Справа №2-1839/2009

№2-72/2010

Р І Ш Е Н НЯ

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

15 лютого 2010 року  Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючої – судді Ротар М.М., при секретарі – Попенко О.В.,

За участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2,

Відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу та процентів за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2009 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказувала, що 18 жовтня 2006 року вона позичила ОСОБА_3 40000 гривень строком до 18 жовтня 2008 року для погашення зобов’язань за кредитним договором, який був оформлений на її чоловіка ОСОБА_4, з яким вона шлюб розірвала 2009  року.

На підтвердження укладеного договору позики відповідач ОСОБА_3 видала їй розписку. Посилаючись на те, що ОСОБА_3 використала запозичені кошти в інтересах сім’ї, та в установлений строк кошти не повернула, позивач просила стягнути в рівних частках з кожного відповідача суму боргу  з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, що становить 46300,64 гривні по 23 150 гривень з кожного.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала повністю, пояснила, що оскільки відповідач ОСОБА_3 позичила у неї 40000 гривень для того, щоб погасити кредитну заборгованість за кредитним договором, по якому вона є поручителем, а відповідач ОСОБА_4 основним боржником, то вказані кошти можна вважати такими, що були використанні в інтересах сім’ї, тому відповідачі зобов’язані повернути їй в рівних частках суму боргу.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги визнала повністю та пояснила, що дійсно між нею та позивачем ОСОБА_1 був укладений договір позики, на підтвердження цього нею особисто була написана розписка. Вказані кошти вона використала на погашення кредиту по кредитному договору, по якому вона виступає як поручитель, а відповідач ОСОБА_4 є основним боржником. Зобов’язання по договору позики вони не виконали за відсутністю коштів, згодна сплатити позивачу 23 150 гривень.      

Відповідач ОСОБА_4 заперечував проти задоволення позовних вимог, пояснював, що договір позики він не укладав, гроші у позивача ОСОБА_1 він не позичав та не мав такого наміру.  Крім того для погашення кредитної заборгованості за кредитним договором ним особисто позичалися грошові у кошти у іншої особи про що він також писав розписку. Вважав, що вказаний договір є особистим зобов’язанням відповідача ОСОБА_3

Представник відповідач ОСОБА_4 заперечував проти задоволення позовних вимог.  

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, допитавши свідків, суд приходить до такого.

В судовому засіданні встановлено, що 28.04.2001 року відділом РАГС Вознесенського міського управління юстиції було зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 30.04.2009 року шлюб між ними розірвано.

18 жовтня 2006 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір позики, відповідно до умов якого остання позичила у своїх батьків ОСОБА_1 та ОСОБА_6 гроші в сумі 40000 гривень для погашення кредитного договору від 26 квітня 2005 року , по якому вона є поручителем. Зобов’язувалася повернути кошти 18 жовтня 2008 року. На підтвердження цього особисто відповідачем ОСОБА_3 в присутності свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 була написана розписка.

У відповідності до ч.3 ст.60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.   На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми. ( ст.1047 ЦК України).

Статтею 1049 ЦК України передбачено обов’язок позичальника повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно до розписки від 18.10.2006 року позичальником є відповідач ОСОБА_3, яка взяла на себе зобов’язання повернути суму позики в розмірі 40000 гривень до 18.10.2008 року. Ця  обставина не заперечується відповідачем ОСОБА_3 та  підтверджується показами свідків ОСОБА_7  та ОСОБА_8, які пояснили що були присутні при написанні відповідачем ОСОБА_3 вищезазначеної розписки. При цьому вони також пояснювали, що відповідач ОСОБА_4  не був присутній  при передачі грошей та написанні розписки. Що стосується свідчень свідка ОСОБА_6, то суд оцінює їх критично з огляду на те, що він є чоловіком позивача ОСОБА_1, але який також не заперечував ту обставину, що відповідача ОСОБА_4 при цьому не було.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскільки відповідач ОСОБА_4 не укладав договір позики з позивачем ОСОБА_1, то підстав для покладення на нього обов’язку по поверненню вказаний коштів не має.    

Що стосується посилання позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 на те, що кошти були використанні в інтересах сім’ї, тому обов’язок по їх поверненню покладається і на другого подружжя, що передбачено ст..65 СК України, то в даному випадку суд вважає за необхідне зазначити, що саме ця стаття і передбачає, що для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.  

В судовому засіданні не було надано доказів щодо письмової згоди відповідача ОСОБА_4 на укладення договору позики відповідачем ОСОБА_3 на суму 40000 гривень, що дорівнює до цінного майна.  

Тому на відповідача ОСОБА_4 не можна покладати обов’язок по поверненню боргу за цим договором.    

Що стосується кредитних зобов’язань відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3, то у випадку виконання поручителем кредитного зобов’язання, забезпеченого порукою, до поручителя переходять усі права кредитора у цьому зобов’язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Оскільки факт отримання відповідачем ОСОБА_3 грошових коштів у сумі 40000 гривень у позивача ОСОБА_1 нею визнається повністю, тому в межах заявлених позовних вимог суд приходить до висновку про стягнення з  відповідача ОСОБА_3 суми боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 22 657,17 гривень  та три процента річних від простроченої суми в розмірі 493,15 грн., загальна сума, що підлягає стягненню, становить 23150,32 гривень.  

Згідно до ст.. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Тому з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати в розмірі судовий збір – 231,50 гривень, витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи – 60 гривень.

Керуючись  ст.ст. 10, 11, 209, 212, 213, 214, 215  ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики з урахуванням індексу інфляції – 22657 (двадцять дві тисячі шістсот п’ятдесят сім) гривень 17 копійок, три процента річних від простроченої суми в розмірі 493 (чотириста дев’яносто три) гривні 15 копійок, судовий збір в сумі 231 (двісті тридцять одна) гривня 50 копійок, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 60 (шістдесят) гривень 00 копійок.

В задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики відмовити.

Рішення може бути оскаржене до  апеляційного суду Миколаївської області  через Вознесенський міськрайонний суд  шляхом подачі  заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення та подачі апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя:         /підпис/                         ОСОБА_9

Згідно оригіналу: суддя: