Копія
Апеляційний суд міста Севастополя
Справа №22ц-45/2010р. Головуючий
в 1 інстанції Проценко О.І.
Категорія 22 Доповідач в апеляційній
інстанції Алєєва Н.Г.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2010 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Севастополя у складі:
головуючого: Єфімової В.О.,
суддів: Алєєвої Н.Г., Водяхіної Л.М.,
при секретарі: Пономаренко О.О.,
за участю: представників позивача ОСОБА_4 – ОСОБА_5, ОСОБА_6; відповідача ОСОБА_7 та його представника ОСОБА_8,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення місцевого суду Ленінського району м.Севастополя від 04 листопада 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7 про визнання договору довічного утримання недійсним, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_4 звернувся до суду із названим позовом до ОСОБА_9, вточнивши вимоги просив визнати недійсним договір довічного утримання, укладений 26.11.2004 року між ОСОБА_10 і ОСОБА_9, та повернути сторони у первісне положення; визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування .
Вимоги мотивовані тим, що матері позивача - ОСОБА_10 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1. Після смерті матері, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 року, позивач як спадкоємець І черги за законом звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Від нотаріуса йому стало відомо, що належна його матері квартира за договором довічного утримання від 26.11.2004 року перейшла у власність ОСОБА_9 Вважає, що ОСОБА_9 скориставшись безпорадним станом його матері, змусила чи умовила останню підписати договір довічного утримання, тоді як вона не могла розуміти значення своїх дій і керувати ними внаслідок тяжкого психологічного та фізичного стану здоров’я.
Ухвалою суду від 03.11.2009 року в якості правонаступника померлої ОСОБА_9 до справи був притягнутий її син ОСОБА_7
Рішенням суду позов задоволений. Вирішено питання про судові витрати.
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення, та ухвалення нового про відмову у позові . Апелянт вказує, що висновки суду про те, що в момент укладення договору довічного утримання ОСОБА_10 не могла усвідомлювати значення своїх дії та керувати ними належними доказами не підтверджені. Крім того, з позовом до суду в інтересах ОСОБА_4 звернулась ОСОБА_6, яка не мала на це повноважень.
Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що остання задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.1 ст.225 ЦК України, правочин, якій дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Зі справи видно, що 26.11.2004 року власниця квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_10 та ОСОБА_9 уклали договір довічного утримання, згідно якому спірна квартира переходить у власність ОСОБА_9, остання зобов’язана довічно утримувати ОСОБА_10, забезпечувати її одягом, харчуванням, доглядом, вартість якого становить 150грн. в місяць (а.с.8).
Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року (а.с.7).
ОСОБА_4 – син ОСОБА_10 та спадкоємець І черги за законом прийняв спадщину після смерті матері шляхом подачі 25.03.2005 року заяви в нотаріальну контору (а.с.258), та 12.04.2005 року через свого представника пред’явив позов до суду про визнання вищеназваного договору довічного утримання недійсним та визнання за ним права власності на спірну квартиру в порядку спадкування.
Ухвалою суду від 03.11.2009 року (а.с.248-252) у зв’язку зі смертю ОСОБА_9, яка настала 28.03.2009 року (а.с.217) до участі у справі притягнутий її син ОСОБА_7, який також прийняв спадщину.
З висновку повторної комісійної судово-психіатричної експертизи, проведеної посмертно, слідує, що станом на 26.11.2004 року, тобто на момент укладення договору довічного утримання ОСОБА_10 страждала органічним ураженням головного мозку, в своєму психічному стані на момент укладення договору виявляла наявність вищеприведених психічних порушень, які за ступенем своєї вираженості тоді істотно впливали на можливість підекспертної усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с.180-185).
Наявність у ОСОБА_10 виражених психічних порушень підтверджено також поясненнями свідків, письмовими доказами по справі.
Свідок ОСОБА_11 пояснювала в суді, що після смерті чоловіка у ОСОБА_10 було багато дивацтв, вона багато що забувала, в квартирі жилі декілька кішок, ОСОБА_10 сприймала їх за людей, їла з ними з однієї тарілки, вважала, що в одну з них вселилася душа її померлого чоловіка. У середині жовтня 2004 року свідок бачила ОСОБА_10 в під’їзді будинку, та її не впізнала, не розуміла, де вона знаходиться, що з нею відбувається, говорила незв’язно. У кінці листопаду-початку грудня 2004 року ОСОБА_10 дуже схудла, була схожа на живий труп (хоча раніше була повною), міркувала погано, свідка не впізнала (а.с.69,70,71). Також свідок ОСОБА_11 пояснила, що 20.11.2004 року вона та ОСОБА_12 зайшли до ОСОБА_10, вона лежала у ліжку, їх не впізнала. У грудні 2004 року вона також навідувала ОСОБА_10, остання її не впізнала. Відповідачка ОСОБА_9 носила ОСОБА_10 спиртне (а.с.78-79).
Аналогічні пояснення далі суду свідки ОСОБА_13 (а.с.85), ОСОБА_14 (а.с.85), які пояснювали в суді що наприкінці жовтня 2004 року бачили ОСОБА_10, остання їх не впізнавала, була байдужою до всього, не розуміла розмови.
Свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 пояснювали в суді, що у листопаді 2004 року ОСОБА_10 приходила до ОСОБА_15 як голові ЖБК за довідками на свою квартиру, була нестійкою, трималася за стіну, на поставлені питання відповідала після неодноразового їх повторення, виглядала як людина, яка знаходиться у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння. Пізніше за документами на квартиру приходила ОСОБА_9, яка представлялася племінницею ОСОБА_10, хотіла прописатися в її квартирі, говорила, що ОСОБА_10 лежить вдома недієздатна. У листопаді-грудні 2004 року ОСОБА_10 з квартири не виходила, ввечері світло у вікнах її квартири не світилося, ОСОБА_9 приходилося „ловити”, щоб отримати квартплату за квартиру ОСОБА_10 ОСОБА_10 часто була п’яною, спиртне їй носила ОСОБА_9, остання просила підписати довіреність щоб отримати депозитний внесок ОСОБА_10 у банку.
Відповідачка ОСОБА_9 не заперечувала в суді, що вона оформляла документи на спірну квартиру у зв’язку з укладенням договору довічного утримання, отримувала за ОСОБА_10 пенсію, депозитні внески, які витрачала на придбання ліків та харчування ОСОБА_10 У зв’язку з погіршенням стану здоров’я ОСОБА_10 викликала для неї швидку допомогу. ОСОБА_9 також пояснювала в суді, що на праві власності їй належать три квартири (а.с.78).
Вищевказані відомості про психічний стан ОСОБА_10 підтверджуються також письмовими доказами по справі, а саме дослідженої експертами медичної документацією, з якої видно, що з літа 2003 року (червень, березень, жовтень 2003 року; грудень 2004 року; січень 2005 року) ОСОБА_10 зверталася за амбулаторною медичною допомогою з приводу станів поганого самопочуття і втрат свідомості на тлі підвищення артеріального тиску до 220/120мм рт.ст. При цьому, дільничний терапевт поліклініки, якій оглядав ОСОБА_10, зі слів ОСОБА_9, яка її супроводжувала, 20.01.2005 року вказав у амбулаторній картці, що ОСОБА_10 страждає запамороченнями, забудькуватістю, 3 місяці не встає з ліжка (амбулаторна картка ОСОБА_10 НОМЕР_1).
Суд правильно оцінив кожне з вищенаведених доказів, а також їх сукупність та прийшов до правильного висновку про те, що в момент укладення договору довічного утримання від 26.11.2004 року ОСОБА_10 в силу стану її психічного здоров’я не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними і, обґрунтовано задовольнив позов.
Підстав для скасування, зміни рішення колегія не вбачає, так як останнє не суперечить вимогам ч.1 ст.225 ЦК України, фактичним обставинам справи.
Доводи ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_10 розладами психіки не страждала, 22.11.2004 року за власною ініціативою оглядалася психіатром, у ході огляду даних про психічне захворювання не виявлено оцінюються колегією критично, оскільки з тексту довідки видно (а.с.51), що ОСОБА_10 22.11.2004 року оглянута психіатром за заявою ОСОБА_9
З оглянутого в судовому засіданні журналу реєстрації вхідної кореспонденції Севастопольської міської психіатричної лікарні за 2004 рік видно, що записів за 22.11.2004 року в ньому не має взагалі, тобто сам факт відвідування ОСОБА_10 психіатра 22.11.2004 року викликає сумніви. Під №3080 за 15.11.2004 року (аркуш журналу №45) мається запис наступного змісту ”№3080 заява на огляд ОСОБА_17 ОСОБА_10.”. Вивчення тексту журналу в цілому свідчить про те, що це єдина запис, де під одним номером знаходяться фамілії двох осіб, які підлягають огляду.
Колегія враховує і той факт, що разова амбулаторна картка за 22.11.2004 року у теперішній час втрачена, дружина ОСОБА_7 працює у названому лікувальному закладі.
Заява ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_6 повноважень на пред’явлення позову в інтересах ОСОБА_4 не мала колегія не може прийняти до уваги, оскільки довіреності на ім’я ОСОБА_6 оформлені належно (а.с.6,304).
Керуючись викладеним, п.1 ч.1 ст.307, ст.308, п.1 ч.1 ст.314 ЦПК України, судова колегія,
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 – відхилити.
Рішення місцевого суду Ленінського району м.Севастополя від 04 листопада 2009 року – залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду України протягом двох місяців.
Головуючий: /підпис/ В.О. Єфімова
Судді: /підпис/ Н.Г. Алєєва
/підпис/ Л.М. Водяхіна
З оригіналом згідно:
Суддя Апеляційного
суду міста Севастополя Н.Г. Алєєва