ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 553/680/19 Номер провадження 22-ц/814/1099/24Головуючий у 1-й інстанції Високих М.С. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати  з розгляду цивільних справ:

Головуючого – судді - доповідача   Дорош А.І.

Суддів:    Лобова О.А., Триголова В.М.

при секретарі Коротун І.В.

учасники справи:

представник позивача – адвокат Березка Р.М.

переглянув у судовому засіданні в м. Полтава у режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Березки Романа Миколайовича

на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 17 жовтня 2023 року, ухвалене суддею Високих М.С., повний текст рішення складено – дата не вказана

у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Полтавський комбінат хлібопродуктів», Міністерства аграрної політики та продовольства України, Фонду державного майна України, треті особи: ОСОБА_2 , Департамент з питань реєстрації, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

25 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Полтавський комбінат хлібопродуктів», Міністерства аграрної політики та продовольства України, треті особи: ОСОБА_2 , Управління державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців виконавчого комітету Полтавської міської ради, про поновлення на роботі.

Позовна заява мотивована тим, що наказом №78-п від 29.05.2018 року Міністерства аграрної політики та продовольства України ОСОБА_1 призначено виконуючим обов`язки генерального директора ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» з 30.05.2018 року до призначення керівника в установленому законом порядку на строк, що не перевищує два місяці. 20.03.2019 року на підприємство приїхав ОСОБА_2 та пред`явив наказ №62-п, виданий 19.03.2019 року Міністерством аграрної політики та продовольства України, за яким ОСОБА_2 призначено в.о. генерального директора ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» з 21.03.2019 року до призначення керівника в установленому законом порядку на строк, що не перевищує два місяці. На письмовий запит позивача ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» повідомило, що наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 26.07.2018 року ОСОБА_1 звільнено з посади в.о. директора 27.07.2018 року у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору. Оригінал наказу на підприємство не надходив. Звільнення з посади позивач вважає незаконним, а наказ про звільнення протиправним, посилаючись на те, що за наказом №78-п від 29.05.2018 року його було прийнято на посаду в.о. генерального директора ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів», а звільнено з посади в.о. директора наказом №130-п від 26.07.2018 року, проте, на іншу посаду позивача не переводили. Окрім того, з посиланням на ст.39-1, ст.40, ст.47, ст.235 КЗпП України, ст.10 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», позивачем стверджено, що із наказом про звільнення його не ознайомлювали, трудову книжку він не отримував, за Витягом з Єдиного державного реєстру станом на 21.03.2019 року керівником ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» значиться ОСОБА_1 . Зазначені обставини, на думку позивача, підтверджують фактичне виконання ним своїх посадових обов`язків та тривалість трудових відносин ОСОБА_1 як керівника підприємства із 30.05.2018 року по 21.03.2019 року.

22.04.2019 року до суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог, в якій просив суд поновити його на посаді в.о. генерального директора ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» та стягнути з ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з серпня 2018 року по березень 2019 року у розмірі 209 728 грн. Вказував, що приймаючи рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (т.1 а.с. 67-68).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 10.12.2019 року до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача залучено Державного секретаря Аграрної політики та продовольства України Андронова В., витребувано у Міністерства Аграрної політики та продовольства України, Державного підприємства «Полтавський комбінат хлібопродуктів» докази та визнано явку представника Міністерства обов`язковою (т.1 а.с. 237-238).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 03.03.2020 року до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача залучено Департамент з питань реєстрації (т.2 а.с. 34-35).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 30.06.2020 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено Фонд державного майна України та витребувано докази (т.2 а.с. 94-95).

Ухвалою Ленінського районного суду від 27.01.2021 року клопотання співвідповідача у справі Фонду державного майна України – задоволено, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Полтавський комбінат Хлібопродуктів», Міністерства Аграрної політики та продовольства України, Фонду державного майна України, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Управління державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців виконавчого комітету Полтавської міської ради, ОСОБА_3 , про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – закрито, оскільки позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (т.3 а.с. 58-61).

Постановою Полтавського апеляційного суду від 29.03.2021 року ухвала Ленінського районного суду м. Полтави від 27.01.2021 року - змінена, зазначено в резолютивній частині ухвали, що заява представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Березки Р.М. про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог підлягає залишенню без розгляду, в іншій частині ця ухвала залишена без змін, апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Березки Р.М. на ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 27.01.2021 про закриття провадження у справі - задоволена, ухвала Ленінського районного суду м. Полтави від 27.01.2021 року про закриття провадження у справі - скасована, а справа направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції (т.3 а.с. 122-128).

Постановою Верховного Суду від 21.07.2021 року касаційна скарга Фонду державного майна України - залишена без задоволення, постанова Полтавського апеляційного суду від 29.03.2021 року - залишена без змін (т.4 а.с.115-119).

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 11 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Полтавський комбінат хлібопродуктів», Міністерства аграрної політики та продовольства України, Фонду державного майна України, треті особи: ОСОБА_2 , Департамент з питань реєстрації про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення на посаді в.о. генерального директора ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» є необгрунтованими, оскільки позивач, надаючи згоду на призначення виконувачем обов`язків генерального директора ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» згідно заяви від 24.05.2018 року, усвідомлював, що він виконуватиме такі обов`язки тимчасово, до призначення керівника підприємства, але не більше двох місяців, а отже може бути звільнений від їх виконання на підставі наказу уповноваженого органу управління у зв`язку із закінченням такого строку. Жодного доказу, який би свідчив про продовження трудових відносин, суду першої інстанції надано не було, заробітна плата ОСОБА_1 у період після липня 2018 року не нараховувалася, організаційно-розпорядчі документи не підписувалися, а само по собі не призначення керівника підприємства, з огляду на визначений у наказі строк призначення, що не може перевищувати двох місяців та наявність запису у реєстрі, не доводять тривалість трудових відносин ОСОБА_1 як керівника підприємства із 30.05.2018 року по 21.03.2019 року. Оскільки вимога про стягнення середнього заробітку є похідною, то підстави для її задоволення також відсутні.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Березка Р.М. просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що вважає звільнення позивача незаконним, а наказ про звільнення протиправним із наступних підстав. По перше, згідно наказу №78-п від 29.05.2018 року ОСОБА_1 приймали на посаду виконуючого обов`язки генерального директора Державного підприємства «Полтавський комбінат хлібопродуктів», а згідно наказу №130-п від 26.07.2018 року звільнено із посади виконуючого обов`язки директора Державного підприємства «Полтавський комбінат хлібопродуктів». На іншу посаду ОСОБА_1 не переводився. Окрім того, статтею 39-1 КЗпП України передбачено, що, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. При цьому посилається на вимоги ст. 40,47 КЗпП України. Вказує, що із наказом №130-п від 26.07.2018 року про звільнення позивача ніхто не ознайомлював, трудову книжку на руки ОСОБА_1 не отримував. Жодної із підстав, передбачених ст. 40 КЗпП України, не існує. Статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» зазначено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань №1005152435 від 21.03.2019 року, станом на 21.03.2019 року керівником Державного підприємства «Полтавський комбінат хлібопродуктів» є Старих О.А., що підтверджує фактичне виконання своїх посадових обов`язків та тривалість трудових відносин ОСОБА_1 як керівника Державного підприємства «Полтавський комбінат хлібопродуктів» з 30.05.2018 р. по 21.03.2019 р. включно. Посилається на вимоги ст. 235 КЗпП України. Вказує, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції послався, зокрема, на ч. 3 ст.21 КЗпП України, відповідно до якої, особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. При цьому зазначає, що контракт зі ОСОБА_1 не укладався. Також вказує, що суд першої інстанції послався на те, що порядок і строк призначення тимчасових робітників і службовців визначений пунктами 1 та 3 Указу Президії Верховної Ради СРСР №311-09 від 24.09.1974 року «Про умови праці тимчасових робітників і службовців», а саме, тимчасовими робітниками і службовцями вважаються робітники і службовці, прийняті на роботу на строк до двох місяців. Осіб, яких приймають на роботу тимчасовими робітниками і службовцями, має бути попереджено про це при укладенні трудового договору. В наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу зазначається, що даний працівник приймається на тимчасову роботу, або зазначається строк його роботи. Проте, пунктом 11 цього ж Порядку передбачено, що трудовий договір з тимчасовими робітниками і службовцями вважається продовженим на невизначений строк і на них не поширюється дія цього Указу в таких випадках, зокрема: а) коли тимчасовий робітник або службовець пропрацював відповідно зверх строків, зазначених у статті 1 цього Указу, і ні одна з сторін не зажадала припинення трудових відносин. Також суд першої інстанції зазначив, що згідно із поясненнями представників ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів», Міністерства аграрної політики та продовольства України» копія наказу про звільнення була направлена на адресу підприємства та надійшла електронною поштою. Також копія наказу із супровідним листом була направлена на адресу позивача, яка була вказана ним у заяві про призначення на посаду. Проте, жодного доказу про направлення наказу №130-п від 26.07.2018 року на адресу ОСОБА_1 або на адресу ДП «Полтавський КХП» до суду надано не було, не було допитано жодного зі свідків, який би підтвердив вказаний факт. Посилання суду першої інстанції на те, що жодного доказу, який би свідчив про продовження трудових відносин, надано не було, заробітна плата ОСОБА_1 у період після липня 2018 року не нараховувалася, організаційно-розпорядчі документи не підписувалися, а само по собі не призначення керівника підприємства, з огляду на визначений у наказі строк призначення, що не може перевищувати двох місяців та наявність запису у реєстрі, не доводять тривалість трудових відносин ОСОБА_1 як керівника підприємства із 30.05.2018 року по 21.03.2019 року, то це суперечить ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань». По-друге, заробітна плата ОСОБА_1 нараховувалася ДП «Полтавський КХП» по жовтень 2018 року, що підтверджується відомостями з Реєстру застрахованих осіб про нараховану заробітну плату ОСОБА_1 за 2018 рік. Вказує, що дійсно через тривалий розгляд справи (3,5 роки), військові дії, позивачем була подана заява про розгляд справи без його участі. Відповідно до протоколу судового засідання в режимі відеоконференції № 2030413 від 17.10.2023 року о 15.15 год. суд повідомив, що надійшли матеріали щодо з.п. позивача. Оскільки ні позивач, ні представник позивача не були присутні під час розгляду справи, не мали можливість заперечити або надати пояснення щодо вказаного доказу. Через те, що судом першої інстанції проігноровано інформацію про нарахування заробітної плати ОСОБА_1 та неможливість позивачем з причин, що об`єктивно не залежали від нього, надати свої пояснення або заперечення щодо поданого доказу, просять суд прийняти у якості доказу та дослідити довідку за №1421 0740 6094 1411 від 16.11.2023 року Пенсійного Фонду України, про нараховану заробітну плату ОСОБА_1 за 2018 рік. Посилається на вільне трактуванням та суб`єктивне оціночне судженням судом першої інстанції обставин та подій, що слугували підставою для подачі позову, оскільки вони не спираються ні на конкретні норми права, ні на жоден доказ.

У відзиві на апеляційну скаргу Фонд державного майна України просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №78-п від 29.05.2018 року про призначення виконуючим обов`язки генерального директора ОСОБА_1 , призначено ОСОБА_1 виконуючим обов`язки генерального директора ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» з 30.05.2018 року до призначення керівника в установленому законом порядку на строк, що не перевищує два місяці, та установлено посадовий оклад у розмірі 26 216,00 грн. на місяць (т.1 а.с. 4).

Підставою для прийняття цього наказу вказані заява ОСОБА_1 від 24.05.2018 року, службова записка начальника відділу організації роботи з приватизації та оренди державного майна Департаменту з управління державною власністю ОСОБА_4 від 23.05.2018 року №27-5/389.

Згідно із вказаною службовою запискою начальника відділу організації роботи з приватизації та оренди державного майна Департаменту з управління державною власністю ОСОБА_4 від 23.05.2018 року №27-5/389, адресованої Державному секретарю Міністерства аграрної політики та продовольства України В. Андронову, було запропоновано розглянути питання щодо призначення в.о. директора ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» ОСОБА_1 на строк не більше двох місяців (т.1 а.с. 53).

За змістом заяви ОСОБА_1 від 24.05.2018 року, адресованій Державному секретарю Міністерства аграрної політики та продовольства України Андронову В.Є., позивач просив призначити його в.о. генерального директора ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» з 30.05.2018 року до призначення керівника в установленому законом порядку та установити посадовий оклад у розмірі 26 216,00 грн. на місяць (т.1 а.с. 52).

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №130-п від 26.07.2018 року про звільнення ОСОБА_1 , звільнено ОСОБА_1 , виконуючого обов`язки директора ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів», 27.07.2018 року у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, згідно з п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України (т.1 а.с. 5).

Згідно супровідних листів Міністерства аграрної політики та продовольства України від 26.07.2018 року №37-25-13/18674 та №37-25-16/18675 на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), яка була вказана ним у заяві про призначення на посаду, та адресу ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» були направлені копії наказу №130-п від 26.07.2018 року про звільнення ОСОБА_1 (т.1 а.с. 54,55).

Згідно листа ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» від 20.03.2019 року №47 за підписом першого заступника генерального директора  Березки Р.М., адресованого ОСОБА_1 , останнього повідомлено, що наказом №130-п ОСОБА_1 звільнено з посади 27.07.2018 року у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору. Копію наказу було отримано електронною поштою. Оригінал на підприємство не надходив. Додаток: копія наказу №130-п від 26.07.2018 року (т.1 а.с. 7).

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №62-п від 19.03.2019 року ОСОБА_2 призначено в.о. генерального директора ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» з 21.03.2019 року до призначення керівника в установленому порядку на строк, що не перевищує два місяці, та установлено посадовий оклад у розмірі 20 832,00 гн. на місяць (т.1 а.с. 6).

Підставою для прийняття цього наказу вказані заява ОСОБА_2 від 15.03.2019 року, службова записка директора Господарсько-фінансового департаменту ОСОБА_5 від 13.03.2019 року №21-02-06/180.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань станом на 21.03.2019 року у розділі відомості про органи управління юридичної особи ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» в.о. генерального директора значиться ОСОБА_1 (т.1 а.с .8-11).

Відповідно до довідки ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» від 20.03.2019 року №143 за підписом першого заступника генерального директора Березки Р.М., загальна сума доходу ОСОБА_1 за період з 01.06.2018 року по 27.07.2018 року становить 52 432,00 грн. (т.1 а.с. 69).

Згідно із витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань станом на 10.12.2019 року у розділі відомості про органи управління юридичної особи ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» в.о. генерального директора значиться ОСОБА_6 (т.1 а.с. 222-231).

Згідно з листом ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» від 16.01.2020 року, наказ про звільнення ОСОБА_1 був надісланий на адресу ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів», однак не був зареєстрований у журналі вхідної кореспонденції.

Відповідно до листа заступника генерального директора ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» Березки Р.М. №45/1 від 20.03.2019 року, адресованого ОСОБА_1 , останньому запропоновано прибути до підприємства для отримання трудової книжки (т.1 а.с. 260).

Згідно із заявою ОСОБА_1 від 20.03.2019 року, останній, посилаючись на неможливість прибуття до м. Полтави, просив направити йому трудову книжку поштою на адресу: АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 261).

Відповідно до акту-передачі від 20.12.2019 року цілісний майновий комплекс ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» передано із сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України до сфери управління Фонду державного майна України (т.2 а.с. 146-151).

Із зазначеним вище наказом №130-п від 26.07.2018 року про звільнення позивач не погодився, пред`явив даний позов та посилається на фактичне виконання своїх обов`язків у період з 30.05.2018 року по 21.03.2019 року.

ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» є юридичною особою з організаційно-правовою формою державне підприємство.

Станом на момент прийняття наказу №130 від 26.07.2018 року ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» входило до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України.

У подальшому за Розпорядженням КМУ від 20.11.2019 №1101-р, цілісні майнові комплекси державних підприємств, установ та організацій заперелікомзгідно з додатком із сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства передано до сфери управління Фонду державного майна, зокрема, Державне підприємство «Полтавський комбінат хлібопродуктів».

У відповідності до Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України, затвердженого постановою КМУ від 25.11.2015 №119, Мінагрополітики є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Згідно із п.10-1 Положення, призначення на посаду та звільнення з посади керівників підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління Мінагрополітики здійснює Державний секретар Мінагрополітики.

Як встановлено судом першої інстанції, позивача ОСОБА_1 призначено в.о. генерального директора ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» з 30.05.2018 року до призначення керівника в установленому законом порядку на строк, що не перевищує два місяці, відповідно до наказу №78-п Державного секретаря Мінагрополітики Андронова В.

Наказом Державного секретаря Мінагрополітики від 26.07.2018 року №130-п позивача звільнено у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, згідно з п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України.

Як на підставу своїх вимог, з посиланням на ст.39-1, ст.40, ст.47, ст.235 КЗпП України, ст.10 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», позивач вказує, що із наказом про звільнення його не ознайомлювали, трудову книжку він не отримував, згідно витягу з Єдиного державного реєстру станом на 21.03.2019 року керівником ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» значиться ОСОБА_1 .

Зазначені обставини, на думку позивача, підтверджують фактичне виконання ним своїх посадових обов`язків та тривалість трудових відносин як керівника підприємства із 30.05.2018 року по 21.03.2019 року.

Проте, згідно пояснень представників ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів», Міністерства аграрної політики та продовольства України» копія наказу про звільнення позивача була направлена на адресу підприємства та надійшла електронною поштою. Також копія наказу із супровідним листом була направлена на адресу позивача, яка була вказана ним у заяві про призначення на посаду.

Строковість трудових відносин була визначена наказом №78-п на підставі заяви позивача, якого було призначено в.о. генерального директора ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» з 30.05.2018 року до призначення керівника в установленому законом порядку на строк, що не перевищує два місяці, на що погодився позивач, вимога про їх припинення була поставлена шляхом видання наказу про звільнення і підстав вважати, що трудові відносини фактично продовжували тривати, судом не встановлено.

Судом першої інстанції встановлено, що цьому контракт з позивачем не укладався, виконання ним службових обов`язків за посадою генерального директора мало чітко визначений строк, який не міг перевищувати двох місяців, та обмежувався настанням певної події - призначенням керівника в установленому законодавством порядку, а відтак такий характер відносин сторін не дає підстав розцінювати їх як такі, що продовжені на невизначений строк.

При вирішенні спору суд першої інстанції виходив з наступного.

Відповідно до ч.3 ст. 21 КЗпП України, особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Статтею 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення. Частинами 2, 3 цієї статті встановлено, що зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору.

Працівник вважається прийнятим на роботу за безстроковим трудовим договором лише у тому разі, коли у наказі не зазначено строк, на який він прийнятий.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час, він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України.

Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові правовідносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна зі сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових правовідносин.

Стаття 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» визначає, що управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Стаття 4 цього Закону до суб`єктів управління об`єктами державної власності серед інших відносить Кабінет Міністрів України, міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи.

У відповідності до Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України, призначення на посаду та звільнення з посади керівників підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління Мінагрополітики, здійснює Державний секретар Мінагрополітики.

Порядок і строк призначення тимчасових робітників і службовців визначений пунктами 1 та 3 Указу Президії Верховної Ради СРСР №311-09 від 24.09.1974 «Про умови праці тимчасових робітників і службовців», а саме тимчасовими робітниками і службовцями вважаються робітники і службовці, прийняті на роботу на строк до двох місяців. Осіб, яких приймають на роботу тимчасовими робітниками і службовцями, має бути попереджено про це при укладенні трудового договору. В наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу зазначається, що даний працівник приймається на тимчасову роботу, або зазначається строк його роботи.

Статтею 39-1КЗпП України передбачено, що якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

За змістом статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом. У разі якщо працівника звільнено обґрунтовано, з додержанням процедури звільнення, підстав для поновлення працівника немає.

Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Предметом даного спору є поновлення ОСОБА_1 його на посаді в.о. генерального директора ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» та стягнення з ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з серпня 2018 року по березень 2019 року у розмірі 209 728 грн.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, що наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №78-п від 29.05.2018 року ОСОБА_1 призначено виконуючим обов`язки генерального директора ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» з 30.05.2018 року до призначення керівника в установленому законом порядку на строк, що не перевищує два місяці, та установлено посадовий оклад у розмірі 26 216,00 грн. на місяць (т.1 а.с. 4).

У заяві від 24.05.2018 року, адресованій Державному секретарю Міністерства аграрної політики та продовольства України,  ОСОБА_1 просив призначити його в.о. генерального директора ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» з 30.05.2018 року до призначення керівника в установленому законом порядку та установити посадовий оклад у розмірі 26 216,00 грн. на місяць (т.1 а.с. 52).

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №130-п від 26.07.2018 року ОСОБА_1 звільнено з посади виконуючого обов`язки директора ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» 27.07.2018 року, у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, згідно з п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України (т.1 а.с. 5).

Згідно супровідних листів Міністерства аграрної політики та продовольства України від 26.07.2018 року №37-25-13/18674 та №37-25-16/18675 на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), яка була вказана ним у заяві про призначення на посаду (т.1 а.с. 52), та адресу ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» були направлені копії наказу №130-п від 26.07.2018 року про звільнення ОСОБА_1 (т.1 а.с. 54,55).

Згідно листа ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» від 20.03.2019 року №47 за підписом першого заступника генерального директора  Березки Р.М., адресованого ОСОБА_1 , останнього повідомлено, що наказом №130-п ОСОБА_1 звільнено з посади 27.07.2018 року у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору. Копію наказу було отримано електронною поштою. Оригінал наказу на підприємство не надходив. Додаток: копія наказу №130-п від 26.07.2018 року (т.1 а.с. 7).

Як вбачається з відзиву Міністерства аграрної політики та продовольства України на позов (т.1 а.с.45-49), 26.07.2018 року листом за №37-25-13/18674 повідомлено ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» про прийняття міністерством наказу №130-п від 26.07.2018 року звільнення ОСОБА_1 .

У відзиві на позов Міністерство аграрної політики та продовольства України звертає увагу, що ним прийнято рішення про припинення трудових відносин з позивачем згідно п. 2 ч. 1 ст. 36КЗпП України, тому посилання позивача на ч. 1 ст. 39-1 КЗпП України щодо продовження трудового договору на невизначений строк є безпідставним. Стаття 36 КЗпП України передбачає відповідно до своєї назви «Підстави припинення трудового договору», а не підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, які визначені у статтях 40 та 41 КЗпП України. Отже, у Мінагроподлітики відсутній імперативний обов`язок видачі копії наказу про звільнення або ознайомлення з таким наказом директора державного підприємства, якого звільнено з підстав, викладених у статті 36 КЗпП України, оскільки таке звільнення відбулося не з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а у зв`язку з припиненням трудового договору (т.1 а.с. 45-49).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, надаючи згоду на призначення виконувачем обов`язків генерального директора ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» згідно заяви від 24.05.2018 року, усвідомлював, що він виконуватиме такі обов`язки тимчасово, до призначення керівника підприємства, але не більше двох місяців, а отже, може бути звільнений від їх виконання на підставі наказу уповноваженого органу управління у зв`язку із закінченням такого строку. При цьому, належних та допустимих доказі, які б вказували на продовження трудових відносин, суду першої інстанції надано не було, заробітна плата ОСОБА_1 у період після липня 2018 року не нараховувалася, організаційно-розпорядчі документи не підписувалися, а не призначення керівника підприємства, з огляду на визначений у наказі строк призначення, що не може перевищувати двох місяців та наявність запису у реєстрі, не є доказом існування трудових відносин між сторонами та перебування ОСОБА_1 на посаді керівника підприємства у період з 30.05.2018 року по 21.03.2019 року.

Як встановила колегія суддів апеляційного суду, стороною позивача дійсно не надано належних та допустимих доказів на підтвердження доводів пред`явленого позову та на спростування заперечень відповідача проти позову.

До апеляційного суду стороною позивача до апеляційної скарги в якості доказу надано довідку Пенсійного Фонду України за №1421 0740 6094 1411 від 16.11.2023 року про нараховану заробітну плату ОСОБА_1 за 2018 рік, яку представник позивача просить долучити до матеріалів справи та дослідити її.

Апеляційний суд у складі колегії суддів звертає увагу, що у відповідності до вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апеляційному суду сторона позивача не надала доказів, які б вказували на винятковість випадків, щодо неможливості подати цю довідку, яка є новим доказом, до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від позивача, ця довідка видана Пенсійним Фондом України після ухвалення рішення у справі, судом першої інстанції вона не досліджувалася, позивачем пред`явлено позов у березні 2019 року, а отже, було достатньо часу для надання її в якості доказу до суду першої інстанції, тому апеляційний суд відмовив у її прийнятті.

Доводи апеляційної скарги про те, що оригінал наказу про звільнення позивача на підприємство не надходив, що із наказом №130-п від 26.07.2018 року про звільнення ніхто позивача не ознайомлював, що трудову книжку на руки  він не отримував, що жодної із підстав, передбачених ст. 40 КЗпП України, для його звільнення не існує, то ці доводи спростовуються матеріалами справи та не відповідають дійсності. Як зазначає ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» у відзиві на позовну заяву, що наказ №130-п від 26.07.2018 року не був зареєстрований на ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» і про його існування не знав ніхто, окрім самого позивача, який приховував факт свого звільнення, його фактично не було на робочому місці  на ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» і жодного живого підпису позивача на документах підприємства не має, усі підписи на документах ставив перший заступник генерального директора ОСОБА_7 або підпис ставився за допомогою факсиміле (т.1 а.с. 27-29).

Доводи апеляційної скарги про те, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань №1005152435 від 21.03.2019 року, станом на 21.03.2019 року керівником Державного підприємства «Полтавський комбінат хлібопродуктів» є позивач і це підтверджує фактичне виконання ним посадових обов`язків та перебування у трудових відносинах з відповідачем на посаді керівника у період з 30.05.2018 р. по 21.03.2019 р. включно, то як правильно встановив суд першої інстанції, вказані обставини не є підставою задоволення позову, ці доводи не є підставою для скасування рішення суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що  жодного доказу про направлення наказу №130-п від 26.07.2018 року на адресу  позивача або на адресу ДП «Полтавський КХП» до суду надано не було, не було допитано жодного зі свідків, який би підтвердив вказаний факт, то ці доводи не заслуговують на увагу та не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Як правильно встановив суд, при прийнятті на роботу позивач повинен був усвідомлювати, у який спосіб він призначається на посаду (на строк, що не перевищує два місяці) та знати про ймовірність його звільнення за умови настання певних обставин (призначення керівника в установленому законом порядку), на що позивач погодився, при прийнятті на роботу, про що свідчить його заява від 24.05.2018 року та зміст наказу №78-п від 29.05.2018 року, з яким він був ознайомлений, до виконання якого він приступив.

Доводи апеляційної скарги про те, що заробітна плата ОСОБА_1 нараховувалася ДП «Полтавський КХП» по жовтень 2018 року, що підтверджується відомостями з Реєстру застрахованих осіб про нараховану заробітну плату ОСОБА_1 за 2018 рік, що через тривалий розгляд справи (3,5 роки), військові дії, позивачем була подана заява про розгляд справи без його участі, що відповідно до протоколу судового засідання в режимі відеоконференції № 2030413 від 17.10.2023 року ні позивач, ні його представник не були присутні під час розгляду справи та не мали можливість заперечити або надати пояснення з приводу доказу, отриманого на запит суду, що судом першої інстанції проігноровано інформацію про нарахування заробітної плати ОСОБА_1 та неможливість позивачем з причин, що об`єктивно не залежали від нього, надати свої пояснення або заперечення щодо поданого доказу, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на законність і обгрунтованість рішення суду, сторона позивача повинна була добросовісно користуватися процесуальними правами, вчасно знайомитися з матеріалами справи та надавати докази на підтвердження підстав позову тощо. Крім цього, згідно ухвали Ленінського районного суду м. Полтави від 31.05.2022 року задоволено клопотання представника позивача – адвоката Березки Р.М. про проводення в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon», згідно протоколу судового засідання в режимі відеоконференції від 17.10.2023 року представник позивача – адвокат Березка Р.М. був запрошений до участі у судовому засіданні у режимі відеоконференції, проте, не з`явився. Згідно ч. 5 ст. 212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі в відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву. По справі вбачається, що представник позивача – адвокат Березка Р.М. зареєстрований в системі «Електронний суд», подавав клопотання суду (т.5 а.с. 88-89), тобто мав доступ та можливість знайомитися з матеріалами справи в електронній формі та знав про усі процесуальні дії суду першої інстанції, в.т., про дату, час, місце розгляду справи. Згідно ч 6, 7 ст. 14 ЦПК України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов`язковому порядку. Особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, суд надсилає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не знаходить.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -    

П О С Т А Н О В И В:

    Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1  – адвоката Березки Романа Миколайовича – залишити без задоволення.

РішенняЛенінського районного суду м. Полтави від 17 жовтня 2023 року - залишити без змін.

        Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26 лютого 2024 року.

СУДДІ:         А. І. Дорош         О. А. Лобов                         В. М. Триголов