У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

за участю секретаря ОСОБА_4 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 на ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 08 лютого 2024 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно

ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Очаків Миколаївської області, мешкає в АДРЕСА_1 раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 156 КК України, у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12021150030000194.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 08 лютого 2024 року відносно ОСОБА_5 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 07.04.2024 р.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Обвинувачений ОСОБА_5 просить зобов`язати суд першої інстанції розглянути справу неупереджено, з дотриманням його процесуальних прав, з дослідженням всіх доказів для доведення його невинуватості у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.

Узагальнені доводи апелянта.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_5 зазначає, що рішення суду про продовження відносно нього запобіжного заходу є незаконним та необґрунтованим.

На думку апелянта, розгляд кримінального провадження здійснюється суддями та прокурором упереджено, за відсутності належних та допустимих доказів доведення його винуватості у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, вважає, що досудове розслідування проведено з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.

Обвинувачений зазначає, що прокурором не доведено наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Обставини, встановлені судом першої інстанції.

У провадженні Корабельного районного суду м. Миколаєва перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 156 КК України.

Під час судового засідання прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження відносно ОСОБА_5 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, а ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшились та продовжують існувати.

Врахувавши ступінь тяжкості інкримінованих ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, один з яких є особливо тяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, який міцних соціальних зв`язків не має, не працює, постійного місця мешкання не має, те, що ризики переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків та продовження злочинної діяльності не зменшились, суд дійшов висновку про необхідність продовження відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виконання ним процесуальних обов`язків.

На адресу Миколаївського апеляційного суду надійшло клопотання захисника ОСОБА_6 про розгляд апеляційної скарги обвинуваченого за її відсутності та від інших учасників кримінального провадження клопотань про розгляд апеляційної скарги за їх участю не надходило, тому розгляд апеляційної скарги, на підставі ч. 4 ст. 422-1 КПК України, здійснюється за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали надані судом, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного.

Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходить при постановленні ухвали, і положення закону, яким керується.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).

Відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.

Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об`єднаного Королівства»).

З наведеного слідує, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.

ЄСПЛ наголосив, що п. 3 ст. 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. У рішеннях «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ констатував, що основною метою ст. 5 Конвенції, якою гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження, є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.

Конвенцією покладається обов`язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.

Відповідно до правової позиції, сформованої ЄСПЛ, для продовження строку тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку. Суд вказав, що сторона обвинувачення зобов`язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи, в іншому випадку суд може змінити запобіжний захід на більш м`який.

Як зазначив ЄСПЛ у справі «Летельє проти Франції» особлива тяжкість деяких злочинів викликає таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення, принаймні протягом певного часу. За виняткових обставинах, цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак, цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має перебувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути «формою очікування» обвинувального вироку.

Вказаних вимог закону та норм міжнародного права судом першої інстанції дотримано в повному обсязі.

Продовження строку дії запобіжного заходу стає можливим за наявності ризиків. Ризик – це невизначена подія, яка по суті, представляє собою ймовірність отримання несприятливих для досудового слідства та суду подій, визначених у ч. 1 ст. 177 КПК України.

Висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості обвинуваченого (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки обвинуваченого під час розслідування та розгляду судом кримінального провадження (способу життя, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків, тощо).

Рішення про застосування одного з видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу (визначеним у КПК України конкретним підставам і меті), що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.

Так, ризик переховування від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності підтверджується тим, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні, в тому числі, особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років, міцних соціальних зв`язків не має, що не виключає можливості переховування обвинуваченого від та суду, у разі зміни запобіжного заходу на більш м`який.

Обвинувачений ОСОБА_5 постійного місця мешкання у м. Миколаєві не має та, під час вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, до затримання періодично проживав за місцем мешкання потерпілої ОСОБА_7 , що підтверджує ризик вчинення інших кримінальних правопорушень.

Підсумовуючи наведене, апеляційний суд доходить висновку про наявність достатніх підстав вважати, що обвинувачений ОСОБА_5 може переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності або продовжити злочинну діяльність, тобто ризики, передбачені п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України не зменшились та продовжують існувати.

За наведеного, доводи обвинуваченого про недоведеність наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України є безпідставними.

Перевіривши мотиви прийнятого судового рішення, апеляційний суд установив, що при вирішенні питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 строку тримання під вартою, суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження строку застосування запобіжного заходу, конкретні обставини кримінального провадження та особу обвинуваченого, вимоги закону та існуючу практику Європейського Суду з прав людини.

Продовжений запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу та не суперечить позиції ЄСПЛ у справі Самойлович проти України від 16.05.2013 р., яка полягає в тому, що «у випадку особливої тривалості тримання під вартою особи, підстави для цього повинні бути виключно серйозними».

Апеляційний суд погоджується з висновками суду, що у даній конкретній справі, суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинуваченого та саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, а менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Разом з тим, висуваючи вимогу про скасування ухвали суду, обвинувачений, не наводить доводів, які б давали підстави обрати відносно нього більш м`який запобіжний захід та жодним чином не спростовує, як встановлені стороною обвинувачення обставини, так і мотиви прийнятого судового рішення.

Отже, правових підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, апеляційний суд не вбачає, підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_5 не має, ухвалу суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 7, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1, 424, 532 КПК України, апеляційний суд –

п о с т а н о в и в :

ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 08 лютого 2024 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 залишити без змін, апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 – без задоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3