Справа № 129/2878/21

Провадження № 22-ц/801/31/2024

№22-ц/801/310/2024

Категорія: 7

Головуючий у суді 1-ї інстанції Капуш І. С.

Доповідач:Денишенко Т. О.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2024 рокуСправа № 129/2878/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

судді-доповідача Денишенко Т. О.,

суддів Оніщука В. В., Рибчинського В. П.,

за участі секретаря судового засідання Різник Д. С., особи, яка подала апеляційні скарги, представника відповідача Міністерства юстиції України Іванова Ю. В., пред-ставниці позивача ОСОБА_1  адвокатки Гуравської В. Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці, в залі судових засідань апеляційного суду цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , Міністерства юстиції України про визнання права влас-

ності на нерухоме майно, визнання протиправним і скасування наказу щодо

скасування рішення про державну реєстрацію права власності,

за апеляційними скаргами Міністерства юстиції України в особі повноважного пред-ставника Іванова Юрія Віталійовича, відповідача ОСОБА_2 на рі-шення Гайсинського районного суду Вінницької області від 24 травня 2023 року, пов-ний текст якого складений 16 червня 2023 року, представника Міністерства юстиції України Іванова Юрія Віталійовича на додаткове рішення цього суду від 12 грудня 2023 року, повний текст складення якого не зазначений, ухвалені у приміщенні суду у м. Гайсин Вінницької області за головування судді Капуша І. С.,

У С Т А Н О В И В:

30 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся у Гайсинський районний суд Він-ницької області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерства юстиції України про визнання права власності на нерухоме майно, визнання протиправним та скасування наказу щодо скасування рішення про державну реєстрацію права влас-ності, посилаючись на наступні обставини. На підставі та на виконання Указу Прези-дента України від 03 грудня 1999 року № 1529/99 «Про невідкладні заходи щодо при-скорення реформування аграрного сектора економіки» у чинній на час передачі майна редакції, 28 січня 2000 року згідно із протоколом 1 загальні збори членів Колектив-ного сільськогосподарського підприємства «Колос» ( далі - КСП «Колос» ) прийняли рішення про передачу ОСОБА_1 у рахунок належного йому майнового паю вар-тістю 8000,00 гривень нерухомого майна у вигляді нежитлового приміщення газового складу площею 62,6 кв.м., вартістю 1599,81 гривень по АДРЕСА_1 та нежитлового приміщення магазину пло-щею 55,6 кв.м., вартістю 3846,85 гривень по АДРЕСА_2 . Це майно передане позивачу за актом передачі від 29 січня 2000 року. Оскільки станом на день передачі ОСОБА_1 нерухомого майна постанова Ка-бінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177 «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки», додатком до якої було затверджене Свідоцтво про право влас-ності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства ( майновий сертифікат ), ще була видана, то відповідно і Свідоцтво про право влас-ності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства ( майновий сертифікат ) йому не було видане. За зверненням позивача у листопаді 2019 року державний реєстратор Михайлівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області Барабаш О. С., вивчивши подані заявником оригінали протоколів зборів членів КСП «Колос» с. Куна Гайсинського району Вінницької області, актів передачі майна, інші необхідні документи, керуючись приписами чинного законодав-ства, ураховуючи відсутність законних підстав для відмови у державній реєстрації прав на нерухоме майно, 07 листопада 2019 року прийняв рішення № 49561916, № 49561798 про проведення державної реєстрації прав ОСОБА_1 . Ці рішення держав-ного реєстратора оскаржили відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . За резуль-татами розгляду цієї скарги 27 березня 2020 року виданий оскаржуваний, наразі, ОСОБА_1 як протиправний наказ Міністерства юстиції України № 1231/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав» у частині, що стосується майнових прав позивача, а саме скасування рішень державного реєстратора від 07 листопада 2019 року №№ 49561916 та 49561798.

Підставами для скасування у визначеній частині наказу Міністерства юстиції України від 27 березня 2020 року № 1231/5 є порушення цим відповідачем процедури розгляду скарги, у якій усупереч вимог частини сьомої статті 5 Закону України «Про звернення громадян» не зазначена дата її подання самими скаржниками, що є під-ставою для повернення скарги не пізніше як через десять днів від дня її надходження. Крім того додатки до скарги не були належним чином посвідчені скаржниками, що є прямим порушенням вимог закону щодо оформлення скарг на рішення державного реєстратора, а саме абзацу другого частини п`ятої статті 37 Закону України «Про дер-жавну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». У Міністерстві юстиції України  скарга ОСОБА_2  та ОСОБА_3  зареєстрована надходжен-ням 27 листопада 2019 року. Не дивлячись на невідповідність скарги вимогам щодо її оформлення, всупереч вимогам пунктів п`ятого та сьомого Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстра-ції, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабі-нету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128, замість встановлення підстав для відмови у задоволенні скарги, був здійснений її розгляд. При цьому встановлений тридцятиденний строк розгляду скарги не дотриманий. Про продовження строку роз-гляду до 45 календарних днів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 були повідомлені лис-том Міністерства від 09 січня 2020 року № 653/КО-26040/19.2.1, але про цей лист ОСОБА_4 стало відомо у червні 2020 року з матеріалів справи № 120/1637/20-а. Гра-ничний строк розгляду скарги становив 11 січня 2020 року ( субота, робочий день замість понеділка 6 січня ), але матеріали скарги були надіслані позивачем 13 січня 2020 року. Рішення за результатами розгляду скарги прийняте 27 березня 2020 року, тобто, поза межами визначеного законом строку розгляду звернень громадян. Пору-шення строку розгляду скарг є підставою для скасування наказів Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації, що узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 821/1490/17.

Всупереч вимогам пунктів десятого - дванадцятого Порядку розгляду скарг з питань державної реєстрації ОСОБА_1 не було повідомлено про дату, час, місце розгляду скарги, про можливість надати відповідні пояснення, не запрошено для учас-ті у розгляді скарги.

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у своїй скарзі до Мін`юсту України посилалися на те, що державну реєстрацію проведено на підставі сфальсифікованих, підроблених документів бувшого КСП «Колос» с. Куна, однак будь-яких доказів такого тверджен-ня скаржниками надано не було. Вони посилалися на протиправне позбавлення їх невідомо яких прав, а не на порушення державним реєстратором вимог законодавства щодо порядку та підстав вчинення реєстраційних дій, тому Міністерство юстиції України вийшло за межі власних повноважень, що призвело до безпідставного скасу-вання реєстраційних дій. Мін`юст України перейняв на себе повноваження суду, вирі-шив спір про право. Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду у справі № 821/669/17.

ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на нежитлове приміщен-ня газового складу площею 62,6 кв.м. по АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення магазину площею 55,6 кв.м. по АДРЕСА_2 ; визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства юстиції України від 27 березня 2020 року № 1231/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав» у частині, що стосується майнових прав ОСОБА_1 , а саме щодо скасування рішень державного реєстратора від 07 листопада 2019 року № 49561916, № 49561798.

Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 24 травня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволений повністю. Суд першої інстанції зазначив, що позивач вправі вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу. Суд дійшов висновку, що скарга ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подана до Міністер-ства юстиції України без дотримання встановлених для цього вимог: без зазначення дати її складання, необхідних додатків, без засвідчення в установленому порядку копії постанови Вінницького апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 2-о-80/2006 та без доказів наявності у заявників прав на майно, щодо якого державним реєстратором прийняті оскаржувані рішення. Відповідно до пункту першого частини восьмої, пункту шостого абзацу першого частини п`ятої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пунктів п`ятого, сьомого Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації були наявні підстави для відмови у задоволенні скарги. Проте Міністерство юстиції України здійснило розгляд скарги та за наслідком розгляду видало наказ про її задоволення у повному обсязі. Про допущення Мін`юстом України порушень Порядку розгляду скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вказав Сьомий апеляційний адміністратив-ний суд у своєму рішенні від 26 травня 2021 року у справі № 120/1637/20-а, яке набрало законної сили.

Також суд першої інстанції з метою захисту порушеного майнового права пози-вача визнав необхідним визнати за ним право власності на нежитлові приміщення газового складу площею 62,6 кв.м. по АДРЕСА_1 та магазину площею 55,6 кв.м. по АДРЕСА_2 .

Додатковим рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 12 грудня 2023 року ОСОБА_1  зобов`язано сплатити у дохід держави у зв`язку з по-данням позову судовий збір у встановленому законом розмірі у сумі 12512,00 гривень. Стягнуто у рівних частинах ( солідарно ) з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 14328,00 гривень сплаченого судового збору.

Рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 24 травня 2023 року з урахуванням ухвали апеляційного суду від 12 січня 2024 року про задоволення заяви представника Міністерства юстиції України з відкликання апеляційної скарги у частині вимоги щодо скасування рішення суду першої інстанції стосовно визнання за позивачем права власності на нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень газового складу площею 62,6 кв.м. по АДРЕСА_1 та магазину площею 55,6 кв.м. по АДРЕСА_2 , оскаржується Міністерством юстиції України у частині задоволення позовної вимоги про визнання протиправним і скасування наказу Мін`юсту від 27 березня 2020 року № 1231/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав» щодо скасування рішень державного реєстратора Барабаша О. С. від 07 листопада 2019 року № 49561916, № 49561798. Особа, яка подала апеляційну скаргу, представник ОСОБА_5 просить судове рішення в оскаржуваній частині скасувати та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , зазначивши, що рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, за неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи.

Щодо законності наказу Міністерства юстиції України від 27 березня 2020 року № 1231/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав» скаржник зазначає, що судом не встановлено порушення прав ОСОБА_1 , а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року скасоване рішенням Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року у справі № 120/1637/20-а. До моменту визнання права власності на майно за ОСОБА_1 у державного реєстратора були відсутні підстави для реєстрації такого права. Рішення державного реєстратора від 07 листопада 2019 року № 49561916, № 49561798 проти-правні через ненадання йому належних правовстановлюючих документів на майно. Позовна вимога ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на спірне майно свідчить про відсутність у нього правовстановлюючих документів на це майно та про незаконність скасованих Мін`юстом України рішень державного реєстратора. Щодо обставин розгляду Мін`юстом скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за резуль-татами якого виданий оскаржуваний наказ, то 27 листопада 2019 року ця скарга була зареєстрована Міністерством юстиції України за № КО-22840. Колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєс-тратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, розглянувши скаргу, рекомендувала її задовільнити. З урахуванням цих рекомендації виданий оскаржуваний наказ. Мотиви рекомендацій Колегії грунтувалися на поло-женнях Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєс-тратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128. Під час розгляду скарги Колегією встановлено, що рішення Гайсинського ра-йонного суду Вінницької області від 05 червня 2006 року у справі № 2-о-80/2006 про встановлення факту законного набуття ОСОБА_1 права приватної власності на майно і тварин скасоване постановою Вінницького апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є власниками майнових паїв ( майнових сертифікатів ) членів бувшого КСП «Колос», якими визначені розміри майна пайо-вого фонду підприємства у грошовому еквіваленті. З інформаційних довідок з Дер-жавного реєстру прав скаржники дізналися про реєстрацію державним реєстратором права власності на об`єкти нерухомого майна за Приватно-орендним підприємством «Сільськогосподарське підприємство «Колос» ( далі - ПОП «СП «Колос» ), факт ви-знання права власності щодо яких скасовано у судовому порядку. Зокрема прийня-тими рішеннями від 07 листопада 2019 року за № 49561916, № 49561798 з відкриттям розділів відповідно № 1951081605208 та № 1950988705208 державним реєстратором за результатами розгляду задоволені заяви ОСОБА_1 , до яких у Державному реєстрі прав додані лише скановані копії протоколу загальних зборів членів КСП «Колос» від 28 січня 2000 року № 1 та акту передачі майна від 29 січня 2000 року, виділеного в натурі у власність ОСОБА_1 з розрахунку майнового паю у розмірі 8000,00 гривень. Будь-які інші документи, що відповідно до законодавства підтвер-джували б набуття, зміну або припинення речових прав на вказані об`єкти нерухо-мого майна, у Державному реєстрі прав відсутні. Згідно із вимогами статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, які відповідно до зако-нодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно. У порушення вимог пункту другого частини третьої статті 10, пункту четвертого частин першої та другої статті 24 вказаного Закону державний реєстратор ОСОБА_6 під час прийняття рішень 07 листопада 2019 року належним чином не перевірив подані ОСОБА_1 документи на наявність підстав для відмови у державній реєстрації прав, оскільки подані документи не підтверджували виникнення права власності на об`єкти нерухомого майна як у ПОП «СП «Колос», так і в ОСОБА_1 . Ці рішення державного реєстратора підлягали скасуванню, тому, відповідно, наказ Міністерства юстиції України від 27 березня 2020 року № 1231/5 є законним, виданим у порядку і спосіб, визначені чинним законодавством, підстави для визнання його незаконним та скасування відсутні.

В апеляційній скарзі заявлене клопотання про поновлення Міністерству юстиції України строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Рішення суду від 24 травня 2023 року оскаржує відповідач ОСОБА_2 , просить це рішення скасувати у частині задоволення позовних вимог про визнання права власності на спірне нерухоме майно, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в оскаржуваній частині. ОСОБА_2 вважає рішення суду в оскаржуваній частині неправомірним, необгрунтованим у зв`язку із неправиль-ним застосуванням судом норм матеріального, процесуального права, що призвело до неправомірного судового рішення. Скаржник підкреслює, що 28 січня 2000 року ( протокол № 1 ) загальними зборами членів КСП «Колос» у кількості трьох осіб прийняте рішення про передачу ОСОБА_1 в рахунок належного йому майнового паю вартістю 8000,00 гривень нерухомого майна, зокрема, нежитлових приміщень газового складу площею 62,6 кв.м., вартістю 1599,81 гривень по АДРЕСА_1 та магазину площею 55,6 кв.м., вартістю 3846,85 гривень по АДРЕСА_2 об-ласті. Позивач особисто вказав, що Свідоцтво про право власності на майновий пай члена КСП йому не видавалося, оскільки на час проведення зборів та виділення йому майна в натурі законодавство таке питання не регулювало. Лише у листопаді 2019 року ОСОБА_1 вирішив провести державну реєстрацію свого права власності на спірне майно, через що й звернувся до державного реєстратора.

За твердженням ОСОБА_2 суд першої інстанції, вирішуючи спір у вказа-ній частині позовних вимог, не дослідив доказів на доведення вимоги позивача, не з`ясував обставин справи, пов`язаних із зазначеними у позові підставами набуття позивачем права власності на спірне майно, не встановив повне коло осіб, причетних до вирішення такого спору, не узяв до уваги, що майно вибуло із пайового фонду ко-лишнього КСП «Колос», не дав правової орцінки запереченням відповідача - скарж-ника, викладеним у відзиві на позовну заяву, не послався на норми матеріального права, відповідно до яких у ОСОБА_1 , за висновком суду, виникло право власності на частину спірного колективного майна. Суд розглянув спір та умотивував своє рішення виключно лише в частині позовної вимоги стосовно визнання протиправним і скасування наказу Міністерства юстиції України від 27 березня 2020 року № 1231/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав», а позовна вимога щодо визнання права власності на нерухоме майно судом вирішена фактично без належного судового розгляду.

ОСОБА_2 зазначає, що позивач надав до матеріалів цієї справи протокол № 1 загальних зборів членів КСП «Колос» від 28 січня 2000 року, згідно із яким йому виділене майно в натурі. Однак питання припинення членства в КСП ОСОБА_1 загальними зборами за участі трьох осіб не вирішувалося, а виділення майна в натурі відбулося з грубим порушенням вимог статті 9 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», прав інших співвласників майна колишнього КСП, яке мало бути розпайоване у відповідності до вимог закону на загальних зборах з урахуванням думки усіх його співвласників у кількості 947 чоловік. Станом на січень 2000 року колгоспне майно ще не було розпайоване та не могло передаватися у власність окремим особам. Крім цього відповідно до Порядку визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх докумен-тального посвідчення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177, майновий пай члена підприємства підтверджується виключ-но Свідоцтвом про право власності на майновий пай члена підприємства за зразком згідно із додатком. Аналогічні положення містилися й у пунктах тринадцятому, чо-тирнадцятому Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колектив-них сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграр-ної політики України від 14 березня 2001 року № 62, який втратив чинність 24 травня 2013 року на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства від 11 квітня 2013 року № 253. Саме Свідоцтво про право власності на майновий пай з від-міткою про виділення майна в натурі, акт приймання-передачі майна могли бути під-ставою для оформлення права власності позивача на виділене у встановленому по-рядку майно. Посилаючись на норми Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, Рекомендації щодо порядку здійснення права спільної часткової власності власниками майнових паїв колишніх колективних сільськогоспо-дарських підприємств, затверджені наказом Міністерства аграрної політики України від 20 травня 2008 року № 315, ОСОБА_2 просить його апеляційну скаргу задо-волити. Окремою доданою до скарги заявою скаржник просив поновити йому строк на подання апеляційної скарги.

Додаткове рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 12 грудня 2023 року оскаржується Міністерством юстиції України, яке просить дане рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у стягненні з Мін`юсту України на користь ОСОБА_1 судових витрат у справі. Вважаючи додаткове рішення незаконним, ухваленим з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, скаржник вказує, що при зверненні до суду ОСОБА_1 був сплачений на користь держави судовий збір у сумі 1816,00 гривень. Судом першої інстанції позовна заява не залишалася без руху через несплату судового збору у встановленому законом розмірі, а значить розмір судового збору був визнаний судом сплаченим позивачем у правильному розмірі. Додатковим рішенням суду визначена інша ніж при відкритті провадження у справі сума судового збору і суд зобов`язав позивача доплатити судовий збір у розмірі 12512,00 гривень з огляду на довідки про оціночну вартість спірного майна, надані суду позивачем 12 жовтня 2023 року. Однак докази щодо витрат у справі повинні подаватися до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення за умови відповідної заяви сторони до закінчення судових дебатів. Тому довідки про вартість спірного майна не є доказами понесених позивачем витрат. Стягнення з відповідачів судових витрат у рівних частках ( солідарно ) унеможливлює визначення суми судових витрат, які слід сплатити кожному з відповідачів у справі. Крім цього суд не урахував, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а солідарне стягнення судових витрат законом не передбачене.

Ухвалою апеляційного суду від 02 січня 2024 року клопотання Міністерства юстиції України в особі представника Іванова Ю. В., відповідача ОСОБА_2 задоволені, їм поновлений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 24 травня 2023 року.

У заяві, що надійшла в апеляційний суд 18 січня 2024 року, відповідач ОСОБА_7 підтримує апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на додаткове рішення суду від 12 грудня 2023 року, просить дану скаргу задоволити, скасувати додаткове рішення з питання розподілу судових витрат. Також ОСОБА_2 як особа, котра подала апеляційну скаргу на рішення суду від 24 травня 2023 року, просить апеляційний розгляд справи здійснювати за його відсутності.

30 січня 2024 року до апеляційного суду надійшов відзив представниці ОСОБА_1 адвокатки Гуравської В. Ю. на апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення суду першої інстанції від 24 травня 2023 року, де викладене клопотання про відмову у задоволенні скарги та залишення без змін оскаржуваного судового рішення.

У судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 , відповідачі ОСОБА_7 , ОСОБА_3 не з`явилися, хоча завчасно, належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень ( судових повісток ), додані до матеріалів справи ( т. 2, а. с. 205 - 208, 221 - 231 ). Ураховуючи участь у судовому засіданні представниці ОСОБА_1 адвокатки Гуравської В. Ю., беручи до уваги думку учасників справи, присутніх в залі судових засідань, щодо можливості розгляду справи без участі позивача та відповідачів, керуючись нормами статті 372 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду ухвалила переглянути справу у межах доводів та вимог апеляційних скарг без участі тих її учасників, котрі не з`явилися у судове засідання.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення по апеляційних скаргах представника Міністерства юстиції України Іванова Ю. В., заперечення на апеляційні скарги відповідачів представниці позивача адвокатки Гуравської В. Ю., дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у ній докази у їх сукупності, перевіривши законність, обґрунтованість оскаржуваних судових рішень у межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга Мін`юсту України на рішення суду першої інстанції від 24 травня 2023 року задоволенню не підлягає; на додаткове рішення від 12 грудня 2023 підлягає частковому задоволенню. Апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення суду першої інстанції від 24 травня 2023 року підлягає безумовному задоволенню, оскільки в оскаржуваній частині рі-шення суду незаконне, жодним чином необгрутоване, ухвалене з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.

Згідно із нормами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 24 травня 2023 року лише частково відповідає зазначеним вимогам, а саме стосовно вимоги про визнання протиправним і скасування наказу Міністерства юстиції України від 27 бе-резня 2020 року № 1231/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав» у частині відносно майнових прав ОСОБА_1 , зокрема, щодо скасування рішень державного реєстратора від 07 листопада 2019 року № 49561916 та № 49561798. На-томість додаткове судове рішення від 12 грудня 2023 року, як правильно зазначив у скарзі на нього представник Мін`юсту України, є неконкретизованим стосовно кож-ного з відповідачів, не відповідає вимогам пропорційності розміру задоволених по-зовних вимог, які заявлені як майнового так і немайнового характеру, а визначення судом солідарного стягнення судових витрат з відповідачів суперечить нормам ЦПК України, що регулюють питання їх розподілу, тому у частині розподілу судових вит-рат між сторонами це рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення. Та-кож не узгоджується із нормами процесуального закону ухвалення судом зобов`язаль-ного рішення відносно доплати позивачем судового збору у зв`язку із заявленням позову майнового характеру, оскільки у випадку розподілу судом судових витрат на користь держави вони підлягають стягненню. Однак, беручи до уваги виконання позивачем додаткового рішення на користь держави ще до набрання ним чинності, про що свідчить квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки № 131 від 15 грудня 2023 року ( т. 2, а. с. 216, 232 ), у цій частині перегляд додаткового рішення суду не є доцільним.

У даній справі мають місце наступні фактичні обставини.

28 січня 2000 року згідно із протоколом № 1 загальних зборів членів КСП «Колос» за участі трьох осіб прийняте рішення про передачу у власність ОСОБА_1 у рахунок належного йому майнового паю вартістю 8000,00 гривень нерухомого майна у вигляді нежитлових примішень газового складу площею 62,6 кв.м., вартістю 1599,81 гривень по АДРЕСА_1 та магазину площею 55,6 кв.м., вартістю 3846,85 гривень по АДРЕСА_2 . Це майно передане по акту передачі майна від 29 січня 2000 року. У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до дер-жавного реєстратора Михайлівської сільської ради Гайсинсько-го району Вінницької області Барабаша О. С. із заявами про державну реєстрацію свого права власності на зазначене майно. Вивчивши подані заявником документи, державний реєстратор прийняв рішення про проведення державної реєстрації майнових прав ОСОБА_1 . Не погоджуючись з рішеннями державного реєстратора, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися зі скаргою до Міністерства юстиції України, якою просили перевірити правомірність рішень державного реєстратора Барабаша О. С. та скасувати такі, зо-крема, його рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 листопада 2019 року № 49561916 та № 49561798. Дана скарга була зареєстрована у Міністерстві юстиції України 27 листопада 2019 року за № КО-22840. За результатами її розгляду 27 березня 2020 року виданий наказ № 1231/5 про задоволення скарги та скасування відповідних рішень державного реєстратора.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 у повному обсязі, суд першої інстанції виходив із того, що у порушення частини сьомої статті 5 Закону України «Про звернення громадян», абзацу першого, його пункту шостого, абзацу другого частини п`ятої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скарга ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Міністерства юстиції України на рішення від 07 листопада 2019 року державного реєстратора Барабаша О.С. не відповідала вимогам чинного законодавства, що є підставою для відмови у її задоволенні відповідно до пункту першого частини восьмої статті 37 цього Закону, пунктів п`ятого, та сьомого Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації та прийняття рішення про відмову у задоволенні скарги. Усупереч приписам зазначених норм, положень законодавства Міністерством юстиції України не прийняте таке рішення, натомість скарга розглянута та виданий оспорюваний наказ. Суд першої інстанції узяв до уваги порушення процедури розгляду скарги: несвоєчасне, у невстановлений спосіб повідомлення позивача про місце, день та час розгляду скарги, що позбавило його можливості взяти участь у розгляді скарги, та зазначив, що доводи ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження, тому підлягає задоволенню позов стосовно визнання протиправним і скасування оскаржуваного наказу від 27 березня 2020 року № 1231/5 у частині майнових прав ОСОБА_1 , зокрема щодо скасування рішень державного реєстратора від 07 листопада 2019 року № 49561916 та № 49561798.

Стосовно визнання права власності за ОСОБА_1 на два об`єкти нерухомого майна, а саме приміщення газового складу і магазину, то суд першої інстанції лише зазначив, що задоволення позову вчинене з метою захисту порушеного майнового права позивача.

Рішення суду першої інстанції від 24 травня 2023 року у частині визнання протиправним і скасування наказу Міністерства юстиції України від 27 березня 2020 року № 1231/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав» щодо майно-вих прав ОСОБА_1 , зокрема, щодо скасування рішень державного реєстратора від 07 листопада 2019 року № 49561916 та № 49561798 є правильним, законним, обгрун-тованим. Дійсно, документи, що відповідно до законодавства підтверджували б на-буття, зміну або припинення речових прав ОСОБА_1 на нерухоме майно, нежит-лові приміщення газового складу площею 62,6 кв.м., вартістю 1599,81 гривень по АДРЕСА_1 та магазину площею 55,6 кв.м., вартістю 3846,85 гривень по АДРЕСА_2 -син Вінницької області у Державному реєстрі прав відсутні. Проте наказ Мін`юсту України від 27 березня 2020 року № 1231/5 оскаржується ОСОБА_1 у зв`язку із чисельними порушенням процедури, унормованої чинним законодавством, для видання цього наказу.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на неру-хоме майно та їх обтяжень регулюються нормами Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ( далі - Закон № 1952-IV ). Згідно із частиною першою, пунктом першим частини другої статті 37 Закону № 1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністер-ства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєс-трацію прав ( крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір ). Частиною третьою цієї статті Закону № 1952-IV передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєс-тратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю. У разі якщо розгляд та вирішення скарги потребують перевірки діяльності державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також залучення скаржника чи інших осіб, Міністерство юстиції України та його територіальні органи можуть подовжити строки розгляду та вирішення скарги, повідомивши про це скаржника. При цьому загальний строк розгляду та вирішення скарги не може перевищувати 45 календарних днів.

Частиною шостою статті 37 Закону № 1952-IV установлено, що за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи прийма-ють мотивоване рішення про: 1) відмову у задоволенні скарги; 2) задоволення ( повне чи часткове ) скарги шляхом прийняття рішення про: а) скасування рішення про дер-жавну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юс-тиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги; б) скасування рішення про зупинення державної реєстрації прав, про зупинення розгляду заяви або про від-мову у державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав; в) виправ-лення помилки, допущеної державним реєстратором; в-1) усунення порушень, допу-щених державним реєстратором, з визначенням строків для виконання наказу; г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; е) при-тягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України; є) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Рішення, передбачені підпунктами «а», «ґ» і «е» пункту другого цієї частини, приймаються виключно Міністерством юстиції України.

За змістом частини дев`ятої статті 37 Закону № 1952-IV порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєс-трації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабі-нетом Міністрів України. На виконання вказаного припису постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 затверджений Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації ( далі - Порядок ).

Згідно з пунктом другим Порядку для забезпечення розгляду скарг суб`єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, положення та склад яких затверджуються Мін`юстом України або відповідним територіальним органом.

Положеннями пункту восьмого Порядку визначено, що під час розгляду скарги по суті комісія встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують ви-моги і заперечення скаржника, зазначених у скарзі, та інші обставини, які мають зна-чення для об`єктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, та у разі необхідності витребування документів, пояснень тощо у суб`єкта оскарження, і вирішує: 1) чи мало місце прийняття оскаржуваного рішення суб`єктом оскарження, чи мала місце оскаржувана дія або бездіяльність суб`єкта оскарження; 2) чи було оскаржуване рішення прийняте суб`єктом оскарження на законних підставах, чи здійснювалася дія або вчинялася бездіяльність суб`єктом оскарження на законних підставах; 3) чи належить задовольнити кожну з вимог скаржника або відмовити в їх задоволенні; 4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у своїй скарзі ( зокрема внесення шляхом ви-правлення технічних помилок у записах реєстрів взамін скасування рішення дер-жавного реєстратора ); 5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випли-вають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.

Відповідно до пункту дев`ятого Порядку під час розгляду скарги по суті обов’-язково запрошується скаржник та/або його представник ( за умови якщо ним за-значено про це у скарзі ), суб`єкт оскарження та інші заінтересовані особи, зазначені у скарзі або встановлені відповідно до відомостей реєстрів. Неприбуття таких осіб, яким було належним чином повідомлено про розгляд скарги, а також неотримання такими особами повідомлень про час та місце розгляду скарги з причин, що не залежать від суб`єкта розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду.

За змістом пункту десятого Порядку суб`єкт розгляду скарги своєчасно, але не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги по суті, повідомляє особам, запрошеним до розгляду скарги по суті, про час і місце розгляду скарги в один із таких способів: 1) телефонограмою ( якщо номер телефону зазначено у скарзі ); 2) шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту; 3) засобами електронної пошти ( якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі та/або інших документах, що додаються до скарги ).

Відповідно до пункту одинадцятого Порядку копії скарги та доданих до неї до-кументів надаються особам, запрошеним до розгляду скарги по суті (крім скаржника), не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги по суті. Суб`єкт оскарження та інші заінтересовані особи, зазначені у скарзі або встановлені відповідно до відомостей реєстрів, мають право подавати письмові пояснення по суті скарги, які обов`язково приймаються комісією до розгляду.

Відповідно до пункту дванадцятого Порядку за результатами розгляду скарги суб`єкт розгляду скарги на підставі висновків комісії приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову у її задоволенні з підстав, передбачених Законами, у формі наказу.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що Мін`юст України  повинен обрати і притримуватися такої процедури розгляду скарги, за якої не тільки скаржник, але й суб`єкт оскарження та зацікавлені особи повинні бути обізнаними про подання скарги та дату, час і місце її розгляду. Інакше кажучи, обрана Мін`юстом України форма повідомлення зацікавленої особи про скаргу і порядок її розгляду з погляду стороннього зовнішнього спостерігача має свідчити про поінформованість суб`єкта оскарження чи зацікавленої особи, а також про об`єктивну спроможність суб`єктів реєстраційних відносин виразити і донести до Мін`юсту України свою позицію щодо доводів скарги.

Порядок не визначає вимог щодо змісту повідомлення. Водночас, ураховуючи мету такого повідомлення, воно повинно містити інформацію щонайменше про скаржника, суб`єкта оскарження ( державного реєстратора, дії якого оскаржуються ), суть скарги, час та місце її розгляду. Зміст повідомлення повинен бути достатнім для того аби зацікавлені особи, зокрема, державний реєстратор, могли зрозуміти, що скарга стосується реєстраційних дій, до яких вони мають стосунок, і суть цієї скарги.

Використане у нормативному приписі пункту дев`ятого Порядку слово «обов`яз-ково» для вираження волі на те, що під час розгляду скарги по суті Мін`юст України має запросити скаржника та/або його представника ( за умови якщо ним зазначено про це у скарзі ), суб`єкта оскарження та інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі або встановлених відповідно до відомостей реєстрів, вказує на істотність, без-альтернативність та необхідність вчинення дій, спрямованих на прикликання скарж-ника та суб`єкта оскарження ( тобто особи, чиї дії оскаржуються ) для розгляду скарги по суті. Таке запрошення має на меті не лише проінформувати зацікавлених осіб про розгляд скарги, але й забезпечити їм реальну можливість взяти участь у засіданні з тим, щоб їхні пояснення були прийняті та враховані.

Неприбуття осіб, яким було належним чином повідомлено про розгляд скарги, а також неотримання такими особами повідомлень про час та місце розгляду скарги з причин, що не залежать від суб`єкта розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду. Отже неприбуття лише належним чином повідомлених осіб не перешкоджає розгляду справи. Якщо на засідання не прибула особа, яку належним чином не повідомили, то це перешкоджає розгляду скарги.

27 лютого 2020 року відбулося засідання Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, за наслідком якого рекомендовано скасовувати, зокрема, рішення державного реєстратора ОСОБА_8 від 07 листопада 2019 року №№ 49561916 та 49561798 та анулювати дос-туп державному реєстратору до Державного реєстру прав на нерухоме майно. Нака-зом Міністерства юстиції України від 27 березня 2020 року № 1231/5 скасовані рі-шення №№ 49561916, 49561798 та анульовано доступ державному реєстратору ОСОБА_6 до Державного реєстру прав на нерухоме майно.

Проте належить зауважити, що ОСОБА_1 як особа, інтереси якої безпосе-редньо зачіпалися вирішуваним Міністерства юстиції України питанням законності рішень державного реєстратора, вчинених за його особистого звернення, не був на-лежним чином повідомлений про розгляд скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги по суті. Доказів протилежному у матеріалах справи немає, що свідчить про недотримання вимог Порядку у частині повідомлення заінтересованої особи про місце, день та час засідання з розгляду скарги.

Належить підкреслити, що за змістом пункту десятого Порядку суб`єкт розгляду скарги своєчасно, але не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги по суті, пові-домляє особам, запрошеним до розгляду скарги по суті, про час і місце її розгляду, може повідомляти крім, телефонограми, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту, засобами електронної пошти ( якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі та/або інших документах, що додаються до скарги ).

У судовому засіданні апеляційного суду представник Міністерства юстиції України Іванов Ю. В. вказав, що на сайті його довірителя своєчасно було розміщене повідомлення про засідання Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєс-трації, територіальних органів Міністерства юстиції щодо розгляду скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Проте доказів про належне розміщення оголошення на офі-ційному веб-сайті Мін`юсту України про розгляд скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до матеріалів справи не долучено. Слід дійти висновку, що суб`єкт розгляду скарги Міністерство юстиції України належним чином не повідомило заінтересовану особу ОСОБА_1 про час і місце розгляду скарги, а також не направило йому копії скарги та доданих до неї документів не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги по суті. Відтак Міністерством юстиції України порушені вимоги пунктів дев`ятого, десятого Порядку, оскільки позивач як безпосередньо заінтересована у результатах розгляду скарги особа не був своєчасно, належним чином повідомлений про розгляд скарги. Вказані обставини позбавили ОСОБА_1 права на прийняття участі у розгляді скарги, надання пояснень ( заперечень ) та доказів на їх обґрунтування з метою повного та об`єктивного розгляду скарги і прийняття за його наслідками закон-ного і обґрунтованого рішення. Зазначені процедурні порушення розгляду скарги обумовили наявність достатніх і необхідних правових підстав для визнання проти-правним та скасування оскаржуваного наказу у частині, що стосується майнових прав позивача, щодо скасування рішень державного реєстратора від 07 листопада 2019 року № 49561916, № 49561798. Позбавлення заінтересованої особи можливості взяти участь у розгляді цієї скарги є істотним порушенням процедури її розгляду, яке ставить під сумнів безсторонність ( неупередженість ), повноту перевірки та обґрун-тованість рішення, що є достатньою підставою для задоволення позову у цій частині. Вказані висновки узгоджується із правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 826/19452/16, від 20 травня 2019 року у справі № 826/9046/16, від 11 жовтня 2019 року у справі № 810/1701/18, від 24 грудня 2019 року у справі № 826/13305/17, від 18 червня 2020 року у справі № 820/1063/17.

Стосовно доводів ОСОБА_1 про порушення Міністерством юстиції України строку розгляду скарги, поданої ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суд зазначає наступне.

Пунктом четвертим Порядку, зазначеного вище, передбачено, що розгляд скарги здійснюється у строки, встановлені Законом України «Про звернення громадян» з урахуванням особливостей, передбачених Законами, які обраховуються з моменту реєстрації її суб`єктом розгляду скарги. Аналогічні положення містяться у пункті четвертому Порядку у редакції, що діє з 09 січня 2020 року.

Згідно із частиною першою статті 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо у місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприєм-ства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загаль-ний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Скарга ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрована у Міністерстві юстиції України 27 листопада 2019 року за № КО-22840, що підтверджується її копією, доданою до справи, та не заперечується учасниками справи. Висновок Колегії Міністерства юстиції України за результатами розгляду скарги зроблений 27 лютого 2020 року, на підставі якого прийнятий оспорюваний наказ лише 27 березня 2020 року, тобто, поза межами 45-денного строку розгляду скарги. На таку обставину окремо звертала увагу представниця позивача адвокатка Гуравська В. Ю. При цьому ні норми Закону України № 755-IV, ні Порядку розгляду скарги у сфері державної реєстрації не передбачають випадків продовження або перенесення строку розгляду такої скарги.

З огляду на наведене суд першої інстанції обгрунтовано погодився із доводами позивача про те, що скарга ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розглянута у Мін`юсті України з порушенням строків, передбачених частиною третьою статті 34 Закону № 755-IV, що свідчить про недотримання відповідачем - суб`єктом владних повно-важень розумного, законодавчо визначеного строку розгляду.

Ураховуючи, що порушення Порядку розгляду скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_9 є достатніми підставами для висновку про протиправність наказу Мініс-терства юстиції України від 27 березня 2020 року № 1231/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав» стосовно ОСОБА_1 , обгрунтованість скасування цього наказу судом першої інстанції, то давати оцінку допущеним порушенням заяв-никами під час оформлення і подання скарги до Міністерства юстиції України не убачається необхідним. До речі, чинне законодавство передбачає можливість повтор-ного розгляду скарги в установленому порядку.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на нежитлові приміщення газового складу площею 62,6 кв.м. по АДРЕСА_1 та магазину площею 55,6 кв.м. по АДРЕСА_2 , суд першої інстанції обгрун-тував своє рішення у цій частині лише необхідністю досягнення мети захисту порушеного майнового права позивача.

У цій частині рішення суду першої інстанції не можна визнати законним, обгрунтованим та справедливим, неможливо погодитися із тим висновком, що майнові права ОСОБА_1 порушені.

Стверджуючи про набуття ним права власності на два об`єкти нерухомого майна пайового фонду КСП «Колос», ОСОБА_1 посилається лише на два протоколи під одним й тим же номером 1, від однієї й тієї ж дати 28 січня 2000 року, тобто, убачається, що йдеться про одні й ті ж загальні збори колгоспників. Але якщо одні збори за кворумом не викликають питань, то інші запротокольовані збори щодо виділення майна у власність позивача проведені за участі лише трьох осіб. Урахову-ючи, що в іншому протоколі вирішене питання прийняття в члени колгоспу кількох десятків людей незрозумілим залишається те, чому таке важливе питання для всіх пайовиків вирішувалося без їх участі. Оформлення двох протоколів загальних зборів членів КСП, проведених в один і той же день, вичленення окремо рішення про виділення частки пайового фонду лише позивачу, ухвалене трьома особами, не можна визнати обгрунтованим набуттям ОСОБА_1 права власності на дві споруди нерухомого майна: газового складу та магазину. Більше того, майже дев`ятнадцять років позивач не оформляв в установленому порядку своє право власності, що призвело до непоінформованості усіх членів КСП «Колос» про вибуття частки майна із його пайового фонду. Також залишається нез`ясованим обставина щодо розпа-ювання майна КСП та між його членами, чи був узагалі на момент виділення майна ОСОБА_1 сформований пайовий фонд колгоспу та чим доводилася частка позивача, її розмір у цьому фонді.

Не можна не погодитися із тим запереченням відповідача ОСОБА_2 вимоги позивача про визнання права власності на нерухоме майно пайового фонду, що вартість двох нежитлових приміщень газового складу та магазину навіть станом на 2000 рік становила всього 5446,66 гривень. Така вартість дійсно убачається зани-женою, а, крім того, вона не доводиться належним чином.

Належить мати на увазі, що рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 05 червня 2006 року у справі окремого провадження № 2-о-80/2006 був встановлений факт законного набуття ПОП «СП «Колос», засновником, власником та директором якого є ОСОБА_1 , права приватної власності на цілий перелік майна і тварин, зокрема, й на нежитлові приміщення газової комори площею 62,60 кв.м. у АДРЕСА_1 , та магазину загальною площею 55,60 кв.м. у АДРЕСА_2 . Рішення суду першої інстанції мотивувалося тим, що право приватної власності ПОП «СП «Колос» на зазначені у заяві майно і тварин набуте законним шляхом, однак не може бути зареєстроване за відсутності право-встановлюючих документів на нього, тому для забезпечення підприємству законної реєстрації його права власності, факт, про який просив заявник, підлягав задо-воленню. Це судове рішення на задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 постановою апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року скасоване, заява ОСОБА_1 залишена без розгляду. А вже 07 листопада 2019 року державний реєстратор Барабаш О. С., незважаючи на відсутність документів, які б підтверджу-вали право власності на об`єкти нерухомого майна, прийняв рішення № 49561916, № 49561798 про проведення державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірні об`єкти газового складу у с. Куна та магазину у м. Гайсин.

Із викладеного та звернення ОСОБА_1 у Гайсинський районний суд Він-ницької області у 2006 році з вимогою встановити факт законного набуття ПОП «СП «Колос» права власності на перелік майна убачається, що спірне, нерозпайоване (докази протилежному відсутні) нерухоме майно було, нібито, передане у пайовий фонд ПОП «СП «Колос». Таке питання розглядалося загальними зборами уповнова-жених від пайовиків 20 червня 2001 року, про що складений протокол № 1, доданий до матеріалів справи. Спілка ( об`єднання ) громадян ПОП «СП «Колос» с. Куна Гайсинського району Вінницької області створена зборами 20 червня 2001 року. Тому до створення Спілки, до розпаювання майна КСП «Колос», фактично без згоди спів-власників майна колгоспу не могло на законних підставах передаватися нерухоме майно у власність ОСОБА_1 зборами за участі трьох членів КСП замість 947 його членів.

Статтею 41 Конституції України установлено, що право приватної власності набувається у порядку, визначеному законом.

Згідно із нормами статей 1, 7 Закону України «Про колективне сільськогос-подарське підприємство» таке підприємство є добровільним об`єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Підприємство само-стійно володіє, користується і розпоряджається належними йому об`єктами власності. Відповідно до статті 8 цього Закону право колективної власності здійснюють загальні збори уповноважених або створений ними орган управління колективним майном. Статтею 9 Закону установлено, що до пайового фонду майна членів підприємства включається вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відповідна частка від участі у діяльності інших підприємств і організацій. Уточнення складу і вартості пайового фонду майна членів підприємств, у тому числі реорганізованих, проводиться за методикою, яка затверджується Кабінетом Міністрів України. Право членів підприємства на пайовий фонд майна залежить від їх трудового внеску. Члену підприємства щорічно нараховується частина прибутку залежно від частки у пайовому фонді, яку за його бажанням може бути виплачено або зараховано у збільшення частки у пайовому фонді. Ці відносини регулюються статутом підприємства. Пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства у підприємстві. У разі виходу із підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або за згодою сторін в іншій формі. Спори, що виникають при здійсненні цього права, розглядаються судом.

Розпаювання майна колишніх КСП урегульоване Порядком визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177, яким передбачено, що майновий пай члена підприєм-ства документально підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена підприємства за зразком згідно із додатком. Порядком розподілу та вико-ристання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року № 62, передбачалося, що виділення майнових паїв в натурі окремим особам, які виявили бажання отримати свої майнові паї в індивідуальну власність, проводилося підприємством - користувачем майна із переліку майна, виділеного на ці цілі. При виділенні майна в натурі конкретному власнику підприємство - правонаступник ( користувач ) одночасно із підписанням акта приймання - передавання майна мало зробити відмітку про виділення майна в натурі у свідоцтві про право власності на майновий пай члена КСП, що засвідчувалося підписом керівника підприємства та печаткою. Свідоцтво з відміткою про виділення майна в натурі індивідуально, акт приймання - передавання майна могли бути підставою для оформлення права власності на виділене майно у встановленому порядку.

Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про державну реєс-трацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необ-хідних для державної реєстрації прав, порядок державної реєстрації прав визначені Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Згідно із пунктом п`ятдесят першим Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності у зв`язку із виділенням нерухомого майна в натурі власникам майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств подаються: 1) свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського під-приємства ( майновий сертифікат ) з відміткою підприємства - правонаступника ре-організованого колективного сільськогосподарського підприємства про виділення майна в натурі, засвідченою підписом керівника такого підприємства та печаткою; 2) акт приймання - передачі нерухомого майна.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» національні суди за-стосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду як джерело права.

З усталеної практики Європейського суду з прав людини, статті 76 ЦПК України слідує, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» ( остаточне рішення від 17 червня 2011 року ) суд при оцінці доказів керу-ється критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випли-вати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Ураховуючи недотримання позивачем у справі приписів вищезазначених норм законодавства, немає жодних підстав стверджувати, що ОСОБА_1 набув прав фактичного ( законного, титульного ) власника спірної нерухомості і вправі захищати свій майновий інтерес, керуючись нормами статті 392 ЦК України, гна яку він посилається у позовній заяві.

Позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не з`єднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не зв`язаних з позбавленням володіння. Позови про визнання права власності спрямовані на усунення перешкод у здійсненні власником ( чи титульним власником ) свого права і виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Зазначений позов може бути заявлений власником індивідуально-визначеної речі, що як володіє, так і не володіє нею ( якщо при цьому не ставиться питання про її повернення ), права якого оспорюються, заперечуються чи не визнаються третьою особою, яка не знаходиться з власником у зобов`язальних чи інших відносних відносинах з приводу спірної речі. Правом на подібний позов володіє і титульний власник майна. Як відповідач виступає третя особа ( у даному випадку - ОСОБА_2 ), що як заявляє про свої права на річ, так і не пред`являє таких прав, але не визнає за позивачем речового права на майно.

Підтвердження в суді права власності або іншого речового права на майно, що складає предмет спору, здійснюється за допомогою спростування у суді установлених фактів або шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності або іншого речового права ( наприклад факту приналежності частки у загальному майні власників ). Підставою позову є обставини, що підтвер-джують наявність у позивача права власності чи іншого права на майно. Необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання служить підтвердження позивачем своїх прав на майно. Це може випливати із представлених ним право-встановлюючих документів, показань свідків, а також будь-яких інших доказів, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна. Вимога про визнання права власності не є самоціллю позивачів та єдиним предметом позову. Як правило, такі вимоги супроводжують позови про витребування майна з чужого незаконного воло-діння, про усунення порушень права власності, не пов`язаних з порушенням воло-діння та ін.

Викладене свідчить про безпідставність заявлення ОСОБА_1 позовної вимоги про визнання за ним права власності на нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень газового складу площею 62,6 кв.м., вартістю 1599,81 гривень по АДРЕСА_1 та магазину пло-щею 55,6 кв.м., вартістю 3846,85 гривень по АДРЕСА_2 із посиланням на норми, зокрема, статті 392 ЦК України, оскільки він не є власником спірного нерухомого нежитлового майна.

На підставі викладеного вище рішення суду першої інстанції від 24 травня 2023 року у частині визнання за ОСОБА_1 права власності на нежитлові будівлі газового складу та магазину підлягає безумовному скасуванню з ухваленням нового рішення у цій частині про відмову у задоволенні даного позову.

Суд першої інстанції норми матеріального права, що регулюють спірне питання, фактичні правовідносини сторін у справі проігнорував, належним чином не визначив-ся у них, та все ж ухвалив у справі незаконне, необгрунтоване, несправедливе рі-шення.

Статтями 374, 376 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстан-ції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне за-стосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матері-ального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосу-ванню.

Нормами статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Стосовно розподілу судових витрат у даній справі.

З апеляційною скаргою представника Міністерства юстиції України Іванова Ю.В. у частині помилкового розподілу судом першої інстанції судових витрат між сторонами у справі колегія суддів апеляційного суду частково погоджується.

Ураховуючи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 24 травня 2023 року у частині визнання протиправним і скасування у певній частині виключно через процесуальні порушення наказу Міністерства юстиції України від 27 березня 2020 року № 1231/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав» підлягає залишенню без змін, з відповідача Міністерства юстиції України належить стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір у зв`язку із пред`явленням позову немайнового характеру у сумі 908,00 гривень.

Беручи до уваги обгрунтованість, законність вимог апеляційної скарги ОСОБА_10 , яка підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню у частині визнання права власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, з ОСОБА_1 необхідно стягнути на користь ОСОБА_2 сплачений ним судовий збір при поданні апеляційної скарги у розмірі 1362,00 гривень.

Ухвалою апеляційного суду від 29 січня 2024 року задоволене клопотання ОСОБА_2 , йому відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на судове рішення до вирішенян справи судом апеляційної інстанції. Вказаним відповідачем через оскарження рішення суду у частині задоволення майнової вимоги ОСОБА_1  необхідно було доплатити у дохід держави судовий збір у сумі 17406,00 гривень крім уже сплачених 1362,00 гривень. Як наслідок із ОСОБА_1  належить стягнути у дохід держави 16044,00 гривні судового збору у зв`язку із поданням ОСОБА_2  апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Керуючись нормами статей 141, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника Міністерства юстиції України Іванова Юрія Івановича на рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 24 травня 2023 року в частині визнання протиправним і скасування наказу Міністерства юстиції України від 27 березня 2020 року № 1231/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав» щодо скасування рішень державного реєстратора від 07 листопада 2019 року № 49561916, № 49561798 - залишити без задоволення, дане рішення в оскаржуваній частині залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 24 травня 2023 року у частині задоволення позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно - скасувати, у задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу представника Міністерства юстиції України Іванова Юрія Івановича на додаткове рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 12 грудня 2023 року задовольнити частково, скасувати дане рішення у частині розподілу судових витрат у справі ( абзац другий рішення ), ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з Міністерства юстиції України ( ЄДРПОУ 00015622 ) на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , мешканця АДРЕСА_3 , 00 гривень ( дев`ятсот вісім гривень 00 коп. ) сплаченого судового збору у зв`язку з пред`яв-ленням позову немайнового характеру. Решту понесених ОСОБА_1 судових витрат у справі залишити за ним.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , мешканця АДРЕСА_4 , 1362,00 гривні ( одна тисяча триста шістдесят дві гривні 00 коп. ) сплаченого судового збору у зв`язку з апеля-ційним оскарженням рішення суду першої інстанції.

Стягнути із ОСОБА_1 у дохід держави 16044,00 гривні ( шістнадцять тисяч сорок чотири гривні 00 коп. ) судового збору у зв`язку із поданням ОСОБА_2 апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак вона може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 29 лютого 2024 року.

Суддя-доповідач                                             Т. О. Денишенко  

Судді                              В. В. Оніщук

В. П. Рибчинський