ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
02.08.06 Справа № 3/60-661
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючий-суддя Давид Л.Л.
суддів Мурської Х.В.
Новосад Д.Ф.
розглянувши матеріали апеляційних скарг Суб”єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 б/н від 08.06.2006 року та Суб”єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 б/н від 12.06.2006 року
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.06.2006 року
у справі № 1/103-1251 ( 3/60-661) (суддя - Ю.Я.Левандовський)
за позовом Суб”єкта підприємницької діяльності -підприємця ОСОБА_1, м. Чернівці
до відповідача Суб”єкта підприємницької діяльності -підприємця ОСОБА_2, м. Тернопіль
про стягнення 135 372,48 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 -суб”єкт підприємницької діяльності, ОСОБА_3 -представник (довіреність за № НОМЕР_1);
від відповідача: ОСОБА_2 -суб”єкт підприємницької діяльності;
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 05.06.2006 року у справі № 1/103-1251 частково задоволено позов Суб”єкта підприємницької діяльності -підприємця ОСОБА_1, м. Чернівці ( надалі - Позивач) до Приватного підприємця ОСОБА_2, м. Тернопіль ( надалі -Відповідач) про стягнення 159585 грн. , яким стягнуто з Відповідача на користь Позивача 62 208 грн. боргу, 622 грн. 08 коп. витрат по оплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині дострокового розірвання договору від 26 жовтня 2004 року між суб”єктом підприємницької діяльності -приватним підприємцем ОСОБА_2, м. Тернопіль та суб”єктом підприємницької діяльності -приватним підприємцем ОСОБА_1, м. Чернівці , “на реалізацію місць -розміщення в готелі ІНФОРМАЦІЯ_1” провадження у справі припинено. В решті позову відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що в процесі господарської діяльності Позивача та Відповідача ними укладено договір на реалізацію місць-розміщення в готелі “ІНФОРМАЦІЯ_1”, який по своїй суті є договором на надання послуг, предметом якого є надання права покупцю послуг на першочергову реалізацію ліжко-місць в готелі Відповідача та надання останнім готельних послуг, а тому у відповідності до вимог ст. ст. 526, 529 ЦК України , сторони зобов”язані належним чином відповідно до умов договору виконувати взяті на себе зобов”язання, чого ні Позивач, ні Відповідач не виконали в повній мірі. За таких обставин місцевий господарський суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наявності вини як замовника так і виконавця в невиконанні умов укладеного ними договору, а тому відмовив у застосуванні штрафних санкцій, а позовні вимоги задоволив пропорційно вині Відповідача в розмірі 62 208,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням , як Позивач , так і Відповідач звернулись з апеляційними скаргами.
Суб”єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1оскаржила рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.06.2006 року , вважаючи, що суд безпідставно відмовив їй у задоволенні решти позовних вимог. Так, всупереч п. 3 ч.1 ст. 84 ГПК України , у рішенні не наведено мотивів відхилення доводів Позивача щодо перерахування 01.11.2004 року Відповідачу 124 416 грн. на усне прохання Відповідача , а не на виконання умов договору. Крім, того, на думку скаржника , рішення місцевого господарського суду містить суперечливі висновки як щодо цільового призначення перерахованих Позивачем коштів, так і щодо наявності чи відсутності факту бронювання Відповідачем для Позивача місць в готелі для проживання клієнтів. Вважає недоведеним наявність вини Позивача в незаселенні номерів в готелі. Дані обставини скаржник вважає достатніми для скасування рішення місцевого господарського суду та задоволення позовних вимог в повному обсязі .
Суб”єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2 не погоджується з прийнятим рішенням , оскільки в такому, на його думку, невірно дано оцінку правовій природі укладеного сторонами договору. Вважає, що такі слід розцінювати як правовідносини найму. Крім того, вважає, що правомірно отримав від Відповідача кошти за користування кімнатами в готелі, які були готові для використання, а тому суд безпідставно поклав на Відповідача відповідальність за незаселення номерів, яке, на думку скаржника, сталось лише з вини Позивача. Просить скасувати прийняте місцевим господарським судом рішення та в позові відмовити повністю.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши зібрані по них докази, вислухавши апелянтів, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про часткову невідповідність рішення місцевого господарського суду дійсним обставинам справи та чинному законодавству.
Як вбачається із зібраних по справі доказів та пояснень сторін, - 26 жовтня 2004 року суб”єкт підприємницької діяльності -приватний підприємець ОСОБА_2, м.Тернопіль та суб”єкт підприємницької діяльності -приватний підприємець ОСОБА_1, м. Чернівці уклали договір на реалізацію місць -розміщення в готелі “ІНФОРМАЦІЯ_1” (а.с. 6-7).
Предметом договору визначено переважне право “Покупця” ( в даному випадку -Позивача) на реалізацію ліжко-місць та інших додаткових послуг на умовах договору. Під послугами розуміється індивідуально визначений товар, який наділений властивостями гарантованого “Базою” ( в даному випадку Відповідачем) зобов”язаннями по розміщенню клієнтів в номерах визначеної категорії, на визначену кількість місць, у визначений період часу по визначеній ціні ( розділ 1 Договору).
На виконання договору Відповідачем 26.10.2004 року виставлений Позивачу рахунок-фактура №НОМЕР_2 на суму 124 415,00 грн. за проживання з 29.12.2004 року по 16.01.2005 року (Т-1 а.с. 11), який Позивачем оплачений платіжним дорученням № НОМЕР_3 (Т-1 а.с. 12). В графі “призначення платежу” зазначено: “оплата за проживання в готелі “ІНФОРМАЦІЯ_1” .
Однак, як стверджують обидві сторони , з 29.12.2004 р. по 16.01.2005 р. послугами по проживанню в готелі “ІНФОРМАЦІЯ_1” Позивач не скористався. Вимогу останнього про повернення сплачених коштів Відповідач відхилив , що стало підставою звернення 16.03.2005 року суб”єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1в господарський суд з позовною заявою про дострокове розірвання договору від 26.10.2004 року , укладеного між сторонами та стягнення з Відповідача інфляції в сумі -131640 грн. та 3732,48 річних.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 19.04.2005 року у справі № 3/60-661 позовні вимоги суб”єкта підприємницької діяльності -підприємця ОСОБА_1задоволено частково, договір б/н від 26.10.2004 року укладений суб”єктом підприємницької діяльності -підприємцем ОСОБА_2 , м. Тернопіль та суб”єктом підприємницької діяльності -підприємцем ОСОБА_1 розірвно достроково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 124 416 грн. боргу , 1244,16 грн. державного мита та 118 грн. по оплаті за інформаційно-технічні послуги. В решті позовних вимог - відмовлено (Т-1 а.с. 37-42).
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.11.2005 року рішення господарського суду Тернопільської області від 19.04.2005 року у справі № 3/60-661 залишено без змін, а апеляційну скаргу Суб”єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2 -без задоволення (Т-1 а.с. 122-124).
Постановою Вищого господарського суду України від 08.02 2006 року скасовано рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.04.2005 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.11.2005 року по справі № 3/60-661, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області ( Т-1 а.с. 142-145).
06.04.2006 року Позивач звернувся в Господарський суд Тернопільської області з заявою , в якій виклав позовні вимоги в новій редакції , просив стягнути з Відповідача суму заборгованості 124416 грн., перерахованих йому платіжним дорученням № НОМЕР_3, яка з урахуванням рівня інфляції (30192 грн.) становить 154 608грн. та 4977 грн. пені, а всього -159585 грн., судових витрат сплатою держмита в сумі 1595,85 грн. та 118 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу ( Т-1 а.с. 150-152) , а також з заявою про забезпечення позову (Т-1 а.с. 160) , яка судом задоволена. Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 06.04.2006 року заборонено суб”єкту підприємницької діяльності -підприємцю ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії щодо майна, яке належить йому на праві власності до вирішення справи по суті ( Т-1 а.с. 165).
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 05.06.2006 року у справі № 1/103-1251 частково задоволено позов Суб”єкта підприємницької діяльності -підприємця ОСОБА_1, м. Чернівці ( надалі - Позивач) до Приватного підприємця ОСОБА_2, м. Тернопіль ( надалі -Відповідач) про стягнення 159585 грн. , яким стягнуто з Відповідача на користь Позивача 62 208 грн. боргу, 622 грн. 08 коп. витрат по оплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині дострокового розірвання договору від 26 жовтня 2004 року між суб”єктом підприємницької діяльності -приватним підприємцем ОСОБА_2, м. Тернопіль та суб”єктом підприємницької діяльності -приватним підприємцем ОСОБА_1, м. Чернівці , “на реалізацію місць -розміщення в готелі ІНФОРМАЦІЯ_1” провадження у справі припинено. В решті позову відмовлено (Т-1 а.с. 189-192).
Аналізуючи оскаржуване рішення та доводи апеляційних скарг, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про виконання місцевим господарським судом вказівок Вищого господарського суду України, викладених в постанові від 08.02.2006 року в частині встановлення правової природи зобов”язань, які виникли за оспорюваним договором між Позивачем та Відповідачем.
Так, з самого тексту договору випливає , що предметом такого є надання послуг по реалізації та використанню ліжко-місць в готелі “ІНФОРМАЦІЯ_1” . Крім того , сторони зазначили в договорі , що під послугами розуміється індивідуально визначений товар (розділ 1 Договору) .
Таким чином, місцевий господарський суд прийшов до вірного висновку , про те що між Позивачем та Відповідачем виникли правовідносини , регламентовані главою 63 ЦК України - послуги.
Згідно ст. 901 ЦК України , за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов”язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов”язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Як вбачається із суті зобов”язань, взятих на себе сторонами за умовами договору від 26.10.2004 року , такі полягали у наданні Відповідачем Позивачу послуг по розміщенню та обслуговуванню скерованих останнім клієнтів для відпочинку.
Так у відповідності до п. 2.11. Договору Відповідач повинен прийняти та розмістити клієнтів Позивача , а Позивач, в свою чергу, у відповідності до п. 2.2.2. Договору -направити таких клієнтів в кількості та строки , вказані в заявці.
З огляду на викладене вище , покликання Відповідача в апеляційній скарзі на невірне трактування місцевим господарським судом правовідносин сторін, судова колегія відхиляє.
Доводи апеляційної скарги Позивача про перерахування коштів не на виконання умов договору, а на підставі усної домовленості не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.
Відповідач заперечив про існування будь-яких усних домовленостей з Позивачем , вважає, що такі вірно перераховані на виконання умов договору за проживання в готелі.
У відповідності до вимог ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. У відповідності до вимог ст. 34 ГПК України , господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи .
Твердження Позивача про наявність усних домовленостей не підтверджені жодними доказами , а тому судова колегія вважає такі безпідставними , та такими, що спростовують доказами у справі , а саме : платіжним дорученням № НОМЕР_3 , в якому чітко вказано призначення платежу : “оплата за проживання в готелі “ІНФОРМАЦІЯ_1” за період з 29.12.2004 року по 16.01.2005 року згідно рахунки фактури №НОМЕР_4 без ПДВ (Т-1 а.с. 12), крім того період проживання , вказаний в платіжному дорученні співпадає з періодом , вказаним в додатку до договору, підписаного сторонами ( Т-1 а.с. 58). Таким чином, не знаходять свого підтвердження покликання Позивача на ту обставину, що кошти нею перераховані не на виконання умов договору, а на інші цілі.
Щодо визначення ступені вини кожного з учасників спірних правовідносин судова колегія виходила з наступного
Як Позивач так і Відповідач є суб”єктами підприємницької діяльності , які здійснюють свою діяльність на підставі Закону України “Про підприємництво”. Стаття 1 цього Закону передбачає, що підприємництво -це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами , зареєстрованими як суб”єкти підприємницької діяльності у порядку , встановленому законодавством.
В даному випадку на Відповідача покладався обов”язок по наданню послуг по розміщенню та обслуговуваню скерованих Позивачем клієнтів.
Як вбачається з матеріалів справи (Т-1 а.с. 72) сторонами погоджено кількість та ціна ліжко-місць в номерах відповідної категорії в готелі “ІНФОРМАЦІЯ_1” . Отже, такі були в наявності , і Відповідач міг надати відповідні послуги по проживанню клієнтів Позивача згідно виставленого ним та оплаченого Позивачем рахунку №СФ НОМЕР_3.
Доказів того, що Відповідач відмовився приймати клієнтів Позивача чи надав послуги неналежної якості, Позивачем не надано. Як не надано і доказів скерування Позивачем Відповідачу клієнтів на відпочинок. Відтак, покладання обов”язку відшкодування частини понесених Позивачем витрат на Відповідача є безпідставним, оскільки Позивачем не доведено належними та допустимими доказами вини Відповідача у невикористання заброньованих номерів.
Як передбачено ст. 1 Закону України “Про підприємництво”, суб”єкт підприємницької діяльності діє самостійно і на власний ризик . А тому покликання Позивача на існування форс-мажорних обставин, які спричинили відмову відпочиваючих від відпочинку (Т-1 а.с. 13) не є підставою покладання вини на Відповідача.
Крім того в п. 4.5 Договору сторони обумовили , що неприбуття чи запізнення клієнтів “Базою” (тобто -Відповідачем) не компенсується.
У відповідності до ч. 2 ст. 903 ЦКУкраїни, якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов”язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом. В даному випадку , договором передбачено відсутність відповідальності Відповідача за неприбуття клієнтів.
Отже, виходячи з наведених вище обставин, наявність вини Відповідача у невиконанні умов договору від 26.10.204 року Позивачем не доведено.
Оцінивши докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду, прийшла до висновку про часткову невідповідність рішення місцевого господарського суду нормам чинного матеріального права та обставинам справи .
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 104 , 105 ГПК України, -
Львівський апеляційний господарськтий суд ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційні скарги Суб”єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1та Суб”єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 - задоволити частково.
2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.06.2006 року у справі № 1/103-1251 скасувати частково.
3. В позові відмовити повністю.
4. Запобіжні заходи, вжитті ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 06.04.2006 року скасувати.
5. Судові витрати по розгляду позову та апеляційної скарги покласти на Позивача.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
7. Справу № 1/103-1251(3/60-661) повернути Господарському суду Тернопільської області.
Головуючий суддя Л.Л.Давид
Суддя Х.В.Мурська
Суддя Д.Ф.Новосад