РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

м. Вінниця

27 лютого 2024 р.                               Справа № 120/18058/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді  Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Опанасюка Павла Павловича до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Опанасюка Павла Павловича до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області (1), Державної судової адміністрації України (2) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідачів щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 01 вересня 2023 року по 30 листопада 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні.

Ухвалою суду від 06.12.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

14.12.2023 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач (1) просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Сумській області як розпорядник коштів нижчого рівня не має правових підстав для самостійного нарахування та визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року, з 1 січня 2022 року, з 1 січня 2023 року поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік".

12.01.2024 року представником Державної судової адміністрації України подано клопотання у якому вказано, що відповідачі жодними своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю не здійснювали дій, спрямованих на порушення прав та законних інтересів позивача.

Ухвалою суду від 25 січня 2024 року у задоволенні клопотання представника Державної судової адміністрації України про залучення до участі у справі, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Міністерство фінансів України та Кабінет Міністрів України відмовлено.

Даною ухвалою також закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 20.02.2024 року.

У судове засідання 20.02.2024 року позивач та представник відповідача (1) не з`явились, проте клопотали про розгляд справи без їх участі.

Представник відповідача (2) у судове засідання також не з`явився, причини неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно із положеннями частини 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи у порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З урахуванням вищевикладених норм Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд справи вирішено проводити у порядку письмового провадження.

Частиною 5 статті 250 КАС України передбачено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до частини 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 призначений на посаду судді Ямпільського районного суду Сумської області Указом Президента України від 24.09.2016 року № 410/2016. До штату суду зарахований наказом голови Ямпільського районного суду Сумської області від 29.09.2016 року №5-ос.

Відповідно до наказу голови Ямпільського районного суду Сумської області від 16.12.2016 року № 10-ос вирішено вважати ОСОБА_1 таким, що приступив до виконання обов`язків судді Ямпільського районного суду з 16.12.2016 року.

Згідно з наказом від 08.11.2018 року №7-ос позивачу встановлено з 05.08.2018 року по 28.09.2018 року щомісячну доплату в розмірі 15 відсотків посадового окладу судді. А з 29.09.2018 року позивачу встановлено щомісячну доплату в розмірі 20 відсотків посадового окладу судді.

У змісті позовної заяви позивач зазначив, що за період з 01 вересня 2023 року по 30 листопада 2023 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області нарахувало йому суддівську винагороду для визначення суми яких використовувався розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн.

Втім, на переконання позивача відповідач (1) повинен був нарахувати йому суддівську винагороду за період з 01.09.2023 року по 30.11.2023 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня 2023 року в розмірі 2684 грн.

Вважаючи, що розмір суддівської винагороди не відповідає розміру, встановленому Законом України "Про судоустрій і статус суддів", позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд зазначає, що спір у цій справі виник у зв`язку необхідністю оцінки правомірності нарахування і виплати позивачу у спірний період суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.

Суд враховує, що Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21 вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 7 Закону №1082-IX при обчисленні суддівської винагороди, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 02 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі №120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі №240/3795/22, від 20 листопада 2023 року у справі №120/709/22-а.

Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Суд констатує, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України "Про судоустрій і статус суддів") гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від  11  жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від  03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII), положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на  01  січня календарного року.

З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII "Про несення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон №1401-VIII).

Законом №1401-VIII, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті  130  Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України "Про прожитковий мінімум", відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону України "Про прожитковий мінімум" закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Водночас статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема:

- працездатних осіб - 2684 гривні;

- працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону України "Про прожитковий мінімум" щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.

Водночас Закон України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №  1402-VIII.

Однак, означені Закони не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII (постанови від 10 листопада 2021 року у справі №  400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі №  280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі №  240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 20 листопада 2023 року у справі №120/709/22-а).

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позивач відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII має право на отримання суддівської винагороди в період з 01 вересня 2023 року по 30 листопада 2023 року виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого абзацом 4 частини 1 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", розмір якого станом на 01 січня 2023 року складає 2684,00 грн., а, відтак, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням цього, а також предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав позивача слід визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 01 вересня 2023 року по 30 листопада 2023 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2684,00,00 грн.

Як наслідок, похідні від них вимоги про зобов`язання відповідача вчинити дії, необхідні для відновлення порушених прав позивача підлягають задоволенню у спосіб зобов`язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2023 року по 30 листопада 2023 року, нарахованої виходячи з встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2684,00,00 грн.

Ефективність обрання такого способу захисту підтверджено Верховним Судом у постановах від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 15.08.2023 у справі №120/19262/21-а, від 20.11.2023 року у справі №120/709/22-а.

Крім того, з метою обрання ефективного способу захисту порушених прав позивача суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, заявлених до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, шляхом визнання протиправними дій останнього щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 вересня 2023 року по 30 листопада 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 гривні та зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 01 вересня 2023 року по 30 листопада 2023 року, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 гривні, врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у спосіб про який просить позивач шляхом зобов`язання відповідача провести нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01 вересня 2023 року по 30 листопада 2023 року з урахуванням щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 20% від посадового окладу, адже питання нарахування таких не є спірним у межах цієї справи та виходить за межі предмета заявленого спору. Крім того, у суду відсутні підстави вважати, що відповідач на виконання цього рішення обмежить нарахування і виплату таких доплат.

Вирішуючи процесуальне питання щодо негайного виконання рішення суду в сумі за один місяць, суд виходить із наступного.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його ухвалення, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів особи позивача.

Перелік рішень судів, які виконуються негайно передбачено статтею 371 КАС України. В силу пункту 2 частини 1 статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Із вказаного формулювання, що міститься у процесуальному законі, суд прийшов висновку, що до негайного виконання допускається рішення про "стягнення" виплат у відносинах публічної служби, а не рішення про зобов`язання до їх нарахування та виплатити. У випадку заявлення позивачем позовних вимог про стягнення виплат, суд повинен визначити суму стягнення за один місяць, та допустити рішення у цій частині до негайного виконання.

Однак, у межах цієї справи позивачем обрано спосіб захисту своїх прав не у формі стягнення недоплачених сум, а про зобов`язання відповідача їх нарахувати та виплатити. Особливістю такого способу захисту є те, що розмір суддівської винагороди, що не доплачена позивачу повинен визначити відповідач при виконанні рішення суду у загальному порядку.

Враховуючи вказані мотиви, ухвалене у цій справі рішення суду не підлягає негайному виконанню.

Окрім того, позивач в змісті позовних вимог просить суд вирішити процесуальне питання щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі - шляхом зобов`язання його подати у встановлений судом строк звіт про його виконання є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов`язком.

В даному ж випадку, суд не вбачає підстав для окремого встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, наголошуючи при цьому, що, відповідно до частин 2-3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд також враховує позицію Європейського Суду з прав людини, сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору та ним не понесено витрат, пов`язаних з розглядом справи, тому судові витрати у даній справі не розподіляються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295  КАС України, суд-

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2023 року по 30 листопада 2023 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2684,00,00 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2023 року по 30 листопада 2023 року, нарахованої виходячи з встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2684,00,00 грн.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 вересня 2023 року по 30 листопада 2023 року,  обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 вересня 2023 року по 30 листопада 2023 року, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн., із врахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його  проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження,  якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач (1): Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області (вул. Перемоги, 4, м. Суми, 40002, ЄДРПОУ 26270240);

Відповідач (2): Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 26255795).

Суддя                                                                                                 Свентух Віталій Михайлович