ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2019 року м. Чернівці

справа № 717/1466/18

провадження №22-ц/822/356/19

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Яремка В. В.

суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.

секретар Собчук І.Ю.

з участю представника позивача Бацей Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 5 січня 2019 року у складі судді Телешмана О.В.,

встановив:

У жовтні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позивач зазначав, що 14 травня 2012 року між сторонами укладено кредитний договір б/н, оформлений заявою позичальника, за умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок в розмірі 5000 грн.

Позичальник не виконує взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого станом на 16 жовтня 2018 року утворилася заборгованість у розмірі 18770 грн 54 коп., з яких: 9269 грн 63 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 8130 грн 88 коп. - заборгованість за пенею; 500 грн - штраф (фіксована частина); 870 грн 03 коп. - штраф (процентна складова).

АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача на свою користь вказану заборгованість.

Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 5 січня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зокрема, вважає, що суд першої інстанції помилково відмовив в задоволенні позову через недоведеність позову та звертає увагу на те, що ним надано достатньо доказів на підтвердження позовних вимог, які відповідач не спростовував.

Вказує, що підписанням відповідачем заяви, активація ним карки та користуванні картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору на визначених банком умовах надання та обслуговування платіжних карток.

Зазначає, що з моменту укладення кредитного договору ОСОБА_2 виконував всі його умови та жодних вимог до банку щодо зміни умов договору не заявляв.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково: рішення - скасувати з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване рішення не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факту укладення кредитного договору між сторонами та отримання позичальником кредитної картки із встановленим на нього кредитним лімітом у розмірі 5000 грн, а також не надано належного розрахунку заборгованості, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити розмір дійсної заборгованості.

Проте з таким висновком погодитися не можна, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи, суд дійшов його внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що згідно з пунктами 1, 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позову.

У справі встановлено, що 14 травня 2012 року ОСОБА_2 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», якою виявив бажання оформити на своє ім'я платіжну картку «Кредитка «Універсальна» (а.с.10).

Відповідно до анкети-заяви позичальник 08 вересня 2015 року отримав нову платіжну картку кредитка «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» № НОМЕР_1 з визначеним кредитним лімітом за вказаною платіжною карткою у розмірі 2000 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості. Термін дії картки - «9/19».

З довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки вбачається, що кредитні ліміти по картці збільшувались: 02 грудня 2015 року - до 5000 грн, 31 січня 2017 року - до 6500 грн (а.с.45).

Підпис відповідача ОСОБА_2 на анкеті-заяві від 14 травня 2012 року свідчить про те, що останній ознайомлений та згоден з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, висловив свою згоду з тим, що зазначена заява, разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку з умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Позивачем надано розрахунок заборгованості за договором № б/н від 14 травня 2012 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2, про те, що станом на 15 жовтня 2018 року виникла заборгованість по кредиту у розмірі 18770 грн 54 коп., з яких: 9269 грн 63 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 8130 грн 88 коп.- заборгованість за пенею; 500 грн - штраф (фіксована частина); 870 грн 03 коп.- штраф (процентна складова).

Одночасно з цим суд першої інстанції вважав, що надані позивачем докази у своїй сукупності не доводять позовні вимоги щодо укладення між сторонами вищевказаного кредитного договору, виконання позивачем цього договору в частині надання грошових коштів відповідачу, отримання відповідачем кредитної картки та користування відповідачем кредитними коштами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з положеннями статей 526, 530, 610, частиною 1 статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У частинах 1-3 статті 633 ЦК України передбачено, що договори, які укладаються банком з фізичними особами є публічними.

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до частини 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною 1 статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З матеріалів справи вбачається, що банком на підтвердження заявлених позовних вимог надано копію анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», яка підписана сторонами; розрахунок заборгованості за кредитним договором; витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду»; витяг з Умов та правил надання банківських послуг; виписки по карткових рахунках.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що банком належними та допустимими доказами підтверджено факт укладення між ним та відповідачем кредитного договору від 14 травня 2012 року та виникнення між сторонами договірних правовідносин.

Відповідач ОСОБА_2 не оспорював факт підписання наданих банком документів та здійснення банківських операцій по картковому рахунку, що зокрема підтверджується випискою по особовому рахунку (а.с. 47).

Необґрунтованою колегія суддів вважає і відмову суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог з підстав того, що з розрахунків, наданих позивачем, неможливо встановити суму заборгованості по тілу кредиту в будь-який період чи на будь-яку дату, вказану в розрахунках, суму основної заборгованості за певний період та заборгованість по процентах, пені та штрафах, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи ухвалою Кельменецького районного суду від 07 листопада 2018 року позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк» було залишено без руху та надано позивачу термін для надання обґрунтованого розрахунку ціни позову, тобто доказів, які підтверджують розмір основної заборгованості за кредитом та за несплаченими процентами.

На виконання вказаної ухвали банком було надано виписку по особовому рахунку відповідача, з якою суд першої інстанції також не погодився.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

У порушення указаної норми суд першої інстанції не уточнив фактичний розмір кредитної заборгованості, який визнав би правильним й таким, який відповідає вимогам закону та умовам договору. Визначення розміру кредитної заборгованості є повноваженням суду.

Таким чином, суд першої інстанції не сприяв всебічному й повному з'ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішення, допустив неповноту у з'ясуванні таких обставин, не встановив дійсний розмір кредитної заборгованості.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.

Відмовляючи у задоволенні позову з тих підстав, що розмір заборгованості за кредитним договором є недоведеним, суд першої інстанції не врахував наведені вище обставини та вимоги процесуального законодавства і фактично ухилився від вирішення спору по суті.

В суді апеляційної інстанції після роз'яснення процесуальних прав представник банку надав пояснення щодо розрахунку заборгованості із зазначенням окремо розміру тіла кредиту (як строкового, так простроченого) за весь період дії договору, на який банк нараховував заборгованість за процентами та пенею.

Вирішуючи по суті позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 9269 грн 63 коп. та пені у розмірі 8130 грн 88 коп., колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пунктів 2.1.1.12.1, 2.1.1.12.2, 2.1.1.12.2.1, 2.1.1.12.2.2 Умов та правил надання банківських послуг під борговим зобов'язанням за кредитом сторони узгодили зобов'язання клієнта з повернення тіла кредиту, процентів за користування кредитом, комісії, пені та штрафів, тобто загальну заборгованість клієнта.

За користування кредитом протягом пільгового періоду клієнт сплачує банку проценти в розмірі 0,01% від суми операцій за рахунок кредиту. В разі непогашення клієнтом боргових зобов'язань за кредитом до 25 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому були здійснені трати, за користування кредитом клієнт сплачує банку проценти в розмірі, зазначеному в тарифах, що діють на дату нарахування. Сплату процентів за користування кредитом клієнт здійснює шляхом надання доручення банку про списання грошей з його поточного рахунку в розмірі нарахованих процентів (договірне списання).

В разі, якщо на дату нарахування процентів згідно цих умов, клієнт використав всю суму кредиту, сторони узгодили про збільшення розміру кредиту на розмір боргових зобов'язань за кредитом, що мала місце на дату нарахування процентів. Згідно зі статтею 212 ЦК України, в разі, якщо будь-яка прострочена заборгованість за кредитом є більшою ніж 90 днів - починаючи з 91-го дня вся (загальна) заборгованість за кредитом є простроченою.

У разі виникнення прострочених зобов'язань за кредитом, клієнт сплачує банку проценти в подвійному розмірі від зазначених в Тарифах, що діють на дату нарахування.

У разі виникнення прострочених зобов'язань із терміном прострочки понад 90 днів, клієнт сплачує банку пеню в розмірах, зазначених в Тарифах, що діють на дату нарахування. При цьому проценти за користування кредитом клієнт не сплачує.

Як вбачається із наданих у суді апеляційного суду банком пояснень та доданого до них розрахунку заборгованості, за період з 01 квітня 2018 року банком припинено нарахування процентів за користування кредитом та станом на 18 жовтня 2018 року заборгованість за процентами відсутня, а отже підстав для задоволення позову в цій частині колегія суддів не вбачає.

Також позивачем не заявлялися вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту.

Щодо нарахування пені за несвоєчасне погашення кредиту необхідно зважати на вимоги статей 549, 550, 551 ЦК України, згідно з якими неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина 2 статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України). Проценти на неустойку не нараховуються та, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Тобто неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання.

Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.

Також слід зазначити, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою (стаття 266, частина 2 статті 258 ЦК України).

З Витягу з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» вбачається, що пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів становить 0,24% від суми загальної заборгованості (нараховується за кожен день прострочення кредиту) + 50 грн щоразу, коли виникає прострочення за кредитом або процентами на суму від 100 грн. Пеня становить 0,24% від суми загальної заборгованості (нараховується за кожен день прострочення кредиту) + 100 грн щоразу, коли виникає прострочення за кредитом або процентами на суму від 100 грн другий місяць поспіль і більше (а.с. 11).

Оскільки, як вбачається зі змісту розрахунків та витягу з особового рахунку, за період до 30 квітня 2018 року здійснювалися відповідні перерахування та розрахунки, то до вказаної дати нарахування пені за передбаченою договором методикою є неможливим.

Таким чином, на користь банку підлягає стягненню заборгованість з пені за період з 01 травня 2018 року по 18 жовтня 2018 року, що визначається за формулою: сума простроченого кредиту помножена на 0,24% та помножена на кількість днів.

Тому, виходячи із вказаної формули нарахування пені з відповідача на користь банку підлягає стягненню пеня за період з 01 травня 2018 року по 18 жовтня 2018 року у розмірі 6019 грн 26 коп.

Указана сума складається із сум пені, зазначених у розрахунку банку за період з травня по вересень 2018 року у таких розмірах: за травень - 813 грн 84 коп. (104,28+683,28+26,28); за червень 857 грн 16 коп. (341,28+487,22+28,66); за липень - 964 грн 55 коп. (154,65+778,75+31,15); за серпень - 1049 грн 27 коп. (202,02+813,36+33,89); за вересень - 1104 грн 05 коп. (183,05+884,16+36,84).

Крім того, за 18 днів жовтня сума пені складає 724 грн 27 коп. з такого розрахунку: 16765,47 грн*18 днів*0,24%/100.

Зазначений банком в уточненому розрахунку період з 19 по 31 жовтня 2018 року не може братися до уваги для розрахунку пені, оскільки в цій частині він виходить за межі предмету позову.

Щодо вимог банку про стягнення із ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПриватБанк» штрафів: 500 грн (фіксована частина) та 870 грн 03 коп. (процентна складова), то підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у справі №6-2003цс15 від 21 жовтня 2015 року.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат слід змінити.

Банком за подання позовної заяви сплачено 1762 грн судового збору та 2643 грн - за подання апеляційної скарги.

Відсоток задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» складає 32,07%.

Таким чином, з ОСОБА_2 на користь банку слід стягнути 1412 грн 68 коп. (565 грн 07 коп.+847 грн 61 коп.) - витрат зі сплати судового збору.

На підставі наведеного та керуючись пунктами 1, 3, 4 частини 1 статті 376, статтею 382 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 5 січня 2019 року скасувати.

Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за пенею за кредитним договором у розмірі 6019 (шести тисяч дев'ятнадцяти) гривень 26 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 1412 (одну тисячу дванадцять) гривень 68 коп. - витрат зі сплати судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови - 03 травня 2019 року.

Головуючий В. В. Яремко

Судді: І.М. Литвинюк

І.Б. Перепелюк