ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

14 травня 2019 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/13020/18

Головуючий у першій інстанції – Требух Н. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/604/19

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Бечка Є.М.,

суддів: Євстафіїва О.К., Онищенко О.І.,

секретар: Герасименко Ю.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 25 лютого 2019 року, ухвалене в складі судді Требух Н.В. у справі за позовом ОСОБА_2 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення коштів,

третя особа без самостійних вимог – ОСОБА_3 ,

дата складання повного тексту: 28 лютого 2019 року, м.Чернігів,

                                     В С Т А Н О В И В :  

В листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про стягнення з ФОП ОСОБА_1 грошових коштів у порядку застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, у сумі 26150 грн., та судових витрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами 14 квітня 2018 року було укладено договір про наміри щодо укладення в майбутньому, не пізніше  02.07.2018 року, договору купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого позивач мала намір придбати квартиру в АДРЕСА_1 . Пунктом 2.3 договору також була визначена загальна ціна об`єкту, яка склала 1772970 грн., що еквівалентно 67800 доларів США.

ОСОБА_2 зазначила, що за умовами п.4.1 даного Договору вона сплатила ФОП ОСОБА_1 авансовий платіж в сумі 26150 грн., що було еквівалентно 1000 доларів США.

Станом на 01 листопада 2018 року договір купівлі-продажу об`єкту укладено не було, з причини збільшення продавцем в односторонньому порядку ціни продажу об`єкта до 82000 доларів США. Підписаний між сторонами договір про наміри щодо купівлі-продажу нерухомого майна від 14 квітня 2018 року вважає попереднім договором.

Оскільки вказаний попередній договір не був посвідчений нотаріально, то, на підставі ст.ст.220, 216, 635, 657 ЦК України, позивач просила суд встановити нікчемність договору про наміри щодо купівлі-продажу нерухомого майна та застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та стягнути з відповідача на її користь сплачені за умовами договору кошти.

Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 25 лютого 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено, стягнуто з ФОП ОСОБА_4 26 150 грн. у порядку застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, 5000 грн. у відшкодування витрат на правову допомогу та 704 грн. 80 коп. судового збору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що підписаний сторонами Договір про наміри щодо купівлі-продажу нерухомого майна є недійсним (нікчемним), оскільки не було дотримано вимог щодо його нотаріального посвідчення та реєстрації, тому необхідно застосувати у даному випадку реституцію, тобто повернути все одержане за договором.

Не погоджуючись з даним рішенням представник ФОП ОСОБА_4 – адвокат Коленченко О.О. звернувся до суду з апеляційною скаргою та, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що застосовуючи реституцію згідно умов ст.216 ЦК України, суд першої інстанції повинен був встановити, чи є в матеріалах справи належні та допустимі докази передання грошових коштів від позивача до відповідача при тому, що відповідач заперечує проти факту отриманні коштів; суд не зазначив, з яких підстав він вважає, що грошові кошти передавалися від позивача до відповідача та якими доказами таке підтверджується; суд не навів мотивовану оцінку даним запереченням відповідача у зв`язку з відсутністю в матеріалах справи належних та допустимих доказів, які б підтверджували передання грошових коштів в сумі 26150 грн. за договором від 14 квітня 208 року.

У наданий судом строк ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, вважає доводи, викладені в апеляційній скарзі необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначає, що про нікчемність правочину  відповідач не заперечує, факт передачі коштів обумовлено п.4.1 Договору про наміри щодо купівлі-продажу нерухомого майна б/н від 14 квітня 2018 року, за яким покупець передає, а продавець приймає в рахунок належних за договором купівлі-продажу об`єкту платежів аванс у розмірі 26150 грн., що за комерційним курсом на день укладення цього Договору було еквівалентно 1000 доларів США. Позивач вважає, що укладений Договір про наміри щодо купівлі-продажу квартири, який був підписаний відповідачем за своїм правовим змістом і є належним та допустимим доказом одержання грошових коштів саме відповідачем. Позивач не погоджується з доводами відповідача, що лише розписка може бути підтвердженням отримання коштів від позивача, оскільки норма ст.545 ЦК України за своїм правовим змістом не є імперативною та така розписка складається на вимогу боржника, а в даній справі відповідної вимоги зі сторони позивача не було, оскільки передання та отримання коштів підтверджуються п.4.1 Договору.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши законність рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.263 ЦПК України передбачено, що рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам відповідає рішення суду першої інстанції.

Судом встановлено, що 14 квітня 2018 року між ОСОБА_1 , як ФОП, в подальшому - ОСОБА_5 , та ОСОБА_2 , в подальшому – ОСОБА_6 , було укладено Договір про наміри щодо купівлі-продажу нерухомого майна (а.с.8-10).

За умовами Договору, предметом договору є зобов`язання сторін щодо укладання в майбутньому договору купівлі-продажу об`єкту нерухомого майна, який являє собою трикімнатну квартиру загальною площею 115,6 кв.м за адресою АДРЕСА_1 (п.2.1).

Згідно п.2.2 сторони домовились та зобов`язались укласти (нотаріально посвідчити) договір купівлі-продажу не пізніше 02 липня 2018 року включно.

Відповідно до п.12.3 Договору, вартість нерухомого майна становить 1772970 грн., що на момент укладення даного договору еквівалентно сумі 67800 доларів США.

Згідно п.4.1 Договору, на підтвердження вище вказаних зобов`язань Покупець передає, а Продавець приймає в рахунок належних за Договором купівлі-продажу об`єкту платежів аванс у розмірі 26150 грн., що за курсом становить 1000 доларів США.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_3 (а.с.11).

ОСОБА_2 01 листопада 2018 року звернулася до ФОП ОСОБА_1 з письмовою заявою-вимогою про повернення сплачених нею в якості завдатку грошових коштів у розмірі 26150 грн., що за комерційним курсом на день укладення Договору було еквівалентно 1000 доларів США (а.с.12).

За умовами Договору про надання послуг від 29 березня 2018 року укладеного між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 , замовник доручила відповідачу вчинити дії, спрямовані на сприяння відчуженню об`єкту нерухомості – квартири АДРЕСА_2 , за ціною та на умовах, визначених даним Договором (а.с.33-38). Проте з наданих ОСОБА_3 пояснень вбачається, що про існування Договору про наміри щодо купівлі-продажу нерухомого майна від 14 квітня 2018 року дізналась лише під час розгляду справи в суді та кошти від ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не отримувала

Відповідно  до п.п. 3.2.1 Договору виконавець може бути уповноважений від імені замовника підписати Договір про наміри щодо купівлі-продажу об`єкта нерухомості з покупцем.

Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч.2 ст.16 ЦК України.

Відповідно ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У силу вимог ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст.635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення (ч.3 ст.635 ЦК України).

Відповідно ст.570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору.

Зі змісту Договору від 14 квітня 2018 року вбачається, що за своєю правовою природою він є попереднім договором, що укладений з приводу купівлі-продажу у майбутньому вказаної квартири, тому за правилами статті 635 ЦК України він підлягав обов`язковому нотаріальному посвідченню.

У разі недотримання сторонами вимог законодавства про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України.

Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України в постанові від 4 жовтня 2017 року у справі № 6-1216цс17. Отже, застосування положень ст. 1212 ЦК України є додатковим засобом захисту порушеного права потерпілого внаслідок вибуття майна з його володіння.

Положення глави 83 ЦК України (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Враховуючи вищенаведені норми закону та оцінивши обставини справи у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сплачені ОСОБА_2 кошти у розмірі 26150 грн. сплачені в якості часткової оплати за купівлю квартири, однак, оскільки не було дотримано встановленого законом правила щодо обов`язкового нотаріального посвідчення такого договору, тому він, відповідно до положень ст.220 ЦК України, є нікчемним та кошти підлягають поверненню.

Вбачається, що основний Договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у строки, визначені попереднім договором, укладено не було, що не заперечується сторонами.

Доводи апеляційної скарги, що застосовуючи реституцію згідно умов ст.216 ЦК України, суд першої інстанції не встановив наявності підтвердження саме передачі коштів не приймаються судом до уваги, оскільки умовами Договору про наміри щодо купівлі продажу нерухомого майна від 14 квітня 2018 року, зокрема п.4.1. (підрозділ п.4 Дії сторін) визначено, що на підтвердження вище вказаних зобов`язань покупець передає, а продавець приймає в рахунок належних за договором купівлі-продажу об`єкту платежів аванс у розмірі 26150 грн., що за комерційним курсом на день укладення цього договору еквівалентно 1000 доларів США.

Інші доводи наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів.

За таких обставин, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права

Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Постановляючи рішення, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, та дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, відповідно до положень ст.375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

                                     П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1   залишити без задоволення, рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 25 лютого 2019 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:                                                        Судді: