Справа № 22ц-776 Головуючий у 1 інстанції Князьков В.В.
Категорія 5 Доповідач Біляєва О.М.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 лютого 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Висоцької В.С.,
суддів Біляєвої О.М., Осипчук О.В.,
при секретарях Голубцові А.В., Богданові Д.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Комунального підприємства «Служба єдиного замовника Ворошиловського району м. Донецька», третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «Граундхог", - про усунення перешкод в користуванні підвальним приміщенням та визнання договору оренди недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 16 листопада 2009 року,
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2006 року ОСОБА_1 пред’явив позов до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування, посилаючись на те, що він на підставі договору купівлі-продажу від 14 лютого 2006 року є власником квартири АДРЕСА_1. ОСОБА_2 самовільно зайняв підвальне приміщення у першому під’їзді, яке використовує в якості офісу, для чого встановив вхідні двері. Відповідач перешкоджає іншим мешканцям будинку, в тому числі і йому, користуватися підвальним приміщенням, співвласниками якого вони є.
ОСОБА_1 просив примусити відповідача знести двері, які перешкоджають доступу до підвалу, або надати йому ключі від дверей; привести підвальне приміщення позивача у первинний стан та зобов’язати ОСОБА_2 не чинити ніяких перепон, направлених на створення неможливості здійснення позивачем права користування підвальним приміщенням.
В ході розгляду справи ОСОБА_1 неодноразово уточнював та доповнював позов. Остаточно просив зобов’язати ОСОБА_2 знести двері-1 (вхід до підвального прольоту); надати ключі від двері-2 (вхід безпосередньо до підвального приміщення); знести двері-3, самовільно зведені ним (вхід у спірне приміщення з іншого боку підвальних секцій); демонтувати самовільно зведені вікна та закласти їх цеглою; знести самовільно зведену міжкімнатну перегородку; збудувати його секцію з дерева загальною площею 4 кв. метра; зобов’язати ОСОБА_2 не чинити перешкод у здійсненні права користування його підвальним приміщенням. Також просив визнати недійсним договір оренди спірного підвального приміщення, який укладено 01 грудня 2001 року між Житлово-експлуатаційним об’єднанням Ворошиловського району м. Донецька та ОСОБА_3, на підставі ст. 48 ЦК УРСР 1963 року, оскільки відповідно до п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень; підвальні приміщення не можуть бути самостійним предметом договору найму.
Справа розглядалася неодноразово.
Останнім рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 16 листопада 2009 року позов задоволено частково: визнано недійсним договір № 869 оренди нежилого приміщення від 01 грудня 2001 року, укладений між Житлово-експлуатаційним об’єднанням Ворошиловського району м. Донецька та ОСОБА_3 про оренду нежилого приміщення для господарського використання за адресою: АДРЕСА_1, - площею 37,3 кв. метрів. Зобов’язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні підвальним приміщенням у жилому будинку АДРЕСА_1 шляхом знесення дверей, встановлених на вході до підвального прольоту у під’їзді № 1, надання ключів від вхідної двері до підвального приміщення у під’їзді № 1; знесення дверей, що закривають вхід до спірного підвального приміщення площею 37,3 кв. метрів з іншого блоку підвальних секцій; демонтування утворених віконних пройомів у спірному підвальному приміщенні площею 37,3 кв. метрів та приведення стіни в первісний стан шляхом закладки даних пройомів; знесення зведеної міжкімнатної стінної перегородки у спірному підвальному приміщенні площею 37,3 кв. метрів. Зобов’язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні підвальним приміщенням у жилому будинку АДРЕСА_1. В решті позову відмовлено.
Відповідач ОСОБА_2 звернувся до Апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою на дане рішення суду, в якій просить рішення суду скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, та закрити провадження у справі.
В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що судом порушено вимоги статей 14, 61 ч. 3 ЦПК України, оскільки не було враховано, що рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 30 червня 2005 року, яке набрало законної сили, спірний договір оренди визнано чинним. Судом також не прийнято до уваги договір оренди земельної ділянки № 5654 від 30 листопада 2003 року, який укладений між ОСОБА_3 та першим заступником Донецького міського голови ОСОБА_4 та який є невід’ємною частиною договору оренди від 01 грудня 2001 року. Судом не застосовано до спірних правовідносин рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 та п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року. При ухваленні рішення не враховано, що всі ремонтні роботи були виконанні за погодженням із ЖЕО-8, Ворошиловським районним виконкомом та у відповідності з договором. Право позивача на користування підвальним приміщенням не порушується. Суд безпідставно відмовив в залученні до участі у справі свідків за його клопотанням; не оголошував надані ним письмові докази. Крім того, в провадженні Ворошиловського районного суду м. Донецька перебуває декілька справ стосовно спірного приміщення.
В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_2, який діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3, та ОСОБА_5, який є представником апелянта, підтримали скаргу з наведених в ній мотивів, просили апеляційну скаргу задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_6 просив відхилити апеляційну скаргу, рішення суду залишити без змін.
Представник Комунального підприємства «Служба єдиного замовника Ворошиловського району м. Донецька» Чуріліна О.В. просила задовольнити апеляційну скаргу.
Апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з пп. 3, 4 ч. 1 статті 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з того, що спірний договір оренди укладено з порушенням вимог ст.41 Конституції України, п. 2 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; порушує права позивача як співвласника підвального приміщення, тому визнається недійсним з підстави, визначеної статтею 48 ЦК УРСР. Проведення ОСОБА_2 переобладнання підвального приміщення та одноособове користування ним порушує права ОСОБА_1, які підлягають судовому захисту.
Однак погодитись із таким висновком суду не можна з наступних підстав.
Відповідно до вимог статті 48 ЦК УРСР 1963 року, який був чинним на час спірних правовідносин, недійсна угода, яка не відповідає вимогам закону, в тому числі яка зачіпає особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 01 грудня 2001 року між Житлово-експлуатаційним об’єднанням Ворошиловського району м. Донецька, правонаступником якого є Комунальне підприємство «Служба єдиного замовника Ворошиловського району м. Донецька», та ОСОБА_3 укладено в письмовій формі договір № 869 про оренду нежилого приміщення площею 37, 3 кв. метра за адресою: АДРЕСА_1 (ас. 114-115 т. 1), який на даний час не розірвано.
Визнаючи угоду недійсною, суд першої інстанції вважав встановленим, що оспорювана угода не відповідає положенням частини 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», яка регулює правовідносини щодо передачі у власність квартиронаймачів допоміжних приміщень будинку та участі співвласників у загальних витратах, пов’язаних з утриманням будинку і прибудинкової території.
На вказану норму закону посилався і позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги.
Проте суд не врахував, що спір про право власності на допоміжні приміщення відсутній, тому вказана норма закону не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Відповідно відсутні правові підстави для визнання договору оренди недійсним на підставі ст. 48 ЦК УРСР 1963 року.
Інших підстав визнання угоди недійсною позивачем не зазначено.
Вказаним договором оренди передбачено право орендатора провести капітальний ремонт приміщення, переобладнати його відповідно до умов оренди, для цього надає орендодавцю для погодження проектно-кошторисну документацію та акти прийому-передачі виконаних робіт.
Ці положення договору сторонами виконані.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
З матеріалів справи видно, що сторони у справі є власниками сусідніх квартир НОМЕР_1 та НОМЕР_2 у будинку АДРЕСА_1. Відповідно до вимог ст. 382 ЦК України вони є співвласниками спірного підвального приміщення.
Використання відповідачами ОСОБА_2 на підставі договору оренди підвального приміщення та проведення його ремонту не може свідчити про наявність перешкод у здійсненні ОСОБА_1 права користування та розпорядження своїм майном. Позивачем на порушення вимог ст. 10 ЦПК України не доведено, що діями відповідачів порушуються його права.
Як пояснив ОСОБА_6, який діє в інтересах ОСОБА_1, останній має намір в майбутньому користуватися спірним приміщенням, тому використання підвалу відповідачами може стати йому перешкодою.
Судом не встановлено, в чому полягає порушення права позивача, яке підлягає відновленню. Лише та обставина, що ОСОБА_1 є співвласником допоміжних приміщень, не може бути достатньою для висновку про порушення його законних прав. Не може бути задоволено позов щодо права, яке може бути порушено.
З огляду на наведене апеляційний суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договору оренди недійсним та усунення перешкод не підлягають задоволенню в зв’язку з безпідставністю.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та зробив висновки, що не відповідають обставинам справи. За таких підстав апеляційний суд на підставі пп. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України скасовує рішення та ухвалює нове рішення про відмову в позові.
Керуючись ст.ст.307 ч.1 п. 2, ст.309, 316 ЦПК України, апеляційний суд
В И Р І Ш И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 16 листопада 2009 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Комунального підприємства «Служба єдиного замовника Ворошиловського району м. Донецька», третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «Граундхог», - про усунення перешкод в користуванні підвальним приміщенням та визнання договору оренди недійсним відмовити.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий Судді