ОКРЕМА ДУМКА

Суддів Великої Палати Верховного Суду Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М.

28 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 11-585сап18

Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладаємо окрему думку.

У травні 2018 року ОСОБА_4 звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою (позовом) на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) від 17 квітня 2018 року «Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 16 листопада 2017 року № 3692/1дп/15-17 про притягнення судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності».

Свою скаргу ОСОБА_4 мотивувала тим, що оскаржуване рішення ВРП, яким залишено без змін рішення її Першої Дисциплінарної палати від 16 листопада 2017 року про притягнення судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності, є протиправним, оскільки постановлене всупереч наданим відповідачу повноваженням; у спосіб, який не передбачено Конституцією й законами України; містить оцінку дій судді під час прийняття нею рішень та оцінку самих рішень. Також, на думку скаржниці, це рішення є необґрунтованим, тому що постановлене без урахування всіх доказів, які були важливими для його прийняття, без дотримання принципу пропорційності та з порушенням строків притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

За результатами розгляду вищезазначеної скарги, Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову від 28 березня 2019 року, якою скаргу ОСОБА_4 залишила без задоволення, рішення Вищої ради правосуддя від 17 квітня 2018 року «Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 16 листопада 2017 року № 3692/1дп/15-17 про притягнення судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності» - без змін.

Велика Палата Верховного Суду встановила таке.

Президент України Указом від 19 серпня 1997 року призначив ОСОБА_4 на посаду судді Дарницького районного суду м. Києва, а Верховна Рада України Постановою від 11 липня 2002 року обрала її суддею цього ж суду безстроково.

08 грудня 2014 року до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) надійшла заява ОСОБА_7 про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_4 у зв'язку з розглядом нею 25 січня 2014 року справи № 753/1705/14-к.

Зі змісту цієї заяви вбачається, що 25 січня 2014 року суддя ОСОБА_4 постановила ухвалу у справі № 753/1705/14-к про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів стосовно ОСОБА_7, який був учасником масових акцій протесту в період із 21 листопада 2013 року до кінця лютого 2014 року.

Відповідно до частини п'ятої статті 2 Закону України від 08 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VII) заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) для продовження їх розгляду за загальною процедурою.

У зв'язку із закінченням повноважень ТСК зазначена вище заява про проведення перевірки стосовно судді ОСОБА_4 та пов'язані з її розглядом документи були надіслані для розгляду за загальною процедурою до ВРЮ (правонаступником якої є ВРП).

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року

№ 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), згідно з яким органом, уповноваженим здійснювати дисциплінарне провадження щодо суддів всіх інстанцій, є ВРП та її дисциплінарні палати.

Пунктом 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачено, що заяви, передані ТСК до ВРЮ відповідно до частини п'ятої статті 2 Закону № 1188-VII, дисциплінарні органи ВРП розглядають у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. За результатами розгляду таких заяв застосовуються дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.

Перша Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 27 квітня 2017 року відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_4, а рішенням від 16 листопада 2017 року притягнула суддю до дисциплінарної відповідальності та застосувала до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення її з посади.

Мотивуючи таке рішення, дисциплінарний орган ВРП зазначив, що під час прийняття ухвали від 25 січня 2014 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів щодо ОСОБА_7 суддя ОСОБА_4 допустила порушення закону, які порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя і які є очевидними та грубими, а їх наслідки негативно вплинули як на права окремих осіб, так і на ступінь довіри суспільства до судової влади в цілому, у зв'язку із чим дисциплінарний проступок є істотним. Беручи до уваги істотність проступку та його наслідки, Перша Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку про те, що позитивна характеристика судді та відсутність дисциплінарних стягнень, багаторічний досвід роботи на посаді судді не можуть бути підставою застосування більш м'якого виду дисциплінарного стягнення, ніж подання про її звільнення з посади судді.

17 квітня 2018 року ВРП розглянула скаргу судді ОСОБА_4 на рішення її Першої Дисциплінарної палати від 16 листопада 2017 року і, керуючись пунктом 4 частини десятої статті 51 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), залишила його без змін.

Не погодившись із таким рішенням ВРП, ОСОБА_4 звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на рішення ВРП від 17 квітня 2018 року «Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 16 листопада 2017 року № 3692/1дп/15-17 про притягнення судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності».

Велика Палата Верховного Суду, залишаючи без змін зазначене рішення ВРП від 17 квітня 2018 року, виходила з наступних мотивів.

ВРП є органом, який уповноважений розглядати заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів), які ТСК передала до ВРЮ для продовження їх розгляду за загальною процедурою, однак не були нею розглянуті до створення ВРП.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками ВРП, що дії судді ОСОБА_4 під час розгляду справи № 753/1705/14-к і постановлення ухвали від 25 січня 2014 року про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів викликають сумнів у її неупередженості та дотриманні нею вимог щодо всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин і вирішення цієї справи відповідно до закону.

Висновки судді про доведеність обґрунтованої підозри заподіяння ОСОБА_7 тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (працівник міліції) мотивовані на припущеннях та не підтверджені жодними доказами.

Оскільки основним доказом у цій справі були показання свідків та потерпілих, серед яких практично всі були працівниками ПМОП «Беркут», і за відсутності будь-яких інших фактів на підтвердження отриманих доказів, слідчий суддя ОСОБА_4 зобов'язана була оцінити їх із точки зору їхньої достовірності.

Суддя також залишила поза увагою й те, що у клопотанні слідчого зазначено лише про можливість здійснення підозрюваним дій, передбачених частиною першою статті 177 КПК України, без надання їм належного обґрунтування. Застосовуючи найбільш суворий запобіжний захід, суддя ОСОБА_4 не з'ясувала та не навела переконливих аргументів, чому застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного. Також суддею не доведено необхідності в обмеженні права особи на свободу, гарантованого кримінальним процесуальним законом України та статтею 5 Конвенції, у контексті зазначеного кримінального провадження.

Під час розгляду справи № 753/1705/14-к і постановлення ухвали від 25 січня 2014 року суддя ОСОБА_4 не взяла до уваги клопотання народних депутатів України ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 про застосування запобіжного заходу до ОСОБА_7 у вигляді їхньої особистої поруки, які поручилися за належну процесуальну поведінку підозрюваного.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ВРП та її дисциплінарний орган правильно встановили, що суддя ОСОБА_4, застосовуючи винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, порушила принципи, закріплені в положеннях статей 177, 178, 183 КПК України, та безпідставно обмежила право особи на свободу, гарантоване законодавством України та статтею 5 Конвенції.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВРП не втручалась у суть постановлених судових рішень, а лише констатувала факт свавільних дій судді, зокрема невстановлення обставин, які підлягали обов'язковому з'ясуванню при розгляді справи та порушення прав осіб, які притягувалися до відповідальності.

Дії, які на час постановлення суддею ОСОБА_4 ухвали від 25 січня 2014 року розцінювались як порушення присяги, згідно із чинним законодавством охоплюються ознаками складу істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним зі статусом судді. Тому, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ВРП та її дисциплінарний орган правильно застосували до скаржниці дисциплінарне стягнення у виді подання про її звільнення з посади судді саме за вчинення нею істотного дисциплінарного проступку.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ВРП, приймаючи спірне рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VIII, з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення, оспорюване рішення містить достатні мотиви, з яких відповідач дійшов висновку про необхідність застосування до судді ОСОБА_4 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення її з посади.

З наведеним висновком не погоджуємось з огляду на таке.

Не надаючи безпосередньої оцінки законності й обґрунтованості постановленої ОСОБА_4 ухвали, що стала підставою для притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності, хочемо зосередити увагу на відповідності оскаржуваного рішення ВРП основоположним принципам демократії, міжнародним стандартам та наголосити на межах судового контролю за здійсненням адміністративними органами владних повноважень.

Одним з найбільших досягнень демократії є справді незалежна судова влада. Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами Україні (стаття 126 Конституції України).

У Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) зазначено, що незалежність суддів є невід'ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.

На нашу думку, для звільнення мають існувати серйозні підстави неналежної поведінки чи некомпетентності або значне порушення визначених законом дисциплінарних правил або кримінально-правових норм.

У висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, та щодо якості судових рішень зазначено, що «…неприйнятною є можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов'язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. Консультативна рада європейських суддів наголошує, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до ЄСПЛ.

Щоб виправдати дисциплінарне провадження, порушення має бути серйозним та кричущим. Основою для розслідування не може бути просте недотримання професійних стандартів, викладених у правилах поведінки» (пункт 60 Висновку № 3 (2002)).

У пункті 39 Спільного висновку Венеціанської комісії та Дирекції із співпраці Генерального Директорату з прав людини та правових питань Ради Європи щодо Закону України від 13 травня 2010 року № 2181-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження» наголошено: «Контроль над питаннями дисциплінарної відповідальності суддів включає дотримання професійних та особистих обов'язків суддів, однак не передбачає ні можливості перегляду змісту судових рішень, ні оцінки того, як суддя застосовує закон. Виправлення помилок щодо застосування закону під час вирішення справи має здійснюватися шляхом апеляційного перегляду, але не через дисциплінарне провадження».

На нашу думку, ВРП належним чином не врахувала вказаних обставин при винесенні рішення щодо судді ОСОБА_4, а тому зробила передчасний висновок про наявність підстав для притягнення її до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення саме у виді звільнення.

У своєму рішенні ВРП, з якою погодилася і Велика Палата Верховного Суду розцінила дії судді ОСОБА_4 під час постановлення нею ухвали від 25 січня 2014 року, як порушення присяги, та дійшла висновку, що згідно із чинним законодавством такі дії мають ознаки складу істотного дисциплінарного проступку.

ВРП погодилася, що дії судді необхідно кваліфікувати як передбачені підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII: істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків; умисне порушення прав людини і основоположних свобод; статтею 32 Закону України «Про вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на 25 січня 2014 року): вчинення дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.

Статтею 83 Закону України 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (який був чинним у відповідній редакції на час вчинення ОСОБА_4 дій, визначених Радою в якості підстави для застосування до неї дисциплінарного стягнення) передбачено виключний перелік підстав дисциплінарної відповідальності судді:

1) істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов'язані, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, правил підсудності чи підвідомчості, необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову;

2) невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом;

3) порушення вимог щодо неупередженого розгляду справи, зокрема порушення правил щодо відводу (самовідводу);

4) систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя;

5) розголошення таємниці, що охороняється законом, в тому числі таємниці нарадчої кімнати або таємниці, яка стала відомою судді під час розгляду справи у закритому судовому засіданні;

6) неподання або несвоєчасне подання для оприлюднення декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою і в порядку, що встановлені Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», зазначення в ній завідомо неправдивих відомостей.

При цьому частиною другою цієї статті встановлено, що скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 109 Закону № 1402-VIII до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді: попередження; догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця; суворої догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців; подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов'язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; подання про переведення судді до суду нижчого рівня; подання про звільнення судді з посади.

Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді (частина восьма зазначеної статті).

Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов'язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду (частина дев'ята статті 109 Закону № 1402-VIII).

Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 115 Закону № 1402-VIII суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади. Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРП (її відповідним органом).

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про наявність ознак порушення суддею присяги оцінці підлягають виключно дії судді, а не зміст та обґрунтування прийнятих судових рішень.

Статтею 52 Закону № 1798-VIII встановлено, що рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване, зокрема, з такої підстави: рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Відповідно до статті 56 цього Закону питання про звільнення судді з підстави, визначеної пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді), ВРП розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді.

Згідно зі статтею 57 Закону № 1798-VIII оскарження рішення ВРП, про звільнення судді з підстав, визначених пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване, зокрема, з такої підстави: рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

З аналізу положень статей 52, 57 зазначеного Закону вбачається, що на ВРП покладається обов'язок навести мотиви, з яких вона дійшла певних висновків, та відповідні їм підстави як при вирішенні питання про дисциплінарну відповідальність судді, так і при вирішенні питання про його звільнення з підстав, визначених пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Наявність такої вимоги про здійснення перевірки мотивів і підстав на цих обох стадіях обумовлена необхідністю забезпечити таку процедуру, яка гарантує об'єктивний та ретельний розгляд питання про притягнення судді до найбільш суворого дисциплінарного стягнення - звільнення з посади, та запобігти можливим зловживанням дисциплінарними провадженнями.

Згідно з пунктом 18 частини першої статті 3 КПК України до повноважень слідчого судді належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Частиною першою статті 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Частиною другою цієї статті встановлено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Таке правове врегулювання вказує на те, що слідчий суддя під час розгляду клопотання про обрання щодо підозрюваного міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою наділений повноваженнями тлумачити закон, оцінювати факти та докази.

У пункті 18 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, встановлено, що судді можуть бути тимчасово усунуті від посади або звільнені тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов'язки чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони займають.

У Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухваленій 17 листопада 2010 року (далі - Рекомендації КМРЄ), зазначено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для відповідальності судді, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункти 66, 68). Подібна позиція висловлена й Венеціанською комісією у висновку від 16-17 березня 2007 року № CDL-AD(2007)003 щодо законопроекту про судоустрій та статус суддів в Україні. У ньому було наголошено, що неправильне тлумачення закону суддею має вирішуватися шляхом апеляції, а не шляхом дисциплінарної процедури (пункт 40).

Суддею ОСОБА_4 було одноособово прийнято судове рішення, яке не було скасовано судом апеляційної інстанції. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07 лютого 2014 року підозрюваному було змінено запобіжний захід на домашній арешт, однак при цьому судом було враховано, що на час постановлення цієї ухвали злочин, за вчинення якого ОСОБА_7 повідомлено про підозру за частиною третьою статті 296 Кримінального кодексу України, на підставі Закону № 732-VII від 28 січня 2014 року «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України», віднесено до злочинів середньої тяжкості, а не тяжких злочинів, як у редакції КК України, чинній на час прийняття суддею ОСОБА_4 ухвали від 25 січня 2014 року. При цьому, зазначеною ухвалою суду було підтверджено наявність ризиків, визначених статтею 177 КПК України та не визнано підозру необґрунтованою.

ВРП не встановила в діях судді ОСОБА_4 злочинного наміру та не вказала у чому полягає груба недбалість під час прийняття зазначеної ухвали, умисне порушення нею норм права чи неналежне ставлення до службових обов'язків, не обґрунтувала свого висновку про необ'єктивний і упереджений розгляд справи. Натомість висновки Ради ґрунтуються на переоцінці матеріалів кримінальних проваджень, показань підозрюваного та інших осіб, і стосуються здебільшого недоліків роботи слідчих органів, а не поведінки судді під час розгляду кримінального провадження на стадії досудового розслідування, процесуальні повноваження якого на цій стадії є обмеженими.

Велика Палата Верховного Суду, зосередившись на питаннях наявності підстав для прийняття суддею указаного судового рішення, аналізі норм процесуального права, не вказала на факти, які свідчать про приниження діями позивачки авторитету судової влади,викликають сумнів у її об'єктивності, свідчать про несумлінне виконання суддею своїх службових обов'язків.

Відтак підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких Рада дійшла відповідних висновків, не знайшли свого підтвердження, а оскаржуване рішення не містить висновку щодо умислу судді ОСОБА_4 при постановленні судового рішення, за яке до неї застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади.

Велика Палата Верховного Суду також не надала оцінки умислу судді. Оцінюючи її дії, ВРП неодноразово приходить до висновків, що «суддя дійшла висновків …», «не врахувала…», «не надала оцінки» тощо. Наведене не свідчить про умисні дії судді, які можуть бути кваліфіковані як порушення присяги, підрив авторитету тощо.

Обвинувачення судді у вчиненні проступку не конкретизовано, що позбавило її права захищатися від цього обвинувачення. Саме на цивільний і кримінальний аспекти статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод звертав увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).

Положеннями пункту 5.1 статті 5 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, на яку, зокрема, посилався ЄСПЛ у зазначеному рішенні у справі «Олександр Волков проти України», встановлено, що шкала санкцій, яка може застосовуватися до суддів, визначається в законі та повинна відповідати принципу пропорційності.

Велика Палата Верховного Суду погодилась із застосуванням до судді найбільш суворого дисциплінарного стягнення - звільнення з посади, незважаючи на те, що допущені суддею порушення норм процесуального права не свідчать про злочинний намір або грубу недбалість, а є наслідком оцінки застосування норм процесуального права.

Частиною другою статті 109 Закон № 1402-VIII у редакції, чинній на час розгляду дисциплінарної справи щодо судді ОСОБА_4, встановлено, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності (частина друга цієї ж статті).

За таких обставин неврахування позитивної характеристики, значного стажу роботи та відсутності дисциплінарних стягнень у минулому щодо судді ОСОБА_4 при визначенні виду дисциплінарного стягнення з огляду на характер та наслідки проступку суперечить зазначеним нормам.

З урахуванням викладеного вважаємо, що рішення ВРП є невмотивованим у частині кваліфікації дій судді ОСОБА_4 як дисциплінарного проступку, який передбачає застосування до неї виду дисциплінарного стягнення у виді звільнення, оскільки при обранні такого стягнення порушено принцип пропорційності, адже фактично суддю звільняють з посади за порушення норм процесуального права при ухваленні одного процесуального рішення у кримінальному провадженні, оцінка матеріалів яких є відмінною від оцінки Ради.

З огляду на викладене не можна погодитися з прийнятою більшістю суддів постановою про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_4 на рішення ВРП від 17 квітня 2018 року.

СуддіН. П. Лященко

О. Б. Прокопенко

О. М. Ситнік