Постанова

Іменем України

10 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 461/577/14-ц

провадження № 61-14347св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Брокбізнес», ОСОБА_2,

третя особа - Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 20 червня 2017 року у складі судді Юрківа О. Р. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 29 січня 2018 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Струс Л. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У січні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який змінив у процесі розгляду справи, до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» (далі - ПрАТ «СК «Брокбізнес»), ОСОБА_2, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» (далі - ПАТ «Брокбізнесбанк», АТ «Брокбізнесбанк»), про визнання неправомірною відмови від виконання договору та стягнення страхового відшкодування.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 07 червня 2012 року на виконання умов кредитного договору від 06 травня 2008 року № 76/08/Ф, укладеного між ним та Акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» (далі - АТ «Брокбізнесбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Брокбізнесбанк», та договору застави, укладеного 06 травня 2008 року між тими самими сторонами, ним як страхувальником та відповідачем як страховиком 07 червня 2012 року було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 006-42248/01НТ (далі - Договір страхування) на строк до 06 червня 2013 року. Предметом Договору страхування був автомобіль марки MAN, модель 19/464F2000, держаний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_1, який належить йому на праві власності. Вигодонабувачем за договором було АТ «Брокбізнесбанк». 29 березня 2013 року на 638 кілометрі траси Київ-Чоп пролунав вибух в його автомобілі, внаслідок чого транспортний засіб було знищено вогнем. Згідно із Звітом про оцінку автомобіля від 11 квітня 2013 року № 3313-2/04/13, виконаним суб'єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю «Сател Груп» (далі - ТОВ «Сател Груп»), майновий збиток, завданий власнику транспортного засобу, складає 184 880 грн. 29 березня 2013 року він звернувся до страхової компанії із заявою про настання страхового випадку, однак листом від 09 жовтня 2013 року № 1984-11 йому було відмовлено у виплаті страхового відшкодування. Висновок страховика про причини пожежі базувався на поясненнях водія ОСОБА_2, який керував застрахованим автомобілем під час настання страхового випадку, однак зазначені пояснення є неправдивими. Вважає відмову незаконною, оскільки ним було вчинено всі необхідні дії для розгляду питання про виплату страхового відшкодування, а саме подано перелік документів, визначених Договором страхування, та надано на огляд пошкоджений автомобіль. Він неодноразово повідомляв страховика про технічну справність застрахованого транспортного засобу. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати неправомірною відмову ПрАТ «СК «Брокбізнес» у виплаті страхового відшкодування; зобов'язати страхову компанію виконати умови Договору страхування; стягнути солідарно з ПАТ «СК «Брокбізнес» і ОСОБА_2 на свою користь 152 000 грн страхового відшкодування, 127 141 грн 97 коп. інфляційних втрат та 12 068 грн 38 коп. трьох процентів річних.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Галицького районного суду міста Львова від 20 червня 2017 року, з урахуванням ухвали цього суду від 22 червня 2017 року про виправлення описки, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що вигодонабувач ПАТ «Брокбізнесбанк», який є третьою особою, самостійних позовних вимог до страховика про стягнення на його користь страхової виплати не заявляв. Позивач не входить до кола суб'єктів відносин страхування, не уповноважений належним чином вигодонабувачем ПАТ «Брокбізнесбанк» і не має права вимагати від страховика здійснити страхову виплату на користь вигодонабувача.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 29 січня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Галицького районного суду міста Львова від 20 червня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У березні 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Галицького районного суду міста Львова від 20 червня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 29 січня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що у зв'язку з неявкою позивача та його представника в судове засідання, призначене апеляційним судом на 29 січня 2018 року, суд міг оголосити перерву, однак не зробив цього, що призвело до однобічного розгляду справи з урахуванням позиції лише страхової компанії. Позов про скасування рішення страхової компанії про відмову у виплаті страхового відшкодування він пред'явив ще у 2013 році, однак банк не використав надане йому чинним законодавством право на звернення до страховика з вимогою про виплату страхового відшкодування. Станом на 2018 рік банк втратив таке право у зв'язку з пропуском позовної давності. Таким чином, банк погодився з рішенням страховика про відмову у виплаті страхового відшкодування. В матеріалах справи наявний лист вигодонабувача до страхової компанії щодо виплати страхового відшкодування йому. Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою той факт, що 09 жовтня 2013 року страховик визнав його належним позивачем за страховим випадком, який стався 29 березня 2013 року, і виплатив йому 48 570 грн 51 коп. Банк втратив право вимоги про стягнення в судовому порядку страхового відшкодування, оскільки це право перейшло до нового кредитора ОСОБА_4 на підставі договору про відступлення прав вимоги від 07 лютого 2018 року № 227. Отже, він входить до кола суб'єктів відносин страхування і уповноважений на подання цього позову згідно з чинним законодавством.

У травні 2018 року ПрАТ «СК «Брокбізнес» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що банк не втратив право на звернення до страховика з вимогою про виплату страхового відшкодування, не уповноважував ОСОБА_1 на пред'явлення такої вимоги. Представник вигодонабувача заперечив проти позову. ОСОБА_1 не має права на одержання страхової виплати та на пред'явлення позову до страховика щодо її стягнення.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Галицького районного суду міста Львова.

03 травня 2018 року справа № 461/577/14-ц надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 06 травня 2008 року між АТ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір застави, предметом якого визначений автомобіль НОМЕР_1, 2000 року випуску, який належить на праві власності ОСОБА_1

07 червня 2012 року між ПрАТ «СК «Брокбізнес» (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) було укладено Договір страхування, за яким застраховано вказаний автомобіль на строк до 06 червня 2013 року. Вигодонабувачем за цим договором визнана Львівська філія АТ «Брокбізнесбанк».

29 березня 2013 року в результаті пожежі було знищено застрахований автомобіль, що за умовами Договору страхування кваліфікується як страховий випадок, про що ОСОБА_1 того ж дня повідомив страховика.

Згідно із Звітом про оцінку автомобіля марки MAN 19.464 F2000, д.н.з. НОМЕР_1, від 11 квітня 2013 року № 3313-2/04/13, складеним суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Сател Груп», матеріальний збиток, завданий власнику вказаного автомобіля в результаті його пошкодження, складає 184 880 грн.

На час розгляду справи між заставодавцем ОСОБА_1 та заставодержателем АТ «Брокбізнесбанк» договір про переуступку права вимоги не укладався і банк в судовому порядку не вимагав переводу на нього права на заставлене майно.

АТ «Брокбізнесбанк» як вигодонабувач за Договором страхування захистило своє порушене право не шляхом звернення стягнення на заставлене майно, а шляхом стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 30 жовтня 2013 року у справі № 464/5692/13-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» заборгованість за кредитним договором від 06 травня 2008 року № 76/08/Ф у розмірі 227 336 грн 88 коп.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Частиною першою статті 16 Закону України «Про страхування» передбачено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, відповідно до якої страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Пунктом 4 Договору страхування визначено, що предметом цього договору є майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом, встановленим у ньому.

За змістом частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з пунктом 3 Договору страхування вигодонабувачем за цим договором є Львівська філія Акціонерного товариства «Брокбізнесбанк».

Відповідно до статті 985 ЦК України страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку. Страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування. Особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.

Аналогічне положення закріплене у статті 3 Закону України «Про страхування».

Особливість правового стану вигодонабувача (третьої особи, на користь якої укладено договір страхування) полягає в тому, що йому належить право вимагати від страховика виконання обов'язків за укладеним договором.

Відповідно до частини другої статті 636 ЦК України виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 10 червня 2014 року № 339 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Брокбізнесбанк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 11 червня 2014 № 45 про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ «Брокбізнесбанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Брокбізнесбанк» Куреного О. В. на період з 11 червня 2014 року до 10 червня 2015 року включно.

02 червня 2016 року № 896 виконавча дирекція Фонду продовжила строк здійснення процедури ліквідації ПАТ «Брокбізнесбанк» на два роки до 10 червня 2018 року включно.

Відповідно до частин другої, третьої статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: 1) здійснює повноваження органів управління банку; 2) приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; 4) вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб.

Апеляційним судом встановлено, що 30 березня 2016 року Уповноважена особа Фонду на ліквідацію АТ «Брокбізнесбанк» Курений О. В. надіслав представнику ОСОБА_1 - адвокату Окару І. В. лист № 2506, в якому повідомив, що банк не відмовлявся від права вимагати та/або отримувати виплату страхового відшкодування та/або від права на пред'явлення позову до ПрАТ «СК «Брокбізнес» за Договором страхування. Також банк не уповноважував ОСОБА_1 на пред'явлення вимоги про виплату страхового відшкодування та/або на пред'явлення позову до ПрАТ «СК «Брокбізнес» на користь АТ «Брокбізнесбанк» або на користь ОСОБА_1

Аналогічний за змістом лист 13 травня 2017 року № 2797 було направлено представнику ОСОБА_1 - адвокату Окару І. В. за підписом заступника директора департаменту супроводження та реалізації активів АТ «Брокбізнесбанк» ОСОБА_7

Під час розгляду цієї справи 26 квітня 2016 року ПАТ «Брокбізнесбанк» звернулося до Галицького районного суду міста Львова з позовом до ПрАТ «СК «Брокбізнес» про стягнення страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту від 07 червня 2012 року 3 006-42248/01НТ, укладеним між ПрАТ «СК «Брокбізнес» та ОСОБА_1

Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 04 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 22 листопада 2016 року, клопотання ПрАТ «Брокбізнес» про закриття провадження у справі задоволено. Закрито провадження у справі в частині позову ПАТ «Брокбізнесбанк» до ПрАТ «Брокбізнес» про стягнення страхового відшкодування у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що банк як вигодонабувач за Договором страхування не відмовлявся від отримання страхового відшкодування, не уповноважував ОСОБА_1 на пред'явлення вимоги про виплату страхового відшкодування до ПрАТ «СК «Брокбізнес», тому ОСОБА_1 не має права вимагати від страховика здійснення страхової виплати.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що банк втратив право вимоги про стягнення в судовому порядку страхового відшкодування, оскільки це право перейшло до нового кредитора ОСОБА_4 на підставі договору про відступлення прав вимоги від 07 лютого 2018 року № 227, є неспроможними, оскільки зазначені аргументи не були предметом розгляду судів попередніх інстанцій, а суд касаційної інстанції відповідно до вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні. Крім того, сама по собі наведена обставина не є підставою для виплати страхового відшкодування ОСОБА_1

Також не є такою підставою і пропущення, на думку заявника, банком позовної давності для пред'явлення вимоги до страховика.

Посилання у касаційній скарзі на однобічний розгляд апеляційним судом справи у зв'язку з неявкою позивача та його представника в судове засідання 29 січня 2018 року, також не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

У статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

З матеріалів справи встановлено, що ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14 серпня 2017 року розгляд справи призначено на 25 вересня 2017 року, про що сторін було належним чином повідомлено.

Розгляд справи апеляційним судом було відкладено на 06 листопада 2017 року, а в подальшому на 04 грудня 2017 року у зв'язку з відрядженням судді Шеремети Н. О., яка входила у склад колегії, про що сторін було належним чином повідомлено.

04 грудня 2017 року розгляд справи було відкладено на 29 січня 2018 року.

29 січня 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до Апеляційного суду Львівської області клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю в іншій судовій справі, яка слухається в Галицькому районному суді міста Львова.

Проте викладені у клопотанні обставини щодо неможливості участі у розгляді справи не були підтверджені відповідними доказами.

За правилами частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Неявка позивача та його представника в судове засідання 29 січня 2018 року не може бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення апеляційного суду, оскільки вказана справа перебувала на новому розгляді в судах першої та апеляційної інстанцій з 08 жовтня 2015 року і в позивача та його представника було достатньо часу (понад 2 роки) для надання всіх пояснень і доказів, які вони вважали за доцільне надати суду.

Крім того, відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тобто процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки.

Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі переоцінювати докази.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 20 червня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 29 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук

Судді:С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник С. О. Погрібний