ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2019 року           справа №200/797/19-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Гаврищук Т.Г.

суддів:                       Сіваченка І.В.

                                  ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання Кобець О.А.

за участю сторін по справі:

позивач: ОСОБА_2 (за ордером)

відповідач: ОСОБА_3 (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення Донецького окружного адміністративного суду (суддя – Михайлик А.С.) від 12 березня 2019 року (повний текст складено 18 березня 2019 року у м.Слов’янську) по справі №200/797/19-а за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу №ДЦ1945/542/АВ/ГД-ФС від 10.12.2018 року.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Позивач вважає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги ті обставини, що з ОСОБА_5 було укладено цивільно-правовий договір. Факт виконання ОСОБА_5 саме цивільно-правового договору підтверджується відповідними актами прийому виконаних робіт, квитанціями про сплату податків та показаннями свідка. Судом першої інстанції також не враховано, що постановою Краматорського міського суду Донецької області від 05.02.2019 року у справі №234/19299/18 закрито провадження у справі про притягнення до відповідальності ОСОБА_4 у зв’язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Відповідач проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного з’ясування обставин в адміністративній справі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, пояснення на відзив, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач є фізичною особою підприємцем, згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач проживає за адресою: 84302, АДРЕСА_1, здійснює діяльність згідно КВЕД 93.21 Функціювання атракціонів і тематичних парків (основний); код КВЕД 93.29 Організування інших видів відпочинку та розваг.

13.11.2018 року наказом Державного управління Держпраці у Донецькій області № 1450 відповідно до підпункту 3 пункту 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавством про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 26.04.2047 року «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України» наказано відділу контролю східного напрямку управління з питань праці провести інспекційне відвідування суб'єкта господарювання - фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 з 16.11.2018 року тривалістю 2 робочих дні з питань дотримання законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин. Того ж дня на підставі зазначеного наказу відповідачем оформлені повідомлення про проведення інспекційного відвідування суб'єкта господарювання № 04.4-13-6/11016-18 та направлення №943/04.4/15-14-12.

16.11.2018 року після вручення позивачу повідомлення про проведення інспекційного відвідування та ознайомлення із направленням на інспекційне відвідування, посадовими особами відповідача розпочато проведення інспекційного відвідування позивача за адресою здійснення господарської діяльності - готель «ЮЖНИЙ», м. Краматорськ, вул. Південна,      буд. 11. Того ж дня інспекторами держпраці отримані пояснення від ОСОБА_4 та ОСОБА_6 стосовно підстав перебування останньої в готелі «ПІВДЕННИЙ».

16.11.2018 року відповідачем складено вимогу про надання/поновлення документів №ДУ1945/540/ПД, якою зупинено проведення інспектування на 1 день та зобов'язано позивача в строк до 19.11.2018 року надати копії виписки з ЄДРПОУ та паспорту; трудові договори з найманими працівниками за 2017-2018 роки, повідомлення в органи ДФС про призначення працівників на роботу за 2017-2018 роки, табелі обліку робочого часу за 2017-2018 роки. Витребувані вимогою документи разом із цивільно-правовим договором, укладеним між позивачем та ОСОБА_6 та складеними на підставі цього договору актами виконаних робіт надані позивачем 19.11.2018 року.

19.11.2018 року відповідачем складений акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) № ДЦ 1945/542/АВ (арк. справи 18-21), яким встановлено порушення позивачем вимог статті 21, ч. 1 та ч. 3 статті 24 Кодексу законів про працю України через допуск до роботи (стажування) ОСОБА_6Є без укладення трудового договору. Акт інспектування підписаний позивачем із запереченнями, заперечення надані до Управління Держпраці у Донецькій області 22.11.2018. В запереченнях на акт інспектування позивач зазначив про виконання ОСОБА_6Є роботи покоївки на умовах укладеного цивільно-правового договору від 10.1.12018, копія якого надавалась під час зупинення інспектування. В наданих запереченнях зазначено про укладення 19.11.2018 із ОСОБА_6Є трудового договору.

28.11.2018 року відповідачем складено припис про усунення виявлених порушень № ДЦ 1945/542/АВ/П, яким зобов'язано позивача усунути виявлені порушення ч.1 статті 21, ч. 1 та 3 статті 24 Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України № 413.

03.12.2018 року позивачем оскаржено припис № ДЦ 1945/542/АВ/П від 28.11.2018 року до начальника Головного управління Держпраці в Донецькій області. Листом від 05.12.2018 року відповідач повідомив позивача про підтвердження позивачем виконання всіх пунктів вимог припису № ДЦ1945/542/АВ/П від 28.11.2018 року.

10.12.2018 року Головним управлінням Держпраці у Донецькій області за наслідком розгляду справи про накладення штрафу прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДЦ1945/542/АВ/ГД-ФС, якою на підставі статті 295 Кодексу законів про працю України, ст. 53 Закону України «Про занятість населення», ч.3 статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пункту 8 Порядку накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 17 липня 2013 № 509 та на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України на позивача накладено штраф в розмірі 111 690,00 грн. Згідно протоколу засідання від 10.12.2018 року, розгляд справи відбувався за участю позивача.

Наведені обставини сторонами не оспорюються. Спірним у справі є правомірність прийняття відповідачем постанови про накладення відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України штрафу уповноваженими посадовими особами №ДЦ1945/542/АВ/ГД-ФС.

Згідно абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 96 від 11.02.2015 року, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністерство соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держпраці у Донецькій області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 04 лютого 2016 року №8, Головне управління Держпраці у Донецькій області є територіальним органом Державної служби України з питань праці.

Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 26 квітня 2017 року (далі - Порядок №295) згідно п.1 якого цей Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування).

Відповідно до пункту 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Згідно з пп. 3, 4 п. 5 Порядку № 295 інспекційні відвідування проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту; за рішенням суду, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю.

Відповідно до пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

За приписами наведеної норми однією з підстав для накладення штрафів є акт про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади.

Отже, підставою для накладення штрафів є виявлені під час перевірки суб'єкта господарювання порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення зафіксовані в акті перевірки.

Як встановлено судом, спірна постанова прийнята відповідачем на підставі акту інспекційного відвідування від 19.11.2018р. № ДЦ 1945/542/АВ, яким встановлено порушення позивачем вимог статті 21, ч. 1 та ч. 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, а саме допуск до роботи (стажування) ОСОБА_7 без укладення трудового договору.

Статтею 21 КЗпП України визначено поняття трудового договору,згідно якої це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6)при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3)таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до частини 1 та частини 2 статті 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Частиною 1 статті 839 ЦК України встановлено, що підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

Стаття 841 ЦК України передбачає, що підрядник зобов'язаний вживати усіх заходів щодо збереження майна, переданого йому замовником, та відповідає за втрату або пошкодження цього майна.

Згідно з частиною 1 статті 843 ЦК України, у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Частиною 1 статті 850 ЦК України встановлено, що замовник зобов'язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду. Стаття 857 ЦК України передбачає, що робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру. При цьому, частина 1 статті 854 ЦК України вказує, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Отже, дострокове (тобто, до здачі роботи) виконання замовником обов'язку щодо оплати роботи, у тому числі, частинами, за умови відсутності заперечень кредитора щодо виконання такого обов'язку частинами, не заборонено чинним цивільним законодавством України.

З аналізу наведених норм вбачається, що за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання не індивідуально-визначеної роботи, а трудових функцій в діяльності підприємства за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом цивільно-правового договору є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. За цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, які визначаються після закінчення роботи і оформляються актами передачі виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Цивільно-правовим договором може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці запис про виконання роботи за цивільно-правовим договором не робиться.

Основною ознакою, що відрізняє трудовий договір від цивільно-правового, є те, що трудовим договором регулюється процес трудової діяльності, її організація, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, оскільки метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець за цивільно-правовим договором на відміну від працівника за трудовим договором не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Ще одна відмінність між цивільно-правовим та трудовим договорами полягає в тому, що відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами Кодексу законів про працю України та інших актів трудового законодавства і не може змінюватися сторонами трудового договору, а відповідальність у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема нормами Цивільного кодексу України.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд в постанові від 26 вересня 2018 року у справі №822/723/17.

Згідно наданих позивачем письмових пояснень від 16.11.2018р. він здійснює господарську діяльність у сфері готельного бізнесу, використовує найману працю. На умовах трудового договору з покоївкою в готелі позивача працює одна особа. Гр.ОСОБА_7 проходить навчання з метою подальшого працевлаштування(арк. справи 93-94).

У письмових поясненнях від 16.11.2018р. ОСОБА_7 також зазначила, що перебуває на стажуванні в готелі «Південний», що належить позивачу, в якості покоївки. Стажування 4 день тривалістю по 2 години на день. Трудовий договір із позивачем не укладався, оскільки триває стажування, заробітну плату не отримувала.

На виконання вимоги відповідача про надання документів, позивачем 19.11.2018р. було надано цивільно-правовий договір № 1 від 10.11.2018р., укладений з гр. ОСОБА_7

За умовами зазначеного договору гр..ОСОБА_7 (виконавець) зобов'язалася за попередніми заявками замовника (позивача) виконувати роботи з прибирання приміщення, розташованого у м.Краматорську, вул. Південна,буд. 11 площею 100 кв.м. Пунктом 1 договору передбачено, що обсяг робіт по кожній заявці становить: прибирання пилу, миття підлоги, прибирання вбиралень, чистка кухонних поверхонь та посуду. Вартість робіт - 200 грн. Згідно пункту 1.3. договору факт виконання робіт засвідчується складанням акту приймання-передачі, що підписується сторонами в день виконання робіт. Пунктом 3.1. договору до обов'язків замовника віднесено надання виконавцю всі необхідні засоби та матеріали для виконання покладених на виконавця обов'язків.

Факт виконання робіт за наведеним договором підтверджується відповідними актами виконаних робіт від 10.11.2018р., 12.11.2018р., 14.11.2018р. та 16.11.2018р. (арк. справи 27-31).

Допитана судом першої інстанції у якості свідка ОСОБА_7 зазначила, що 16.11.2018р. під час проведення інспектування перебувала в готелі «Південний» та проводила прибирання в готелі власними засобами на виконання прийнятих на себе зобов'язань за цивільно-правовим договором, укладеним із позивачем. Свідок зазначила, що на виконання домовленостей за договором, приходила 4 рази для прибирання, на час судового розгляду справи працює на умовах трудового договору. Свідок зазначила, що письмові пояснення від 16.11.2018 року стосовно перебування в готелі на стажуванні надала через необізнаність різницею між трудовими та цивільно-правовими відносинами, зазначила, про те, що письмові пояснення надавала під диктовку перевіряючих осіб відповідача. Наполягала на тому, що під час проведення інспектування перебувала в цивільно-правових, а не трудових відносинах із позивачем.

Письмові пояснення гр..ОСОБА_7 аналогічного змісту додавалися до заперечень на акт інспектування (арк. справи 26).

Суд апеляційної інстанції вважає, що аналіз наведеного договору дозволяє дійти висновку про те, що він є цивільно-правовим , оскільки його умовами є виконання робіт, що з огляду на сферу здійснення господарської діяльності позивача у сфері готельного бізнесу вказує на те, що предметом цього договору є саме досягнення певного матеріального результату.

Крім того, в матеріалах справи не має ніякого підтвердження, що ці роботи виконуються за визначеним позивачем графіком. Табель робочого часу не складається та немає ніякого іншого документу або наказу, яким би цій графік був встановлений. Виконавець виконує роботи з прибирання приміщення в зручний для нього час.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, яка передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Цивільно-правовий договір, укладений позивачем з ОСОБА_7, не був визнаний недійсним чи неукладеним у порядку встановленому законом.

З матеріалів справи також вбачається, що за наслідками проведеної перевірки відповідачем було складено протокол про адміністративне правопорушення №ДЦ1945/542/АВ/П/Пт від 05.12.2018 року про порушення позивачем ч.1 ст.21, ч.1,ч.3 ст.24 КЗпП України, який був переданий на розгляд до Краматорського міського суду Донецької області.

Постановою Краматорського міського суду Донецької області від 05.02.2019 по справі №234/19299/18 (набрала законної сили 18.02.2019р.) закрито провадження по справі про притягнення позивача до відповідальності  за ч.3 ст.41 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Наведеним судовим рішенням встановлено, що матеріалами справи не підтверджується, що ОСОБА_6 станом на 19.11.2018 року перебувала з ФОП ОСОБА_4 у фактичних трудових відносинах.

За приписами частини 6 статті 77 КАС України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яке набрало законної сили, є обов'язковою для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідач не довів порушення позивачем вимог Кодексу законів про працю України, а саме фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), а тому судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на те, що вимоги позивача задоволені, витрати позивача по сплаті судового збору за подачу позову в сумі 1116,90 грн. та за подачу апеляційної скарги в сумі 1 675,35 грн. підлягають стягненню в повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в загальному розмірі 2 792,25 грн.

Керуючись статтями 23, 33, 139, 292, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 березня 2019 року по справі №200/797/19-а – задовольнити.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 березня 2019 року по справі №200/797/19-а - скасувати.

Позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу №ДЦ1945/542/АВ/ГД-ФС від 10.12.2018 року – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Донецькій області про накладення штрафу №ДЦ1945/542/АВ/ГД-ФС від 10.12.2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Донецькій області (код ЄДРПОУ 39790445) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1) витрати по сплаті судового збору в сумі   2 792 (дві тисячі сімсот дев’яносто дві) грн 25 копійок).

Вступна та резолютивна частина постанови прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 24 квітня 2019 року.

Постанова у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті 25 квітня 2019 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 24 квітня 2019 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:                                                                                 Т.Г. Гаврищук

    Судді                                                                                          І.В. Сіваченко

                                                                                                    ОСОБА_1