9 серпня  2006 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

Левченка Є.Ф.,  Лихути Л.М.,  Романюка Я.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1до Дзержинського РВ ХДУ МВС України в Харківській області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріусОСОБА_4, про визнання права власності в порядку спадкування за законом, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, анулювання реєстрації постійного місця проживання та виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_2  на  рішення  Дзержинського  районного  суду м. Харкова від 9 грудня 2003 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 31 березня 2004 року,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою на рішення Дзержинського районного  суду м. Харкова від  9.12.2003 р., залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 31.03.2004 р., яким  позов задоволено.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 посилається на  неповне з'ясування судами фактичних обставин справи, невірну оцінку наданих доказів, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заперечуючи проти касаційної скарги, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 вказує на те, що судові рішення, на його думку, є законними та обґрунтованими.

Колегія суддів дійшла висновку, що підстави для перегляду судових рішень відсутні, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що позивачка перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 і після його смерті, що настала в лютому 1992 р., стала власником спірної кооперативної квартири: ½ частини, як переживший подружжя, та ½ частини, як спадкоємець за законом.

Рішенням Дзержинського районного  суду м. Харкова від  29.07.2003 р., що набрало законної сили,  повторний шлюб ОСОБА_6 з відповідачкою ОСОБА_2 було визнано недійсним з моменту його укладення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 при оформленні в 1999 р. на своє ім'я документів щодо права власності на спірну квартиру діяла незаконно та з порушенням права власності позивачки на цю квартиру.              

Апеляційний суд обґрунтовано погодився з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухваленні з додержанням судами норм матеріального та процесуального права і відсутні передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Наведені у касаційній скарзі доводи висновок судів не спростовують.

Керуючись ст.ст. 332, 336  ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у  х  в  а  л  и  л  а :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Дзержинського районного  суду м. Харкова від 9 грудня 2003 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 31 березня 2004 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду України :