Справа № 2-1187/2009

№ 2-35/2010

РІШЕННЯ

Іменем    України

17 лютого  2010 року   Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі:  головуючої – судді   Ротар М.М., при секретарі – Попенко О.В.

За участю позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

24.04.2009 року позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_3 звернулися в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання його таким, що втратив право користування житловою площею будинку №6 по вул.Індустріальній в смт.Олексадрівка Вознесенського району.

В обґрунтування своїх вимог позивачі зазначили, що житловий будинок №6  по вул.Індустріальній в смт.Олександрівка належить їм на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Другої Вознесенської державної нотаріальної контори 05.10.2006 року за №1082, укладеного між ними та ОСОБА_4 На момент укладення договору будинок був особистою власністю ОСОБА_4 та належав їй на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого виконкомом Олександрівської селищної ради  Вознесенського району 27.09.2006 року. Позивачі отримали технічний паспорт на житловий будинок 17.11.2006 року, а 21.09.2006 року були зареєстровані проживаючими за вказаною адресою. 25.02.2009 року позивачі отримали Державний акт на право власності на земельну ділянку за вказаною адресою.

Продавець ОСОБА_4 мешкала у вказаному будинку разом зі своїм чоловіком ОСОБА_2, з яким розірвала шлюб 26.09.2005 року. Після розірвання шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_2 добровільно розділили майно, про що склали відповідний акт. Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 мешкає за адресою: вул.Степова, 20 в смт.Олександрівка, а зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, хоча на момент укладення договору купівлі-продажу не проживав там вже 08 місяці 18 днів, позивачі просили визнати відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, а також стягнути з відповідача всі судові витрати.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з’явилася, надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

    Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на невідповідність вимогам закону договору купівлі – продажу жилого будинку № 6 по вул.Індустріальній смт. Олександрівка Вознесенського району,  укладеного між ОСОБА_4 та позивачами, що ставить під сумнів законність набуття останнім права власності на вказане нерухоме майно.  

    Представник відповідача ОСОБА_5 в судове засіданні не з’явилася, не повідомивши суд про причини свої неявки.

    Дослідивши  та оцінивши  матеріали справи в  межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих  сторонами доказів, матеріали цивільної справи 2-1380/2009 відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд прийшов до наступного.    

             Згідно договору купівлі – продажу, посвідченого 05 жовтня 2006 року  державним  нотаріусом Другої Вознесенської державної нотаріальної контори  та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого КП «Вознесенське МБТІ»  20 листопада 2006 року, позивачі є власниками  жилого будинку № 6 по вул. Індустріальній смт. Олександрівка Вознесенського району Миколаївської області в рівних частках кожний. Попереднім власником даного будинку, відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого виконавчим комітетом Олександрівської селищної ради Вознесенського району 27 вересня 2006 року  була ОСОБА_4

            В зазначеному жилому будинку, окрім його власників зареєстрований   відповідач ОСОБА_2 з 02 жовтня 2001 року , що підтверджується будинковою книгою, копія якої долучена до матеріалів справи.    

      Як встановлено в судовому засіданні, останній з 2005 року (до укладення договору купівлі – продажу) за місцем реєстрації не проживає, витрати по утриманню майна не несе, особистих речей цієї особи в будинку немає, що визнано відповідачем, тому вказані обставини не підлягають доказуванню, відповідно до ст. 61  ЦПК України.

       Таким чином своїми діями відповідач створює позивачам перешкоди в користуванні належним  їм  житлом та його утриманні.

       Так, Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася  17  липня  1997  року  відповідно   до  Закону України від 17 липня 1997 року  № 475/97-ВР “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції”,  закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди,  відповідно  до  закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316,  317,  319,  321 ЦК України).

      Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав,  хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

      Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).

            Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

            Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

             Відповідно  до  ч. 1 ст.  156 ЖК  України    з    урахуванням    положень  ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Таким чином  право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.

Згідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 17 грудня 2009 року було встановлено, що на момент укладення договору купівлі продажу  спірний будинок, як придбаний до шлюбу та введений в експлуатацію особисто ОСОБА_4 мав статус особистої власності  останьої та рішення про визнання цього будинку об’єктом спільної власності подружжя, не було.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що виникнення права членів сім'ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком, яким в даному випадку є відповідач ОСОБА_2  та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а відтак - припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім'ї на користування цим будинком.

Оскільки права членів сім'ї власника будинку на об'єкт власності є похідними від прав самого власника, то законодавством не передбачено перехід прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку.  

Зазначені   висновки не суперечать нормам ст. 47 Конституції України, ст. 9 ЖК України, ст. 311 ЦК України, враховуючи, що право на житло (користування ним, усунення перешкод у користуванні ним) підлягає захисту лише у випадку порушення прав особи.

Також не заслуговують на увагу й посилання відповідача в обґрунтування своїх заперечень проти позову на невідповідність вимогам закону укладеного між позивачами та ОСОБА_4П договору купівлі-продажу, оскільки з приводу цього є рішення колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 17 грудня 2009 року, відповідно до якого було відмовлено ОСОБА_6 в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу.  

За такого, враховуючи вищенаведене, суд вважає, що  позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_3  є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно до ст.88 ЦПК України на користь позивачів підлягають стягненню з відповідача судові витрати, а саме:  на користь позивача ОСОБА_1 – витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи – 15 гривень, судовий збір – 8,50 гривень, на користь позивача ОСОБА_3 – витрати з ІТЗ – 37,50 гривень, судовий збір – 8,50 гривень.

Згідно до Додатку до  Постанови КМУ від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» гранічний  розмір витрат, пов’язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення: якщо компенсація сплачується іншою стороною не повинен перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що заначеній особі, виплачується 40 % розміру мінімальної зароібтної плати  за годину її роботи. Тому,  врахувуючи  характер наданої правової допомоги (складання позовної заяви та відповідні запити),  суд приходить до висновку про необхідність стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1  витрати на правову допомогу у сумі 297 гривень (40 % від мінімальної заробітної плати, яка становить  744 гривні).

    Керуючись ст.ст. 10,11, 60, 209, 212 – 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

           Позовні вимоги   ОСОБА_1, ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням  - задовольнити частково.

    ОСОБА_7 ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2, таким, що втратив право користування жилим будинком № 6 по вул. Індустріальній смт.Олександрівка Вознесенського району Миколаївської області.

    Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати: судовий збір – 8,50 гривень, витрати з інформційно-технічного забезпечення розгялду справи – 15 гривень, витрати на правову допомогу – 297  гривень.

    Стягнути з ОСОБА_2  на користь ОСОБА_3 судові витрати: судовий збір – 8,50 гривень, витрати з інформційно-технічного забезпечення розгялду справи – 37,50  гривень  

            Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів після проголошення рішення та апеляційної скарги протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя:                                                            М.М. Ротар