих документів відповідача Тернопільський обласний центр зайнятості є не прибутковою державною установою, структура якого складається з апарату обласного центру зайнятості та його відокремлених підрозділів - філій. Отже, відповідач належним чином виконав свій обов'язок щодо працевлаштування позивача, пропонуючи їй роботу в Тернопільському обласному центрі зайнятості та його структурних підрозділах, тобто в межах тієї установи, що стала правонаступником Бучацького районного центру зайнятості, від яких позивач відмовилась.

Кодексом законів про працю України не зобов'язано роботодавця пропонувати працівнику, якого попереджає про вивільнення, роботу в межах населеного пункту, де такий працівник працював, законодавець зобов'язує роботодавця працевлаштувати працівниками в межах юридичної особи, до якої приєднується юридична особа.

Посилання ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 про порушення відповідачем вимог ч.3 ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" є недоречними, адже зазначеною статтею передбачено, що відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається. Позивач звільнена з роботи у зв'язку із реорганізацією районного центру зайнятості, а не з мотивів її інвалідності.

Відповідно до ст. 274 ЦПК України зазначена справа відноситься до малозначних.

Справу розглянуто без виклику учасників справи в порядку, передбаченому ст. 369 ЦПК України.

Дослідивши докази у справі у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини п'ятої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала у Бучацькому РЦЗ з серпня 1998 року на посаді спеціаліста 1 категорії провідного спеціаліста. На підставі наказу Бучацького районного центру зайнятості від 26 лютого 2015 року №41-к переведена на посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями Бучацького районного центру зайнятості.(зворот а.с. 6).

ОСОБА_1 є інвалідом другої групи.(а.с.6-7)

Відповідно до наказу Державної служби зайнятості (Центрального апарату) Міністерства соціальної політики України від 18 жовтня 2016 року №171 у Тернопільській області розпочато реорганізацію базових центрів зайнятості.(а.с.69).

В зв'язку з реорганізацією, з 27 жовтня 2016 року Бучацький районний центр зайнятості (ЄДРПОУ 21162652) перебував у стані припинення, про що внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Тернопільський обласний центр зайнятості (ЄДРПОУ 05392691) є юридичною особою публічного права (п.5 Положення).

Відповідно до наказу Тернопільського обласного центру зайнятості від 30 травня 2018 року №114 "Д" утворено Бучацьку районну філію Тернопільського обласного центру зайнятості та затверджено положення про філію.

01 червня 2018 року Бучацька районна філія Тернопільського обласного центру зайнятості зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як відокремлений підрозділ Тернопільського обласного центру зайнятості без статусу юридичної особи.

Наказом Державної служби зайнятості (Центрального апарату) від 15 березня 2017 року № 22 затверджено граничну чисельність працівників установ державної служби зайнятості Тернопільської області на 2017 рік в кількості - 384. (а.с.33-34).

Наказом Державної служби зайнятості (Центрального апарату) від 11 квітня 2018 року № 33 затверджено граничну чисельність працівників установ державної служби зайнятості Тернопільської області на 2018 рік в кількості - 378, що свідчить про зменшення штатної чисельності працівників служби зайнятості Тернопільської області. (а.с.31-32).

Крім цього, відповідно до наказу Тернопільського ОЦЗ від 20 березня 2017 року №35 "Д" Про затвердження граничної чисельності працівників базових центрів зайнятості на 2017 рік по Бучацькому районному центрі зайнятості чисельність працівників становила - 20 штатних одиниць. (а.с.66-67).

Наказом Тернопільського ОЦЗ від 23 квітня 2018 року №83 "Д" Про затвердження граничної чисельності працівників районних філій Тернопільського обласного центру зайнятості та Тернопільського міськрайонного центру зайнятості на 2018 рік затверджена гранична чисельність працівників Бучацької районної філії в кількості 18,5 штатних одиниць. (а.с.59-60)

23 квітня 2018 року відповідачем прийнято наказ № 84 "Д", яким визнано таким, що втратив чинність наказ Тернопільського обласного центру зайнятості від 03 квітня 2018 року №76 "Д" Про затвердження та введення в дію штатних розписів районних та міськрайонного центрів зайнятості, районних філій Тернопільського обласного центру зайнятості на 2018 рік з 24 травня 2018 року, а тому скасовано штатний розпис Бучацького районного центру зайнятості.(а.с.27-29).

Наказом Тернопільського ОЦЗ від 24 квітня 2018 року №164-к створено комісію для організації та проведення заходів щодо реорганізації Тернопільської обласної служби зайнятості, якій доручено провести консультації з первинною профспілковою організацією працівників обласної служби зайнятості про заходи щодо запобігання звільненню чи пом'якшення несприятливих наслідків звільнення та визначити нові вакантні посади, що можуть бути запропоновані працівникам, які попередженні про зміни в організації праці у зв'язку із реорганізацією районних центрів зайнятості.(а.с.57-58).

Згідно з витягом з Протоколу №1 засідання комісії для проведення заходів щодо реорганізації Тернопільської обласної служби зайнятості від 15 травня 2018 року під час засідання Комісії було проведено аналіз продуктивності праці ОСОБА_1 порівняно з іншими спеціалістами відділу взаємодії з роботодавцями Бучацького РЦЗ, в результаті чого встановлено, що вона характеризується нижчою продуктивністю праці. За результатами засідання Комісії прийнято рішення попередити ОСОБА_1 про можливе вивільнення за п.1 ст. 40 КЗпП України після закінчення двомісячного терміну з дати попередження, пропонувати підходящі вакантні посади в обласній службі зайнятості. (а.с.46-51).

07 червня 2018 року позивачку попереджено про зміни в організації праці, про скорочення її посади у зв'язку із припиненням Бучацького районного центру зайнятості шляхом приєднання до обласного центру зайнятості. Разом із попередженням їй в порядку працевлаштування були запропоновані наявні вакантні посади в обласному центрі зайнятості та його структурних підрозділах, а саме: провідного фахівця з питань зайнятості відділу організації сприяння працевлаштуванню Тернопільського обласного центру зайнятості на період відпустки у зв'язку із вагітністю та пологами ОСОБА_6; провідного фахівця з профорієнтації відділу організації профорієнтації Тернопільського обласного центру зайнятості та провідного фахівця з профорієнтації сектору активної підтримки безробітних Теребовлянської районної філії Тернопільського обласного центру зайнятості на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_7, однак вона відмовилась від ознайомлення та підписання попередження про наступне вивільнення, а також не дала згоди на працевлаштування на одну із запропонованих посад, про що складено відповідний акт. (а.с.44-45)

06 серпня 2018 року позивачці запропоновано в порядку працевлаштування вакантні посади: провідного фахівця з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями Тернопільського міськрайонного центру зайнятості на період відпустки у зв'язку із вагітністю та пологами ОСОБА_8; провідного фахівця з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення Підволочиської районної філії Тернопільського обласного центру зайнятості на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_9 та провідного фахівця з питань зайнятості сектору активної підтримки безробітних Бережанської районної філії Тернопільського обласного центру зайнятості, однак вона відмовилась від ознайомлення з повідомленням про перелік вакантних посад, не дала згоди на працевлаштування на одну із запропонованих посад, про що складено акт. (а.с.42-43).

Відповідно до протоколу № 9 засідання президії профспілкового комітету обласної служби зайнятості від 06 серпня 2018 року первинною профспілковою організацією надано згоду на звільнення позивачки. (а.с.57-58).

Наказом Тернопільського обласного центру зайнятості від 07 серпня 2018 року №338-к ОСОБА_1 08 серпня 2018 року звільнено з посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями Бучацького РЦЗ у зв'язку із змінами в організації праці, п.1 ст. 40 КЗпП України.(а.с.5).

Відповідно до приписів пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з положеннями пункту 6 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Із роз'яснень, викладених у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами і доповненнями, внесеними згідно з постанови Пленуму Верховного суду України від 01 квітня 1994 року № 4, від 26 жовтня 1995 року № 18, від 25 червня 1998 року № 15) вбачається, що у разі, коли такі зміни в організації виробництва і праці супроводжуються скороченням чисельності або штату працівників, змінами в їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями може мати місце звільнення працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 були запропоновані 6 вакантних посад в Тернопільському обласному центрі зайнятості. Однак від запропонованих посад позивачка відмовилась, що стверджується актами.

Відповідно до ч. 3 ст. 36 КЗпП України в разі реорганізації дія трудових договорів працівників таких юридичних осіб, продовжується в рамках структури юридичної особи, до складу якої включено юридичну особу в якій вони працювали.

Кодексом законів про працю України не зобов'язано роботодавця пропонувати працівнику, якого попереджає про вивільнення, роботу в межах населеного пункту, де такий працівник працював, законодавець зобов'язує роботодавця працевлаштувати працівниками в межах юридичної особи, до якої приєднується юридична особа, що припиняється.

Надуманими є посилання апелянтів на те, що при звільненні ОСОБА_1 роботодавцем було порушено норми чинного законодавства, що їй не було запропоновано ні одної посади в межах населеного пункту.

Згідно з частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Профспілковий комітет дав згоду на звільнення ОСОБА_1 06.08.2018 року (а..с57).

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Отже, у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо.

Доказами більш високої продуктивності праці можуть бути: виконання значно більшого обсягу робіт порівняно з іншими працівниками, які займають аналогічну посаду чи виконують таку ж роботу, накази про преміювання за високі показники у роботі тощо.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі.

Як вбачається із витягу з протоколу № 1 засідання комісії для проведення заходів щодо реорганізації Тернопільської обласної служби зайнятості від 15 травня 2018 року роботодавцем було зроблено порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації у 2018 році ОСОБА_1 з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 Комісія прийшла до висновку, що у ОСОБА_1 встановлено найнижчий розмір надбавки за інтенсивність праці - 30 %, ніж іншим спеціалістам від 35 до 40 % і надала згоду на її звільнення. (а.с.46-51).

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказів на спростування вище наведених обставин ОСОБА_1 не представлено, а судом не здобуто.

Отже, при звільненні позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, відповідачем враховано вимоги статті 42 КЗпП України, зокрема продуктивність праці ОСОБА_1, яка була нижчою, порівняно з іншими працівниками, які займали рівнозначну посаду.

Не заслуговують на увагу посилання апелянтів про те, що посада яку обіймала ОСОБА_1 не була скорочена, оскільки на даний час юридична особа в якій працювала позивачка є припиненою, то і попереднє робоче місце і посада позивача не збереглися. Доказів про те, що на її посаду була прийнята інша особа нею не представлено, а судом не здобуто.

Аргументи апеляційних скарг у переважній більшості є аналогічними доводам викладеним у позовній заяві, які належним чином перевірені судом першої інстанції та обґрунтовані висновками зробленими у мотивувальні частині ухваленого ним рішення.

Врахувавши вище викладені обставини та норми матеріального права, суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позовних вимог, на підставі доказів, наданих сторонами й належним чином оцінених судом, обґрунтовано виходив з того, що у відповідача мало місце скорочення чисельності працівників у зв'язку із змінами в організації праці у виді реорганізації Бучацького районного центру зайнятості шляхом приєднання, позивача було належним чином попереджено про наступне звільнення, отримано згоду профспілкового комітету на звільнення, враховано переважне право працівників на залишення на роботі та відсутність вакантних посад в установі, а тому відповідач мав всі підстави для розірвання із позивачем трудового договору на підставі пункту 1 статті 40 КЗПП України.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки ухвалою суду апеляційної інстанції від 12 березня 2019 року було зупинено виконання оскаржуваного рішення суду першої інстанції до закінчення його перегляду в апеляційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для скасування судового рішення, яке переглядалось, тому виконання рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 18 січня 2019 року підлягає поновленню.

Керуючись ст. ст. 19, 274, 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 18 січня 2019 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Бучацького районного суду від 18 січня 2019 року.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 9 квітня 2019 року.

Головуюча Т.С. Парандюк

Судді: С.І. Дикун

Н.М. Храпак