ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3142/19 Справа № 181/971/17 Суддя у 1-й інстанції - Юр'єв О. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

Категорія: 27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2019 року                                                                 м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді – Свистунової О.В.,

суддів – Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.,

за участю секретаря – Гулієва М.І.о.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2018 року

по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства “Укрсоцбанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства “Укрсоцбанк” про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним та укладеним під приводом обману, –

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2017 року Публічне акціонерне товариство “Укрсоцбанк”, яке змінило найменування на Акціонерне товариство “Укрсоцбанк” (далі – АТ “Укрсоцбанк”, банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 13.04.2007 року між АТ “Укрсоцбанк” та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 41/03-7, зі сплатою кредиту, відсотків за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі. Всупереч договірним зобов’язанням, відповідач неналежно виконував умови договору.

В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, між АТ “Укрсоцбанк” та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 314 від 13.04.2007 року, предметом якого є нерухоме майно, а саме будинок та земельна ділянка площею 0,1483 га по вулиці Галковська, 1а в селі Новоселівка Новомосковського району Дніпропетровської області.

Додатковою угодою № 1 від 27.10.2014 року про внесення змін до Договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 41/03-7 від 13.04.2007 року сторони домовились про встановлення процентної ставки за користування кредитом та порядком надання кредиту.

Згідно розрахунку за кредитним договором, станом на 11.07.2017 року відповідач має перед позивачем загальну суму заборгованості в розмірі 22 075,91 доларів США з яких: сума заборгованості за кредитом – 12 552,48 доларів США; сума заборгованості за відсотками – 5 106,77 доларів США; розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту – 3 217,33 доларів США; пеня за несвоєчасне повернення відсотків – 1 199,33 доларів США.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 41/03-7 від 13.04.2007 року в розмірі 22 075,91 доларів США.

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до АТ “Укрсоцбанк” про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним та укладеним під приводом обману.

Позовна заява мотивована тим, що кредитне зобов’язання було забезпечено договором іпотеки, відповідно до якого було передано будинок по вулиці Галковська, 1-а в селі Новоселівка Новомосковського району Дніпропетровської області та земельна ділянка площею 0,1483 га за вказаною адресою. Умовами договору передбачено, що його цільове використання на поточні потреби, а отже він відповідає всім ознакам споживчого кредиту та правовідносини регулюються Законом України “Про захист прав споживачів”.

Банком порушено його права як споживача, на інформацію, на безпеку продукції, на рівність у договірних відносинах, а також порушено законодавство у сфері захисту прав споживачів. Кредитний договір суперечить вимогам ч.1 ст. 524 ЦК України, за якою зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Договори споживчого кредитування в іноземній валюті за своєю юридичною природою не є кредитними договорами, а є прикладом договорів позики, предметом яких можуть бути як грошові кошти, так і інші речі, визначені родовими ознаками.

Всупереч існуючого законодавства, при укладені кредитного договору № 41/03-7 від 13.04.2007 року кредитором було порушено істотну умову договору, що стосується його предмету, що має наслідком недійсність договору в цілому. Після аналізу умов кредитного договору з’ясовано, що при його укладанні між позивачем та відповідачем фактично не досягнуто згоди з усіх істотних умов кредитного договору, оскільки АТ “Укрсоцбанк” в кредитному договорі не зазначив рахунки для виконання умов договору, а вказані рахунки суперечать чинному законодавству, що показує нечесну підприємницьку діяльність направлену на обман позичальника.

Також, спірний кредитний договір містить невідповідності, зокрема відсутня інформація дат видачі траншів, у якому розмірі та в якій валюті, спосіб видачі готівки через касу, в якій валюті та за яким курсом кредит був наданий, яка загальна сума кредиту в національній валюті.

Надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється. Порушення прав споживача виявляється у неповідомленні кредитодавцем, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту, вимог, викладених у ч.2 ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів”.

Також, АТ “Укрсоцбанк” не надав документів, які підтверджували б факт та законні підстави надання грошових коштів в розмірі 40 000,00 доларів США ОСОБА_1, а також в кредитному договорі відсутні посилання на будь-які розрахунки, графіки, додатки тощо. У кредитному договорі зазначена річна база нарахування процентів як 360 календарних днів у році. У цьому разі банк додатково отримує відсотки за 5 або 6 календарних дні, чим штучно збільшено відсотки та є обманом позичальника. Такі дії банку є неправомірними, суперечать балансу договірних правовідносин та існуючих вимог законодавства, тому здійснені на шкоду ОСОБА_1

Таким чином, кредитний договір та іпотечний договір є такими, що укладені під впливом обману з боку банку, з використанням елементів нечесної підприємницької практики та мають бути визнані недійсними. Ще в момент підписання договору позичальника поставлено в невигідне та таке, що порушує його права становище, кредитний договір має суттєві невідповідності його змісту – актам законодавства України. При визнанні недійсним договору споживчого кредиту в іноземній валюті втрачають своє правове значення й інші правочини, укладені на виконання недійсного правочину. Таким правочином може бути зокрема іпотечний договір та інші способи забезпечення виконання зобов’язань.

Використання іноземної валюти у якості засобу платежу можливе лише за наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України, яка видається лише юридичним особам на вчинення операцій з валютними цінностями. Дозволом на валютні операції, наявним у банка, не передбачено споживче кредитування резидентів у іноземній валюті, та ще й для купівлі в Україні товарів та послуг за іноземні банкноти, використання яких та їх обіг в Україні не дозволено законом.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд визнати кредитний договір № 41/03-7 від 13.04.2007 року та іпотечний договір № 314 від 13.04.2007 року недійсними.

Рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області від 21.11.2018 року позовні вимоги АТ “Укрсоцбанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ “Укрсоцбанк” заборгованість в загальному розмірі 21 124,91 доларів США, з яких: 12 552,48 доларів США – заборгованість за кредитом; 5 106,77 доларів США – заборгованість по відсотках; 2 596,33 доларів США – пеня за несвоєчасне повернення кредиту, що станом на 11.07.2017 року за офіційним курсом НБУ еквівалентно 67 515,42 грн.; 869,33 доларів США – пеня за несвоєчасне повернення відсотків, що станом на 11.07.2017 року за офіційним курсом НБУ еквівалентно 22 606,21 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ “Укрсоцбанк” про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним та укладеним під приводом обману – відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні первісних позовних вимог та задовольнити його зустрічні позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам. Також, позивачем за первісним позовом пропущено строк позовної давності.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач за первісним позовом просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу відповідача – без задоволення.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції установлено, що 13.04.2007 року між ОСОБА_1, як позичальником, та АТ “Укрсоцбанк”, як кредитором, укладено Договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 41/03-7.

Відповідно до умов даного Договору кредитор зобов’язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (п.1.1).

Пунктом 1.1.1 Договору визначено, що надання кредиту буде здійснюватись окремими частинами (транш), зі сплатою 13 % процентів річних в межах максимального ліміту заборгованості до 40 000,00 доларів США.

Кредит надається позивачу на поточні потреби (п.1.2).

Повернення кредиту здійснюється згідно графіка, викладеного в п.1.1.2 Договору, рівними платежами по 333,00 доларів США щомісячно починаючи з травня 2007 року і з кінцевим терміном погашення всієї заборгованості по кредиту до 12.04.2017 року.

Відповідно до п.2.2 Договору кредиту моментом надання траншу кредиту вважається день надання готівкових коштів з позичкового рахунку в сумі відповідного траншу.

Проценти за користування кредитом нараховуються у валюті кредиту, що визначено п.2.4 даного Договору.

Пунктом 4.2 Договору встановлено, що в разі прострочення позичальником строків сплати процентів та строків погашення кредиту, він сплачує кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на цей період від суми кредиту за кожен день прострочення.

Додатковою угодою № 1 від 27.10.2014 року про внесення змін до Договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 41/03-7 від 13.04.2007 року підтверджується, що АТ “Укрсоцбанк” та ОСОБА_1 домовились про встановлення процентної ставки за користування кредитом та порядком надання кредиту.

Заявами про видачу готівки № 6-028, № 6-011, № 6-013, № 06-28, № 6-001, № 6-002, № 6-002, № 6-007, № 6-010, № 6-001, № 6-001, № 6-001, № 6-001, № 6-005, № 6-003 та № 6-015 підтверджується, що ОСОБА_1 у період з 13.04.2007 року по 01.08.2007 року видано готівки з каси банку АТ “Укрсоцбанк” кредит на загальну суму 40 000,00 доларів США.

Встановлено та не заперечувалось самим відповідачем, що він отримав кредитні кошти. Це також підтверджується укладеним іпотечним договором № 314 від 13.04.2007 року, а також тим, що відповідач приступив до виконання договору, вносив необхідні платежі.

Згідно договору про внесення змін № 2 до Договору кредиту № 41/03-7 від 13.04.2007 року сторони дійшли взаємної згоди з 27.10.2014 року внести наступні зміни до Договору кредиту № 41/03-7 від 13.04.2007 року, виклавши п.2.11 до договору в наступній редакції: «2.11. Погашення заборгованості позичальника за цим договором здійснюється в наступній черговості: прострочена заборгованість за кредитом; страхова заборгованість за кредитом; прострочена заборгованість за нарахованими процентами, строкова заборгованість за нарахованими процентами; пеня за порушення строків повернення кредиту та сплати процентів та інші штрафні санкції. Інші умови договору кредиту залишаються незмінними і діють в частині, що не суперечить даному договору про внесення змін, при цьому сторони підтверджують за ними свої зобов’язання. Цей договір про внесення змін набирає чинності з моменту підписання його сторонами та є невід’ємною складовою частиною договору кредиту.

Заявою та клопотанням ОСОБА_1 від 17.12.2014 року, які адресовані АТ “Укрсоцбанк” підтверджується підписання договору про внесення змін № 2 до Договору кредиту № 41/03-7 від 13.04.2007 року, а також те, що перший просив зменшити процентну ставку за Договором до 9 % річних.

Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, номер витягу: 1114027 від 29.07.2003 року, реєстраційний номер: 1810623 власником будинку по вулиці Галковська, 1а в селі Новоселівка Новомосковського району Дніпропетровської області являється ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу /ВАМ № 280121 року № 2-1618/18.07.2003/ ОСОБА_2, державний нотаріус Новомосковської районної державної нотаріальної контори.

Згідно довідки виконкому Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області № 2382 від 10.04.2007 року ОСОБА_1 має в селі Новоселівка по вулиці Галковська, 1а власний будинок, в якому ніхто не зареєстрований.

Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯК № 323096, виданого ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18.07.2003 року року № 2-1620 підтверджується, що останній є власником земельної ділянки площею 0,1483 га в межах згідно з планом, яка розташована за адресою: вул. Галковська, 1а, с. Новоселівка, Новомосковський район, Дніпропетровська область.

Згідно іпотечного договору № 314 від 13.04.2007 року АТ “Укрсоцбанк” як іпотекодержатель та фізична особа ОСОБА_1 як іпотекодавець уклали договір, за яким останній передає першим у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов’язань за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії № 41/03-7 від 13.04.2007 року. Основним зобов’язанням є нерухоме майно, а саме будинок та земельна ділянка площею 0,1483 га по вулиці Галковська, 1а в селі Новоселівка Новомосковського району Дніпропетровської області.

Витягом про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек № 12088918 від 13.04.2007 року підтверджується, що об’єктом обтяження є житловий будинок та земельна ділянка по вулиці Галковська, 1а в селі Новоселівка Новомосковського району Дніпропетровської області, що також підтверджується витягами про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна № 12088541 від 13.04.2007 року та № 12088353 від 13.04.2007 року.

Згідно квитанцій, ОСОБА_1 сплачував комісію за ведення кредитної справи, страхові платежі по договору добровільного страхування майна № 015276-10-04-01, погашав заборгованість по кредитному договору. Вказані докази свідчать про отримання кредитних коштів відповідачем та про наявність договірних відносин між банком та ОСОБА_1

Згідно розрахунку за кредитним договором, станом на 11.07.2017 року відповідач має перед позивачем загальну суму заборгованості в розмірі 22 075,91 доларів США з яких: сума заборгованості за кредитом – 12 552,48 доларів США; сума заборгованості за відсотками – 5 106,77 доларів США; розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту – 3 217,33 доларів США; пеня за несвоєчасне повернення відсотків – 1 199,33 доларів США.

Задовольняючи частково первісні позовні вимоги та стягуючи з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що отримання у кредит грошових коштів відповідачем підтверджено належними доказами по справі, і у такого учасника справи в силу укладеного договору виникло зобов’язання повернуті такі кошти частинами, у розмірах та у строки, зазначеними у кредитному договорі, та сплачувати відсотки за користування кредитом.

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачем, оскільки договірні правовідносини між сторонами виникли у 2007 році, того ж часу ОСОБА_1 розпочав виконувати умови кредитного договору, що свідчить про початок перебігу строку позовної давності, який сплив у 2010 року.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов’язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов’язання за даним договором.

Відповідно до частини першої статей 598, 599 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов’язання та частиною другою статті 615 ЦК України встановлено, що відповідач не може бути звільнений від відповідальності за порушення зобов’язання у разі односторонньої відмови від них.

Натомість відповідачем не було спростовано наданий розрахунок ні в суді першої, ні апеляційної інстанції.

Колегією суддів встановлено, що на теперішній час відповідач не погашає заборгованість за кредитним договором, що є порушенням умов договору.

Доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що позивачем за первісним позовом пропущено строк позовної давності, колегія суддів не приймає до уваги як безпідставні, оскільки наведене спростовується матеріалами справи та встановленими обставинами.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок (ст. 253 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Як установлено судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 останній платіж по кредитному договору здійснював у жовтні 2014 року в розмірі 1 400,00 доларів США, а також 27.10.2014 року ним підписаний договір про внесення змін № 2 до договору кредиту № 41/03-7 від 13.04.2007 року, що свідчить про переривання строку позовної давності через визнання боргу відповідачем, що свідчить про вчинення ним зазначених дій.

Також, колегія вважає, повідомлення направлене на адресу відповідача у 2013 році не є вимогою про дострокове погашення кредиту (т.1.а.с.17).

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно стягнув пеню у подвійному розмірі, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки пеня нарахована на різні складові заборгованості, а саме на тіло кредиту і на відсотки, що не суперечить законодавству та не є подвійним стягненням пені.

Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не досліджувались оригінали спірних договорів, колегія суддів відхиляє, оскільки в судовому засіданні досліджувались витребувані судом матеріали кредитної справи (а.с.211-236, т.2), які надані банком та засвідчені нотаріально.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи не спростовують висновків місцевого суду, зводяться до переоцінки доказів і незгоди із висновками суду щодо обставин справи.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов’язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з’ясувавши в достатньо повному об’ємі права та обов’язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення – без змін.

На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв’язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2018 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: Т.П. Красвітна

ОСОБА_3