22-ц/804/1357/19

263/9598/18

Головуючий у 1 інстанції Музика О.М. Єдиний унікальний номер 263/9598/18

Номер провадження 22-ц/804/1357/19

Доповідач Барков В.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2019 року м. Маріуполь

Донецький апеляційний суд в складі:

головуючого судді Баркова В.М.,

суддів Мироненко І.П.,

Принцевської В.П.,

секретар Сидельнікова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3, на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 березня 2019 року, ухвалене в м. Маріуполі Донецької області (повний текст рішення складено 15 березня 2019 року), у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа: Управління Служби у справах дітей по Центральному району Маріупольської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до відповідача ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини. В обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що перебувала з відповідачем у цивільному шлюбі, під час якого 13 вересня 2014 року народилася донька Маліка. В теперішній час вони проживають окремо, дитина проживає разом із нею. Відповідач не приймає участі у вихованні та утриманні дитини, не спілкується з нею, не забезпечує необхідним для її розвитку харчуванням, медичним доглядом та лікуванням. Просила суд позбавити ОСОБА_4 батьківських прав відносно малолітньої доньки, а також стягнути з нього аліменти на утримання дитини в розмірі ? частини його доходів щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполі Донецької області від 15 березня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 аліменти на малолітню дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ? частини із усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16 липня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.

Допущено негайне виконання рішення про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав відмовлено.

Попереджено ОСОБА_4 про необхідність змінити ставлення до виховання й утримання ОСОБА_5

Покладено на Виконавчий комітет Маріупольської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_4 батьківських обов'язків відносно доньки ОСОБА_5

Стягнуто з ОСОБА_4 у дохід держави судовий збір в розмірі 704,80 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині відмови у задоволені позову про позбавлення батьківських прав скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки доказам, наданих нею на підтвердження позову: не врахував стан здоров'я дитини та потребу дитини у підвищеній увазі з боку батьків, висновку виконкому Маріупольської міської ради щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав. Крім того, звертає увагу на те, що відповідач п'ять разів не з'явився в судові засідання, відзив або доказів на спростування викладених в позові обставин не надав, що свідчить про його байдуже ставлення до виниклої ситуації.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3 та представника Управління Служби у справах дітей по Центральному району Маріупольської міської ради ОСОБА_6, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, пояснення відповідача ОСОБА_4 та його представника адвоката Бадалова А.З., які просили залишити рішення суду без змін, дослідивши письмові матеріали справи в межах апеляційного оскарження, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші.

У відповідності з вимогами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що сторони є батьками неповнолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та проживають окремо.

Відповідно до довідки-характеристики, виданої Центральним відділом поліції ГУНП в Донецькій області, Гасанова Т.В. за час проживання на території обслуговування ПС № 27, зарекомендувала себе з позитивної сторони, спиртними напоями не зловживає, конфліктів у побуті не допускає.

Згідно з висновком Виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 15 січня 2019 року №13-31-02, Орган опіки та піклування вважає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_4. відносно малолітньої доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

З апеляційної скарги вбачається, що позивачем рішення суду оскаржується в частині відмови в задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав, тому апеляційний суд відповідно перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду в цій частині.

Відмовляючи у задоволені позову про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надала належних та допустимих доказів винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню малолітньої дитини, а позбавлення його батьківських прав є крайнім заходом впливу на відповідача, до якого раніше не застосовувалось попередження про необхідність змінити ставлення до виховання доньки.

З такими висновками суду першої інстанції не можна не погодитися.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Виходячи з тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України суд має підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Як роз'яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Відповідно до пункту 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Доводи позивача про те, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги висновок Органу опіки та піклування, яким визнано доцільним позбавити відповідача батьківських прав відносно його доньки, не заслуговують на увагу, оскільки такий висновок не містить в собі належного обґрунтування щодо необхідності позбавлення відповідача батьківських прав, а має лише констатацію певних фактів.

Згідно з ч.6 ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно не погодився із висновком органу опіки та піклування від 15 січня 2019 року, оскільки він є недостатньо обґрунтованим.

Як вбачається з цього висновку, в ньому не наведені підстави та аргументи, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, а лише зазначена інформація про стан здоров'я дитини, пояснення сусідів щодо проживання позивачки разом із дітьми, не вказано про встановлені фактичні обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання дитини.

Тобто, такий висновок не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти позбавлення його батьківських прав і підтвердив, що бажає приймати участь у вихованні доньки. Також пояснив, що не спілкується з дитиною оскільки позивачка перешкоджає йому в цьому.

За таких обставин, доводи касаційної скарги про необхідність позбавлення відповідача батьківських прав є необґрунтованими.

Таким чином, встановивши відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги фактично зведені до посилання на ті обставини, які були предметом розгляду в суді першої інстанції і яким суд надав відповідну правову оцінку, тому висновків суду вони не спростовують, а відтак апеляційну скаргу необхідно відхилити та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполі Донецької області від 15 березня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 06 травня 2019 року.

Судді В.М. Барков

І.П. Мироненко

В.П. Принцеська