ПОСТАНОВА

Іменем України

25 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 466/5395/15-а

адміністративне провадження № К/9901/14762/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Анцупової Т. О.,

суддів - Кравчука В. М., Стародуба О. П.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 466/5395/15-а

за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, третя особа - ОСОБА_4 про визнання протиправною та скасування ухвали;

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Шевченківського районного суду м. Львова (суддя П. С. Невойт) від 04 листопада 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Левицька Н. Г., Кухтей Р. В., Попко Я. С.) від 04 липня 2016 року, встановив:

І. РУХ СПРАВИ

1. У липні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з адміністративним позовом до Львівської міської ради, виконавчого комітету Львівської міської ради, третя особа - ОСОБА_4, в якому просила:

- визнати протиправною та скасувати ухвалу 16 сесії 6-го скликання Львівської міської ради № 3683 від 10 липня 2014 року «Про погодження гр. ОСОБА_4 місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1».

2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що спірним рішенням відповідача надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 у м. Львові. Проте, зазначена земельна ділянка перебуває у користуванні позивача. Відтак, оскаржувана ухвала відповідача прийнята з порушенням вимог законодавства, що регулює спірні правовідносини та порушує права ОСОБА_3

3. Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 04 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2016 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 25 липня 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 04 листопада 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2016 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 липня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

6. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася.

7. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року.

8. Відповідно до пп. 4 п. 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

9. 02 лютого 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 04 листопада 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2016 року у справі № 466/5395/15-а передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

10. Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2019 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

11. Станом на 25 квітня 2019 року заперечення або відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

12. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24 червня 2010 року за № 6649 та 25 червня 2010 року за № 6769 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячук О. А. посвідчено договори купівлі-продажу 1/2 частини будинку між ВАТ «Концерн-Електрон» та ОСОБА_3 щодо АДРЕСА_2.

13. На підставі зазначених договорів, ОСОБА_3 здійснено реєстрацію права приватної власності на дане майно, що підтверджується витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 26747443 від 19 липня 2010 року та № 26844969 від 28 липня 2010 року, виданими Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки».

14. Згідно з погосподарською книгою, в АДРЕСА_2 (АДРЕСА_2) проживали наступні особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 За будинковолодінням останніх згідно відомостей погосподарської книги рахується земельна ділянка площею 0,06га.

15. Відселення вказаних осіб здійснено адміністрацією ВО «Електрон» та згідно рішення виконкому Залізничної районної ради народних депутатів м. Львова від 09 червня 1987 року № 245 оформлено ордери на наступні квартири: АДРЕСА_3 (39.84 кв. м), АДРЕСА_4 (19,73 кв. м), АДРЕСА_5 (39,8 кв. м).

16. 24 листопада 2011 року ухвалою № 998 Львівської міської ради ОСОБА_3 за її заявою від 19 березня 2011 року надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання процесуальних документів що посвідчують право на земельну ділянку.

17. Згідно довідки Центрального Львівського виробничого об'єднання «Електрон» від 30 грудня 1988 року, виданої гр. ОСОБА_13, власнику житлового будинку АДРЕСА_6) в тому, що при будівництві вулиці запроектованої в районі школи виконано відчуження території його будинковолодіння в розмірі 0,03 га.

18. Згідно з державним актом на право постійного користування землею ОСОБА_13 на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів від 15 серпня 1997 року № 513 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,0113га. для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2.

19. Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_13 на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів від 15 серпня 1997 року № 517 та наказу від 03 червня 1997 року № 189 було надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0639га для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2.

20. ОСОБА_4 25 листопада 2010 року звернувся до Львівської міської ради із заявою, в якій просить надати вибір місця розташування земельної ділянки для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_2, розміром 0,03га.

21. Згідно витягу з протоколу № 9 засідання постійної депутатської комісії землекористування Львівської міської ради від 02 лютого 2011 року, вирішено: запропонувати управлінню природних ресурсів та регулювання земельних відносин до наступного засідання комісії підготувати проект ухвали щодо погодження гр. ОСОБА_4 місця розташування земельної ділянки площею 0,03 га для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_2.

22. Згідно з земельно-кадастровими даними, наданими управлінням Держкомзему у м. Львові у довідці від 24 листопада 2010 року № 40/01-14/10307, земельна ділянка на АДРЕСА_2 у м. Львові, відноситься до земель м. Львова, що не надані у власність або користування.

23. Відповідно до постанови Шевченківського районного суду м.Львова від 13 лютого 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Львівської міської ради, Департаменту містобудування Львівської міської ради, про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення дій (№ 2а-2133/2011), було визнано протиправною бездіяльність Львівської міської ради, Департаменту містобудування Львівської міської ради щодо розгляду заяви ОСОБА_4 про погодження вибору місця розташування земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, а також зобов'язано Департамент містобудування Львівської міської ради у 5-денний термін після набрання постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 13 лютого 2012 року законної сили підготувати та винести на розгляд Львівської міської ради проект ухвали щодо погодження місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 0,03 га для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2; Львівську міську раду у місячний термін після набрання постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 13 лютого 2012 року законної сили розглянути проект ухвали щодо погодження місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 0,03 га для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2.

24. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2014 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_14 в інтересах ОСОБА_3 та змінено постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 13 лютого 2012 року у справі № 2а-2133/2011, зокрема, викладено абзаци 3, 4 резолютивної частини постанови в наступній редакції: - зобов'язати Департамент містобудування Львівської міської ради у встановлений законом строк розглянути заяву ОСОБА_4 про погодження місця розташування земельної ділянки площею 0,03 га для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2; - зобов'язати Львівську міську раду на черговій сесії розглянути проект ухвали щодо погодження ОСОБА_4 вибору місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 0,03 га для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2. Зазначена постанова набрала законної сили.

25. На підставі звернення ОСОБА_4 від 27 лютого 2014 року, листів юридичного управління від 08 квітня 2014 року № 4-1104-457 та управління архітектури департаменту містобудування від 23 квітня 2014 року № 2401-456, керуючись ст. 144 Конституції України, пп. 34 п. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 12, 39, 118, 121 Земельного кодексу України, Львівською міською радою прийнято ухвалу № 3683 від 10 липня 2014 року «Про погодження гр. ОСОБА_4 місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_2».

26. Вважаючи протиправною оскаржувану ухвалу Львівської міської ради, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

27. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції органів місцевого самоврядування, наприклад, про надання земельних ділянок у власність або в користування, укладення договорів купівлі-продажу або оренди земельних ділянок, а також зазначати, яке конкретно рішення повинно бути прийнято. Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції міських рад.

28. Відтак, суд може зобов'язати Львівську міську раду лише розглянути питання про передачу фізичній або юридичній особі земельної ділянки у власність чи оренду, проте, суд не вправі зобов'язувати орган місцевого самоврядування прийняти конкретне рішення.

29. Отже, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання протиправною та скасування ухвали 16 сесії 6-го скликання Львівської міської ради № 3683 від 10 липня 2014 року «Про погодження гр. ОСОБА_4 місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_2» є передчасними, оскільки як відповідачу так і позивачу було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та задоволення позову може вплинути на майнові права ОСОБА_4

30. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що враховуючи довідку управління Держкомзему у місті Львові від 24 листопада 2010 року № 40/01-14/10307 про правовий статус земельної ділянки, згідно з якою земельна ділянка на АДРЕСА_2 (згідно з представленим планом земельної ділянки), відноситься до земель м. Львова, що не надані у власність або користування, те, що виключні підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки передбачено ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, а також законодавцем в імперативному порядку встановлено заборону на відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об'єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, суд, узагальнюючи вимоги норм Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Земельного кодексу України, приходить до висновку про те, що Львівською міською радою прийнято ухвалу № 3683 від 10 липня 2014 року «Про погодження гр. ОСОБА_4 місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_2» на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

31. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

32. Зокрема скаржник зазначила, що згідно ухвали Львівської міської ради № 998 від 24 листопада 2011 року ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою за адресою АДРЕСА_2. Водночас, згідно оскаржуваної ухвали відповідача № 3683 від 10 липня 2014 року третій особі ОСОБА_4 також надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою за рахунок частини земельної ділянки позивача, однак номер ділянки в спірній ухвалі зазначено НОМЕР_1. Відтак, межі вказаних ділянок накладаються повністю або частково.

33. Крім того, скаржник зазначила, що згідно акту від 25 червня 2011 року, ОСОБА_4 було самовільно захоплено частину земельної ділянки площею 0,03 га. Третьою особою було самовільно демонтовано вбиральню, придбану позивачем та самостійно встановлено огорожу. Оскаржувана ухвала Львівської міської ради не відповідає вимогам ст. 2 КАС України, оскільки прийняте не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

34. Верховний Суд, враховуючи доводи та вимоги касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з наступного.

35. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

36. Відповідно до ст. 12 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб; організація землеустрою, тощо.

37. Згідно пп. 34 п. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільських, селищних та міських рад вирішуються питання регулювання земельних відносин.

38. Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного Кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

39. Абзац перший ч. 7 ст. 118 Земельного Кодексу України передбачає, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

40. У цій справі встановлено, що земельна ділянка на АДРЕСА_2 у м. Львові, згідно земельно-кадастрових даних, відноситься до земель м. Львова, що не надані у власність або користування. Даних про невідповідність місця її розташування вимогам законів, прийнятих відповідно актів не встановлено, тому у відповідача були відсутні передбачені законом підставі для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0300 га. у власність для обслуговування житлового будинку.

41. Колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах, у відповідача відсутні можливості на власний розсуд визначати надання чи відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, якщо заінтересованою особою виконано всі необхідні умови для надання такого дозволу, у відповідності до вимог чинного законодавства.

42. Також колегія суддів звертає увагу, що у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 826/5737/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що надання дозволу уповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.

43. Надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на орган місцевого самоврядування обов'язку (не є підставою для виникнення зобов'язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність чи користування. Рада може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність чи користування з підстав, визначених законом, зокрема у разі невідповідності місця розташування ділянки вимогам генеральних планів населених пунктів та з інших, визначених законом, підстав.

44. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

45. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

46. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

47. Відтак, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

48. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі про відмову у задоволенні позовних вимог.

49. Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

50. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

51. Оскільки Суд залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

На підставі викладеного, керуючись ст. 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 04 листопада 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2016 справі № 466/5395/15-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Т. О. Анцупова

Судді В. М. Кравчук

О. П. Стародуб