справа  №2-79/10                                                            

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

    4 лютого 2010   року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді                   Бусик О.Л.

за участю секретарів -                Борисенко А.В., Карпюка А.В.                          

розглянувши  у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства страхове товариство «Гарантія», треті особи: відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», Головне Київське міське управління у справах захисту прав споживачів, про стягнення суми страхового відшкодування, стягнення індексу інфляції, трьох відсотків річних, відсотків сплачених за користування кредитом та відшкодування моральної шкоди,  

в с т а н о в и в:

    У березні 2009 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 22 листопада 2007 року між ним та ВАТ Страхове товариство «Гарантія», було укладено договір № 5-3169-1/07 добровільного страхування транспортного засобу, а саме: автомобіля марки «СНЕRY ТІСО», 2007 року випуску, який він придбав із залученням кредитних коштів ВАТ  "Державний ощадний банк України".  Вказує, що 21 жовтня 2008 року, під час стоянки автомобіля на його дачній ділянці у садовому товаристві "ВОЛНА" (головою правління якого є позивач), куди він приїхав з метою виконати певну роботу, внаслідок пожежі належний позивачу автомобіль було знищено. За висновком спеціалістів дослідно-випробувальної лабораторії Головного управління МНС України в Київській області причиною пожежі стало занесення стороннього джерела запалювання з метою підпалу.

    Під час досудового слідства було встановлено особу винного у підпалі — громадянина ОСОБА_2, внаслідок протиправних дій якого було повністю знищено автомобіль ОСОБА_1

   22 жовтня 2008 року позивач звернувся з письмовою заявою до Страховика про настання випадку, що має ознаки страхового, тобто виконав вимоги п. 6.4.4. договору.

   Позивач посилається на те, що відповідно до вимог п. 1.1. договору Страховик зобов'язується при настанні страхового випадку, передбаченого цим договором, виплатити Страхувальнику страхове відшкодування в межах страхової суми та на умовах цього договору.

   Пунктом 3.1. договору визначено, що страховим випадком за цим договором визнається подія, яка виникла внаслідок настання одного або декількох страхових ризиків, у результаті якої нанесено прямі збитки майновим інтересам Страхувальника, що пов'язані з володінням, користуванням або розпорядженням застрахованим ТЗ та/чи ДО, і у зв'язку з якою виникає зобов'язання Страховика здійснити виплату страхового відшкодування.

  Пунктом 3.2 договору встановлено вичерпний перелік страхових ризиків на випадок настання яких здійснюється страхове відшкодування, до якого (відповідно підпункту 3.2.2 договору) відноситься подія яка настала з автомобілем позивача, а саме: пошкодження або знищення транспортного засобу, його частин, деталей, приладів і приладдя, що викликані протиправними діями третіх осіб в будь-якому місці знаходження транспортного засобу.

     Страхова сума відповідно до умов договору становила 87 500 грн. зважаючи на те, що автомобіль було знищено повністю, позивач вважає, що стягненню підлягає страхова сума в повному обсязі.

      До теперішнього часу Страховик такої виплати не здійснив, а при неодноразовому зверненні до Страховика щодо виплати страхової суми, ОСОБА_1 було відмовлено.

У листі від 24 грудня 2008 року підставою відмови здійснити виплату страхового відшкодування було зазначено, що позивач не виконав обов'язку, передбаченого п. 7.1.3.2. договору, а саме: порушив умови зберігання застрахованого транспортного засобу в нічний час з метою ночівлі на охоронюваній стоянці, в гаражі або в зоні розташування діючих постів ДАЇ.

Позивачем зазначено, що його автомобіль знаходився на спеціально облаштованому місці для стоянки на дачній ділянці, яка обнесена з усіх боків парканом та з воротами, які були зачинені на замок. Місце для стоянки має щебеневе покриття, звільнене від всіляких насаджень та освітлюється двома ліхтарями направленими саме на місце стоянки автомобіля на його дачній ділянці, які вмикаються з настанням темного часу доби.

Вся територія садового товариства "ВОЛНА" огороджена парканом, на в'їзді до товариства зведене приміщення контрольно-пропускного пункту, в якому знаходиться черговий охоронець, який веде журнал в'їзду та виїзду всього транспорту із зазначенням номерних знаків, часу перетинання КПП, а також відомості про перетинання меж товариства сторонніми особами.

Відповідно до витягу з наказу №37 від 15 жовтня 2008 року голови правління садового товариства "ВОЛНА" у нічний час з 22 до 6 години ранку здійснюється патрулювання з метою охорони всієї території садового товариства "ВОЛНА". Тобто територія садового товариства охороняється.

Вказує також, що у договорі не наведено тлумачення терміну "охоронювана стоянка" зазначеного у підпункті 7.1.3.2 договору та не визначено способів охорони стоянки.

Разом з тим, договором від 22 листопада 2007 року № 5-3169-1/07 чітко не визначено, кого із сторін договору стосуються норми, встановлені п. 7.1.3. А у пункті 7.1.3.2. мова йде лише про водія, який не є стороною договору та правовий статус якого цим договором не визначений.

При цьому позивач зазначає, що п. 7.1. договору визначений виключний перелік випадків, які не відносяться до страхових та у яких не проводяться виплати страхового відшкодування при знищенні, пошкодженні та незаконному заволодінні застрахованого за цим договором транспортного засобу. Однак він не містить обмеження щодо місця перебування транспортного засобу у нічний час.

Враховуючи наведене, позивач просив суд стягнути з ВАТ Страхове товариство «Гарантія» суму страхового відшкодування в розмірі 87 500 грн.,                 1 000 грн. сплачених за транспортування згорілого автомобіля, 500 грн. на проведення експертизи, матеріальні збитки в розмірі 4 635 грн., пеню за несвоєчасну виплату страхового відшкодування в розмірі 3 135 грн. 62 коп., а також завдану моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

В ході судового розгляду позивач уточнив позовні вимоги, посилаючись на викладені обставини просив суд стягнути з ВАТ Страхове товариство «Гарантія» суму страхового відшкодування в розмірі 86 625 грн., 1000 грн. сплачених за транспортування згорілого автомобіля, 500 грн. на проведення експертизи, індекс інфляції в розмірі 11 030 грн. 90 коп., 3% річних, відсотки сплачені за користування кредитом в розмірі 4 052 грн. 51 коп., пеню відповідно до п. 10.1 договору страхування, а також завдану моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги з викладених в них підстав та просили задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що позивач порушив умови укладеного договору страхування, що стало підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Представники третіх осіб в судове засідання не з’явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

      Суд, вислухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.                

               Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні,               22 листопада 2007 року між ВАТ Страхове товариство «Гарантія» та ОСОБА_1 було укладено договір страхування наземного транспорту № 5-3169-1/07. Відповідно до умов вказаного договору об’єктом страхування стали майнові інтереси, що не суперечать законодавству України пов’язані  з володінням та/або користуванням та/або  розпорядженням транспортного засобу марки « СНЕRY ТІСО», 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1.  

               Відповідно до пункту 3 вказаного договору страхування, страховим випадком за цим договором визнається подія, яка виникла внаслідок настання одного або декількох страхових ризиків, у результаті якої нанесено прямі збитки майновим інтересам страхувальника, що пов’язані з володінням, користуванням або розпорядженням застрахованим транспортним засобом та/чи додаткового обладнання, і у зв’язку з якою виникає зобов’язання страховика здійснити виплату страхового відшкодування. Пунктом 3.2 договору визначено, що саме є страховими ризиками.

        За умовами вказаного договору страхування відповідач зобов’язався протягом 2 робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхового відшкодування.

          Відповідно до ст. 990 ЦК України, ст. 25 Закону України "Про страхування", здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника.

Позивач, як того вимагає п. 8.1 Договору та ст. 20 Закону України "Про страхування", 22 жовтня 2008 року письмово звернувся до Страховика з повідомленням про настання страхового випадку.

Як вбачається з матеріалів справи, 24 грудня 2008 року відповідач відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування з посиланням на порушення ОСОБА_1 п. 7.1.3 Договору, відповідно до якого позивач зобов’язується  зберігати транспортний засіб з дотриманням наступних вимог: в нічний час (з 23.00 до 6.00) коли водій залишає транспортний засіб з метою ночівлі – транспортний засіб повинен зберігатися на охоронюваній стоянці, в гаражі або в зоні розташування діючих постів ДАІ.

Проте з такими висновками відповідача погодитися не можна з таких підстав.

Пунктом 3.2 Договору встановлено, що страховими ризиками на випадок настання  яких здійснюється страхування  за цим договором є пошкодження або знищення транспортного засобу, його частин, деталей приладів і приладдя, що викликані протиправними діями третіх осіб  в будь-якому місці знаходження транспортного засобу.

Навмисними діями третіх осіб є невипадкові, цілеспрямовані дії будь-яких осіб, які не беруть участь у страхуванні, що направлені проти майна страхувальника.

Відповідно до висновку по дослідженню причини пожежі (а.с. 29), що виникла 21 жовтня 2008 року в автомобілі СНЕRY ТІСО, причиною пожежі могло стати занесення стороннього джерела запалювання з метою підпалу.

З матеріалів справи вбачається, що вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 вересня 2009 року визнано ОСОБА_2 винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, і призначено йому покарання у вигляді 6 років позбавлення волі. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 83 945 грн. матеріальних збитків завданих злочином й 15 000 грн. моральної шкоди.

Крім того, як встановлено в судовому засіданні, 21 жовтня 2008 року о 2:50 годині, позивач знаходився на своїй присадибній ділянці за адресою Броварський район, с. Пухівка, СТ «Волна», вул. Степова, 161, на маючи при цьому мети ночівлі.

Під час судового розгляду справи, відповідачем було надано  відмову у виплаті страхового відшкодування  від 17 червня 2009 року, в якій як підставу для відмови у виплаті страхового відшкодування вказано невиконання з боку страхувальника умов договору страхування, а саме: п. 6.4 розділу 6. При цьому зазначено, що пунктом 7.1 розділу 7 вказаного договору встановлено, що до страхових випадків не відноситься та виплата страхового відшкодування не проводиться при знищенні, пошкодженні, незаконному заволодінні застрахованого за цим Договором транспортного засобу внаслідок експлуатації транспортного засобу і додаткового обладнання з порушенням умов експлуатації, передбачених заводом-виготовлювачем, в тому числі недотримання технічних умов експлуатації передбачених  заводом-виробником.

Проте слід зазначити, про відсутність причинно-наслідкового зв’язку між встановленням газового обладнання та пожежею, що сталася з автомобілем позивача 21 жовтня 2008 року.

Згідно умовами договору Страховик зобов’язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхового відшкодування. При настанні страхового випадку скласти страховий акт протягом                7 робочих днів після отримання усіх необхідних документів.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                

            Пунктом 10.2 правил добровільно страхування наземного транспорту, що є додатком до укладеного між сторонами договору, встановлено, що страхове відшкодування виплачується після того, як повністю будуть встановлені причини та розмір збитку. У разі необхідності Страховик може робити запити про відомості, пов’язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також може самостійно з’ясовувати причини та обставини страхового випадку. Виплати страхових відшкодувань здійснюються протягом трьох робочих днів після одержання Страховиком всіх необхідних документів.                              

              Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову  суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі  та виконувати інші умови договору.

             Згідно зі ст. 988 ЦК України страховик зобов’язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо  оформлення  всіх необхідних  документів для своєчасного  здійснення  страхової виплати  страхувальникові, а також у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

 Крім того, слід зазначити, що посилання представника відповідача на вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 вересня 2009 року, яким  ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 83 945 грн. матеріальних збитків завданих злочином й 15 000 грн. моральної шкоди не може бути взято до уваги, оскільки вирок суду в частині відшкодування матеріальної та моральної шкоди не виконано. У даному випадку між позивачем та відповідачем існують договірні відносини, визначені договором добровільного страхування транспортного засобу,  при цьому відповідач має право регресної вимоги до винної особи.

За вищевикладених обставин, суд прийшов до висновку про обґрунтованість тверджень позивача щодо безпідставності відмови у виплаті йому страхового відшкодування.              

  Відповідно до п. 10.1 Договору страхування, укладеного між сторонами, за несвоєчасне проведення розрахунків винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі  подвійної ставки НБУ, яка діє під час виникнення заборгованості, від суми, що підлягає сплаті, за кожен день затримки.

Частиною 4 договору страхування встановлено, що страхова сума на момент укладення цього договору становить 87 500 грн. Безумовна франшиза (частина збитків або шкоди, що не відшкодовується страховиком) встановлюється за пп. 3.2.1 – 3.2.3 цього договору без вини водія – 1% від страхової суми.

В даному випадку,  розмір пені вираховується із суми  86 625 грн.,  за період з 24 грудня 2008 року (з моменту відмови у виплаті страхового відшкодування) до                 4 лютого 2010  року пеня складає 21 436 грн. 71 коп .    

  Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки в судовому засіданні встановлено, що відповідач неправомірно ухиляється від виконання своїх зобов’язань за договором, позовні вимоги в частині стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 86 625 грн. та пені в розмірі 21 436 грн. 71 коп.   підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування. Згідно правила п.1 ч.2 даної статті ЦК України збитками, зокрема, є витрати, які особа зробила для відновлення свого порушеного права. Судом встановлено, що витрати на проведення експертизи в розмірі 500 грн. понесені позивачем для відновлення свого порушеного  права, тому підлягають стягненню з відповідача.

Разом з тим, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних виходячи наступного.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України б оржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних  від  простроченої  суми,  якщо  інший  розмір процентів не встановлений договором або законом.  Як вбачається з матеріалів справи, відповідальність сторін була визначена договором страхування транспортного засобу, тобто посилання позивача в цій частині позову на норми ст. 625 ЦК України не ґрунтуються на вимогах закону й не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

 Також не вбачається правових підстав для задоволення позову в частині стягнення відсотків, сплачених за користування кредитом в розмірі 4 052 грн. 51 коп. з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України збитками є, зокрема, витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Таким чином, оскільки сплата відсотків за користування кредитом, не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України, позов в цій частині є таким, що не ґрунтується на нормах закону.

Крім того, не підлягають задоволенню й позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням споживчих прав позивача, суд вважає такими, що не ґрунтуються на вимогах закону. Так, відповідно до роз’яснення Пленуму Верховного Суду України в п.2 постанови від 31 березня           1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», спори про відшкодування моральної шкоди розглядаються, зокрема, при порушенні зобов’язань, які підпадають під дію Закону «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов’язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

Проте, п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає право споживача на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією (роботою чи послугою, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб) у випадках, передбачених законодавством.

Оскільки в судовому засіданні не знайшла свого підтвердження та обставина, що порушення споживчих прав позивача з боку відповідача було пов’язане з небезпекою для його життя і здоров`я, позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення як такі, що не ґрунтуються на нормах закону.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, судові витрати понесені позивачем у вигляді витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. А судовий збір у розмірі 1 085 грн. 61 коп., відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України, підлягає стягнення з відповідача на користь держави.

           Керуючись  Законом України «Про страхування», ст. ст. 15, 16, 23, 979, 988, 989 ЦК України, ст.ст. 8, 10, 60, 88, 208, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд –                        

в и р і ш и в:

  Позов ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства страхове товариство «Гарантія», треті особи: відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», Головне Київське міське управління у справах захисту прав споживачів, про стягнення суми страхового відшкодування, стягнення індексу інфляції, трьох відсотків річних, відсотків сплачених за користування кредитом та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.  

  Стягнути з відкритого акціонерного товариства страхове товариство «Гарантія» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування в розмірі 86 625 грн. 00 коп., пеню в розмірі 21 436 грн. 71 коп., витрати на проведення експертизи в розмірі 500 грн. та витрати з оплати інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у розмірі  30 грн.

           Стягнути з відкритого акціонерного товариства страхове товариство «Гарантія»  на користь держави судовий збір в розмірі  1 085 грн. 61 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.

Суддя: