8 серпня 2006 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

                   Левченка Є.Ф.,   Лихути Л.М.,   Романюка Я.М., 

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в її інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2005 року, додаткове рішення цього ж суду від 17 жовтня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 31 січня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 в її інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи Восьма державна нотаріальна контора Суворовського району м. Одеси, Житлово-будівельний кооператив “Вимпел-21”, про визнання недійсним договору дарування кооперативної квартири, визнання недійсним заповіту, визнання права власності на квартиру та за зустрічним позовом  ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та до неї як представника інтересів неповнолітнього ОСОБА_3 про виселення, зняття з реєстраційного обліку та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 звернулися до Верховного Суду України з касаційною скаргою на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11.10.2005 р. та додаткове рішення цього ж суду від 17.10.2005 р., залишені без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 31.01.2006 р., якими зустрічний позов задоволено частково, а в задоволенні первісного позову відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги заявники посилаються на неповне з'ясування судами фактичних обставин справи, невірну оцінку зібраних доказів, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставлять питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

Заперечуючи проти касаційної скарги, ОСОБА_4 вказує на те, що судові рішення, на її думку, є законними й обґрунтованими.

Колегія суддів дійшла висновку, що підстави для перегляду судових рішень відсутні, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що членом ЖБК “Вимпел-21” з правом користування спірною кооперативною квартирою являвся ОСОБА_5, який станом на 15.10.1991 р. сплатив всю суму паєнагромаджень і відповідно до вимог  ст. 15  Закону України “Про власність” став власником цієї квартири. Його дружина ОСОБА_6 виписалася зі спірної квартири 21.04.1989 р., але своєї частки в паєнагромадженнях не отримувала. На час відчуження спірної квартири за договором дарування від 20.11.1991 р., за яким ОСОБА_5 подарував квартиру ОСОБА_4.,  ОСОБА_6, як співвласник квартири, надала посвідчену нотаріусом письмову згоду на її відчудження.

Крім того 22.04.1992 р. ОСОБА_5було складено заповіт на все належне йому майно на ім'я ОСОБА_4, яка прийняла спадщину у встановленому законом порядку.

Відмовляючи в позові про визнання  договору дарування та заповіту недійсними, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_5 мав право розпорядитися своєю власністю на свій розсуд, оскільки мав на це своє волевиявлення та вчинив ці правочини у відповідності з діючим на той час законодавством.

Задовольняючи зустрічний позов, місцевий суд   виходив з того, що права членів сім'ї колишнього власника є похідними від прав власника, а тому з припиненням для власника права власності на жиле приміщення члени його сім'ї також втрачають право користування цим приміщенням.         

Апеляційний суд обґрунтовано погодився з таким висновком суду першої інстанції.

 Згідно ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє  в  межах  касаційної  скарги  правильність застосування судом першої  або  апеляційної  інстанції  норм  матеріального  чи процесуального  права  і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалено з додержанням  норм матеріального та процесуального права і відсутні передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судових рішень.

Наведені у касаційній скарзі доводи висновки  судів не спростовують.

Керуючись ст.ст. 332, 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у  х  в  а  л  и  л  а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в її інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2005 року, додаткове рішення цього суду від 17 жовтня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 31 січня 2006 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду України :